Уже в час, коли Ісус Христос жив на землі, - навчав і робив чуда, Йому казали:

«Навіжений він і з глузду з'їхав. Навіщо його слухаєте?» (Йо. 10, 20).

«Та деякі з них говорили: "Він Велзевулом, князем бісівським, виганяє бісів"» (Лк. 11,

Сьогодні також можна почути відлуння цих слів у наклепах різних релігійних організацій, особливо в закидах Свідків Єгови щодо священиків. З допомогою подібних закидів вони намагаються знищити саму природу священства.

«...Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20).

Промовляючи цими словами до апостолів, Ісус приготовляв їх до місії.

Свідки Єгови кажуть, що священство засноване дияволом. Намісник Ісуса Христа на землі - папа римський є бестією з Одкровення св. Йоана. Хіба Ісус мав щось спільного із Велзевулом, хоч так і вважали маловіри? Ні! Так само і священики не від диявола, хоча Свідки Єгови роблять все можливе, щоб люди повірили в це.

Виповнюються Ісусові слова, сказані апостолам, що:

«Не є учень понад учителя» (Мт. 10, 24).

«Переслідували мене - переслідуватимуть і вас» (Йо. 15, 20).

«Вас ненавидітимуть усі за моє ім' я» (Мт. 10, 22).

Різні секти і єресі, хоча й різняться між собою в богословських питаннях, погоджуються в одному - ненависті до священиків, місіонерів, монахів і монахинь. Стверджують, що католицькі священики є тими, про яких Ісус Христос сказав:

«Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше - його домашніх» (Мт. 10, 25).

Домашніми Христа є священики Вселенської Церкви, ті, хто Його визнає. Хоча різні сектанти намагаються знищити цю правду, проте їм не вдається це зробити. Свою ненависть і богозневагу вони підкріплюють віршами Святого Письма, спрямовуючи католицьким священикам закиди, які Біблія адресує поганським священикам і їх обрядам.

Тому метою цього розділу є відкинути закиди проти священиків. Хочемо також обговорити запитання про природу священства, його гідність і правдивість у світлі Святого Письма.

Перший закид Свідки Єгови беруть з вірша, у якому йдеться про те, що є один посередник між Богом і людьми - Ісус Христос. «Геть священиків!» - кричать. Не треба нам інших посередників. Стараються переконати в цьому інших, забуваючи, що виступають проти Святого Письма. Священики є посередниками між Христом і людьми, вони чинять це посередництво з Божої волі:

«Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5, 20).

«Взяв тоді Мойсей кров та й покропив на людей, і сказав: "Це кров союзу, що уклав Господь із вами, згідно з усіма цими словами"» (Вих. 24, 8).

Ісус Христос настановив священиків, щоб вони були посередниками між людьми і Ним. У цьому вірші слово «посли» означає посередники.

Наступний вірш, який Свідки Єгови використовують, щоб підірвати суть священства говорить про те, що «набридли Богові цілопалення та кадження». Але ці слова стосуються старозавітніх цілопалень. Католики не роблять цілопалення з волів чи баранів, а при посередництві священиків жертвують Божественну Літургію, беручи в ній активну участь.

Правдиву відповідь про установлення священства Богом знаходимо в Святому Письмі. Тому священство ВІЧНЕ:

«Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну. Споруджено бо перший намет, де були світильник, стіл і хліби появлення: він зветься "Святе". За другою ж завісою був намет, званий "Святеє Святих", із золотим жертовником для палення пахучого кадила та кивотом завіту, цілковито покритий золотом: в ньому був золотий посуд з манною, розцвіле жезло Арона й таблиці завіту. А зверху над ним херувими слави, що крильми отінювали віко. Але про це не час тепер говорити докладно. І при такому влаштуванні всього цього в перший намет УВІХОДЯТЬ ЗАВЖДИ СВЯЩЕНИКИ, виконуючи служби, в другий - раз на рік - лиш архиєрей, і то не без крови, що її він приносить за свої і людські провини. Цим Святий Дух показує, що дорога у святиню ще не відкрита, доки стоїть перший намет. Це образ теперішнього часу, коли приносяться дари і жертви, які не можуть у сумлінні зробити досконалим того, хто служить. Це лиш тілесні установи щодо страв, напоїв та різних обмивань, установлені до часу їх виправлення. Христос же, з' явившись як архиєрей майбутніх благ, через більший і досконаліший намет, що зроблений не людською рукою, - тобто не земної будови, - і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю, - увійшов раз назавжди у святиню і знайшов вічне відкуплення... Коли Мойсей був проголосив усі заповіді за законом усьому народові, він узяв крови бичків та козлів з водою, червоної вовни та іссопу й покропив саму книгу та ввесь народ, кажучи: "Це кров завіту, що його Бог установив для вас". Так само й намет і ввесь служебний посуд покропив кров' ю. Зрештою, за законом, майже все очищується кров'ю, і без кровопролиття відпущення немає. Тож треба було, щоб тоді, як подоби речей небесних очищувались таким чином, то самі небесні речі - жертвами, багато ліпшими від отих. Христос бо ввійшов не в рукотворну святиню, яка була подобою правдивої, а в саме небо, щоб тепер з' явитися за нас перед обличчям Божим» (Євр. 9, 1-12. 19-24).

«Тож якби був на землі, Він не був би навіть священиком, бо є вже інші священики, які приносять дари за законом та служать образу й тіні небесної святині згідно зо словом, як про те повчив Господь Мойсея заздалегідь, коли той збирався будувати намет: "Гляди, - мовив, - зроби все за зразком, який тобі був показаний на горі"» (Євр. 8, 4-5).

