Прагнучи запобігти або принаймні призупинити подальші зловживання такого типу, Апостольська Столиця видала за ініціативою папи Інструкцію "Іndistimabile donum" від 3.04.1980р., яка виразно стверджує: "Забороняється жінкам (заміжнім, дівчатам та черницям) прислуговувати при вівтарі як в церквах, так і в будинках, монастирях, колегіях, жіночих інститутах" (№7). Згідно з цією Інструкцією жінки не можуть бути допущені до виконання функцій аколітів (палямара, дяка) та до послуг при вівтарі. (№18).

Однак, не звертаючи уваги на ці однозначні постанови Апостольської Столиці і всупереч праву, обов'язкового для всієї Вселенської Церкви, єпископи в країнах Заходу продовжували самовільно залучати жінок до служби біля вівтаря. Інформацію про цей непослух єпископів Святійшому Отцю помістив католицький тижневик "Неділя" (10/95). Ідентичну тактику там застосували і по відношенню до світських "подавачів" та приймання Св. Причастя настоячи і на руку, не кажучи вже про інші, ще страшніші, перекручення, такі як зміна ритуалу Служби Божої і Святих Тайн. Тут маємо приклад вражаючої сваволі і творення доконаних фактів, що ставить папу в дуже важке становище, наражаючи його на нерозуміння зі сторони великої кількості духовенства і вірних. Тут видно дедалі більш глибоку різницю і пропасть між Традицією Церкви, актуальним повчанням папи та тим, що чинить і проповідує величезна частина духовенства разом з різними "теологами". Це є безумовні плоди не тільки диверсійної діяльності церковної масонерії, але й глибокої кризи віри.

В Польщі останнім часом можна побачити дуже велике прагнення запровадити міністранток до служби при вівтарі в оазисах, неокатихуменаті і віднові в Святому Дусі. Тут варто навести вислів свящ. проф. Марка Старовейського, патролога і викладача: "...верески і штовхання в захристії, розмова в церкві, жування гумки є недопустимим. Але в цьому дорослі, навіть священики, показують міністрантам фатальний приклад. В різного роду таборах-оазисах починають впроваджувати службу міністранток, які, повернувшись до парафій, галасливо домагаються права прислуговувати під час Служби Божої. Здається, що це є непорозумінням".

В світлі актуальної непомильності папи Івана Павла II будь-яка участь жінки в службі біля вівтаря є абсолютно неможливою, бо немає для цього жодної доктринальної підстави і це входить в протиріччя з великою гідністю, покликанням і місією жінки в Церкві і світі. Папа не визнає в цьому питанні жодних компромісів, дотримуючись вірності Апостольській Традиції та публічно підкреслюючи її незмінність. Він висловив це в апостольському листі "Mulieris dignitatem" (15.08.1988), де в усіх можливих аспектах вказує на місію і покликання жінки в Церкві і світі, доводячи, що вона і в найменшій мірі не допускається до місії і покликанню мужчини. Жоден з цих документів навіть не згадує про участь жінок у службі при вівтарі, а також на присутність жінок поблизу вівтаря чи виконання ними функцій лекторки або коментатора Святого Письма. Це все повністю чуже Папі!

Важливо також усвідомити собі, що як в Мойсеевій (старозавітній), так і в католицькій Літургійній Традиції, місце принесення Євхаристійної Жертви завжди було застережене тільки для священика. В повчаючій монографії, що опирається на Традицію, Святе Письмо та науку пап, о.Мішель Сінойр в науковий спосіб, який не викликає жодних сумнівів, довів, що традиційно всі інші особи, які перебували біля вівтаря, перебували там виключно в зв'язку з вираженим або потенційним покликанням до священичого стану. Диякон або піддиякон перебували там як особи, які готувалися до висвячення на священиків. Молодих хлопців приймали частково з приводу потреби прислуги, але в основному для того, щоб зміцнити священиче покликання у тих, які не зробили остаточного вибору свого майбутнього стану. Ці хлопці були потенційними кандидатами до священичого стану. А жінки в жодному випадку не можуть бути на шляху до священичого стану, хіба що у власних помислах і прагненнях.

