За останні 50 років, з часу, коли в Україні були легалізовані аборти Микитою Хрущовим (1955 р.) і по сьогодні, держава втратила через абортування дітей в середньому 33 млн. своїх громадян.
Додамо до цього числа голодомор 1932-33 років – 10 млн. осіб, Другу світову війну (15 млн. осіб), злочини російського комуністичного режиму. Мова статистики, очевидно, буде найяскравішим підтвердженням проблеми абортів взагалі і в нашій Україні зокрема. Станом на 2005 рік в Україні виявлено один мільйон неплідних пар, 868 тисяч з яких – жінки. У 80% результатами неплідності виявилися аборти.
Починаючи з 1994 року, в Україні зменшилося населення на 5 млн. осіб і тенденція до зниження катастрофічно зростає. Україна стоїть перед загрозою поповнити число емігрантських держав, населення яких переважно складається з вихідців Азії та Африки.
Знаємо із текстів Святого Письма та й із власного життя, чим закінчуються такі виклики для непокірних і лукавих людей. Тлумачний словник української мови ось як пояснює слово „лукавий”: „Здатний на різні хитрощі, нещирий, брехливий, єхидний, має злі, ворожі наміри, підступний, криводушний, зрадливий, грішний, нечестивий, лицемір, крутій тощо.”
Людське лукавство має страшну деструктивну силу. Воно породжує безбожні думки абсолютно про все, включаючи й сам смисл життя. Діти ж лукавих батьків у переважній більшості стають циніками, що, в свою чергу, породжує цілу низку родинних проблем.
Тому й не дивно, що сьогодні князь тьми розгулює світом з небувалою досі безпечністю та завзяттям, намагається знеславити засади Божого плану творення життя, подаючи їх як недосконалі. Лукаві люди, атеїсти і циніки дуже швидко пристають на такі переконання сатани і чинять беззаконня.
Одним із таких непоправних, безбожних і цинічних актів є аборти. Тема абортів породила у світі незліченні дискусії правників про те, чи абортування дитини з лона матері є законним, нормальним актом, чи явищем для сучасного вільного світу, яке являється вчинком насильства над життям. Сама суть цієї проблеми є абсолютно надуманою і абсурдною, оскільки зачіпає правдомовність Святого Письма і ставить під сумнів існування Бога Живого. Лукавий добре знає мілкість думання людини у цьому питанні, яка не знає Бога, або ж знає Його зовсім мало, тому й накидає на неї подібного роду проблеми, які в природі взагалі не існують. Проблема аборту, до речі, дуже схожа на вічну проблему про статус російської мови в Україні. Як в першому, так і в другому випадку обидві проблеми є штучно накинуті на суспільство.
У книзі Буття (3, 16) читаємо: „А жінці сказав: „Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою”.
Отже за непослух Богові перші люди, наші предки, отримали нагороду, яку собі заслужили. Однак Господь не вбиває свої створіння, а дає їм можливість виправдати себе через працю до самовдосконалення. Іншими словами, ставить їх в умови, які докорінно відрізнятимуться від безтурботного попереднього райського існування. І головною умовою цієї зміни є те, що людина починає жити своєю важкою, непосильною працею, щоб у щоденних тривогах і недомаганнях перемагати, думати про самозахист та збереження свого роду, родини, сім’ї тощо. Саме в таких, далеко не ідеальних умовах, Бог накладає обов’язок на людину – множитися, тобто народжувати дітей. Навіть якби жінка не бажала цього робити, вона змушена тепер цілковито підкоритися рішенню Творця, бо інакше – загибель.
Господь каже: „...в болях народжуватимеш дітей...”, але жодним словом не обмовляється, скажімо, про те, що якщо ти не захочеш народжувати дитину, але зародок вже є в твоєму лоні, то можеш його викинути доступним тобі способом. Якщо б Господь допустив до цього, то, можливо, на землі ніколи не було б продовження життя.
Суть гріха Єви і Адама полягає у легковажності, що, в свою чергу, породило непослух до вимоги Бога не їсти плід з дерева пізнання добра і зла. Порушивши цю єдину заповідь, Єва дістає від Творця іншу, і добре розуміє, що це саме те, чого вона собі бажала. Бог немовби відкриває перед ними завісу того добра, яке створене Ним, і того зла, яке узаконить Єва з Адамом та їхні нащадки. А їм на підмогу прийде скинутий з Неба Люцифер за цю саму провину – бажання бути рівним Богові. Він бо добре знає, що є добро і що є зло.
Ми, нащадки наших прародичів, наосліп користуємось всіма Господніми дарами, які для нас є добром, і разом з тим витонченими методами удосконалюємо зло, видаючи його за кари Божі. Тому сатана так легко користає з нашої сліпоти і обезличує, обезбожнює наші душі.