Священство Мойсея було взірцем того, яке мало зродитись в Новому Завіті. Взірець нового священства, котре настановив Ісус, був вказаний Мойсеєві на горі, і він настановив священиків згідно з цим взірцем:

«На столі ж покладатимеш хліб появлення перед моє лице, повсякчасно... Та гляди, щоб зробив їх за зразками, що показано тобі на горі» (Вих. 25, 30. 40).

Свідки Єгови вважають священство за непотрібне. Тоді Мойсей настановив би одного найвищого священика Арона. Він міг сам причинитись до посередництва між Богом і людьми без допомоги інших. Але Господь переказує Мойсеєві настанови, відмінні від тих, які мають Свідки Єгови. Отже, Мойсей отримує наказ висвятити на священиків не тільки Арона, а також його синів:

«Арона ж і синів його приведеш до входу в намет зборів та й обмиєш їх водою. А взявши шати, надягнеш на Арона хитон і плащ, що до ефоду, ефод, нагрудник; та й опережиш його мережаним поясом ефоду. І покладеш йому на голову митру, а на митру вкладеш святу діядему. І візьмеш миро і зіллєш його на голову й помажеш його. Потім приведеш і синів його, і надягнеш на них хитони. І підпережеш їх поясами, Арона та синів його, і обгорнеш їм голови завоями, і буде їм священство установою вічною. Так настановиш у священики Арона і синів його... Я освячу намет зборів та жертовник, освячу також Арона й синів його, щоб були моїми священиками» (Вих. 29, 4-9. 44).

Арон був найвищим священиком, були священиками і його сини. Вони виконували свою службу при жертовнику цілопалення в наметі зборів. Натомість інші священики не могли ввійти за завісу, яка відділяла перший намет від другого, - «Святеє Святих» (Євр. 9, 1­7). «Святеє Святих» було символом неба, тому входив туди тільки архиєрей для приношення жертви. За часів Мойсея цим архиєреєм був Арон. Після смерти Арона священики вибирали на його місце найбільш гідного з-поміж себе. Такий порядок і устрій мало священство у Старому Завіті. Воно було взірцем священства Нового Завіту. Господь сказав, що священство буде вічно:

«І підпережеш їх поясами Арона та синів його, і обгорнеш їм голови завоями, і буде їм священство установою вічною» (Вих. 29, 9).

Картаючи священиків, Бог не виступає проти суті священства. Але Господеві не були до вподоби жертви і цілопалення, які приносили старозавітні священики, оскільки бракувало в них любови. Вони спотворили сенс жертвоприношення, вважаючи, що кров або м' ясо баранів можуть випросити прощення в Бога за гріхи. Тим відкидали потребу духовного вдосконалення. Пророки заперечували таке жертвоприношення, їх закиди були спрямовані до священиків Старого Завіту.

Апостол Павло пише:

«Бо неможливо, щоб кров волів та козлів усунула гріхи. Тому, входячи у світ, говорив: "Ти не хотів ні жертв, ані приносу, але приготував єси тіло мені. Ти не вподобав собі ні всепалень, ні жертви за гріхи. Тоді я сказав: Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже"» (Євр. 10, 4-7).

Ісус Христос прийшов на землю, прийнявши людську природу, щоб принести своєму Небесному Отцеві найдосконалішу жертву - своє життя. Богочоловік приніс цю Жертву Тіла і Крови на хресному жертовнику:

«Бо коли кров волів і козлів та попіл із телиці, як покропить нечистих, освячує, даючи їм чистоту тіла, то скільки більше кров Христа, - який Духом вічним приніс себе самого Богові непорочним, - очистить наше сумління від мертвих діл, на служіння Богові живому!» (Євр. 9, 13-14).

Христос увійшов за заслону (до неба) і, будучи Архиєреєм, заступається за нас перед обличчям Божим (див. Євр. 9, 24).

Господь покликав священиків до служіння в першому наметі.

Цей намет є тут, на землі, а не на небі. Всюди, де відправляється Божественна Літургія, згадують безкровну Жертву Христа:

«Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин". Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде» (1 Кор. 11, 23-26).

«Клявся Господь і каятись не буде: "Ти - Єрей повіки на зразок Мелхіседека"» (Пс. 109, 4).

Бачимо, що на Тайній Вечері Ісус Христос започаткував жертву Нового Завіту. Взявши хліб і чашу в свої руки, сказав апостолам: «Робіть це...» Це саме підтверджується в посланні до Євреїв (6, 18-20).

Отже, старозавітнє жертвоприношення не було повністю знищене, а тільки змінене і доповнене. Старозавітній Мойсеєвий обряд, під час якого Архиєрей брав з рук священиків у першому наметі криваву жертву і доносив її на жертовник, що знаходився за заслоною, - в часи Ісуса Христа змінився на новий обряд.

Після смерти Господа Ісуса Христа на хресті, старозавітнє жертвоприношення козлів і баранів втратило своє значення і перестало бути обов'язком (Євр. 7, 8-9).

Від того часу Христове священство приносить жертву Нового Завіту за обрядом Мелхіседека. Як виглядає цей обряд, подає Книга Буття:

«А Мелхіседек, цар Салему, виніс хліб і вино - він був священик Бога Всевишнього» (Бут. 14, 18).

Бачимо, що Мелхіседек, будучи священиком жертвував хліб і вино. Святе Письмо говорить, що Христос є Єреєм на зразок Мелхіседека:

«Ісус, ставши Архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Єв. 6, 20).

«Бо Він прийняв таке свідоцтво: "Ти - священик повіки за чином Мелхиседека"» (Єв. 7, 17).