Тому запровадження жінок до служби вівтаря та поблизу вівтаря в ролі лекторок та подавачів Святого Причастя, і т.п. не тільки нищить і викривлює загальний образ святості навколо вівтаря, але є доказом незрозумілості мети, якої цим способом хочуть досягти. Взагалі не беруться до уваги причини, з яких неприступність довкола вівтаря була первинно створена і так довго (2000 років) охоронялася від присутності жінок. Вівтар, згідно з Божою волею, є місцем, на яке вступає виключно священик, щоб принести Богові жертву; це особливо підкреслив Іван Павло II. Свята Церква завжди розуміла і повчала, що присутність жінки біля вівтаря під час принесення Жертви Божественної Літургії повністю суперечить задумам Божим.

Релігійні феміністки на Заході спочатку вимагали, щоб в ім'я ідеї справедливості (яку вони неправильно розуміють) приймати дівчаток на рівні з хлопчиками до послуг під час Служби Божої. Через якийсь час, хоч внаслідок самовільних і недопустимих поступок зі сторони єпископів це стало повсюдно практикуватися, ці жінки і надалі почували себе дискримінованими, бо як міністрантки, лекторки, і т.п. мають замкнений шлях до "авансу", тобто до священичого стану; вони і надалі відчували комплекс меншовартості перед мужчиною. їх чисто людський підхід до справи призвів до того, що вони не хотіли або не могли зрозуміти, що служба при вівтарі принижує їх гідність і суперечить їхньому великому покликанню не з причини дискримінації чи меншгідності, а з причини різниці статі. Не завжди жінка може чинити те, що мужчина і навпаки. Допущення жіночої служби при вівтарі призвело до того, що релігійні феміністки дедалі більше прагнуть повалити інститут чоловічого священства.

Під час похоронної Служби Божої відомої феміністки с.Маріорі Тюіт, що відправлялася 29.06.1986р. в церкві св.Вінцента Феррера в Нью-Йорку, її подруги скупчилися біля вівтаря. Ось як про це розповідає феміністка Рут Мак Донног Фітзпатрік: "Під час освячення Дарів священик був оточений жінками. Він намагався відсторорнити їх, щоб запевнити собі своє сакральне місце, але ми всі простягли руки і промовили слова освячення." Тільки на цьому прикладі видно, яким є кінцевий результат компромісів з Правдою про місію жінки в Церкві. Відомо, як важко викоренити практику, мета якої не є зрозумілою. Шокує і викликає згіршення те, що багато кардиналів і єпископів, будучи під впливом керівників феміністського руху на Заході, які діють під проводом масонерії, вимагали від папи згоди на залучення жінок до священичої служби, яку згідно Божої волі може виконувати тільки мужчина. Це вказує не тільки на свідоме діяння, але і на надзвичайно глибоку кризу віри серед значної частини духовенства, яке вже в багатьох випадках не розрізняє елементарних правд Об'явлення Божого.

На загальній аудієнції 27.08.1994р. папа в черговий раз застерігав перед запровадженням жінок до священичої служби, яку має виконувати мужчина як наступник апостолів. Він сказав: "Господь Ісус під час останньої Вечері запросив тільки апостолів до участі в цьому таїнстві - принесення Своєї Жертви, таїнства Св.Причастя, таїнства Вівтаря. Він не запросив ані Своєї Матері, хоч Вона була найбільш гідною, ані жодної із жінок, які були з Ним. І це є достатнім виразом Його волі в цьому питанні і Церква хоче бути цьому послушна." Тобто, як бачимо, під час принесення першої Жертви Служби Божої сам Ісус Христос виключив повністю і на всі часи будь-яку участь жінок в службі при вівтарі і біля нього, не кажучи вже про священичий стан. І цю незмінну до кінця світу науку безкомпромісно підкреслює Іван ПавлоІІ. Враховуючи становище папи як голови Церкви, будь-яке його твердження, в тому числі і вищенаведене, є абсолютно зобов'язуючим до виконання. Тому зловживанням є навчання, читання чи коментування жінками Святого Письма під час принесення Жертви Божественної Літургії, що однозначно підтверджує св. Павло: "... непристойно жінкам говорити в Церкві." (І Кор. 14:35). Цю незмінну правду вже в котрий раз нагадує і підтверджує Іван Павло II. Ось його слова: "Отже, з Євангелія випливає, що Ісус Христос ніколи не висилав жінок з місією проповідування, а довірив її групі дванадцятьох, що складалася виключно з чоловіків (Лк.9:1-6) та групі семидесяти двох, серед яких не названа жодна жінка (Лк.10:1-20)". Матір Божа, яка мудрістю і покорою перевищувала всіх людей і ангелів, досконало розуміючи велику місію і покликання жінки, ніколи не відважилася публічно навчати, бо знала, що посаду вчителя, тобто публічне навчання і виховання її Божий Син поклав виключно на папу та з'єднаних з ним єпископів і священиків. Вона ніколи з цього приводу не відчувала комплексу меншовартості, бо добре знала, що це випливає з відмінності статі. Не можна також фальсифікувати цю правду, опираючись на окремі винятки, які мали місце в Церкві, як, наприклад, св. Тереза з Авіля.

