Всі ці вищенаведені та не згадані помилки і зловживання мають своє джерело в помилковій концепції священства і Жертви Служби Божої. В католицькому розумінні в Літургійній Жертві здійснюється виняткова таємниця - таємниця реальної присутності нашого Господа Ісуса Христа, Який продовжує Свою Хресну Жертву. А протестантська концепція є мертвою, бо вона є виключно історичною і пригадує події, які трапилися у минулому. В католицькій доктрині є навпаки: Служба Божа є справжньою Жертвою, тією самою, яка була доконана на Голгофті, з тією тільки різницею, що Жертва на Голгофті була кривавою, а в Службі Божій є безкровною. Але як в одній, так і в другій, наш Господь є одночасно Жертвою і священиком. Присутні священики як Його слуги діють в особі Ісуса Христа, але справжнім священиком є Він Сам. Тому ціла християнська цивілізація міститься в словах освячення, які промовляє священик, бо жертва, що складається з хліба і вина, є християнською концепцією життя. Католик повинен скластися в жертві з Господом Ісусом, священик чи чернець є нічим іншим, як жертвами прилюдно складеними Церквою, священик з'єднюється з жертвою на вівтарі. Ось що становить цілу велич, святість і красу священика. Але для протестанта це є мертвою річчю, бо його релігія є тільки історичною релігією. Якщо Євхаристія означає для них тільки спільноту співвизнавців, а священик є тільки головуючим спільноти, то є нормальним, що він повертається обличчям до вірних. Якщо це є бенкет, то зрозуміло, що він не може бути повернений спиною до співучасників бенкету, але займає місце навпроти них. Також на бенкеті не приймають їжу на колінах і в уста, що і пояснює подавання Святого Причастя на руку і в стоячому чи сидячому положенні, незалежно хто це робить - священик чи світська особа. Але, якщо повернутися до поняття Жертви, то це буде зовсім щось інше. Якщо Жертва, причина обряду, є безумовно присутня на вівтарі і якщо Святе Причастя є наслідком Жертви, то споживаючи Його, ми беремо участь в Жертві.Тому є незаперечним фактом, що священик, який приносить Жертву Служби Божої, через таємниці і Божі слова в певній мірі відірваний від землі, віддаляється від вірних і залишається наодинці з Богом, подібно до того, як первосвященик в Старому Завіті ізолювався наодинці з Богом за заслоною святині, а потім повертався, несучи благословенство вірним. Є зрозумілим, що священик, щоб здійснити цю містерію, повертається до хреста і Бога, а потім відповідно повертається до вірних, щоб дати їм Тіло і Кров нашого Господа Ісуса Христа. Оскільки це є Бог, насправді присутній, ми повинні з великою пошаною стати на коліна перед Господом нашим, щоб Його прийняти, і пошана повинна бути настільки великою, що ми не насмілюємся торкнутися до Нього нашими непосвяченими руками, а приймаємо Його в уста! Як могло дійти до так несподіваної революції і реформи Євхаристійної Літургії, що нищить нашу віру? Визначальним моментом було проголошення 3.04.1969р. Апостольської Конституції "Missale Romanum" (Римські вказівки до Служби Божої), що ніби-то походить від папи Павла VI. До неї входить "Institutio Generalis Missalis Romani" (Загальне впровадження Римських вказівок до Служби Божої") і "Novus Ordo Missae" (Новий порядок Служби Божої). "Institutio Generalis" представляє нову Службу Божу в такий спосіб (розд.7): "В Службі Божій, тобто Вечері Господній, люди Божі збираються під керівництвом священика, який заступає Ісуса Христа, щоб чинити це на спомин Господа. Тому до всієї громади Святої Церкви відноситься в особливий спосіб обіцянка Ісуса Христа: "Де двоє чи троє зібрані в Ім'я Моє, там Я посеред них" (Мт.18,20)". Ця єретична зміна Служби Божої, яка суперечить Традиції Церкви, була так близька протестанському вченню, що викликала на Заході величезний скандал, безчисленні протести світських та духовних осіб і тому була спростована: після слів "на спомин Господа" додано слова "тобто Євхаристійну Жертву", а також додано фразу: "Під час відправлення Служби Божої, в якій увічнена Жертва Хреста, Христос є безумовно присутній в самій громаді, зібраній в Ім'я Його, в особі священика, в Своєму слові і, нарешті, субстанційно і тривало в Євхаристійних постатях." Спростування зміни "Institutio Generalis" трохи заспокоїло вірних, але "Noves Ordo Missae" не був спростований, хоч по суті дуже відрізнявся від попереднього обряду Служби Божої Тридентської, наслідуючи і наближаючись до культу протестантської реформи XVI ст.

