ТОТАЛІТАРИЗМ ГРІХА

Революція прав людини призводить до парадоксального фіналу

"Називаючи себе мудрими, стали дурними і перемінили славу нетлінного Бога на подобу, що зображує тлінну людину… Тому й видав їх Бог на поталу похотей їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою... Тому то видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні зносини на протиприродні; так само і чоловіки, лишивши природні зносини з жінкою, запалали своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу, чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду" (Рим. 1: 22-27).

Пастки Євросоюзу

для віри і моралі

 Сучасна людина проголошує свої соціальні права, своє невід'ємне право на "достойне життя", на те, щоб добре харчуватися й одягатися. Але останніми роками почався рух до нового набору прав, які, однак, розвалюють всю попередню ієрархію прав людини. Особливого статусу набувають сексуальні права: право бути гомосексуалістом і популяризувати гомосексуалізм, право дітей давати волю своїм сексуальним інстинктам шляхом статевого безкультур'я, і нарешті, – право пропагувати розпусту в глобальному масштабі.

Тому сьогодні у більшості т.зв. цивілізованих країн європейського типу активно діє правова система, згідно з якою будь-яка дискримінація гомосексуалістів суворо карається законом, оскільки це обмежує фундаментальні права людини. Більше того, будь-яка критика їх самих і їхніх аномальних збочень вже не має права на існування чи навіть на співчуття! Віднині у боротьбі за нормальність не можна апелювати майже до жодної норми закону, оскільки все повинно вписуватися в рамки права на розпусту.

Останнім часом в міжнародній пресі лунають щораз гучніші й тривожніші голоси після деяких резолюцій, прийнятих в межах європейського простору, які створюють базу для законодавства, що зобов'язуватиме європейські держави до прийняття і популяризації гомосексуалізму і фемінізму, абортів та збоченого статевого виховання.

Так, Парламентська асамблея Ради Європи готує до прийняття дві доповіді, які піддають серйозній загрозі сімейні цінності і суспільну мораль.

1. Доповідь  про дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та статевої ідентичності вимагає від держав – членів співтовариства – наступного:

– легалізації гомосексуальних шлюбів та визнання шлюбів і цивільних союзів між особами однієї статі;

– прийняття країнами внутрішнього законодавства, яке забороняє дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації та будь-які негативні вислювлювання і дії супроти сексуальних меншин, що глибоко підриває релігійну свободу і свободу слова;

– заохочення, шляхом виховання серед неповнолітниіх, гомосексуалізму як нормального прояву сексуальної орієнтації і боротьби з "гомофобією";

– не в останню чергу – полегшення доступу, за рахунок державних і громадських фондів, до процедури зміни біологічної статі індивідів, коли вони про це просять.

2. Друга доповідь Ради – 15-річчя Міжнародної конференції з Програми дій, пов'язаних з народонаселенням і розвитком, – заохочує аборт як спосіб планування сім'ї і контролю народжуваності, наполягаючи на його визнанні в якості одного з "прав людини", та фінансування абортів з державних і суспільних засобів.

Рухаючись в тому ж напрямку, 10 лютого 2010 року Європейський Парламент прийняв доповідь Тарабели (Марко Тарабела – бельгійський соціаліст, член Європарламенту) "Рівність чоловіків і жінок в Європейському Союзі", яка передбачає, що "жінки повинні володіти контролем над своїми сексуальними і репродуктивними правами, особливо завдяки полегшеному доступу до аборту і протизаплідних засобів".

В той же день Європейський Парламент прийняв резолюцію про інтеграцію Хорватії, Македонії і Туреччини в Союз. В цій резолюції Парламент знову чітко підтвердив той факт, що визнання прав гомосексуалістів, лесбіянок, бісексуалів і транссексуалів (LGBT – lesbian, gay, bisexual, transgender) є суттєвою умовою для отримання статусу члена Європейського Союзу.

Як же так вийшло, що права сексуальних меншин стали основною умовою інтеграції?

 Права сексуальних меншин та антихристиянське законодавство

 В документі, поданому Європейською комісією Парламентові і Раді Європи в 2004 році та покликаному стати програмною платформою для майбутніх законодавчих розробок, стверджувалась саме та вимога, яка нині сформульована Європейським Парламентом.

Документ "Зелена книга: Рівність і недискримінація в Європейському Союзі розширеного складу" стверджує, що "принципи рівності і недискримінації стоять в центрі європейської соціальної системи. Вони є наріжним каменем фундаментальних прав і цінностей, які складають основу нинішнього Європейського Союзу".