Ніхто не може без великого ризику опиратися тільки на Кодекс Канонічного Права або на будь-який інший документ попередньо не узгодивши його з повчанням пап, в світлі яких і повинні читатися всі інші документи Церкви. Папа, як нагадує це І Ватиканський Собор, "має з волі Ісуса Христа повну і найвищу владу повчання, яку ніхто не може відкинути і засудити." Тому Собор виключив з церковної спільноти тих, що "ставлять твердження Всесвітніх Соборів вище за повчання Єпископа Риму" (тобто, опираючись на них, довільно їх інтерпретувати, не враховуючи думку папи).

Так само облаштована справа з голландським катихизмом, якого папа ніколи не схвалював, але є змушений терпіти його спустошуючу дію. Те, що папа публічно його не засудив (так як і подавання на руку Святого Причастя та "світських" подавачів, і т.п.), не означає, що він його схвалив і що потрібно його прийняти (навіть, якщо так навчають єпископи і священики), як це наївно думає в дусі фальшивого і брехливого послуху багато католиків, в т.ч. і духовенство.

Так само Ісус Христос, не порушуючи вільної волі Юди, ніколи не схвалював його дій. В Своєму Милосерді Він їх тільки зносив і допускав, не викриваючи його негідні вчинки, щоб не знеславити його імені та щоб він міг делікатно залишити це і розпочати нове краще життя. Це був також час милосердя для нього. Так само чинить папа.

Подібний виняток з правил (в обороні нерозривності шлюбу) допустив Мойсей по відношенню до жидів (хоч не хотів цього), щоб запобігти в цей спосіб поширенню полігамії, проституції і приниженню гідності жінки. Щоб уникнути

 поглиблення морального упадку, він ввів розвідний лист, який утруднював віддалення жінки. Він зробив це з огляду на затвердіння їх сердець, хоч це і суперечило первинним Божим помислам. Коли б він не дозволив відпускати жінку на певних умовах, то і так ніхто б не послухав його і поширювалося б ще більше згіршення та бунт супроти нього.

Христос, дорікаючи потім євреям, нагадав їм, що Господь, створюючи вже перших людей, установив нерозривність шлюбу (Мт. 19,3-9) і не можна цього права змінити чи нехтувати без дуже поважних від'ємних наслідків. А це означає, що поступка, яка зроблена через затвердіння їхніх сердець, входить в суперечність з універсальним правом нерозривності шлюбу. Але, одночасно, це було певним бар'єром, який охороняв шлюб перед ще більшим руйнуванням. Ця поступка була зроблена не для того, щоб вчинити з цього принцип, але якраз навпаки, щоб будь-яким способом його уникнути, щоб більше сподобатися Богові. Були богобійні жиди, хоч в меншості, які ніколи з цього дозволу не скористалися. Це зобов'язувало також проводарів, щоб у майбутньому так навчали людей, щоб довести їх до повного усвідомлення і дотримання святого і фундаментального принципу нерозривності шлюбу згідно з волею Божою. Тому в таких випадках робити принцип з винятку було б і є не тільки кроком назад, але насамперед є всупереч волі Божій, тобто є гріхом. Знищується те, що вже збагатило і зміцнило нашу віру та побожність.

