В світлі вищенаведеної "Інструкції", яка відбиває дух Апостольської Традиції і Св.Письма, єпископ, а тим більше священик, не мають жодного права заставляти вірних приймати Св.Причастя в стоячій поставі. Крім того, вони є зобов'язані, так як було завжди, подавати Св.Причастя людям, які стоять на колінах і в утруднених ситуаціях, наприклад, "при великому зібранні вірних або коли падає дощ". Використаний у вищенаведеній "Інструкції" вираз: "що тоді можна прийняти Св.Причастя стоячи", означає, що і в цьому випадку в найменшій мірі священикам не можна намовляти вірних до цієї постави (стоячи), але тільки її не забороняти, коли вірні з власного вибору таку поставу приймуть. В практиці відомо, що навіть при великому зібранні людей при наявності доброї волі і мінімальної жертовності зі сторони священика легко можна цю проблему розв'язати. Ще не так давно навіть найбільше зібрання вірних могло так себе вести і зорганізуватися, що з вкляканням і пропущенням священика не було жодних проблем.
Також під час дощу вжитий вираз: "що можна прийняти Св.Причастя стоячи", без сумніву означає, що і в цьому випадку священикам не можна забороняти вірним ставати на коліна чи давати зрозуміти, що в цій ситуації потрібно стояти, бо для людей, які мають глибоку віру, болото чи дощ не можуть бути перешкодою в хвалінні Господа на колінах.
Не важко зауважити, що саме вживання слова "можна" вказує в безумовний спосіб, що тут не йде мова про наказ чи нову засаду, але про вийняткову ситуацію, з якої сьогодні, на жаль, так багато єпископів і священиків, з великою шкодою для Св.Церкви вчинило в самовільний спосіб новий обряд.
Вжитий у вищезгаданій "Інструкції" вираз "не можна вимагати вклякання від людей, обтяжених каліцтвом або хворобою" може означати тільки те, що не можна тим, що під впливом ласки Божої мають таке прагнення, забороняти чи утруднювати прийняття Св.Причастя в поставі на колінах. Для деяких вірних хвороба чи каліцтво не завжди становлять перешкоду в ставанні на коліна, хоч може їм багато коштувати. Завжди серед вірних є хворі з глибокою вірою, які хотіли б ще щось Богові пожертвувати. їм важко погодитися з настановами деяких духовних осіб, які не розуміють, що в деяких випадках і перебуваючи в стані терпіння, не погіршуючи свого здоров'я, можна для більшої пошани і хвали Божої впасти на коліна. Свідомо і добровільно взяті на себе хрести і умертвлення з любові до Господа і людей мають величезну вартість і є дуже потрібними сучасній Церкві і світові, що неодноразово підкркслював Іван Павло II. Духовенство повинно підтримувати тих вірних, які, керуючись справжньою любов'ю до Господа і ближнього, хотіли б в спеціальний спосіб брати участь в справі співвідкуплення світу. Воно повинно бути вдячне Господу Богу за таких свідків глибокого переживання Євангелія, які своєю поставою притягають інших до співтерпіння з розп'ятим Ісусом Христом. 177 Постанова Єпископату згідно з Традицією Церкви зобов'язує також вірних до ставання на коліна, коли проказують слова: "Ось Агнець Божий". Ми всі бачимо, як легковажно відноситься до цих слів духовенство, заражене модернізмом. Не має найменшого сумніву, що найбільш гідною для вірних поставою під час того, як свящ. благословить в ім'я Найсвятішої Трійці на закінчення Жертви Служби Божої, є постава на колінах. Всі ми знаємо слова чудової і натхненної пісні: "Впади на коліна, народе пройнятий пошаною. Хвали свого Господа..." Безумовно, треба бути пройнятим шаною, щоб впасти на коліна. Потрібно знати, перед Ким і для чого. Тому Св.