І далі: "Принцип недискримінації (гомосексуалістів? – Ред.) лежить в основі фундаментальних прав, закріплених ЄС. Як такий, він є одним з так званих політичних критеріїв для отримання статусу члена, що узгоджено країнами – членами співтовариства на засіданні Ради Європи, яке відбулося в 1993 році в Копенгаґені".

Тому "слід очікувати, що нові країни-члени повинні реалізувати ці дві директиви проти дискримінації до свого вступу в ЄС, як частину законодавчої угоди європейського співтовариства. Нові країни-члени, які не дотримають цього крайнього терміну, (…) будуть піддані санкціям у відповідності з процедурами, які стосуються порушення європейського права". Виходить, що оскільки це основні умови приєднання, то Україна, яка прагне до ЄС, повинна буде їх виконати, незважаючи на те, визнає вона їх чи ні!

Боротьба "проти дискримінації" в рамках Європейського Союзу почалась ще з 1976 року, коли Рада міністрів затвердила Директиву про рівність у зверненні (ETD), в якій від країн-членів вимагалось застосовувати принцип рівності у зверненні для чоловіків і жінок у сфері праці. Це, до речі, стало законодавчою базою для наступних європейських резолюцій і директив, котрі стосуються усіх питань рівності між чоловіками і жінками.

Генетичний код європейського законодавства – принцип недискримінації, який полягає у закріпленнні прав сексуальних мешин як фундаментальних прав людини, – є базовою домінантою. Це випливає з усіх договорів про заснування Європейського Союзу, таких як, наприклад, Амстердамський договір 1997 р. в статті 13, Ніццький договір, що розвиває цю статтю, аби полегшити її застосування, і нинішній Лісабонський договір в статті 1а. Хартія основних прав, проголошена в рамках Євросоюзу в грудні 2000 року, також перетворює принцип недискримінації (стаття 21) в один з ідеологічних стовпів європейського дому.

Одночасно з проголошенням Хартії прав Європейська комісія, як виконавчий орган Євросоюзу, прямо перейшла до застосування цього принципу через прийняття декількох винятково важливих, але мало відомих директив. Директива 2000/78/CE від 27 листопада 2000 р. про встановлення загальних вимог щодо рівного звернення при прийнятті на роботу і доступі до професії, передбачає "встановлення загальних рамок боротьби проти дискримінації за принципом релігійної приналежності або переконань, обмежених можливостей, віку чи сексуальної орієнтації, в усьому, що стосується прийняття на роботу і отримання доступу до професії, щоби забезпечити дотримання в країнах – членах співтовариства принципу рівного звернення".

Без цієї директиви і тих, які були прийняті в 2004, 2006 і 2008 роках та розширили область застосування принципу недискримінації в сфері праці, неможливо зрозуміти, як справа дійшла, приміром, до закону про рівність у Великобританії. Цей закон розповсюджує принцип недискримінації на сферу праці і практично зобов'язує Церкви приймати на работу допоміжний персонал, не дискримінуючи його за ознакою статі чи сексуальної орієнтації, тобто зобов'язує приймати на роботу гомосексуалістів.

Таким чином, те, що відбувається зараз у Великобританії, – не що інше, як результат застосування в її законодавстві директив Європейської комісії, які мають обов'язковий характер.

Ці ж директиви заклали основи таких паразитичних юридичних закладів, як так звані національні ради по боротьбі з дискримінацією (НРБД), запроваджені в низці країн Євросоюзу. Такі ради творять чітку мережу: кожна держава зобов’язана мати подібну раду, і всі вони прямо підпорядковані Європейській комісії, а не урядам країн, в яких вони впроваджуються.

Функціонери НРБД були неодноразово помічені на ганебних т. зв. "маршах різноманітності", маршируючи поруч з гомосексуалістами.

З текстів згаданих вище директив стає також зрозумілим спосіб, яким ці ради намагаються стати реальними та вирішальними факторами, що формують законодавство в країнах – членах співтовариства.

 Повернення до "комуністичних процесів"

 Але найбільше, що дивує в цих директивах, так це те, як буде застосовуватися принцип недискримінації в рамках законодавства: презумпція невинуватості – фундаментальний юридичний принцип, який ставить бар'єр зловживанням владою, – перетворюється в застарілий принцип.

Тобто, при розгляді судових позовів щодо дискримінації пропонується виходити не з юридичного принципу презумпції невинуватості, а з презумпції винуватості, тобто – звинуваченому треба доказувати свою невинність, а не позивачу доказувати винуватість відповідача. Це зв'язує, немов пуповиною, політичний проект Європейського Союзу з комуністичним режимом, де людей засуджували як "ворогів народу" ще до оголошення їм вироку.