«Якби, отже, досконалість була через левітське священство, під яким народ одержав закон, то яка була б іще потреба з'являтися іншому священикові, за чином Мелхиседека, священикові, що не звався б за чином Арона? Бо як міняється священство, конче міняється і закон» (Євр. 7, 11-12).

Чи можуть Свідки Єгови стверджувати, що Христос, будучи єдиним посередником, жертвує Богові хліб і вино на небі? В який тоді спосіб Ісус є священиком за чином Мелхіседека, якщо, як знаємо, не може приносити в жертву Богові хліба і вина на небі?

Він робить це за допомогою служби священиків своєї Церкви. Священик жертвує на престолі хліб і вино, які за його словом силою Святого Духа перемінюються в Тіло і Кров Христа Спасителя. Ісус підкреслює, що цей хліб «сходить з неба» (Йо. 6, 50).

Не «зійшов» - лише один раз, - а СХОДИТЬ кожного разу після слів, сказаних священиком, у вигляді безкровної жертви. Ісус приносить цю безцінну жертву Богові, єднаючи нас в Господній Любові.

Отже, священство не є людською вигадкою, як це доводять Свідки Єгови. Воно має свою основу в Біблії. Господь покликує священиків до виконання Його післанництва. Це післанництво переказав священикам Ісус Христос. Він заснував священство Нового Завіту для своєї Церкви, котра є паломницею на землі. Ісус призначив для нас священиків, щоб вони здійснювали служіння до часу, поки ми є у цьому першому наметі - земному:

«Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет розпадеться, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі» (2 Кор. 5, 1).

«Перший завіт мав також свої установи щодо служби і святиню земну» (Євр. 9, 1).

Про друге священство із своїми приписами і земною святинею ап. Павло говорить детальніше у другому посланні до Коринтян:

«Ось чому, мавши ЦЕ СЛУЖІННЯ, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - СЛУГИ ВАШІ РАДИ ІСУСА» (2 Кор. 4, 1-5).

Ісус настановив своє священство з ціллю навчати, уділяти Божу благодать через святі таїнства (видимі знакі Божої сили):

«Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, СИЛОЮ ЗНАКІВ І ЧУДЕС, силою Духа Божого; так що я розповсюднив Євангелію Христову від Єрусамиму й околиць аж до Ілірику» (Рим. 15, 18-19).

Священики післані, щоб єднати людей з Богом:

«Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення» (2 Кор. 5, 19).

Одними із перших священиків були апостоли: «А одинадцять учнів пішли в Галилею на гору, куди їм Ісус призначив. Побачивши Його, вони вклонилися Йому; а деякі сумнівалися. Ісус же приступив і промовив до них: «"Дана мені всяка влада на небі й на землі. ІДІТЬ, ОТЖЕ, І ЗРОБІТЬ УЧНЯМИ ВСІ НАРоДи: хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІКУ"» (Мт. 28, 16-20).

«І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються"» (Йо. 20, 21-23).

Після смерти й вознесіння Ісуса Христа, апостоли продовжували справу, яку Він започаткував. Передусім проповідували Євангеліє, примирювали людей з Богом, насичуючи їх живим хлібом - Тілом Христовим, оздоровлювали, робили чуда, подібні до Христових чуд, про що говоритимемо далі.

Як поширювалась Церква, апостоли настановлювали священиків і єпископів. Так передається ця влада з покоління в покоління і буде тривати ще довгі віки, аж до кінця світу.

Згідно із заповіддю: «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку», - Ісус завжди є з нами через служіння священиків. Свою присутність підтверджує численними чудами.

Свідки Єгови категорично заперечують ці факти. Своєю поведінкою вони уподібнюються палестинським маловірам, які слухали апостолів і пророків, але не приймали Христа. Свідки Єгови стверджують, що чуда, які Ісус вчиняє через своїх священиків, є богохульними і диявольськими. Вони переконують, що священича місія припинилась на апостолах. Після їх смерти все закінчилось. Вважають, що апостоли отримали Божу силу, оскільки ходили разом з Христом. інші не могли отримати цієї сили, адже не були з Ісусом і не були під час зіслання Святого Духа.

Подібне тлумачення перечить Святому Письму. Ісус Христос передав свою священичу владу апостолам перед вознесінням (див. Мт. 28, 18-20; Мр. 16, 15; Йо. 20, 21-23). До наступних поколінь Христос, вказуючи на апостолів, сказав: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене» (Лк. 10, 16).

Виконуючи наказ Христа, апостоли передають іншим отриману від Нього владу, наставляючи священиків і єпископів:

«Вони настановили їм по церквах старших, а після молитви і посту, передали їх Господеві, в якого ті увірували» (Ді. 14, 23).

«З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: "Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами, служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських... І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство... Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, ЩОБ ПАСЛИ ЦЕРКВУ БОЖУ, що її Він придбав кров'ю власною"» (Ді. 20, 17-19; 25; 28).

Настановлені апостолами єпископи залишали після себе священиків, переказуючи їм владу і силу, отриману від апостолів. Ось що доручає ап. Павло Титові:

«Тому я лишив тебе на Кріті, щоб ти впорядкував до кінця те, що залишилось, і НАСТАНОВИВ ПО МІСТАХ ПРЕСВІТЕРІВ, як я був тобі заповідав: коли хтось бездоганний, чоловік однієї жінки, вірних дітей має, що не були обвинувачені в розпусті чи за неслухняність. Єпископ бо, як Божий управитель, мусить бути бездоганний: не зухвалий, не гнівливий, не п'яниця, не сварливий, не жадібний до нечесної наживи» (Тит. 1, 5-7).