Церква в своєму правдивому повчанні по відношенню до Євхаристії пропонує тільки одну поставу: вклякання. Це є повністю зрозуміле! Такої чудової таємниці не можна переживати стоячи! Потрібно схилити голову і впасти на коліна. Постава на колінах є виразом адорації. Тут також пригадуються слова чудової пісні, натхненної Св.Духом: "Впадьмо на коліна, Величаймо Отця Небесного з любов'ю вірних слуг..." Слова цієї пісні є незмінним викликом для кожної людини в кінці XX ст, навіть якщо вона вважається ліберальним європейцем. Бо незмінним є Господь вчора, сьогодні і на віки вічні! (Євр. 13,8). Хто має правдиву покору та віру і знає, Ким є Той, в кого він вірить, то дуже легко під впливом ласки Божої коліна вгинаються самі перед нескінченим Маєстатом і Святістю Господа, так як це завжди чинили святі Старого і Нового Заповіту. А люди слабкої віри, не розуміючи, для чого і коли потрібно ставати на коліна, охоче сприймають всякі полегшення і спрощення, не рахуючись з хвалою Божою. В Св.Письмі сказано, що це прості пастухи, а не архисвященники і вчені, незмірна інтелектуальна пиха яких вчинила їх нездатними в найменшій мірі розпізнати обіцяного Месію, на колінах і обличчям до землі віддали шану Господеві. Тому Ісус Христос сказав: "Прославляю Тебе, Отче, Господи неба і землі, що Ти закрив ті речі перед мудрими і розумними, а відкрив це дітям" (Мт. 11,25). Як знаємо з Апостольської Традиції, навіть звірі ставали на коліна перед Божим Дитятком, щоб показати всім людям, як Господь прагне, щоб віддавати йому належну честь. Це не звіриний інстинкт, а Сила Божа повалила їх на коліна, щоб з того часу вже жодна людина ніколи не оправдувалася, що не знала, яку поставу потрібно прийняти перед своїм Богом. Вже в Старому Заповіті віслюк під пророком Валаамом впав на землю, коли побачив хвалу Господнього Ангела, що об'явився (Числа, 22,27), а тут є щось нескінченно більше! Також три поганські Мудреці і Царі, повні покори і відкритості, керовані надприродним світлом віри, "...коли ввійшли в дім і побачили Дитятко з Матір'ю Його Марією, впали ниць і віддали Йому поклін" (Мт. 2,11). Великою мусіла бути їх покора і простота серця, щоб очима віри (а не розуму) побачити в цьому Дитятку нескінченний Маєстат Божий. Пізніше диявол, коли спокушав Ісуса Христа на пустелі, обіцяв, що віддасть Йому цілий світ, якщо тільки Він впаде перед ним на коліна і віддасть йому поклін (Мт 4,9). Навіть демони добре розуміли, що це значить віддати Господеві належний Йому поклін, хоч самі відмовляли Йому в цьому, прирікаючи себе на вічне прокляття. Виникає питання: якщо біля Вифлеємських ясел худоба вклякала, то як повинен повести себе розумний католик з чистим сумлінням? А тим паче єпископ або священик? Де є сьогоднішні пастирі, які мали б євангельську відвагу, беручи за приклад перших Апостолів, святих і нашого Папу, публічно боронити правдиву честь, належну Господеві в Найсвятішій Тайні Євхаристії?! Чи є можливим, щоб єпископи чи священники не розуміли або не вірили, що вірні і сьогодні, так як і Три Царі, стоять перед тим самим Ісусом, приймаючи Св.Причастя? Тут Господь в своєму Нескінченному Милосерді набагато більше  понижується  перед  грішником,   ніж у Вифлеємських яслах, даючи Себе як Поживу. Але ми, замість того, щоб в покорі впасти на коліна, стоїмо в ряді як солдати на полігоні або як в черзі за кавою чи квитком в кінотеатрі! Немає ніякої різниці! В Євангелії від Св.