Розповіді про блаженного Бартоло Лонґо, заліченого до лику блаженних 1980 р. св. Йоаном Павлом II, справді вражають. Святий Франциск Ассизький часто повторював братам, що якщо Бог зміг діяти через нього, Він міг би діяти через будь-кого іншого. Однак, Бартоло Лонґо можна вважати справжнім викликом: він, безперечно, «додав роботи» Святому Духові. Свого часу був навіть сатанинським священиком.
Добре знана історія: дитина з католицької родини росте у релігійній атмосфері, вступає до університету, потрапляє до сатаністів, стає сатанинським первосвящеником, та приходить до тями й усвідомлює, що зроблено найдурнішу помилку в світі і, врешті-решт, повертається до Церкви.
Розповіді про Бартоло Лонґо справді близькі з легендами. Деякі деталі не піддаються розголосу та навіть змушують бліднути від жаху «міцних хлопців». Що ж, на той випадок, якщо цікавість охопила й вас…
Бартоло Лонґо народився 10 лютого 1841 року в маленькому містечку Латіано, недалеко від Бріндізі, на півдні Італії. Його батьки, доктор Бартоломео Лонґо і Антоніна Лупареллі, були багатими й особливо побожними католиками, які щоденно молилися разом Розарій. Лонґо віддалився від Церкви, коли 1851 р. померла його мати. Він поїхав вивчати право в університеті Неаполя. Перебуваючи далеко від своєї сім’ї, продовжував «дрейфувати» все далі. Остаточного нищівного удару він зазнав, коли потрапив до сектантів, що «висвятили» його на сатанистського священика.
Він брав участь у спіритичних сеансах, ворожіннях та оргіях; хлопець обдурив себе, гадаючи, що він творить «справжню» магію. Це підносило його дедалі вище, аби, як виявилося згодом, падати ще нижче. Мотивувало те, що він міг публічно на кожному кроці висміювати християнство, і робив все, що в його силах, аби підірвати католицький вплив у суспільстві й культурі. Він навіть переконав багатьох інших католиків покинути Церкву і брати участь в окультних обрядах.
Але що більше Бартоло експериментував із темними силами, то глибше впадав у депресію і демонічну одержимість. Радість, яку дає Бог, була далека від нього; на зміну їй прийшли жахлива депресія, параноя, ненависть, розгубленість і нервозність. Він страшено страждав від темних диявольських візій, які лякали його і спричинили постійне погіршення здоров’я, що закінчилося психічним розладом. У найтемніші моменти йому почувався голос покійного батька, який благав: «Повернися до Бога! Повернися до Бога!». Глибоко зворушений цією візією, Лонґо звернувся до свого старого друга професора Вінченцо Пепе. Вінченцо переконав його відректися від сатани і познайомив із Альберто Раденте, домініканським священиком. Він вислухав сповідь Бартоло і привів його назад до Бога та Його Церкви. Одного вечора, проходячи повз каплицю у Помпеях, Лонґо зазнав глибокого містичного пережиття, про яке він пізніше написав: «Я був занурений у своїх думках, відчув глибокий відчай і був близький до самогубства. Потім я почув відлуння голосу о. Альберто, що повторював слова Пресвятої Богородиці: «Якщо ти шукаєш порятунку, поширюй Розарій. Це обіцянка самої Діви Марії". Ці слова освітили мою душу. Я впав на коліна. "Якщо це правда… Я не залишу цю долину, доки не розповсюджу твій Розарій».
Лонґо був надзвичайно зворушений, а коли був присутній на спіритичному сеансі, встав посеред дійства, підніс медальйон Пресвятої Богоматері і закричав: «Я відмовляюся від спіритизму, адже це ніщо інше, як лабіринт помилок і брехні». 25 березня 1871 р. Лонґо став членом Третього домініканського ордену й узяв ім’я Росаріо на честь Розарія. Він приєднався до благодійної групи в Помпеях і працював із графинею Маріаною ді Фуско, багатою місцевою вдовою, із якою роком пізніше одружився за рекомендацією Папи Лева XIII. Побожна пара започаткувала Братство Святого Розарію і шукала відповідний образ Пресвятої Богородиці, щоб він став духовним осердям спільноти. Сестра Марія Кончетта де Літала з монастиря у Порта Медіна подарувала їм один образ, який вона знайшла в неаполітанського лахмітника. І, як то кажуть, хороші речі не приходять дешево, а недорогі речі не приходять добре. Образ зображував Богоматір Святого Розарію зі святим Домініком і св. Катериною Сієнською, але дуже невиразно. Ікона була погано виконано і знаходилася у жалюгідному стані, але Лонґо розгледів у ній божественний дар. Пізніше він описав образ у своєму журналі: «Мало того, що він був поточений, до того ж обличчя Мадонни було грубе, виглядало простакувато… Саме над її головою не вистачало шматка полотна; мантія була розтрощена. Не кажучи вже про інших постатей на іконі: святий Домінік виглядав, як вуличний ідіот; ліворуч від Діви Марії знаходилася св. Роза. ЇЇ я змінив пізніше на святу Катерину Сієнську… Я вагався – відмовитися від подарунка чи прийняти… Я взяв його!»
