Мені 31 рік. Я заміжня. З нашого подружжя народилося шестеро дітей (4 хлопців і 2 дівчаток). Ми мешкаємо на Шльонську, в Руді. Я походжу з Великопольського, але після одруження переїхала до родини чоловіка. З дитинства виховувалася в католицькій вірі. Моя віра не базується на ґрунтовному знанні. Біблію знала поверхнево. Полишивши родинний дім, колисама вже могла розпоряджатися своїм життям, я перестала цікавитися релігією. Мала серйозні проблеми з чоловіком і чотирма дітьми (всі народилися рік по року). Була зламана і виснажена. Не раз думала, що Бог зовсім не турбується про нас, бо маю стільки проблем.

Від дверей до дверей регулярно проповідували в нас свідки Єгови. Часом я брала від них часописи, але не вникала в написане. Проте мене завжди захоплювало їхнє знання Біблії, привітність і відповіді на кожне питання. Я очікувала наступної дитини, коли на мій поверх поселилася пані, яка була свідком Єгови. Це була старша жінка, вся її родина були ревні єговісти. Вона почала до мене часто заглядати, й поступово наше знайомство переросло в приязнь. Вона старалася мені допомагати, доглядала за моїми дітьми, коли мені потрібно було кудись вийти. Тепер я знаю, що це було не випадково. Це було сплановано, щоб показати свою доброту, пошану і привернути мою родину до секти. Сусідка почала щораз частіше заводити мову про релігію, що всі проблеми скоро закінчаться. Це мене зацікавило, я почала відчувати бажання пізнання Бога. Попросила про вивчення Біблії, на які ходила її дочка з чоловіком. Мій чоловік спочатку не хотів долучатися, але вже на третьому біблійному навчанні сидів поруч зі мною. Наша премила, привітна сусідка допровадила до того, що ми ламали хрести, образи і палили їх в печі, а вона, будучи при цьому присутньою, тішилася і говорила: "Дивіться, які це боги! Ви палите їх, а вони себе не можуть захистити". Сьогодні я розумію величину моєї тодішньої провини. Я народила сина й постановила, що не буду його хрестити (четверо дітей народжених до цього охрестила). Ми ходили на зібрання, де нас трактували якнайкраще, щоб тільки нас здобути. Знову завагітніла. Це був наш наймолодший син. Також не було мови про хрещення, бо я готувалася до свого хрещення на визначного слугу диявола. До кожного навчання старанно готувалася, ранком пробуджувалася і виглядала у вікно: чи світ ще існує? Та ж Армагедон може настати кожної миті, а я з моєю родиною виживу, бо вступила до свідків Єгови. Тільки завжди мене хвилювало питання: чому саме ми пізнали правду Єгови? Є стільки добрих людей, які більше заслуговували на те, щоб пізнати наміри Божі. Чому саме ми? Наші духовні батьки відповідали, що ми отримали великий привілей від Бога, тому Він нас вибрав. Я писала до своєї мами (яка є ревною католичкою) благальні листи, щоб покинула Церкву, спалила образи, бо це все обман. Мама вже не мала сил, називала мене катом, бо я знищила святощі. Я їй пробачила, бо гадала, що вона завдає мені прикрощів тому, що не знає правди. Це диявол її спонукає мене переслідувати, знеохотити. Я боялася, що за мої гріхи Єгова знищить мене і моїх дітей. Сьогодні мені здається, що саме страх перед загибеллю моїх дітей визначив мій швидкий поступу секті. Після двох літ навчання я стала проповідником і зголосилася до хресту, який відбувся на стадіоні в Гожові. Пам'ятаю цей день. Було дуже гаряче, і я дуже зле почувалася під кінець зібрання. Я попросила мого духовного тата (який провадив зі мною навчання) відвезти мене додому. Він відмовився, сказавши, що тепер всі будуть виїжджати, і я скоріше доїду трамваєм, ніж ми виїдемо машиною. Не взяв під увагу того, як я поїду тим трамваєм (бо мала рвоти). Тепер, коли я належала до секти, вже не було потреби турбуватися про мене. Доброзичливість і добрі вчинки мусили приберегти для майбутніх зацікавлених, щоб їх залучити до секти.