Луки (Лк 8,47-48) описана прекрасна сцена, яка є глибоко повчаюча і зворушує серця. В ній чудесно оздоровлена жінка, впавши ниць перед Ісусом, почула від Нього такі слова: "Дочко, твоя віра тебе спасла, іди з миром!" Як бачимо, сам Господь об'явив, що потрібна віра, щоб впасти на коліна. Сам Ісус Христос не тільки не засудив цього зовнішнього акту найглибшої пошани, яку вона Йому віддала, впавши ниць перед Ним, але в словах "віра твоя тебе спасла" публічно похвалив цей зовнішній акт вдячності, любові і віри. Горді та невіруючі люди не відчувають такої потреби, а навіть це їх дратує.  Знаємо також з Євангелія, що фарисеї, первосвященики, священики і книжники з погордою відносилися до простого жидівського народу, який привселюдно шанував і адорував Ісуса Христа. Св.Письмо, Традиція Церкви, Папи і всі святі незліченними прикладами повчають нас і ввесь час нагадують, яку поставу ми повинні прийняти не тільки в звичайній молитві перед містичною присутністю Господа Ісуса Христа, але передовсім перед безумовною присутністю Бога. Ось деякі з них. "Горе тому, хто свариться зі своїм Творцем... Бо так каже Господь, Творець Неба, Він є той Бог... Присягаюся Самим Собою, з моїх уст виходить справедливість, те слово, яке не повернеться: переді Мною зігнеться кожне коліно..." (Іс. 45:9,18,23). "І повірив народ той. І почули вони, що згадав Господь Ізраїлевих синів і що побачив біду їх, - і вони схилилися, і поклонилися до землі." (Вих. 4:31). " Як вигляд веселки в хмарах в дощовий день, таким був вигляд сяйва довкола. Це був вигляд подоби Господньої слави! І коли я побачив це, то впав на обличчя і почув голос, що говорив". (Ез 1: 28). "Я встав і пішов на долину, а там була слава Господня, така як слава, яку я побачив над річкою Кевар. І впав я на обличчя своє...". (Ез. 3:23). "І ось слава Бога Ізраїля йшла зі сходу, а голос Його був як шум великої води, а земля засвітилася від слави Його!... І впав я на обличчя своє! (Ез. 43: 2-3). "Прийдіть, поклонімося і припадім, впадім на коліна перед Господом, що нас сотворив". (Пс 95(94),6). "Я живу -каже Господь - переді Мною зігнеться кожне коліно і кожний язик визнає Бога". (Рм.14: 10-11). " ...щоб перед Ісусовим Ім'ям схилилося кожне коліно на небі, землі і під землею, і щоб кожний язик визнав, що Ісус Христос є Господь, на славу Бога Отця". (Флп 2: 10-11). Св.іван в стані захвату бачив на Небі таку сцену: 24 старці припали перед троном Ягнятка і віддали поклін, кажучи: "Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу і честь, і силу!"(Об'яв. 4: 11). Щоб перед Ісусовим Ім'ям вклонялося кожне коліно на небі (ангели), на землі (люди) і під землею (дияволи) (Флп 2,10). Перед так величною Найсвятішою Тайною Євхаристії припадім всі нараз. О, прийди до Нього, всяке створіння, Серцю Ісуса склади подяку і перед Ним зігни коліна свої. А всі Ангели стали довкола трону і старців,:чотирьох звірів, і на обличчя своє впали перед троном, і поклін віддали Богові, кажучи: Амінь (Об'яв.4: 9-11; 5:8,14; 7: 11).
Св.Письмо наводить майже 500 прикладів віддавання пошани Богові поклоном обличчям до землі. Ось деякі місця: Буття, 22:5; 24:26,48,52; Вихід, 3:12; 12:27; Левит, 9:24; Числа, 16:22; 17:10; 20:6; 22:31; Єгошуї (Ісуса Навина), 5:14; 7:6; І кн. Самуїла, 1:19,28; 6:5; 15:31; II кн.Самуїла, 12:20; 15:32; II кн. Хронік, 7:3; 20:18; 29:29; Неємії, 9:6; Товит, 12:16; Юдита, 4:11; 9:1; 13:17; І кн.Макавеїв, 4:40,55; II кн.Макавеїв, 3:15; 10:4,26; Ісаї, 45:14; 49:7,23; Даниїла, 8:17,18; 10:9; Матея, 14:33; 15:25; 17:6; 26:39; Марка, 1:40; 5:22,33; 7:25; 10:17; Луки, 5:12; 8:41,47; 17:16; 22:41; 24:5; Дії апостолів, 9:40; 20:36; 22:7; 26:14; І Коринтян, 14:25; Одкровення, 1:17; 19:4; 22:8.