Вже сам факт, що папа змушений терпіти згадані зловживання, доводить, що вони є злі і противляться постановам Божим. А обов'язком пастирів є їх уникати, а не використовувати для створення нових принципів, які спустошують життя в Бозі. Кожний священик (а особливо отець-настоятель) має право і обов'язок відмовити послуху єпископові, який хотів би примусити його брати жінок на службу при вівтарі, світських "подавачів" Св.Причастя та подавати Св. Причастя на руку і стоячи. В такій ситуації треба бути більше послушним Богові, ніж людині. Послух папі є однією з умов спасіння. СВЯЩЕНИК ОТРИМУЄ СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ПОСЛУХ ПАПІ. А НЕ ЄПИСКОПУ. Це відноситься також до світських осіб. Тому не випадково сьогодні, більш ніж будь-коли в історії Церкви, вимагають сліпого фальшивого послуху, не допускаючи жодної здорової  критики та аргументації.

Звідси беруть початок постійні заклики папи Івана Павла II до дотримання вірності Традиції Церкви. Папа, будучи повний любові і милосердя, діє дуже делікатно, створюючи різні можливості для безболісного і безконфліктного виходу з вчинених помилкових ситуацій для окремих єпископів та священиків, чого навіть деякі побожні католики не вміють пробачити і осуджують папу за недостатню реакцію та, навіть, за підтримку цих помилкових поглядів.

Ці та інші зловживання ніколи не виходили від папи і перед Богом він є оправданий. Повна відповідальність падає на кардиналів та єпископів, які зловживають своєю владою. Вони не можуть не знати, що коли на це немає благословенства папи і це суперечить його повчанню та Апостольській Традиції, то така практика, навіть застосована у виняткових випадках, не принесе жодного благословенства! Охоче використання цієї недозволеної і нищівної для Церкви практики тільки доводить, як далеко духовенство відійшло від суті свого покликання, а одночасно від духу жертви, без якого віра губиться і тратить те, що надприродне, святе і піднесене.

Вміло замовчують ті причини, які вказують чому папа терпеливо зносить ці відступництва. Як ми вже раніше довели, немає жодних теолого-доктринальних підстав, щоб цю практику впроваджувати навіть у виняткових ситуаціях, бо коли в певний момент немає священика, то можна прийняти Святе Причастя духовним способом, а в церкві священик може і повинен сам роздавати Св. Причастя (бо він для того був висвячений), не звертаючи уваги на кількість вірних і час, який буде на це затрачений. Будь-який поспіх у цьому випадку, так модний сьогодні, був би доказом браку пошани до тих великих і святих Таємниць, які діються з волі Божої. Також біля вівтаря, якщо бракує міністрантів, лекторів, і т.п., священик сам повинен виконувати ці функції. Побожним, жертовним і насправді відданим Христові священикам міністрантів ніколи не бракує.

Папа також не може собі дозволити відкритого конфлікту з духовенством, бо це було б великим згіршенням для вірних і поживою для масонерії. Це є однією з причин, задля яких папа змушений подавати Святе Причастя настоячи. Цю практику вже давно нав'язали своїм вірним єпископи всупереч папі і це є доконані факти, перед якими папа в цю хвилину безсилий, бо багато єпископів не хоче цього припинити, а частина з них не має відваги визнати помилок, беручи на себе страшну відповідальність. Тому багато людей вважає, що це походить від папи, хоча жоден єпископ чи священик не може послатися на папський документ, що рекомендує таку практику. Папа не може також публічно пояснити вірним, що ці зміни є помилковими і що так робити не можна, що єпископи обдурили їх, що це суперечить останньому Соборові і двохтисячолітній Традиції і що він сам ніколи не видав документу, який дозволяє ці зловживання. Дуже багато ворогів раділо б, почувши такий виступ папи.