Вищенаведені факти є доказом того, що папа Павло VI не мав нічого спільного з цією новою Службою Божою і що взагалі не читав цієї Апостольської Конституції "Missale Romanum", бо тоді б в ній не могло б бути перед її публічним оголошенням такої безумовної єресі, хіба що ми визнаємо догму про безпомилковість папи фікцією! Немає нічого дивного, що багато відомих католиків протестувало проти цього "Ordo". Найвизначніші з них - це кардинали Оттавіані і Бацці, які 25.09.1969р. в листі до Павла VI від імені 50 єпископів пишуть, що "нова Служба Божа суттєво відрізняється, як в цілому, так і в деталях, від теологи католицької Служби Божої, яка була сформульована на XXII Сесії Тридентського Собору, який встановлюючи канони, створив непрохідний бар'єр для будь-якої єресі направленої проти інтегральності Таємниці. Останні реформи дійсно показали, що проведені зміни в Літургії можуть привести тільки до сумяття серед вірних, які вже проявляють ознаки неспокою і слабнучої віри". А "серед найкращої частини духовенства практичним результатом (нової Служби Божої) є криза сумління." Як вже знаємо, плоди цієї реформи були страшними: спочатку відбувся глибокий розкол серед католиків, а потім падіння Церкви на Заході.

Папа Павло VI на запитання англійського кардинала Геєнана, чи він відхиляє або забороняє Тридентську Службу Божу, відповів: "Я взагалі не маю наміру забороняти Тридентську Службу Божу" ("Шістдесят дві причини").

Підтвердженням цих слів може бути твердження архиепископа Риги свящ. Яніса Пултса, який під час візиту папи 8.09.1993р. виразив задоволення, що післясоборні зміни не змінили обличчя Церкви в Литві, де панує дух Триденту: "Люди повинні зосереджувати увагу на Кивоті, де знаходиться Найсвятіша Тайна Євхаристії, а не дивитися на обличчя священика". Іншими словами, не може бути двох правд в одній справі. В 1992р. вийшла в світ книга Клауса Гамбера, вже померлого видатного знавця Літургії, під назвою "Dei Reform der Romischen Liturgie" з передмовами кард. Одді, Ратзінгера і Стіклера. Він писав в ній про "Літургійну розпач", про реформи "непотрібні з пастирської точки зору": "Можна бути впевненим, що "Novus Ordo Missae" ніколи не був би підтриманий більшістю отців під час Собору, а це означає, що його автори не мають права покликатися на Собор, навіть якщо вони постійно це роблять". Безумовно, Собор наказав зберегти ритуал Тридентської Служби Божої.

Про нелегальність, тобто неправомірність цієї реформи свідчить також булла папи св. Пія V під назвою "Qua Primum", проголошена 12.07.1570р. Ось слова, які містяться в ній: "Сьогоднішнім нашим декретом, який мас бути дійсним до кінця світу, визначаємо і наказуємо, шо нічого не може бути додане, обійдене або змінене в цих вказівках до Служби Божої...

Особливо попереджуємо всіх осіб, які є при владі (в Церкві) будь-якої гідності чи рангу, не виключаючи кардиналів, і наказуємо їм, як справу докладного послуху, ніколи не вживати чи дозволяти на будь-які церемонії або молитви, які відрізняються від тих, що знаходяться у вказівках до відправлення Служби Божої, затверджених Тридентським Собором, які містять у собі все, що потрібно для збереження чистого і єдиного способу віддавання почестей (Богові). В будь-якому часі в майбутньому не може священик, світський чи монашого чину, бути примушений до іншого відправлення Служби Божої. І щоб виключити раз і назавжди всяку надмірну добросовісність і боязнь церковних кар чи цензур, сьогодні стверджуємо, що силою нашої апостольської влади наказуємо і визначаємо, що цей наш теперішній наказ і декрет є остаточний і виданий раз і назавжди та не може бути згідно права відкликаним або виправленим в майбутньому...

Якщо, незважаючи на це, будь-хто осмілився б діяти всупереч нашому вищенаведеному наказові, виданому раз і назавжди, нехай йому буде відомо, що він наражається на гнів Всемогутнього Бога і святих Апостолів Петра і Павла." Тому відміна або заборона відправлення канонізованої Пієм V Тридентської Служби Божої його наступниками в світлі права і доктрини Церкви є практично неможлива. Це все одно, що позбавити канонізації якогось святого. Однак, щоб це могло статися, повинні були б виконані наступні умови:

1) Нова Служба Божа повинна була б змінена догматично Папою і оголошена урочисто і привселюдно з повним використанням його безпомилковості, так як це має місце у випадку наказу щодо відправлення Тридентської Служби Божої. В ідентичний спосіб папа був би змушений одночасно заборонити відправлення Тридентської Служби Божої, яка була обов'язкова до цього часу.

2) Зміна Тридентської Служби Божої мусіла б бути поєднана з її вдосконаленням, що практично могло б призвести щонайбільше до дрібних нюансів. 