Дедалі більше католиків, перебуваючи під натиском всеогортаючого теологічно-доктринального релятивізму всередині Церкви, мають сумніви або навіть перестають вірити, що Св.Письмо в цілому має надприродний характер. Чи можна цьому дивуватися, коли біля 500 фрагментів Св.Письма, які кажуть про обов'язок припадання на коліна перед нескінченним Божим Маєстатом, вважаються сьогодні неактуальними? Тому тут породжується питання: чи дійсно польські єпископи самі ще вірять в натхненний характер Св.Письма? Якщо так, то чому, всупереч об'явленим нам словам, вони твердять, що не треба падати на коліна перед Господом? Дякуючи Господеві, на допомогу нам приходять святі, в яких найдосконаліше зреалізувалася воля Божа. Тому невипадково Святійший Отець неустанно закликає всіх вірних до наслідування святих. І тому девізом св.Максиміліана Марії Кольбе, так як і всіх святих, були слова: "Коліна, а не розум або перо, породжують плід в праці, казаннях, книгах". Найбільш відомим він був своєю великою побожністю до Пресвятої Євхаристії. Бувало, що він відвідував Ісуса Христа принаймі 10 разів на день, а деколи і вночі. Цілою своєю поведінкою він давав свідоцтво віри, любові і побожності. Свідок так описує його: "Коли він входив до церкви або каплиці, то підходив до вівтаря, де знаходилася Найсвятіша Тайна Євхаристії, вклякав переважно на підлозі, а не в лавці, на два коліна, віддавав глибокий і довгий поклін, а потім залишався заглиблений в молитві". Ось так він заохочував інших до свідчення пошани і любові до Ісуса Христа, утаенного в Найсвятішій Тайні Євхаристії: "Господь перебуває посеред нас в Найсвятішій Тайні Євхаристії на Вівтарі. Він є для нас всім. Там шукай світла і сили. Коли припадаєш на коліна перед вівтарем, має бути видно, перед Ким припадаєш на коліна". При цьому він досконало знав, що правдива і глибока Євхаристична побожність є можлива тільки і виключно через з'єднання і гарячу побожність до Непорочної. Тому він не вагався сказати: "Одні не знають ще зовсім Твого імені, інші загрузли в моральному болоті і не сміють підняти до Тебе очі, ще іншим здається, що вони не потребують Тебе, щоб досягти мети життя, а ще є такі, яким диявол, котрий сам не хотів визнати Тебе Царицею і тому з ангела перемінився на диявола, не дозволяє перед Тобою зігнути коліна". Інший великий містик, член ордену св.Францішка, о.Піо часто говорив, що він недостойний на колінах відправляти Хресну Дорогу. Св.Отець Іван Павло II 8.12.1982 р в Базиліці Матері Божої, цитуючи слова св.Максиміліана, сказав: "На колінах просити Марію, щоб дала нам пізнати". І так закінчив: "А тепер припадім на коліна перед її образом і повторімо їй з синівським запалом і любов'ю, яка вирізняла св.Максиміліана, слова Ангела: "Богородице Діво, радуйся обрадованная Маріє, Господь з Тобою". Папа десятки разів вказував на святого Максиміліана як на приклад до наслідування для всіх поляків, які називають його патроном сьогоднішніх важких часів.
Дякуючи пресі і телебаченню, ми можемо сьогодні дивитися на десятки фрагментів, які показують, як Святійший Отець падає на коліна перед Хрестом, фігурою Матері Божої, образами різних святих, і т.п. Пам'ятаймо, як він на колінах молився перед гробом священика Попелюшки. Ми бачимо його на колінах перед Матір'ю Божою Фатімською, коли він особисто відмовляє в кожну першу суботу місяця святу Вервицю, щоб винагородити Непорочне Серце Марії за гріхи світу. Можна без кінця продовжувати ці приклади. Святійший Отець на власному прикладі вчить нас, як потрібно приймати Святе Причастя.
Наведені вище приклади демонструють поведінку Святійшого Отця перед містично присутнім Ісусом Христом. Тим більше ми повинні стати на коліна перед безумовно присутнім Господом в Найсвятішій Тайні Євхаристії, а насамперед, коли приймаємо Його в Святому Причасті.