Він відновив образ, а більш компетентний художник підправив деталі. Ікона була встановлена на старій церкві, яку він також відремонтував у жовтні 1873 р. Чудеса були зафіксовані вже протягом перших годин після її встановлення. Бачачи відданість паломників, єпископ Нола надихнув Бартоло побудувати велику церкву. «Народжений наново католик» звернувся до архітектора Джованні Рісполі з проханням побудувати храм, кажучи: «У цьому місці, обраному чудесами, бажання нинішнього і майбутніх поколінь – залишити пам’ятник Цариці Перемоги, який буде дуже негідним її величі, але більш гідний нашої віри й любові». Будівництво почалося 8 травня 1876 р. кардинал Ла Валетта звершив освячення храму в травні 1891 р. 1906 р. Бартоло і його дружина пожертвували храм у Помпеях Апостольському Престолові. Бартоло продовжував поширювати Розарій до своєї смерті 5 жовтня 1926 року в віці 75 років; він продовжував євангелізувати молодих людей на вечірках і в місцевих кафе, пояснюючи їм небезпеку окультизму.
1939 р. церква, збудована Бартоло і його дружиною, була розширена і освячена уже як базиліка Пресвятої Богородиці Найсвятішого Розарію з Помпеїв, що незабаром стала і уже понад сто років залишається великим паломницьким центром.
Коли Бартоло помер, заклики до його канонізації не забарилися. Папа св. Йоан Павло II зарахував його до лику блаженних 26 жовтня 1980 року, називаючи його «апостолом Розарію». Понад 30 тисяч осіб взяли участь у цій церемонії.
Кожен ще зі школи пам’ятає, що трапилося із містом Помпеї 24 серпня 79 р., однак більшість людей не розуміють, що нові Помпеї піднялися із попелу зруйнованого міста 1796 рр. завдяки Богоматері Розарію і її апостолові Бартоло Лонґо. У своїй книзі «Історія Базиліки Матері Божої Розарія в Помпеях» він писав: «Поруч із землею мертвих з’явилася зовсім несподівано земля воскресіння і життя: поруч з розбитим амфітеатром, забрудненим кров’ю, знаходиться живий храм віри і любові, священний храм Діви Марії; з міста похованого в гріховних нечистотах людських істот, виникає місто, повне життя, що починає свою історію від нової цивілізації, принесеної християнством: нові Помпеї! Це нова цивілізація, що відкрито з’являється поруч зі старою; нове мистецтво поруч зі старим; Християнство, сповнене життям, в протиставленні до тривалої першості язичництва. Нещодавно споруджена базиліка об’єднує навколо себе нові сім’ї, завдяки їй в місцевості з’явилися залізничний вокзал, поштові та телеграфні послуги, поліція, дороги, вода, електрика, готелі, ресторани і магазини. Близько трьох мільйонів паломників прибувають до базиліки щороку, приносячи нове життя у давно мертве місто Помпеї».
Отож, воскресіння і спасіння Помпей тепер вічно пов’язані із воскресінням і спасінням блаженного Бартоло Лонґо, колись блудного сина, що займався окультизмом та все ж повернувся додому, в обійми святої Матері-церкви.
Справді чудові слова про Бартоло Лонґо, з якими він свого часу міцно змагався: якщо Бог може діяти через нього, то ще існує надія для всіх нас. У Бога все можливо!
Бартоло Лонґо популяризував Помпецьку новенну, Досі не знано випадку, щоби хто-небудь, із вірою молячись Помпейську новенну, не був по її завершенні обдарований благодаттю, про яку просив.