У другому посланні до Коринтян, апостол Павло згадує про священичу ласку, яку уділив Тит церквам в Македонії:

«Повідомляємо вас, брати, про ту ласку, що її Бог дав Церквам македонським. Серед численних турбот, яких вони зазнали, їхня надмірна радість та їхня глибока бідність вилилась без краю на їхню багату щедрість; вони мірою сили, - я про це свідчу, - і понад силу, добровільно, вельми наполягаючи, просили нас, щоб ми дали їм ласку брати участь у службі на користь святих. Вони ж, понад надію нашу, самих себе віддали перше Господеві, а потім нам, з Божої волі. Ось чому ми благали Тита, щоб він, як був почав, так щоб скінчив між вами цю добродійну справу» (2 Кор. 8, 1-6).

«Бо виконання цього служіння не тільки задовольнить потреби святих, АЛЕ ВОНО СТАНЕ ЩЕ ОБИЛЬНІШИМ завдяки численним подякам Богові» (2 Кор. 9, 12).

Свідки Єгови стверджують, що Зіслання Святого Духа закінчилось на апостолах. Але Святе Письмо дещо інакше говорить про це:

«Наступного ж дня він увійшов у Кесарію. А Корнилій, скликавши рідню та близьких приятелів, чекав їх. І саме як Петро входив, Корнилій вийшов йому назустріч і, припавши йому до ніг, уклонився. Петро ж підвів його, кажучи: "Встань, бо я теж людина". І, розмовляючи з ним, увійшов до середини, знайшов багато зібраних, і до них промовив: "Ви знаєте, що юдеєві не дозволено приставати до чужинця чи входити до нього. Та Бог мені об'явив, що не слід уважати ніяку людину за погану чи за нечисту. Тому я без вагання прибув на ваш поклик. Питаю, отже, з якої причини ви по мене посилали?" Корнилій відповів: "Ось уже четвертий день, як я о цій годині, о дев'ятій, молився у своїй хаті, аж ось передо мною став чоловік у сяючій одежі і мовив: Корнилію, твоя молитва вислухана і твої милостині згадані перед Богом. Пошли, отже, в Яффу і приклич Симона, що зветься Петром. Він перебуває в хаті Симона гарбаря, край моря. Я зараз же послав по тебе, і ти добре зробив, що прийшов. І це тепер ми всі перед Богом стоїмо, щоб слухати все, що Господь тобі наказав".

Тоді Петро почав говорити, мовивши: "Я справді розумію, що Господь не дивиться на особу, а в кожному народі, хто Його боїться і чинить правду, той Йому приємний. Він послав своє слово синам Ізраїля, звіщаючи їм мир через Ісуса Христа, що є Господом усіх. Ви знаєте, що сталося по всій Юдеї, почавши з Галилеї, після хрещення, що проповідував Йоан: про Ісуса з Назарету, якого Бог помазав Святим Духом та силою і який прийшов, добро творячи та зціляючи всіх, що їх диявол поневолив, бо Бог був з Ним. І ми свідки всього того, що Він чинив у краю Юдейськім та в Єрусалимі; Його вони, повісивши на дереві, убили. Того Бог на третій день воскресив і дав Йому з' явитись, не всьому народові, але вибраним Богом свідкам, нам, що з Ним їли й пили після того, як Він воскрес із мертвих. І Він нам повелів проповідувати народові і свідчити, що то Він призначений Богом суддя живих і мертвих. Йому свідчать усі пророки, що кожен, хто вірує в Нього, через Його ім'я одержує відпущення гріхів".

Петро ще говорив слова ці, ЯК СВЯТИЙ ДУХ ЗІЙШОВ на всіх, хто слухав промову. Всі вірні обрізані, що прибули з Петром, дивувались, що дар Святого Духа вилився і на поган; бо чули як ті говорили мовами й величали Бога. Тоді Петро озвався: "Чи може хтось боронити води, щоб оці не христились, що, як і ми, ОДЕРЖАЛИ СВЯТОГО ДУХА?"» (Ді. 10, 24-47).

«Отут Петро й почав їм викладати за порядком усю справу: "...Ледве почав я говорити, як ДУХ СВЯТИЙ ЗІЙШОВ НА НИХ, ЯК І НА НАС на початку. І я згадав слово Господнє, як Він говорив: Йоан хрестив водою, ви ж будете охрещені Святим Духом. Коли, отже, Бог дав ТАКИЙ САМИЙ ДАР ЇМ, ЯК І НАМ, що увірили в Господа Ісуса Христа, то хто я такий, щоб міг був стати Богові на перешкоді?"» (Ді. 11, 4; 15-17).

У цих віршах апостол Павло наголошує, що на всіх зібраних людей, навіть і поган, зійшов Святий Дух. Зійшов на апостолів, які бачили Христа, і на тих, хто Його не бачив. Хотілось би запитати Свідків Єгови, на якій підставі вони вважають, що Святий Дух зійшов тільки на апостолів? Читаємо, що після Петрової проповіді «дар Святого Духа вилився і на поган» (Ді. 10, 45).

В інших віршах Святого Письма йдеться про те, що апостоли вділяли Святого Духа через покладання рук:

«Довідавшися, що Самарія прийняла слово Боже, апостоли, які були в Єрусалимі, послали до них Петра і Йоана. Ці прийшли й помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого, бо Він ще не зійшов був ні на кого з них, а лише були охрещені в ім'я Господа Ісуса. Тоді ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ, І ВОНИ ПРИЙНЯЛИ СВЯТОГО ДУХА.

Якже побачив Симон, що через НАКЛАДАННЯ АПОСТОЛЬСЬКИХ РУК ДАЄТЬСЯ ДУХ, приніс їм гроші» (Ді. 8, 14-18).