Чудовим відбитком Божого Об'явлення є, безумовно, книга "Містичне місто Бога", авторкою якої є шанована слугиня Божа Марія від Ісуса - настоятелька монастиря ордену св. Франциска в Агреді. Вона мала містичні видіння, які показували життя Пречистої Діви Марії (у французькому виданні цієї книжки вміщена спеціальна похвала і побажання Св. Отця Івана Павла II, щоб всі католики вивчили цей винятково містичний твір і щоб була ця книга в кожній родині). Нище ми цитуємо фрагмент цієї книги, який описує, як Пречиста Діва готувалася до прийняття Святого Причастя: "Ввечері перед прийняттям Святого Причастя Марія в своїй кімнаті лягала хрестом на землю, падала на коліна, промовляючи різні молитви і віддаючи пошану Богові, єдиному у Святій Тройці. Вона благала Господа, щоб не звертав увагу на її марноту ницість і уділив їй ласку взяття участі в Святому Причасті Свого Найсвятішого Сина, утаенного в Найсвятішій Тайні Євхаристії. Потім Марія збуджувала в собі акт глибокої покори. Вона вважала, що є порохом в порівнянні з нескінченою Істотою Бога, по відношенню до Якої сотворені істоти є марними і малими. Оскільки вона вважала себе найнижчою з усіх створінь, то в незрівняній покорі просила ангелів, щоб разом з Нею благали Господа приготувати її до достойного прийняття Святого Причастя. Коли надходила година Святого Причастя, Марія вислуховувала Службу Божу, яку переважно відправляв св. Іван. Перед закінченням Служби Божої, падаючи перед тим три рази на коліна, Марія приймала Святе Причастя.
Ціла розпалена любов'ю, Вона приймала до свого Найсвятішого Серця Сина, утаенного в Найсвятішій Тайні Євхаристії. Після прийняття Святого Причастя Вона поверталася до Свого місця відособлення і проводила там три годии в святому зосереджені. Святий Іван мав щастя часто бачити Марію в такому стані, оточену сяйвом і променіючу як сонце."
"Чудесним було натхнення, з яким Цариця Неба готувалася до прийняття Святого Причастя. Вона приймала Його майже щоденно за винятком тих днів, коли перебувала на самоті. У вечори, напередодні приймання Святого Причастя, Вона вправлялась в різних практиках, лежачи хрестом на землі, падаючи на коліна, промовляючи різні молитви та віддаючи честь Богові в Святій Тройці єдиному."
А ось слова Матері Божої, скеровані до Марії від Ісуса: "Якщо непошанування до Найсвятішої Тайни Євхаристії є тяжким гріхом для всіх дітей Церкви, то на тим більшу кару заслуговують негідні слуги Вівтаря. Те, що вони без пошани відносяться до Найсвятішої Тайни Євхаристії, спричиняє легковажне відношення до Неї інших католиків. Якби люди бачили, що священики наближаються до Святих Тайн з належною пошаною і побожністю, то зрозуміли б, що і вони повинні так поступати."
Іншим чудовим прикладом може бути одна з найбільших містичок - слугиня Божа Ванда Малчевська. Ось що про неї пише священик А. Маєвський в книзі "Видіння, проповідування і нагадування, які стосуються Церкви і Польщі": "Ванда, як і всі святі, палала надзвичайною пошаною до Найсвятішої Тайни Євхаристії, яку вона адорувала неустанно, часто напротязі багатьох годин вдень і вночі. Коли вона була в церкві, а священик йшов зі Святими Тайнами до хворого, то завжди йшла разом з ним, а коли зустрічала його на дорозі, то падала на коліна, навіть якщо на землі було болото. Якщо вона бачила когось, хто не ставав на коліна, то відповідно повчала його. "Чому ти не став на коліна?" -запитала вона одного разу елегантного молодика. Він відповів: "Я боявся забруднитися болотом". "Цим болотом ти боїшся забруднитися, хоч його можна випрати і вичистити, але болотом гріха, що вже не вичиститься, ти не боїшся заплямитися. Коли б ти вірив в Господа Ісуса Христа, утаенного в Найсвятішій Тайні Євхаристії, і любив Його, то ти впав би на коліна перед Ним, а Ісус Христос тобе б поблагословив".