Після того я старалася як могла, щоб бути якнайкращим свідком. Ми отримали помешкання в сусідній дільниці, і до Салі Царств мені було дуже далеко добиратися - майже 6 км. В мене не було грошей на квитки для себе і трьох дітей, тому двічі на тиждень я ходила на зібрання туди й назад пішки. Ніхто не мав серця з моїх братів, коли о 20 год. вечора я поверталася додому взимку, змерзла і промокла. Так, були похвали, що сестра Бася з трьома дітьми присутня на кожному зібранні, і то за годину до початку, хоч живе далеко й ходить пішки. Часто говорили, що моя ревність є прикладом для братів. На проповідування я також присвячувала багато часу. Хоч ніхто мене не хотів слухати на порозі, я з покорою думала, що роблю це для Бога. Дітей навчила страшної ненависті до святих речей. Дивилася з відразою на церкву й образи, а на людей з милосердям, бо згинуть в Армагедоні. Почала зауважувати поведінку братів, тобто обмови, куріння, пиття, клятви, показну привітність і доброту, коли потрібно було когось залучити до організації. І сама також почала поводитися по-фарисейськи.

Стала помічати фальш, бо деякі особи з організації підлещувалися до людей у розмові, а коли двері зачинялися, обмовляли. Один старший віком брат, з яким ми часто проповідували, ставився до своєї жінки дуже страшно (вона нераз мені жалілася й плакала), а також зрікся свого сина, що перебував у психіатричній лікарні, а зводячи людей і в ставленні до інших братів був такий приємний, що ніхто б і не міг подумати, яким він був насправді. Я бачила ту облуду, зрештою не тільки у нього, і це мене згіршувало. Щоправда, були й особи в організації, які старалися жити зразково, з неудаваною добротою, але таких було мало. Обмовляли те, що робиться в католиків, хоч чинили те саме, але приховано. Старший брат тривалий час читав лекції на зібраннях, а сам занедбував паралізовану жінку і чужоложив. Його виключили, бо це набрало розголосу, адже організація в очах людей мусить бути кришталево чистою. Забували, що повинна бути чистою в очах Божих. Не пишу про ці справи з метою обмовляння, а щоб показати, що така побожна й повна віри організація виглядає такою лише зовні, а всередині зовсім інша.

Щороку 40 тис. свідків Єгови з усього світу виключають за аморальність - це також про щось свідчить. Тож за яким правом сторожова секта осуджує весь світ, коли внутрішньо сама посідає весь бруд того світу? Тепер знаю, звідки те їхнє біблійне знання, бо вчать цього напам'ять, потім повторюють, як роботи. На зібраннях завжди говорили, що через лекції "Вартової Башти" й інші публікації до нас промовляє Бог. Дивний цей бог Єгова (навмисне пишу з малої літери), бо постійно дає нове світло. І часто цитує вірш, що в Бозі немає зміни: що перекаже своїм слугам, те й станеться. То не Бог є автором сторожового світла, але Бруклін, який виливає брудні стоки, щоб виривати з Церкви Господа Христа легковірні душі. На кожному зібранні повторюють те саме. Тут всі одностайні. Мені видається, що більш відповідним є слово "одномовні", бо не один, мабуть, думав інакше ніж "Вартова", але цього не виявляв. Чому?

Зі страху перед Судовим Комітетом. Тут не можна мати власних поглядів чи думки, всі мусять погоджуватися з "Вартовою", бо інші будуть говорити, що це намова диявола, що такого слід ізолювати, бо зробить сум'яття серед братів. Я сама також боялася навіть думати інакше (хоча в душі відчувала, що там не все гаразд), бо вважала, що грішу, відкидаю святу правду Єгови. Діти навіть не малювали святкової ялинки в школі, бо це - "поганське".

