Доповідь із предмета "Релігієзнавство"
У сучасному католицькому світі все чіткіше проявляються дві течії, два підходи до теології, особливо до сотеріології і літургіки, дві ментальні установки, які багато в чому визначають духовний тип людини - традиціоналізм і модернізм. Це не тільки два світогляди, або, м'якше кажучи, два ракурси, в якому бачиться християнство, - це два різних світовідчуття, філософії життя, які знайшли своє відображення в релігії. Традиціоналізм виражає себе як прагнення зберегти істину, отриману в Об'явленні, або істини, пов'язані одна з одною в єдине ціле. Традиціоналізм базується на безумовній вірі в "розум Церкви" ("розум Христа"), тобто на об'явлених Богом правдах (що з часом стали визначені в Церкві також під назвою "догми віри") і на підпорядкуванні Йому малого, обмеженого, засміченого оманами й затьмареного гріхом розуму людини. Жити розумом Церкви - означає бути включеним у Церкву, існувати в Ній як у живому організмі, бачити в Церкві вічні орієнтири істини. Церква названа в Новому Завіті "Тілом Христовим", "стовпом утвердженням істини", тому вчення Церкви є непорушним: це божественне світло, що струмує з небес на землю. Церква - це русло річки, що не пересихає, потік якої - благодать; із неї може пити й черпати кожен, у міру своїх сил. Церква це вічність, відкрита в часі, це той духовний простір, де фізичний світ з'єднаний з метафізичним, де буття знаходить свою справжню сутність. Видимий світ невпинно змінюється. Церква у своїй невидимій суті - божественних силах та енергіях таврського світла - незмінна. Рятування людини в цьому відношенні являє собою спрямованість до вічного і незмінного.
Модернізм у моральному сенсі є пристосуванством: це шлях безперервного компромісу між християнством, яке зберігається у Переданні Церкви, і духом, звичаями світу з його язичницькими уявленнями, світу, який поставив людство на місце Бога. Модернізм заснований на принципі еволюції, на уявленні про те, що історія - це висхідна лінія, звана прогресом. Світ розвивається від простого до складного, від недосконалого - до більш досконалого, і Церква, будучи земною інституцією, також підлягає законам еволюції. Отже, щоб фізично вижити й існувати в світі, що змінюється. Вона повинна невпинно пристосовуватися до нього, тобто змінюватися. На думку модерністів, не світ повинен перетворюватися на образ Церкви, а Церква повинна йти за світом, погодившись з його запитами та вимогами, з його духовним і моральним станом. Тому модернізм прагне до постійних реформ як засобу боротьби за виживання, і Церква представляється тут не єдиним цілим у своєму історичному бутті, а ланцюгом метаморфоз.
Для традиціоналістів Церква - це цілком динамічна константа; для модерністів - це пластичний матеріал, який набирає своїх форм під впливом середовища і зовнішніх факторів існування. Психологічна установка для модерністів - еволюціонізм як універсальний закон всього всесвіту. Тому постійне й незмінне вони сприймають як мертве й віджиле. Модернізм - корекція Церкви відповідно до тенденцій, пристрастей, смаків, примх і запитів світу. Тут приховано діє принцип дарвінізму: хто не може пристосуватися до зовнішнього середовища і внутрішньовидової боротьби - той буде розчавлений і знищений. Тому традиціоналісти в очах модерністів - це "могильники" Церкви. Модернізм орієнтований на збереження і, якщо можливо, на збільшення числа членів Церкви, тобто на кількість, при цьому головна мета християнства - як внутрішнє преображення душі і здійснення богоподібності за допомогою благодаті й особистого подвигу - в модернізмі відступає на другий план. Вона прямо не заперечується, але розпливлася, будучи поглинутою завданням - утримати за всяку ціну сучасних людей з секуляризованою свідомістю в огорожі Церкви. У цьому відношенні модернізм постійно рухається у напрямку гуманізму й лібералізму. Своє завдання - зберегти кількість віруючих - він вбачає у безперервних компромісах, тому модернізм - це шлях перманентних поступок антихристиянського світу, прагнення здійснити союз з духом світу, спроба, приречена на невдачу і поразку. Христос сказав: "Світ Мене зненавидів і вас зненавидить". Світ примириться з Церквою тільки тоді, коли поглине Її або ж коли в Церкві збідніє Дух Христа.