Вже сьогодні відомо, що жодна з цих умов ніколи не була виконана, а на додаток, нова Служба Божа була страшенно зубожена і спрофанована, а в багатьох випадках внаслідок зміни слів Освячення перестала бути Жертвою. В Польщі завдяки кард. Ст. Вишинському ці реформи не пішли так далеко, як на Заході. Аж тепер роблять спробу ці "відставання" надолужити. Як однозначно випливає з вищенаведених фактів. Тридентська Служба Божа є до сьогоднішнього дня єдиною легальною Службою Божою, яка обов'язкова для цілої Церкви, і кожний єпископ чи священик є зобов'язаний, згідно Божої волі. її відправляти. Сьогодні як на долоні видно, що природа нової Служби Божої сприяє всілякого роду профанації, а зокрема профанації Святої Євхаристії, що часто трапляється, на відміну від Тридентської Служби Божої. Служба Божа є найбільшим скарбом Церкви та людства і найменше її зубожіння призводить до зменшення припливу ласк, тобто до ослаблення Церкви і збільшення зла на світі. Церква ніколи не відновиться і не відродиться, а, навпаки, буде підлягати дедалі більшому упадку і ослабленню, чого ми вже є свідками, якщо не повернеться до обряду Тридентської Служби Божої. На це вказує Святійший Отець Іван Павло II, який в своїй приватній каплиці, де він ще може особисто приймати рішення, відправляє Службу Божу за Тридентським обрядом, найчастіше на латинській мові, завжди повернений обличчям до Бога, тобто до вівтаря і Кивоту, що дуже дратує багатьох модерністських кардиналів і єпископів, не кажучи вже про церковну масонерію. Так само відправляв Службу Божу до кінця свого життя папа Павло VI, який, як і Іван Павло II, не дозволив встановити жодного "столу" замість справжнього вівтаря, щоб не спиною і плечима до Бога та обличчям до людей відправляти Службу Божу, яка жертвується тільки Богові. Коли б нова Служба Божа походила від Павла VI, то немає жодного сумніву, що для заохочення і доброго прикладу він перший почав би її відправляти, будучи оберненим плечима до Бога, а обличчям до людей! Як ми вже писали, змінена Служба Божа, на противагу до Тридентської, була штучно створена відомим масоном кард. Бугніні (тоді він був головуючим Літуогічної комісії при Конгрегації з питань культу Божого) і запроваджена всупереч Павлові VI (який будучи ізольованим своїми найближчими співробітниками не мав можливості цьому перешкодити) і цілій Святій Церкві. Це стало можливим завдяки тому, що цій нищівній реформі сприяли деякі впливові кардинали з безпосереднього оточення Павла VI. Дуже багато змодернізовано і ліберально мислячих єпископів з різних держав світу також сприяло цим змінам, тому вони так швидко поширилися в цілій Церкві. Щоб теперішній папа Іван Павло II мав змогу повернути Тридентську Службу Божу, повинно пройти ще трохи часу, щоб проминула хвиля фальшивої ейфорії після II Ватиканського Собору, а на її місце прийшли поважні роздуми і погляд правді в очі. Папа Іван Павло II, послідовно прямуючи до повернення правдивої доктрини католицької Служби Божої, видав вже 3.08.1984р. документ, на основі якого ординарій дієцезії є зобов'язаний  видати дозвіл  на відправлення Тридентської Служби Божої, якщо якась група вірних, світських чи духовних, цього вимагає. Черговим кроком в цьому напрямку є апостольський лист Івана Павла II під назвою "Ecclesia Dei" від 2.07.1988р., на основі якого папа заснував Братство св. Петра, надаючи йому привілеї відправлення   Служби   Божої  в традиційному Тридентському обряді та формування священиків в цьому дусі. Таким чином папа не тільки однозначно виявляє свою волю, але й виразно дає всім зрозуміти, що нічого не перешкоджає повернутися до відправлення правдивої Служби Божої в Тридентському обряді. Це є величезним шансом та обов'язком для відважних і чистих світських та духовних осіб, які прагнуть по справжньому спричинитися до духовної віднови та відродження Церкви і народу.

Якщо спостерігати фрагмент Тридентської Служби Божої, то виразно видно її жертовний і благальний характер та величезну різницю (щодо змісту і природи) між загальним священицтвом вірних та священицтвом ієрархічним. Також видно її внутрішню красу, маєстат, святість і надприродний характер, який показує, що це є культ, направлений на вшанування виключно Бога. Нова Служба Божа яскраво демонструє вражаюче відступництво від теології Тридентської Служби Божої. Там переважає так звана "активна (фізична) участь" на зразок "бенкету" (адорація людини), де заглушується або знищується внутрішня, духовна, надприродна активність (зосередженість,тиша, покора, адорація, пошана) та жертовний і благальний характер Служби Божої.