Апостоли уділяли Святого Духа покладанням рук. Уділяючи людям Святого Духа, робили багатьох з них здатними творити чуда, які самі здійснювали з допомогою Христової сили. Перед своїм Вознесінням Ісус Христос заповів апостолам, що влада, яку Він їм дає, буде переходити з покоління в покоління. Наступники Христа будуть також творити чуда, як і апостоли, в Його ім' я:

«А ось чуда, що будуть супроводити тих, які увірують: Ім' ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).

Ісус Христос чітко говорить, що не тільки апостолів будуть супроводжувати ці чудові знаки, але й тих, хто увірує в Христа. Згодом Христос каже, що ці чуда будуть більшими від тих, які Він сам творив:

«Істинно, істинно говорю вам: Хто в мене вірує, той так само діла робитиме, що їх я роблю. А Й БІЛЬШІ ВІД НИХ РОБИТИМЕ, - бо я вже йду до Отця мого. І все, що попросите в моє ім' я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім'я» (Йо. 14, 12-14).

Творитимуть чуда на знак, що Бог є з ними, що наука, яку проповідують, є правдивою Божою наукою та свідчитимуть так, як чуда Ісуса Христа свідчили про Його божественне післанництво:

«Та в мене свідоцтво більше, ніж те Йоанове; діла оті, що їх Отець доручив мені для мого виконання, - ось ті саме діла, що їх я роблю, і свідчать за мене, що Отець мене послав» (Йо. 5, 36).

Не закінчилось все тільки обітницею. Біблія подає багато фактів про те, що люди, котрі не входили до апостольської спільноти, також робили багато великих чудес (див. Ді. 6, 8).

Святий Степан не був апостолом, але одним з тих, якого апостоли висвятили на диякона через покладання рук:

«Вподобалось це слово всій громаді й вибрали СТЕФАНА, мужа, повного віри і Святого Духа, Филипа, Прохора, Ніканора, Тимона, Пармена та Миколая, прозеліта з Антіохії, і поставили їх перед апостолами і, помолившись, ПОКЛАЛИ НА НИХ РУКИ... СТЕФАН же, повний благодаті й сили, творив чуда й великі знаки в народі» (Ді. 6, 5-8).

Через покладання рук надається влада, яку має від Бога той, хто їх покладає:

«А Ісус Навин наповнивсь духом мудрости, БО МОЙСЕЙ ПОКЛАВ БУВ НА НЬОГО СВОЇ РУКИ» (Втор. 34, 9).

У Новому Завіті це діється більш досконало:

«Як Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони почали говорити мовами й пророкувати. А було їх усього яких дванадцять чоловік» (Ді. 19, 6-7).

«З тієї причини пригадую тобі, ЩОБ ТИ ОЖИВИВ ДАР БОЖИЙ; ЯКИЙ У ТОБІ ЧЕРЕЗ ПОКЛАДАННЯ РУК МОЇХ» (2 Тим. 1, 6).

«РУК НАДТО ПОКВАПНО НЕ КЛАДИ НІ НА КОГО...» (1 Тим. 5, 22).

Апостольська влада переходить на тих, кого покликує Бог. Прикладом є покликання ап. Павла. Адже він не був з Ісусом безпосередньо і не слухав Його науки. Не було Павла і під час Зіслання Святого Духа. Ба, він навіть переслідував християн:

«Савло ж руйнував Церкву: вдираючись до хат, виволікав чоловіків та жінок і передавав їх у в'язницю» (Ді. 8, 3).

Але ап. Павло увірував (навернувся) лише тоді, коли під час подорожі до Дамаску об'явився йому Ісус Христос. Але чи сама зустріч з Ісусом в дорозі зробила Савла здатним прозріти і чи тоді він отримав Святого Духа? Ні. Ісус хотів, щоб через покладання рук апостолами Дух Святий дав йому (Павлу) священичу владу.

«Якось одного разу, коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий промовив: "Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав". Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки й відпустили» (Ді. 13, 2-3).

Хоча ап. Павло не належав до дванадцятьох апостолів, але став апостолом, про що говорить Святе Письмо:

«Павло, слуга Божий, апостол же Ісуса Христа стосовно віри вибраних Божих і спізнання правди, щодо благочестя в надії вічного життя, обіцяного перед відвічними часами неоманливим Богом» (Тит. 1, 1-2).

Святий Павло, хоча й не був у числі дванадцятьох, як апостол покладав на інших свої руки, настановлюючи їх єпископами. Вони, мали таку ж саму священичу владу: навчали людей, проповідуючи Євангеліє, як і апостоли. Покликав їх до цього Святий Дух - тобто Господь Бог:

«Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким ДУХ СВЯТИЙ ПОСТАВИВ ВАС ЄПИСКОПАМИ, щоб пасли Церкву Божу, що її Він придбав кров'ю власною» (Ді. 20, 28).

«Це наказуй і навчай. Ніхто твоїм молодим віком хай не гордує, але будь зразком для вірних у слові, поведінці, любові, вірі й чистоті. Заки я прийду, віддавайся читанню, умовлянню та навчанню. Не занедбуй у собі дару, що був даний тобі через пророцтво з НАКЛАДАННЯМ РУК ЗБОРУ ПРЕСВІТЕРІВ. Про це міркуй, будь увесь у цьому, щоб поступ твій усім був очевидний. Пильнуй себе самого та навчання; дотримуйся цього, бо, робивши це, спасеш себе самого й тих, що слухають тебе» (1 Тм. 4, 11-16).