Попри той бруд в організації, я старалася бути якнайревнішим свідком, говорячи собі, що це через людську недосконалість і що це єдина правдива релігія. Якщо її покину, куди піду? До Католицької Церкви ніколи не повернуся, хіба втрачу розум. Ходила регулярно на зібрання, проповідувала і жила тим фальшем. Чоловік також поділяв мої погляди, але не був свідком, бо не зміг кинути курити. Тягнула це все і була виснажена. Бракувало часу на відпочинок. Бо як можна бути такою розніженою, щоб коштом відпочинку занедбати "святі справи"? Мала досить праці вдома з шістьма дітьми, і часто не могла собі дати ради - бракувало сил. Ніхто з братів цього не зауважував, тільки не раз повторювали, що моя поведінка надихає інших. "Будувала" я всіх аж до моменту, коли ми залишилися без засобів до життя. Сказала про це старшому братові й запитала, чи підпише мені позичку в банку. Згодився, але порадив зробити це в інший спосіб. "Може, інші брати уділять тобі позичку. Навіщо в банку, там ти мусиш повернути з відсотками", - сказав. Домовилися, що прийде з жінкою за два дні, і подумаємо. Приїхав у товаристві другого брата, що виконував функцію настоятеля, який сказав дослівно: "Організація свідків Єгови не є харитативною організацією". Це був для мене шок. По-перше, я не хотіла, щоб брат, якому виявила мою проблему, без моєї згоди розповідав про неї іншим, а тим більше не братові, що провадить. По-друге, я просила не про милостиню, а лише про підписання позички, цей брат сам виявив ініціативу, щоб позичити серед братів. Почувалася розбитою, соромно було перед чоловіком за моїх братів. Брат, що був провідником, читав мені біблійні вірші замість допомогти розв'язати проблему. Врешті, сказав, що я маю звернутися за допомогою до свекра (який не хотів підтримувати з нами контакту) і процитував біблійні вірші, що я маю просити, як та вдова у судді, і можливо, він допоможе.

Я не говорила ані слова, бо нас вчили, що до старших братів слід проявляти глибоку покору. На прощання, брат, якому я звірилася, сказав, що спробує зв'язатися зі мною по телефону. Сказав про мою проблему іншим братам. Кілька з них склалися і дали гроші. Цього нам вистачило на місяць. Сестра, яка їх так "будувала", тепер стала для них тягарем. Всі мені повторювали, що маю цінувати те, що брати для мене зробили. В зібранні кожний знав про мої клопоти, поширювалися плітки, які переходили до сусідніх зборів. Я зовсім зразилася й перестала відвідувати зібрання. Гроші повернула в строк. Забула сказати, що на ті пару грошей позички збір уклав зі мною умову. Це ще більше мене зразило. Де тут довіра, коли всі знали мене як сумлінну сестру? Після того я почала уникати братів, стидалася їхніх поглядів. Сьогодні думаю, що це, мабуть, Провидіння Боже вчинило, щоб я нарешті прозріла. Переставши відвідувати зібрання, почала самостійно думати. Почала зауважувати брак любові, пошану почуттів інших. Завжди говорили, що свідки Єгови на цілому світі - це одна родина. Яка це родина? Справжні друзі пізнаються в біді. До мене завітала біда, і тоді я пізнала моїх приятелів. Зреклася власної родини, а що отримала? Відповіла: "Приналежність до облудної секти".

Протягом двох літ була формальним свідком. Діти виїхали на канікули до моєї мами. Тоді чоловік привіз мені книжку "Вернися... сину, вернися..." Прочитала її відразу. Хоч була ще сильно закодована, але відважилася на цей крок, щоб прочитати публікацію "зі столу дияволів". Я була спрагла такої літератури. Докладно вивчала, почала відкриватися і самостійно думати. Згодом знову придбала іншу літературу, яку також ґрунтовно вивчила. Закінчилачитати "Стережіться фальшивих пророків" і аж тоді усвідомила, що переслідувала Христову Церкву. Розплакалася і вперше за багато літ перепросила Бога й помолилася. Тієї ночі не забуду. Тоді наново народилася. На другий день робили порядки. Цілі дві подорожні торби "Вартової" отрути опинилося в смітнику.