Але якщо тоді вони були ворогами народу або робітничого класу, то тепер ті, хто не підпорядковується новій тоталітарній ідеології, стануть "ворогами людяності", як такі, що по суті заперечують права людини на розпусту і збочення.

Тому сьогодні людська цивілізація знаходиться в небувалій ситуації: ми є свідками виникнення і становлення тоталітаризму гріха, який походить не з економічних чи расистських мотивів, а з мотивів сексуальних. Гріх сам по собі прагне стати тотальною реальністю, яка повністю поглинає енергію людини, однак наша постмодерна епоха відзначається безпрецедентною спробою встановити його програмно в масштабах всього людства.

Саме з цією метою, як у країнах ЄС, так й у США, Канаді, Австралії та інших високорозвинутих країнах вже діють закони, які інкримінують "злочини на ґрунті ненависті" (hate crime) і "промови, що провокують ненависть" (hate speech) до різноманітних меншин, а серед них і сексуальних. Згідно з цими законами християнам заборонено чітко стверджувати, що гомосексуалізм – це гріх. Наслідки застосування цього законодавства більш ніж промовисті. Так, один пастор в Швеції був запроторений у в'язницю через проповідь, в якій він критикував гомосексуалізм; у Великобританії інший пастор, який закликав гомосексуалістів до покаяння, був побитий бандою геїв, щоби потім бути звинуваченим владою в тому, що він спровокував насилля і порушення громадського спокою; в 2000 році в Новій Зеландії був заборонений відеозапис, який викликав дискусію про розповсюдження феномену гомосексуальності і про його політичні та соціальні наслідки. І цей перелік фактів "боротьби з дискримінацією" можна продовжувати до безконечності.

Революція прав людини наближається, таким чином, до парадоксального фіналу. Права на розпусту і збочення доходять до того, що обмежують і навіть заперечують всі інші права, запроваджені раніше, зокрема, право на вільне віросповідання і виявлення релігійних почуттів. Ми практично присутні при виникненні нової релігії, згідно з якою той, хто відмовляється погодитися з поклонінням ідолові сексуальності, буде позбавлений всіх своїх прав.

В цих умовах фактично розпочинається нове переслідування християн, тому що християнське вчення вважається дискримінаційним через самий факт свого існування, порушуючи таким чином "фундаментальне право" людини займатися розпустою і збоченнями. Християнин і його вчення мимоволі опиняються поза законом як вороги гуманності, з усіма наслідками, які з цього закону випливають.

* * *

Сенс усього, що відбувається тепер з фундаментальними правами людини в Європейському Союзі, та й в усьому західному світі, означає одне: християнству треба готуватися до переходу на нелегальне становище, а отже й тим, хто вірує в Христа та ісповідує Його Євангелію. А в ім'я чого? В ім'я гріховних пристрастей, які прикриваються фіговим листком з лицемірним написом "права людини"!

Невже не співзвучні директиви Євросоюзу з вироком Неронового указу, виданому в I столітті проти християн: Non licet esse vos! – Ви не маєте права існувати?!

За матеріалами інтернет-видань

підготував до друку

о. Ігор Пелехатий

До речі

У Хорватії судили... науку Христа

У Хорватії, яка готується до вступу в Євросоюз, в ЗМІ стають все частішими напади на Католицьку Церкву. Безпосереднім поштовхом до цих протестів став судовий процес у Загребі над католицькою катехиткою Єленою Мудровчіч, якій намагаються закинути звинувачення в гомофобних висловлюваннях.

Як повідомляє "Католицький оглядач", судовий позов до загребського жупанійного (обласного) суду подало лесбійське товариство "Kontra" після того, як попередньо їхній позов був відхилений судом нижчої інстанції. Попередній судовий процес визнав усі звинувачення лесбіянок проти католицької катехитки вигаданими і неправдивими.  Товариство "Kontra" у новому позові використовує положення контроверсійного хорватського закону про гомофобію.

За заявами представників товариства "Kontra", вони  прагнуть засудити не катехитку, а... моральну науку Католицької Церкви стосовно гомосексуальності.

 Покарати за гомофобію...

Митрополит Сербського патріархату Амфілохій (Радович) може постати перед судом за свої висловлювання на адрес гей-параду в Бєлграді.

Комісар з питань рівності Сербії, яка також прагне в Євросоюз, Невена Петрушич постановила, щоб митрополит публічно попросив пробачення перед учасниками гей-параду впродовж 30 днів. Якщо він цього не зробить, то йому будуть висунуті звинувачення в порушенні закону про заборону дискримінації.

"Одночасно митрополит повинен утримуватися в майбутньому від заяв, які провокують дискримінацію, ненависть або насилля", – сказала Петрушич.

novazorya.if.ua