Свідки Єгови не визнають безперервної діяльности апостолів, як і безперервности священства. Вони вишукують найрізноманітніші способи вияснити апостольство св. Павла. Говорять, що він був обраний на місце Юди. Отже, більшість Свідків Єгови вважає, що саме тому св. Павло творив чуда, оскільки став дванадцятим апостолом.

Це нісенітниця! Але Свідки Єгови вважають, що лише вони правильно розуміють і інтерпретують Біблію. Так добре розуміють, що не знають про Матія, який був обраний на місце Юди:

«І ставши тими днями Петро серед братів, - зібралося їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса. Він же був прилічений до нас і прийняв частку служіння цього... Треба, отже, щоб із цих мужів, що були в нашім товаристві за ввесь той час, коли Господь Ісус ЖИВ З НАМИ, ПОЧАВШИ ВІД ХРЕЩЕННЯ ЙОАНА АЖ ДО ДНЯ, КОЛИ ВІН ВІД НАС ВОЗНІССЯ, - ЩОБ ОДИН З НИХ БУВ РАЗОМ З НАМИ СВІДКОМ ЙОГО ВОСКРЕСІННЯ. І поставили двох: Йосифа, що зветься Варсавою, на прізвище Юст, і Матія. І, помолившись, сказали: "Ти, Господи, всіх серцезнавче, вкажи, кого з цих двох Ти вибрав, ЩОБ УЗЯТИ МІСЦЕ ТІЄЇ СЛУЖБИ Й АПОСТОЛЬСТВА, що від нього Юда відпав, щоб відійти на своє місце. І кинули жереб, жереб же впав на МАТІЯ, І ЙОГО ЗАРАХОВАНО ДО ОДИНАДЦЯТЬОХ АПОСТОЛІВ» (Ді. 1, 15-17; 21-26).

Так що ап. Павло був не дванадцятим, але тринадцятим апостолом. Вибрали Матія через кілька днів після Вознесіння, перед Зісланням на апостолів Святого Духа. Апостол Павло був покликаний після каменування Степана. Це не єдиний доказ незнання Біблії Свідками Єгови, проте він не перешкоджає їм далі проповідувати свою науку.

Покликання до апостольської праці і вибір св. Павла не є доказом того, що він був зарахований до дванадцятьох апостолів. Святе Письмо пише про обрання Матія на місце дванадцятого апостола. Перед цим вибором апостоли молились, щоб Бог вказав їм обранця, і жереб випав на Матія. Попри те, що св. Павло не був зарахований до дванадцятьох, він був апостолом і творив великі чуда:

«Та якраз сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на червінку, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. Коли ж це сталось теж інші на острові, які мали недуги, приходили й оздоровлялись» (Ді. 28, 8-9).

«Та й чуда неабиякі творив Бог руками Павла: досить було прикласти до недужих хустинку чи хвартух, які були діткнулись його тіла, і недуги їх покидали, і виходили злі духи» (Ді. 19, 11-12).

«У Лістрі сидів один чоловік, недужий на ноги, кульгавий від утроби матері своєї, який не ходив ніколи. Він слухав, як Павло говорив; глянувши на нього пильно і, побачивши, що він мав віру, щоб спастися, сказав голосом великим: "Устань на твої ноги просто!"» (Ді. 14, 8-10).

Великі чуда творили й інші:

«Ті, отже, що порозсипались, ходили по країні й звіщали слово (Боже). Так і Филип, прийшовши в місто Самарію, проповідував їм Христа. А народ однодушно уважав на те, що Филип говорив, слухаючи його й бачивши ті знаки, що він чинив, бо з багатьох виходили нечисті духи, що в них були, кричачи голосом великим, і сила паралітиків та кривих видужувала» (Ді. 8, 4-7).

Читаючи цей розділ від початку, дізнаємося, що цей Филип не був Филипом апостолом. Адже в цей час апостоли ще не покинули Єрусалим:

«Савло ж погоджувався з його вбивством. І настало того дня велике переслідування Церкви, що в Єрусалимі. Всі, КРІМ АПОСТОЛІВ, розсипались по селах Юдеї та Самарії» (Ді. 8, 1).

Филип, котрий проповідував Христа в Самарії, належав до тих, що були розпорошені внаслідок переслідування Церкви в Єрусалимі. Одні подались до Юдеї, інші разом із Филипом до Самарії. Але ті ж самі вірні говорять, що апостоли не покидали Єрусалим. Якщо б цей Филип належав до дванадцятьох, то Святе Письмо не подавало б, що апостоли не покинули Єрусалим.

Оздоровлював хворих також Варнава, котрий не належав до дванадцятьох апостолів:

«Затихла вся громада й почала слухати Варнаву та Павла, як вони розповідали про ті знаки та чуда, ЩО ЇХ БОГ УЧИНИВ БУВ ЧЕРЕЗ НИХ МІЖ ПОГАНАМИ» (Ді. 15, 12).

З поданих віршів бачимо, що чуда не скінчилися на дванадцятьох апостолах.

Якщо могли творити чуда й інші, окрім апостолів, то значить це могли робити також св. Миколай Чудотворець, Серафим Саровський, св. Франціск, о. Боско. Творили чуда люди, вибрані Богом, як, наприклад, в наш час отець Піо.

Инші закиди Свідки Єгови спрямовують на адресу провідників католицької Церкви. З особливою завзятістю атакують папу римського, відкидаючи його зверхність, не визнають першости св. Петра. Тому і в цій справі звертаємось до Святого Письма. Читаючи Євангеліє, дізнаємося про історію єрархії, почерговість настановлення Ісусом Христом церковної влади, як апостоли, отримавши її від Ісуса, переказували єпископам і священикам. Про це все говорить нам Святе Письмо.