Традиціоналізм у цьому відношенні орієнтований не на кількість, а на якість віруючих. Церква в світі завжди являла собою, за словами Спасителя, "мале стадо", а євангельське вчення - вузький шлях, по якому йдуть усі. Традиціоналізм бачить завдання Церкви у збереженні благодаті Духа Святого, яку Вона отримала в день П'ятдесятниці, одуховленні людини, очищенні її свідомості від брехні і серця від пристрастей, без чого неможливе богоспілкування і вічне життя. Модерністи вважають, що секуляризація та лібералізація церковного вчення і моральних правил може уповільнити процес відступу від християнства, точніше від реформованого, аморфного, комфортного для світу християнства, солідарного з моральними хворобами людства, що це широкий шлях для багатьох, який допоможе зберегти розміри церковного двору, а що буде відбуватися в цьому дворі - це їх мало цікавить, хоча б звідти лунали замість храмового співу звуки рок-музики, а замість молитви - веселий сміх.
Фундаментом традиціоналізму є креаціоністське вчення про Церкву і світобудову, про божественну благодать, про творіння космосу з нічого - одним всесильним словом Божим, яке стало основою світу, про духовне, вічне, до якого призначена людина. До цього світу вічних сутностей і повноти буття залучає людину Церква. Господь сказав: "Слово Моє - Істина". Це слово Він передав Церкві, тому вчення Церкви тверде як істина; воно не може змінюватися: те, що сьогодні стверджує Церква, Вона не може змінити завтра, тобто міняти "так" на "ні" і "ні" на "так", погодившись з минущим плином цього світу. Церква вчить про вічне і незмінне, тому слово Боже, збережене Церквою, не може бути змінене й перетворене в людське слово.
Душа сучасної людини за природою і своїми властивостями залишається такою ж, якою була людська душа на зорі світобудови. Змінюється лише зміст, почерпнутий із зовнішнього світу, тобто відомості, які набуває душа. Змінюється стиль життя, шкала цінностей, змінюються наші почуття, все більше деградуючи в пристрасті, але суть людської душі залишається незмінною. Тому можна сказати: "Один Бог, одна душа, одна Церква і одна віра". Втрата духовності, відчуження від благодаті - це не трансформація, а втрата, яка повинна змусити людину ще більше дорожити чистим світлом Об'явлення, а не ліпити з бруду власних гріхів і пристрастей нових богів. Сучасна людина менше розуміє Євангеліє, ніж її предки. Причина цього - занепад благодаті. Потрібно через подвиг життя набути, придбати благодать, а не змінювати слова Євангелія та перетлумачувати їх. Спасіння - це богоуподібнення і наслідування Христа; силу для подвигу людина отримує від Церкви. Модерністи пропонують інше: змінити образ Бога і образ Христа, щоб легше й зручніше було наслідувати цьому новому приземленого лику. У хибному модернізованому християнстві пропадає потреба від чогось зрікатися або відмовляти собі, боротися й прагнути йти духовно вперед; там ні до чого йти, там, вважаючи себе християнином, можна залишатися в колишньому занепалому і пристрасному стані, тобто самим собою.
Релігія належить до сфери духа, людська культура - до сфери душі. Творчість, зорієнтована на культуру й смаки сучасників, неминуче здійснює фальсифікацію - підміну духовного душевним. В основному модерністи вимагають реформи мови, календаря, іконопису і церковного співу. Найбільш крайні з них вважають, що слід переглянути християнську догматику і християнську мораль з метою їх лібералізації.
Модерністи стверджують, що церковнослов'янська мова малозрозуміла для сучасної людини, тобто вони зводять мову до її семантики (словесного, буквального значення), ігноруючи значення духовне та емоційне. Але Св. Літургія - це таємниця, жодна мова не зможе зробити її зрозумілою на розумовому рівні; вона відкривається душі в міру того, як душа внутрішньо очищається. Жодне словесне пояснення обряду не може вичерпати його внутрішнього смислу. Обряд і молитви - це не стільки засіб інформації, скільки
комунікації (спілкування), тобто зануреності людини в духовну реальність.
Святий Пій Х засудив модернізм в енцикліці "Раscendi" (1907), де представив його як організовану систему. Він здійснює класифікацію сучасних помилок в Lamentabili (1907), укладає Антимодерністичну присягу, в якій окреслює основні правди католицької віри, проти яких пішли в наступ модерністи і ліберали і які не були виразно підтверджені у Святому Письмі або були важкозрозумілі, але виразно підтверджені в багатьох документах Церкви. Таким чином він піклувався про нові покоління й спасіння їхніх душ.
Підготував Валерій Троян, парафіянин храму Святих Пратулинських Мучеників (м. Барвінкове Харківської області), студент Харківської Державної академії культури
Греко-Католицька Традиція 6(190), червень 2013 р.Б. http://www.saintjosaphat.org