Всі ці вищенаведені зловживання і помилки, які з величезною силою впроваджуються церковною масонерією не без допомоги деяких католицьких видань, стали можливі завдяки кризі віри серед величезної частини духовенства, що часто проявляється в капітулянстві і звичайному боягузстві та в небажанні визнати помилки. Це є безумовно кара Божа і велике апокаліптичне та очищаюче випробовування для Церкви, яке вже давно багаторазово заповідав сам Св. отець Іван Павло II. Тому проявом фальшу і необізнаності є розмови про те, що якби прийняття Св. Причастя на руку було злом, то папа б це не дозволив і сам би його так не подавав. Якби так було, то чому папа був безсильним, коли англійський Єпископат за наказом Генріха VIII, короля Англії, відлучився від Апостольської Столиці? Адже було в тисячу разів більшим злом, коли мільйони вірних разом з єпископами і священиками стали єритиками!

Адже впроваджений в Церкві на Заході голландський чи французький катехизм з точки зору католицької доктрини є набагато більшим злом, однак папа не в стані його тепер заборонити. Причиною цього є не тільки величезна криза віри серед духовенства, але й свідомі дії супроти папи і Церкви багатьох кардиналів, єпископів, священиків і світських осіб в стислій співпраці з масонерією. Треба пам'ятати, що метою Кодексу, який є спільним витвором багатьох кардиналів, єпископів, каноністів і теологів майже з усіх держав світу, є утримання церковної дисципліни. Його завданням не є доктрини Церкви, він повинен бути тільки їх вірним відображенням. Тому він повинен бути інтерпретований в світлі цілої Традиції Церкви та актуального повчання папи. Кодекс не має статусу безпомилкового, на відміну від папського повчання. В історії Церкви були кращі і гірші кодекси, які в краще або гірше служили Церкві, тому в разі сумнівності і недоречності вони були виправлені або заборонені папами безпосередньо або за посередництвом відповідних Конгрегацій.

Суперечливим з Традицією і з постановою 177 Конференції Єпископату Польщі є впровадження після слів священика "Мир нам всім" подавання один одному рук, демонстрування радості, поєднане інколи з обіймами, взаємним цілуванням (оазиси, віднова в Святому Дусі, неокатихуменат), розмови піднесеним голосом, різні театральні жести і посмішки, іншими словами, так звана вільна поведінка як на якомусь приватному святі. Тут немає жодного молитовного зосередження і тиші! Жодної поваги, жодної пошани до великих і піднесених таємниць, які доконуються в цей момент. Тут більше звертають увагу на людину, ніж на адорацію Бога. Забувають або не розуміють, що це є публічний культ, який вшановує виключно Бога, тому подібна поведінка є недопустимою! Ці жести принижують гідність Євхаристійної Літургії. Останнім часом вони дедалі більше поширюються по свій території Св. Церкви. Це є такаж типова поведінка протестантів, для яких Служба Божа є тільки "бенкетом", бо там відкидають безумовну присутність Ісуса Христа після Переєстествлення, тому в центрі уваги замість Бога є людина! При цьому вони бачать тільки Бога Милосердного, не беручи до уваги, що Він є також нескінченим Маєстатом, Святістю і Справедливістю. Звідси випливає брак покори, пошани і адорації. Сприймаючи одну властивість Бога, а ігноруючи інші, фальсифікується правдивий образ Бога, як і самої Літургії.

Іншим проявом кризи віри або свідомого нищення Церкви зсередини є запровадження гітари під час Літургійних Служб. Цей інструмент, на відміну від органу, діє не тільки збуджуюче і розсіююче, але викликає також невластиві емоції, утруднює або унеможливлює зосередження та тишу під час молитви. Гітара також суттєво зменшує красу, святість і Маєстат Жертви Божественної Літургії, створюючи атмосферу забави, відвертаючи в цей спосіб увагу від того, що є таємницею, і це, напевно, ображає Бога. Тільки з цієї причини запровадження цього інструменту під час Літургії не може походити від Бога. Гітара зневажає святість Літургії, цілковито протистоїть будь-якій сакральній музиці, про що дедалі частіше говорять професіонали в цій галузі. Як відомо, II Ватиканський Собор, красномовно визнаючи традиційну сакральну музику, заохочував не тільки до її збереження, але й до її примноження "з найбільшою старанністю" як "скарбу Церкви", тобто скарбу всього людства. Кардинал Ратзінгер, боронячи Церкву перед "простяцькою музикою", сказав: "Тимчасом багато літургістів відклало набік цей скарб..., а потім замість сакральної музики, усунутої з катедр, ввійшла музика "ужиткова": легкі і модні пісеньки. Далі кардинал каже, що "усунення того, що прекрасне", стало доказом "пастирської поразки", додаючи, що "всюди там, звідки викинули красу і де цінять тільки потрібні речі, дедалі більше видно вражаюче зубожіння". Діяльність за принципом "зрозуміле для всіх" не вчинило Літургії більш зрозумілою, більш відкритою, а призвело до виразного її зубожіння. "Церква, яка обмежується модною популярною музикою, стає невмілою і непридатною", Кардинал також наголошує, що: • "вразливість молодих людей  стала дуже обмеженою і зубожілою завдяки рок музиці і подібного типу продукції".