Знаємо, що вірні Христової Церкви є Його вівчарнею. Ісус Христос, як добрий пастир (див. Йо. 10, 11), котрий піклується своїм стадом, не залишив овець без пастиря на землі. Серед дванадцятьох апостолів вибрав одного - Симона Петра, якому довірив свою вівчарню. Обіцянку такого вибору Ісус дав йому ще перед смертю:

«Тож і я тобі заявляю, що ти - Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, й що ти на землі зв'яжеш, те буде зв'язане на небі; і те, що ти на землі розв'яжеш, те буде розв'язане й на небі» (Мт. 16, 18-19).

Після воскресіння Ісус здійснює цю обітницю, доручаючи пасти свої вівці:

«Коли ж поснідали, каже Ісус до Симона Петра: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?" - " Так, Господи, - відрікає той Йому, - ти знаєш, що люблю Тебе". Тож мовить йому: "Паси мої ягнята!" І знову, вдруге каже до нього: "Симоне Йонин! Чи любиш мене?"

"Так, Господи, - відвічає Йому, - Ти знаєш, що люблю тебе". І мовить йому: "Паси мої вівці!" І втретє йому каже: "Симоне Йонин! Чи любиш ти мене?" І засмутився Петро, що аж утретє його питає: "Чи любиш мене", - то й каже Йому: "Господи Ти все знаєш, Ти знаєш, що Тебе люблю!" І каже йому Ісус: "Паси мої вівці!"» (Йо. 21, 15-17).

Ісус промовив ці слова в присутності апостолів. Не сказав: пасіть мої вівці, а чітко підкреслив «паси» мої вівці. Він звертається цими словами до Симона-Петра. Щодо інших апостолів, то вони також були пастирями Христового стада. Але бачимо, що Ісус вибирає одного, підкреслюючи бажання, щоб цей порядок, який Він настановив тут, на землі, ніхто не змінював.

Апостоли до цього часу мали над собою зверхника - Ісуса Христа. Його слухали і були Йому вірними. Перед Вознесінням, Ісус вибрав Петра, щоб він став видимим зверхником над іншими апостолами. Віддав йому ключі Небесного Царства - знак найвищої влади. Святе Письмо повчає, що Церковна єрархія бере початок від Христа. Він є її засновником. Проте Свідки Єгови кажуть, що ця єрархія походить від диявола.

Святий Петро правильно розумів Христові слова, які були адресовані йому: «Паси мої вівці!». Після Господнього Вознесіння перед апостолами виникли перші труднощі, пов'язані з виконанням їхніх обов'язків. Апостол Петро перед зібранням з поважністю засвідчив, що він є вибраний Богом для розв' язання церковних справ:

«От і зібралися апостоли та старші, щоб розглянути цю справу. По довгій суперечці встав Петро і до них промовив: "Мужі брати! Ви знаєте, що вже від давна Бог вибрав був мене між вами, щоб погани з уст моїх чули слово Євангелії й увірували"» (Ді. 15, 6-7).

Інші також проповідували Євангеліє серед поган, проповідував і ап. Павло. Ніхто з апостолів і учнів, хоча й мали різні погляди щодо обрізання, споживання їжі, не заперечували Петру в його привілеї першости. Вони свято шанували волю Ісуса Христа, котрий дав ап. Петру ключі свого Царства. Передаючи йому владу - передав Христос свою Церкву (див. Мт. 16, 18-19). Зробив ап. Петра видимим наступником на землі. Господь Бог керував апостолами і справою спасіння, будучи у видимій постаті Ісуса Христа. Подібно керує Церквою Божою в особі папи сам Христос:

«Але будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою - у Христа» (Еф. 4, 15).

«Бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого Він Спаситель» (Еф. 5, 23).

Керує через видиму особу папи:

«І він сам настановив одних апостолами, інших - пророками, ще інших - євангелистами і ПАСТИРЯМИ, і вчителями» (Еф. 4, 11).

Вручити комусь ключі від будинку, міста чи царства - значить передати владу.

Свідки Єгови мають своє пояснення цих віршів. Вони вважають, що, у випадку ап. Петра, не мається на увазі надання влади. Йдеться лише про «ключ уміння». Вони вперто дотримуються навчання «Вартової Башти», хоча Христос чітко сказав: «Дам тобі ключі Небесного Царства», а не уміння.

Ключі Царства стосуються влади, та всього, що служить спасінню душ: управління Божою Церквою, керування нею через служіння.

Якщо вважати, що «Ключами Небесного Царства» є переказані Петрові уміння, то це логічна помилка, оскільки Ісус Христос не вважає умінням Небесне Царство.

Ісус неодноразово згадує про Небесне Царство й обіцяє дати його тим, хто визнав Його науку. Хіба Христос мав намірення після свого відходу дати тільки уміння? Чому Небесне Царство, яке, згідно із Святим Письмом, є нагородою, повинно означати уміння? Чи тільки тому, що так хочуть Свідки Єгови?

Ісус Христос не міг думати про «ключ умінь», коли говорив: «Дам тобі ключі Небесного Царства». Він мав на увазі щось більше від уміння. Мужність, відвагу й уміння апостоли отримали під час Зіслання Святого Духа. Хіба Свідки Єгови вважають, що апостоли були здібнішими від Петра? Хіба Ісус Христос дав Петрові ключ уміння, щоб зрівняти його з іншими апостолами? Чому ці уміння мав отримати тільки Петро?

