1. Спитав брат старця: В якому напрямі треба подвизатися, сидячи в келії?
І сказав старець: Зовсім не мати в келії навіть і згадки про чоловіка.
2.  Пит.: Яке ж ділання корисно мати в серці?
Відп.: Досконале ділання ченця — мати непохитну увагу, звернену до Бога.
3.  Пит.: Як ум має проганяти помисел?
Відп:. Він не може всеціло зробити цього сам, бо не має сили. Коли ж помисел западе в душу, треба звертатися з молитвою до її Творця, а Він розтопить помисли, як віск, бо Господь наш — вогонь з'їдаючий.
4.  Пит:. А як скитські отці уживали помисел, що воює? Відп:. І це є праця велика і чеснотлива, але трудна й не для всіх безпечна. Бо як увійде помисел в душу, й душа, досить потрудившися, зможе його прогнати, то инший помисел входить у душу і займає її. І таким чином душа, що чинть опір думкам, ніколи не може бути вільною для споглядання Бога.
5.  Пит.: Яким способом помисел прибігає до Бога? Відп.: Коли прийде до тебе нечистий помисел, одразу відсахни ум і піднеси його вгору старанно, не зволікаючи, бо зволікання межує зі згодою.
6. Пит.: Коли прийде в душу чванливий помисел, що все сповнив, чи не буде корисно чинити йому опір?
Відп.: Саме в той час, як ти їй противишся, він більше від тебе знаходить, чим перечити тобі, й таким чином дух не може втримати його. Бо виявляється, що чоловік немов говорить: мені самому під силу боротися з пристрастями. Як той, що має духовного отця, всю турботу за себе полишає йому, а сам залишається безжурний і не підпадає Божому осудженню, — так і той, що цілковито віддасть себе Богові, вже не має потреби журитися помислами, — чи відкидати їх, чи лишати їм місце ввійти в душу. Якщо навіть увійде помисел, піднеси його вгору до свого Отця і скажи: це не моє діло, ось, мій Отець, — Він знає. І поки ти ще підноситимеш його, він серед дороги тебе покине й утече. Вищого й безжурнішого від такого ділання нічого в Церкві немає.
7.  Пит.: Як же скитяни догодили Богові войовничими помислами?
Відп.: Тому що вони ділали з простоти й Божого страху, задля цього й Бог їм помагав і врешті, з Божої волі, приходило до них ділання споглядання задля великих трудів і їх любови до Бога.
8.  Пит.: Як може такий дослухатися до споглядання? Відп.: Святе Письмо показало як. Бо Даниїл споглядав Його, як Ветхого деньми, Єзекиїл на херувимській колісниці, Ісая на високім, піднесенім престолі, а Мойсей, удостоївся, неначе би видів Невидимого (див. Євр. 11, 27).
9.  Пит.: Як може ум бачити те, чого ніколи не бачив? Відп.: Чи ніколи не видів Царя, що сидить на престолі, хоч би на іконах?
10.  Пит.: Чи корисно для ума описувати Божество?
Відп.: Краще описувати Божество, ніж мати нахил до нечистих помислів.
11.  Пит.: Чи не буде це гріхом?
Відп.: Тримайся того, що бачили історично пророки, а досконале прийде само, як сказав апостол: «тепер бачимо як у дзеркалі і в думці, а колись побачимо лицем в лице»
12.  Пит.: Чи не спричинить це несамовитосте думок?
Відп.: Коли хто по правді подвизається, не потерпить жодної шкоди. Один чернець сказав, що робив це весь тиждень, не орудуючи людською пам'яттю. А говорив мені, що він бачив у дорозі двох ангелів, що йшли з ним із одного і з другого боку, і не звернув на них уваги, бо написано, що ні ангели, ні сили не можуть відлучити нас від Христової любови. Отже, ум може завжди споглядати, і навіть, коли поконують його думки, а він не затаїться удатися до Бога, не позбавляється Божого споглядання. Скажу, коли ум удосконалиться в цім, то догідно споглядає і не скоро зрушується з висоти. Бо як засуджений, що його тримають під сторожею в темряві, визволиться і побачить світло, вже не захоче згадувати про темряву, — так і помисел, коли почне бачити духовне світло. Бо сказав хтось зі святих: коли я хотів випробувати свій помисел, чи піде він у світ, й дозволив йому, а він лишився на одному місці й нікуди не рухався. Бо він бачив, що як почне метушитися, то я можу приборкати його; і я знову підняв його вгору. Таке ділання довершує безмовність і молитва. Сказав іще, що постійна молитва скоро доводить ум до досконалости.
13.  Пит:. Як можна завжди молитися, коли тіло немічне до служби?
Відп:. Не лише те, щоб стояти на молитві, називається молитвою, а щоби завжди, чи ти їж, чи ти п'єш, чи працюєш, не відступати від неї. Тому й сказав апостол: «Всякою молитвою і молінням». Бо як не відволікаєшся, розмовляючи з кимось, молися сам у собі.
14.  Пит.: Якою молитвою належить молитися ченцеві? Відп.: Отче наш, Ти що єси на небесах.
15.  Пит:. Яку міру добре мати для молитви?
Відп.: Міра не вказана, бо сказати: завжди і весь час — не є мірою; бо якщо чернець лише тоді молиться, коли стає на молитву, то він зовсім не молиться. Великий авва говорив і вчив: як я був у скиті, прийшов до одного, що перебував там, і він тільки привітав мене; а як нічого не відповідав мені, то я сидів і займався спогляданням, рівно ж як він плів мотузок. Наприкінці дня коло дев'ятого часу каже мені: Брате, як ти знайшов це ділання? Я ж сказав: Нас від молодости навчили цьому наші отці. А як ти знайшов його? І сказав старець-скитянин: Цієї науки я не дістав від моїх отців, але як мене бачиш, так і проводжу весь свій час: трохи ручної праці, трохи роздумів, трохи молитви й по силі очищення помислів, так, що і я не завважував і зовсім не знав, що деякі мають таке ділання. Я кажу йому: Справді, авво, так знайшли цю дорогу великі отці й так одержали дарування цього споглядання, бо великого Антонія ангели навчили так робити. А він сказав, що так треба на всіх людей дивитися, як на одного, і стримуватися від обмови.
16. Пит.: Коли від ченця необхідно вимагається такої молитви, то як він може дотриматися її серед людей?
Відп.: Коли чоловік є подвижником із самої природи, то Бог вимагає від нього, щоби він не мав пристрастей до тілесних речей, навіть до малої голки, бо й це може перешкодити його помислу дбати про небесне і про плач.