Домовилася зі старшими братами, щоб поінформувати про мій відхід. Написала довге зізнання, якого навіть не прийняли, бо я поставила гострі закиди організації. Коли виходили, не подали мені навіть руки (що зробили, коли входили). Піддали страшним тортурам, бо вивчала книжку проти свідків Єгови. Диявол боровся проти моєї 8-особової родини. Сіяв замішання в голові. Підтримували мене люба сусідка пані Герок, старша жінка, дуже побожна, і моя мама молитвами. Це ласка Божа, що я покинула секту. Шукала правди про Бога і не зауважила, що її обминула. Через "опікунчу" секту покинула правдиву віру.

Протягом певного часу була пасивним свідком. Відвідували мене брати, але їхні розмови зводилися до того, що не виконую своїх обов'язків, що є духовно хворою, бо не відвідую зібрання, не проповідую людям і не повчаю дітей. Говорили, що мушу змінитися, бо відповідаю за життя своїх дітей, бо настане Армагедон, і вони згинуть разом зі мною.

Переживала через це, але не зуміла себе переламати, щоб іти на зібрання, відчувала в глибині душі, що моє місце не серед свідків Єгови. Вони відштовхували мене самолюбством, користолюбством, обмовлянням і вдаваною любов'ю до Бога. Їхнє життя суперечило тому, що проповідували. Часто думала: адже так багато прекрасних людей на світі, які є католиками, сестрами-монахинями, священиками, вони живуть вірою і все своє життя присвятили для Бога - невже ж Творець має намір їх знищити? Це суперечило Св. Письму, що "Бог є любов'ю".

А малі діти, такі невинні - невже ж і їх Бог також знищить лише тому, що їхні батьки не прийняли наук "Вартової"?

Була переконана, що так не може бути. В організації більшість свідків не заслуговують на те, щоб уникнути загибелі. Невже їх урятувало знання правди Єгови? Я ніколи в це не могла повірити. А мій чоловік? Він не належав до організації. Якщо я врятуюся з дітьми, а його не буде серед нас, - чи це справедливо? Сьогодні, коли я вже не належу до секти, мої колишні брати дивляться на мене з погордою, як на ту, що знову "валяється в багні", бо повернулася до Вавилону, до розпусти, розпусної матері. Обмовляли мене і, бачачи мене зараз, говорять: це та, що повернулася до Вавилону. Дивляться зі співчуттям; яка вона дурна, що покинула правду Єгови й прекрасну надію на життя на райській землі.

Навіть мої близькі приятелі, проходячи поруч, вдавали, що мене не знають. Не можна з Юдою і відступником, якою мене вважали. Я не маю до них жалю, бо знаю категорії їхнього думання, адже була ж однією з них.

На щастя, це вже в минулому. Після багатьох страждань я повернулася до мого Спасителя. Яке це щастя! Я вже не є невільницею облудних наук. Почуваюся справді вільною. Тепер я невільниця Христа Господа, якого "ярмо любе і тягар легкий". Люблю Божу Церкву, шаную Святі Тайни і дивлюся на священиків, як на посланців Божих для спасіння душ. До поновного включення нас до Церкви попровадив нас чудовий отець тутешньої парафії о. Вечірок. Він уділив нам декілька цінних лекцій, щоб нас свідомо допровадити до визнання віри. Не ставив жодних запитань на кшталт: чому покинули секту? Підтримував нас духовно й підкреслював, що Бог нікого не відкидає і бажає спасіння всіх людей. 13 березня 1999 р., в урочистість Матері Божої Фатімської, яка відбувається щомісяця в нашій парафії, ми наново склали з чоловіком визнання святої віри і приступили до Св. Сповіді і Св. Причастя.

