«З учнем дівственником Мати Діва стоючи під Хрестом... кликала огорнута риданням... виславляю Твою невисказану, мій Сину, доброту... (Троп. Сострад. Пречистій Діві Марії)
Чи ж не є це дивне, що найневинніша з усіх сотворінь, найбільш витерпіла, найбільш бажала терпіти!
Навіщо ж Господь, що любив Її більш, ніж ми можемо зрозуміти, допустив, що тільки терпінь перейшло через Її пречисте життя й діткнуло Її Серце, таке солодке й добре?
Наші погляди не є такі, які в Бога — ані наші шляхи такі, які у Всевишнього.
Заледве — каже о. Боссвет, — Спаситель увійшов до Родини в Назареті, до того часу такої спокійної, — а вже з Ним прийшов і хрест.
Заледве Ісус воплотився, а вже тяжкі підозріння нападають на Праведного Йосифа й замішують його мирне життя.
Ісус ще не народився був, а вже змушує Марію й Йосифа пускатися в довгу й у тяжку подорож до Вифлеему.
А потім, як Пресвята Діва привела на світ Своє Божественне Дитятко, ціле місто Єрусалим заворушується. Ірод шукає, щоб новонародженого вбити. Безчисленна кількість маленьких діток улягла смерті з Його причини.
Саме небо, неначе б, зжахнулося. Ангел являється нечайно, щоб остерегти Иосифа: треба тікати, тікати негайно, тікати ще таки цеї ночі, тікати в ідолопоклонні країни, — через непроходиму пустиню!
Нема більш спокою для Йосифа й Марії, відколи при них Ісус, цей дорогий Син, що буде нагодою до стільки наступних тривог для бідної Матері, аж до Його смерті на Хресті.
Яка ж це, отже, тайна? Чи Господь Бог дійсно не міг спасти свойого сина від жорстокости Ірода, в інший спосіб, як лиш через поспішну втечу? То було б смішне таке думати.
Чи ж не міг Він дозволити Пресвятій Діві жити в спокою після того, як повірив їй Ісуса? Очевидно, — що міг. Він міг освободити Ісуса від зношення таких переслідувань і такої ганебної смерті; Він міг задоволитися лиш одним актом любови й покори Бого-Чоловіка, щоб надолужити за всі гріхи всього людства.
Але він того не схотів, і Він мав до того Свої причини; та й надто сміливе було б це — росліджувати всі ті підстави, бо Господь Бог є безконечно мудрий, справедливий і добрий, а людина не що інше, як незнання, порох і гріх.
Все ж таки, ми знаємо, що коли Ісус вибрав терпіти і вмерти радніш, ніж вигодами окружитися і приємнощами, так це було для того, щоб дати нам змогу краще пізнати безмір злоби гріха; було це також для того, щоб віддати більшу славу Богові через те повне самовиречення; вкінці, було це для того, щоб нам самим показати, як дуже полюбив нас Господь Бог.
В тій предвічній Волі Божій ми нічого не змінимо.
І так, — Він хотів, щоб Пресвята Діва йшла тим самим шляхом хреста що й Її Син, та щоб людина тут на землі скоштувала з тої самої чаші смутку, що й Ісус і Марія скоштували.
Це річ, рішена у Божих намірах; Пресвята Діва, хоч невинна, хотіла терпіти, треба отже, щоб і ти, грішнику терпів, щоб надолужити за гріхи свої та за гріхи ближніх.
Пресвята Діва терпіла, щоб статись взірцем нашої терпеливості, і тому треба, щоб ми Її наслідували, двигаючи в спокою тягарі життя.
Пресвята Діва терпіла, щоб бути Співучасницею Відкуплення людського роду, — а ти, так само повинен терпіти, щоб до себе приноровити овоч Її терпіння.
А тепер, що ти думаєш про терпіння? Хоч — не хоч, а ти, будеш терпіти. Будеш ти добрий, чи злий, будеш терпіти. Чи розумієш ти бездонну підставу терпіння, чи на саму лиш згадку про муку, ти бунтуєшся, а однак будеш терпіти.
Чи не є, отже розумне, щоб ти брав участь і ступав мужньо услід за своїм Братом Ісусом і за своєю Матір’ю?
«Між терпінням, а розкішшю є та різниця», — каже один Святий, — «що розкіш зразу принаджує, а опісля зраджує. А навпаки, терпіння спочатку відпихає, але згодом воно подобається й принаджує!»
Якщо ти не здужаєш відразу полюбити терпіння, так — принаймні старайся, бодай радо його прийняти. А мало - помалу терня розквітає в рози.
Чи бажаєш ще одної поради, щоб наслідувати Марію совершенно? Коли ти терпиш, заховуй терпіння для себе і не спішися другим оповідати про свої терпіння. Не треба, щоб цілий світ знав, що ми маємо нещастя, або щоб другі милосердилися над нашою судьбою.
Схоронюй свою тайну на дні свого серця. Дозволь самому Ісусові радуватися твоєю терпеливістю серед злиднів.
Врешті, — ніхто не є в силі співчувати з твоїм терпінням, як ти цього хотів би. Навіщо просити потіхи в сотворінь, коли потішити вони не мають змоги? Лишень Ісус є Утішитель! Якщо Він деколи й засмутить, так не хоче Він нам завдати прикрощів, так само, як не хотів Він того ділати Своїй Матері. Він лиш хоче вчинити, щоб наша душа піднялась все вище в терпеливості й любові.
Та що більш, коли ти маєш терпіння, не висказуй його занадто Ісусові. Без сумніву, ти можеш Йому про це сказати, але не настоюй. На молитві ти повинен займатися Ісусом, але не займати Ісуса тобою; ти повинен розважати про Його безконечні страдания, про Його розтулені рани, але не про маленькі прикрощі, що їх тобі заподіяли; ти повинен відвернути свою увагу від себе самого, а звернути Її до свого Божественного Вчителя і все зносити для Нього.
О, яка це ніжна ця думка Святої Тереси від Ісуса Дитятка, виражена таким простесеньким способом: «Коли я маю терпіння,, я стараюся нічого не проявляти Ісусові, навіть на лиці, щоб Йому заощадити терпіння на думку, що Його дитя терпить».
І ти ділай так само! Терпітимеш спокійно, не турбуючи інших своїми наріканнями, і не займаючи ними надмірно Ісуса. Ти зноситимеш невигоди тіла, болі й розчарування серця, різниці настрою, прикрощі успосіблення, підозріння, клевети, переслідування, насмішки, невдачі, клопоти маєткові, перетяження, недуги, — і все це, що твій Божественний Вчитель поручив тобі терпіти задля Нього.
І ти наслідуватимеш Пресвяту Діву, що зберігала у Своєму Серці всі свої терпіння й мовчки жертвувала їх Своєму Божественному Синові, щоб з Ним надолужити за наші гріхи, відкупити нас від пекла, — та й вчинити, щоб Господь Бог радувався Її терпеливістю.
отець Йосиф Схрейверс ЧНІ