На превеликий жаль, одурманений матеріальними статками, світ дійшов до критичної межі свого лицемірного трактування, що таке добро і що є правдиве зло. І найогиднішим явищем у цьому лицемірстві є те, що практично всі суспільства світу узаконили вбивство ненароджених дітей. Це є справжні акти геноциду, які, за медичною термінологією, мають трішки пом’якшуюче значення і називаються передчасним припиненням вагітності. Однак і в цьому медичному терміні прихований ще більший вандалізм, оскільки ця назва не відображає суті вчинку, що властиво є актом насильного вбивства живого організму дитини, яка від кости-крови є спорідненою з матір’ю, що її вбиває, і з батьком, який погоджується на це вбивство, якщо він, звичайно, знає про це. Якщо б медицина була справді зацікавлена в тому, щоб таких „припинень вагітності” було менше, потрібно змінити цю термінологію на іншу. Можливо, тоді людина, перш ніж вчинити вбивство власної дитини, спочатку глибше проаналізує саму суть свого вчинку, який кличе до помсти Неба. Вбивство ненародженої дитини є не тільки викликом Богові, мовляв: бачиш, я ігнорую Твої закони. Це є моя власність і я чиню те, що бажаю!
Думається, що ця проблема має набагато глибший спектр причин, які штовхають матерів до знищення своїх дітей. Однією з таких дуже, можна сказати, масових причин, є та, що батьки важко і неохоче підходять до зрозуміння самого Бога, як Творця життя, оскільки для більшості Бог є якимось аморфним, нереальним, невидимим об’єктом. Він асоціюється в уяві пересічної людини з фантазією, вимислом людського розуму. Однак у реальному житті все набагато простіше. Якщо Бог не існує, і ми постійно відчуваємо брак Святого Духа в нашому народі, то це є властиво викопаний гріб для нації, який, однак, ще не засипаний землею. Кожна епоха людства – це крик за Богом! Тому що тільки перед Творцем ми є всі однакові – і злі, і добрі. Якщо нема в нас віри, то ми є бунтарі, які обдурюємо самі себе і виносимо непомильні для себе рішення, започатковані марксистською ідеологією: Бог помер і більше не існує! Власне з тих причин і відчуваємо постійні нестатки в нашому гармонійному житті, яке дуже часто стає для нас тягарем, каменем, а не хрестом. Чому ж тоді так легко і бездумно ми міняємо скарби, які Бог дав кожному, на фальшиві статки, які не куплені ціною крови, терпіння, смертю Сина Божого? Тому, що ми хворі безвір’ям, не противимось злу, фальші, образам, якими понижується святе ім’я Господнє. Ми не навчені заступатися за людську гідність, бо і за нас мало хто заступався.
У релігійному творі „Думки про релігію” Паскаль (1632-1662) писав, що існує дві групи людей, які можемо називати розумними: ті, що служать Богові, бо Його знають, і ті, що шукають Бога, бо Його не знають. Подумаймо добре, чи належимо до якоїсь із тих груп.
З позиції медичної етики, перервана вагітність є спотворенням та оскверненням професійного покликання лікаря, який дає клятву Гіпократа рятувати життя, а не знищувати його. Очевидно, що з моральної та духовної точки зору лікар мав би спочатку давати клятву Господеві, Який є господарем людського життя – найвищою моральною чистотою і любов’ю.
Позиція філософської антропології (наука, що вивчає біологічну природу людини, раси та ін.) вважає людину особистістю, яка наділена розумом, почуттям та вільною волею. Така істота має свідомість, інтелект, а тому може самостійно здійснювати своє буття, визнаючи вільне ставлення до самої себе та до оточуючого світу. Саме завдяки цьому кожна особистість володіє ні з чим незрівнянною гідністю і недоторканністю. Завдячуючи Творцеві нашому Богові, має ніким не порушені права на власний самопрояв згідно з Божими законами.
Отже людина, як особа, відрізняється від всього іншого неособового, що наповнює буття. Тому в основі своїй не є можливим, щоб „щось” стало „особою”, не бувши нею від самого початку ленінсько-сталінсько-брєжнєвського режимів після 1933 року і до розпаду СРСР, Доплюсуймо голодомор, депортації, штучну асиміляцію українців на московських землях, і отримаємо реальну кількість населення, яке б проживало сьогодні в Україні – 110-120 мільйонів.
Аборти в цьому підрахунку є найстрашнішим показником за всі інші біди, які накинув на нашу землю сатана.
Отже, кожен аборт є узаконений злочин проти людини і виклик Богові. Стаття 27 Конституції України говорить про право кожної людини на життя, але в реальності сама ж держава ініціює людиновбивство. Тому це вже не держава, а злочинне угрупування, у якім недоторканість мають тільки Президент і депутати Верховної ради.
Згідно з позицією Церкви, знаємо, що в момент зачаття плід уже отримує безсмертну душу. Під час довготривалого росту плоду у лоні матері відбуваються незбагненні для людської свідомості процеси, в результаті яких на світ Божий приходить живий свідок Божої величі. Ним є кожен із нас. Подбаймо разом, щоб таких свідків не зменшувалось і щоб не порушувалася п’ята Заповідь Божа – „не вбий!”