Великою образою Бога є також дозволяти в Св. Церкві нескромний одяг, зокрема жінкам. Штани (часто облягаючі) стали нормою, а влітку дедалі частіше жінки приходять до церкви в міні спідницях або в коротких, часто пляжних, штанах, які дуже тісно прилягають до тіла, з оголеними руками та плечима, що неприйнятно для Бога (Повт.Зак. 22,5; I Kop.11). Такий вигляд згіршує інших і створює умови для тяжких гріхів, особливо, коли так одягнена жінка приймає Св. Причастя або виконує різні послуги під час Божественної Літургії. Це є великою зневагою святині і не лише принижує жінку, але передовсім профанує Службу Божу. Ще недавно не можна було собі уявити, щоб жінка знаходилася поблизу вівтаря під час Служби Божої. Сьогодні вона може це чинити навіть в нескромному, безстидному одязі, що викликає згіршення. А що буде завтра? Єпископ чи священик, який до цього допускає, несе відповідальність перед Богом за кожний тяжкий гріх тих, які будуть похітливо споглядати на таких жінок. Крім зневаги святині та Служби Божої, це є також і привселюдним осміянням фундаментальних християнських чеснот, таких як чистота, скромність, сором'язливість, без практикування яких неможливе поєднання з Богом. Ще не так давно духовенство навчало, що тіло жінки може бути відкритим тільки для шлюбного чоловіка і Бога! Розмежовували також світську моду, яка походить від диявола, і вимог Євангелія в цьому питанні. Сьогодні відкинення цієї науки є причиною незлічених тяжких гріхів, таких як похітливі погляди, гріх розпусти чи чужеложства та всілякої безстидності в поведінці в церкві та поза нею.

Ще більшим блюзнірством, приниженням і зневаженням Бога є інший "плід" нової змодернізованої Служби Божої, а саме: перенесення Найсвятішої Тайни Євхаристії з головного вівтаря до бічних капличок чи закутків. Це має місце вже в багатьох катедрах (наприклад, в Честнохові, Врацлаві, Щеціні, і т.п.). Але ж новий катехизм нагадує, що згідно з Традицією Церкви Найсвятіша Тайна Євхаристії повинна зберігатися в найбільш гідному місці святині, тобто у головному вівтарі. Чи єпископів не зобов'язує катехизм? Деякі духовні особи, що ще мають певні докори сумління, пояснюють це в такий спосіб, що не можуть відправляти Службу Божу, стоячи спиною до Бога. При цьому наївно сподіваються, що позбудуться цих докорів сумління, усуваючи Тайну Євхаристії до бічних закутків святині. І так одна образа Бога тягне за собою другу, ще більшу, зневагу і ситуація стає ще гіршою! Повстає замкнене облудне коло, з якого немає ніякого виходу! Так є завжди, коли не розумієш, чого хочеш, або боїшся поглянути правді в очі. Відправлення Тридентської Служби Божої не викликало у священиків жодних докорів сумління. Це твердо доводить, що нова Служба Божа не походить від Бога, бо сумління є найвищим і безпомилковим суддею!

о. Боніфацій Гюнтер (Чину Кармелітів Босих) "Тільки сатана не хоче вклякати перед Богом і Божою Матір´ю. - Вроцлав-Івано-Франківськ, 2002 р.