Потрібно підкреслити, що Св.Отець Іван Павло II під час третьої прощі до Польщі в проповіді, проголошеній в Лодзі, кажучи про вийнятково похвальні риси Ванди Мальчевської, вказав на неї як на чудовий приклад наслідування для світських осіб, які прагнуть справжньої віднови Св.Церкви в дусі правдивої Апостольської Традиції. Часто, коли через байдужість і брак пошани до Найсвятіших Тайн Євхаристії, занепадала віра серед духовенства і вірних, сам Господь Ісус Христос приходив з допомогою Св.Церкві, щоб знову оживити віру і розпалити любов до Бога. Одною з таких вибраних душ був безумовно англійський єзуїт свящ. Петро Ян Аернондт, автор книги "Наслідування Найсвятішого Серця Ісусового", яка є справжньою перлиною аскетизму і християнської містики. Нижче ми наводимо один з фрагментів цієї книги, яка є діалогом між Господом Ісусом Христом і свящ.Петром, який говорить про пошану, належну Господеві в Найсвятішій Тайні Євхаристії.
Ісус: "Сину, коли б перед тобою відкрилося Небо і очі твої побачили Мою славу, ця чудова картина наповнила б тебе святим переляком, так що ти впав би на обличчя, прославляючи Мене. Бо перед Моїм троном, який спалахує як блискавка і палаючий смолоскип, ти побачив би тисячі Ангелів, які віддають Мені найвищу честь, а довкола тисячі слуг і служниць. Ти побачив би також незліченну кількість святих перед Моїм троном, які з пошаною падають на обличчя і палають любов'ю. Сину, Я, що в Небі отримую таку данину пошани і слави, є таким самим присутній в Найсвятішій Тайні Євхаристії, оточений небесними духами. Подивися і розваж, як люди повинні вести себе по відношенню до Мене. Якщо навіть ангельські сили дрижать з пошани, то що ж діється з земним порохом? Тут, сину, Я хочу, прагну і вимагаю належної пошани. Але і серед тих, хто відвідує Мене в Євхаристії, скільки є таких, які хоч приходять, але тільки сіють згіршення в святому місці. Багато стоїть переді Мною в моїй святині так, що відвертають людей від побожності і любові до Мене, а звертають увагу на себе. Багато людей мають негідні думки, чинять гріхи навіть в моїй присутності і зухвало насміхаються з Мене. Скільки людей поглядом, рухом або одягом засмучують Ангелів, а Мене зневажають. Багато з них встидалося би ся перед людьми такої зарозумілості і неповаги, яку вони виявляють Мені. Отож, добровільно народжений в стайні, Я так прожив дочасне життя, що не мав де покласти голови. Маючи встановити Найсвятішу Тайну Євхаристії, Я зазначив, як Мене треба шанувати і восхваляти. Цим навчена Церква завжди цінувала оздобу Мого дому, по мірі сил будувала святині, запрошувала природу, щоб її багатства разом з витворами мистецтва прикрашали Моє помешкання. Я подбав, щоб згідно прагнення Мого Серця пошанувати Мене всіляким способом в моїй Божественній Таємниці і таким способом проявити любов до Мене. Якщо ти любиш Мене, сину, якщо маєш віру і в її надприродному світлі бачиш скриту в Євхаристії велич і все, що Мене оточує, то напевно ти завжди будеш віддавати Мені найвищу шану. Щоб восхваляти Мене разом з Ангелами, ти будеш перебувати у внутрішньому і зовнішньому зосередженні і будеш побожно віддавати Мені зовнішньо і внутрішньо честь".