Це був зворушливий момент, коли я могла прийняти до свого серця Господа Ісуса. Діти, Аркадій і Давид, у квітні були охрещені і належать до Церкви разом з нами. Дочка Моніка (8 років) піде до Першого Св. Причастя у травні 2000 р., а Йола (12 років), Андрій (10 років) і Лука (9 років) приймуть Ісуса вперше до своїх сердець у листопаді, до чого готуються довший час. Щонеділі всі ми йдемо до церкви. Разом з чоловіком приступаємо на кожній Службі Божій до Господньої Трапези. Діти разом з нами заснували Вервичне Подвірне Коло. Щоденно спільно молимося. Стараємося жити вірою. Тепер я особливо ціную духовні справи, поглиблюю свої знання у цій тематиці, щоб надолужити те, що згаяла, покинувши колись Католицьку Церкву.

Тепер ми всі дуже щасливі. Моя мама дуже переживала за те, що я пішла до секти. Постійно просила мене в листах повернутися до Церкви. Гаряче за мене молилася. Вона вже не знала, як мені допомогти, почала шукати відповідну літературу. Чудом вдалося їй купити книжку "Вернися, сину... вернися здалека". Коли чоловік поїхав до моєї мами по дітей (вони були там на канікулах), мама йому її дала, просячи, щоб я прочитала. Я почала її читати одразу. Чоловік з дітьми ліг спати, змучений дорогою, а я жадібно читала.

Великим плюсом було те, що я вже два роки не ходила на зібрання, отже, була більше відкрита на такі книжки. Більше думала самостійно. Той, хто регулярно відвідує зібрання і є активним свідком, не сприйме того змісту. Навіть якщо ніхто не бачить, що він читає, він не візьме того до рук. А якщо чудом візьме, то й так не зрозуміє правди: за нього думає "Вартова". Він не вміє самостійно мислити, а навіть боїться це робити. Це справжня неволя. Свідки Єгови вважають, що є вільними, але це зовсім не так. В них всі мусять думати однаково, під жодним приводом не можна критикувати публікацій Брукліна - це абсолютне невільництво розуму... Я прагнула літератури, яку написали навернені свідки Єгови. Книжка "Був свідком Єгови" Гунте Папего поставила мене на ноги. Прочитавши її, я була впевнена, що свідки Єгови - це фальшиві пророки. Проте потребувала ще підтвердження, що їхня наука не є правдою. Ту чудову допомогу показав мені Господь у книжці "Св. Письмо заперечує науку свідків Єгови".

Відповіді в ній були глибокі й вичерпні. Наступні книжки я читала для підтвердження своїх розважань. Вони глибоко до мене промовили... Якби не ті книжки, як виглядало б моє життя?.. Одного разу я вибралася з книжками до знайомої, яка навчається з свідками Єгови. Мене шокувала її поведінка. Вона була обурена тим, що я повернулася до Церкви. Страшно кричала, називала божевільною, висміюючи при цьому науку Церкви, образи і т. д.

Мені було боляче те, як вона зі мною повелася, але водночас викликала в мене співчуття. Як ті люди засліплені, як позбавлені всього святого! Тяжко повірити, що я була однією з них. Боже, дякую, що мене звідти вирвав, дякую Тобі за ту ласку! Не відчуваю відрази до моїх колишніх братів, але щодо братів з Брукліна знаю одне: вони добре усвідомлюють, що подають до вірування фальшиві науки. Вони понесуть за це повну відповідальність. Бо винні в тому, що обманюють людей, і будуть покарані за це.

Барбара З.,
Руда Шльонська
За книжкою: T. Kunda.
"Wreszcie, synu, wróciłeś... tak
czekałem!", 2002

Греко-Католицька Традиція / № 4, Квітень 2012 р.Б