Свящ. Петро Ян Аернондт: "Господи Ісусе, любове і розкоше Ангелів і всіх Святих, насправді тут Ти повинен отримати найвищу пошану і найбільш піднесену любов. Самому Кивотові, помешканню Твоєму, належить святість. Ти Сам є Святий над святими і перебуваєш в святому місці, в якому навіть духи небесні є повні боязні та пошани і спостерігають сяйво святості. А людина смертна, роздумуючи про твій Нескінченний Маєстат і свою величезну негідність, як посміла б стояти перед Тобою? Коли б Ти Сам до Себе мене не запрошував і коли б знана доброта Твого Серця не перемогла мого великого переляку, я напевно відійшов би від Тебе, бо я - грішна людина, яка не смію наблизитися до Тебе, щоб не померти винним в образі Твого Маєстату. Але знана доброта Твого Серця, яка так милосердно мене кличе, і довіра, якою Ти наповнюєш мене з батьківським почуттям -це новий привід до пошани. Якщо я буду зловживати цією ласкою недостатньо шануючи Тебе, я стану тим більше винним, чим більше Ти проявляєш Свою доброту. О Ісусе Христе, Боже мій, Ти все бачиш і все знаєш, тому який великий страх викликає те місце, в якому Ти насправді присутній! Чи я зумію повести себе відповідно до Твоєї присутності в Найсвятішій Тайні Євхаристії, де все, що я бачу, нагадує мені, що потрібно віддавати найбільшу пошану? Вічна лампадка каже мені, що через живу віру маю пам'ятати, де і перед Ким знаходжуся. Замкнений Кивот - місце Твого знаходження - є недоступно святим. Високий вівтар нагадує, з якою покорою . і пошаною я маю поводитися перед Тобою. Оздоби посудин нагадують, якою повинна бути моя чистота як внутрішня, так і зовнішня. Кожна душа тут є пройнята молитвою та любов'ю до Тебе і промовляє, з якою великою побожністю та делікатністю потрібно обходитися з Тобою. О Ісусе, Боже всілякої святості, як досконалу пошану потрібно тут віддавати Тобі. Якщо Даниїл (Дан. 8:17), Товія (Товит, 12:16), Іван (Об'явл. 22:8), найулюбленіший учень Ісуса, якщо інші Святі були так схвильовані виглядом одного Ангела і пройняті такою великою пошаною, що припали до землі, то що відчувають вони стосовно Тебе, Господа всіх Ангелів? Безумовно тут я не повинен відволікатися жодною сторонньою думкою, жодним непотрібним відчуттям. Але скільки б разів я не прийшов сюди, не тільки намагатимусь бути вільним від всякого зла, але й буду якнайневинніше шанувати Тебе. Якого гніву і обурення Твого, якої великої кари Твоєї справедливості я був би достойний, якби в Твоїй присутності мав погані думки або злі почуття, коли б посмів зухвало поводити себе серед духів ангельських і грішити браком пошани, так прикрим для Твого Серця. Однак зовнішня пошана повинна бути не менша, ніж внутрішня, якщо Ти, мій Боже, вимагаєш покірності тіла і душі для Євхаритії, в якій перебуваєш Душею і Тілом. Тому потрібно, щоб скромність моя була відома всім людям, бо Ти, Господи, перебуваєш близько. Тут не може бути жодного непотрібного слова, жодного нескромного руху тіла. Ісусе, життя і насолодо моєї душі, немає нічого на землі, що втішало б мене більше, ніж Найсвятіша Тайна Євхаристії, любов Серця Твого. Однак немає і нічого такого, що б лякало мене. Якщо я з належною пошаною віднесуся до Неї, то знайду все, чого прагну. Якщо, навпаки, поведу себе без пошани і невідповідно, зготую собі страшні наслідки".
Св.Отець Іван Павло II, наслідуючи всіх святих, є відомий своєю побожністю до Святої Євхаристії. "Ще коли він був Краківським Митрополитом, якщо його не було в Курії, досить було перейти кілька вулиць далі, де сестри проводили постійну адорацію. Він годинами стояв там на колінах" (Р/ Н 1/97). Папа власним прикладом показує нам, як ми повинні поводитися перед Найсвятішими Тайнами Євхаристії. Він також прагне донести до нас, що справжнє відновлення Церкви може настати тільки через Євхаристійний культ та розпалювання (а не тільки розмови) безмежної любові і пошани до Матері Божої. Ніхто і ніколи не зможе так любити і пошанувати її, як Вона цього достойна.

о. Боніфацій Гюнтер (Чину Кармелітів Босих) "Тільки сатана не хоче вклякати перед Богом і Божою Матір´ю. - Вроцлав-Івано-Франківськ, 2002 р.