Всі апостоли мали рівні уміння, ключі Царства Ісус передав тільки Петрові. Апостоли інакше сприйняли ключі Царства, ніж Свідки Єгови. Поведінка Христових учнів, діяльність Петра, підтверджують повноту влади, яка вміщена в символічному окресленні ключів.

Під час першого публічного зібрання Петро промовляє від імени всіх апостолів. Ніхто із дванадцяти, тільки Петро (див. Ді. 2, 14), котрий зрікся Христа. Були серед них й ті, кому не бракувало амбіцій, і хотіли сидіти праворуч і ліворуч Ісуса в Його Царстві (див. Мт. 20, 22-24). Є серед апостолів найулюбленіший учень Христа, котрий був Йому вірний до самого кінця, стоячи під хрестом. Але всі вони є послушні Господній волі, визнаючи першість Петра.

«Тоді Петро виступив з одинадцятьма, підняв свій голос і так до них промовив: "Мужі юдейські та всі ви, мешканці Єрусалиму! Нехай це буде вам відомим, і вислухайте моє слово"» (Ді. 2, 14).

Ніхто, крім Петра, не вирішує важливих справ. У цих ситуаціях він виступає як настоятель:

«Увійшовши (в місто), зійшли на горницю, де вони перебували, а саме: Петро і Йоан, Яків і Андрій, Филип і Тома, Вартоломей і Матей, Яків Алфеїв і Симон Зилот та Юда, (син) Якова. Всі вони пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір' ю Ісуса, та з Його братами. І СТАВШИ тими днями ПЕТРО серед братів, - зібралось їх разом яких 120, - промовив: "Мужі брати! Треба було, щоб збулося Писання, що Дух Святий прорік був устами Давида про Юду, який зробився проводирем тих, що схопили Ісуса"» (Ді. 1, 13-16).

Апостоли слухали уважно рішення ап. Петра (див. Ді. 1, 23-26).

Апостол Павло зауважив розбіжність у своєму навчанні й навчанні інших апостолів. Але в жодному разі не діяв на власний розсуд, а пішов до Петра, щоб він своїм авторитетом і владою вирішив ці суперечки (див. Ді. 15, 1-12).

Під час дискусій із Свідками Єгови неодноразово чуємо, що апостол Павло мав більшу владу, ніж Петро. Підставою для такого висновку їм служить вірш із послання до Галатів. Ап. Павло пише, що він вказав Петрові на його невластиву поведінку (див. Гал. 2, 11-21).

Проте це не є доказом посідання влади. Кожна людина має право вказати ближньому, навіть своєму настоятелю, на його недоліки. Ісус добре знав людську неміч і слабкість. Також знав, що Петро зречеться Його (див. Йо. 13, 38). Навіть більше, Ісус назвав Петра сатаною, (див. Мт. 16, 21-23). Але попри все дав йому владу - Ключі Царства Небесного.

Це є ще одним доказом, що Церквою керує Ісус Христос. Владу на землі Він передав людині, знаючи її недосконалість. Якщо брати до уваги міркування Свідків Єгови, що виявити недоліки ближнього - означає вищість, то як легко можна було б дійти таким чином до влади.

Про своє перебування в Петра апостол Павло пише:

«По трьох роках по тому пішов я у Єрусалим ВІДВІДАТИ КИФУ і перебув у нього п'ятнадцять день» (Гал. 1, 18).

Павло пише, що не йшлося йому про те, щоб бачити інших апостолів, але прийшов до Єрусалиму, щоб зустрітись з Петром. Він шанує його владу над Церквою.

Влада не закінчилася на Петрові. Святе Письмо чітко про це говорить. Коли Павло останній раз бачиться з призначеними старшими апостолами Церкви, доручає їм опіку і керівництво Церквою, тобто передає обов'язки апостолів (див. Ді. 20, 17-28), називає їх єпископами (див. Ді. 20, 28).

Згідно зі Святим Письмом, Церква буде існувати на землі аж до кінця світу. До неї ввійдуть всі народи, тому протягом століть треба, щоб вона мала своїх священиків і пастирів, якими були після Вознесіння Ісуса Христа апостоли. Ними Христос керує, сповняючи свою владу. І це видно із Його слів:

«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім' я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. ОТОЖ Я З ВАМИ ПО ВСІ ДНІ АЖ ДО КІНЦЯ ВІКУ» (Мт. 28, 19-20).

Глибокий зміст мають Христові слова: «...я з вами до кінця віку». Вони означають, що апостольство не закінчилось зі смертю останнього апостола. Ісус продовжує своє діяння через тих, кому апостоли передали єпископство. І так буде «аж до кінця віку». Перші апостоли не могли жити до кінця віку, їх тлінні останки лежать в гробах.

Правда, Свідки Єгови по-іншому розуміють ці Господні слова.

Вони вчать, що не існує безсмертної душі, тому апостоли не можуть бути на небі. Воскресіння ще не було, - кажуть Свідки Єгови, - апостоли лежать в гробах, не знаючи, що довкола діється. Адже порох, на який розпались їхні тіла, не має свідомости. Лише в час Армагедону Бог воскресить їх із мертвих, підніме з пороху, на який розпадаються людські тіла після смерти.

Постає питання, а як саме може Ісус перебувати зі своїми апостолами, коли ті лежать мертві й без свідомости?

Ісус Христос три дні був у гробі, тому не міг перебувати з апостолами, бо вони ще жили. Після цих трьох днів Воскрес і вознісся на небо. Отже, як може бути разом із ними в гробі? Як погодити твердження Свідків Єгови із словами Ісуса Христа «...я з вами... аж до кінця віку»? Якщо прийняти, що Ісус певним чином перебуває із останками апостолів, то, що буде пізніше, після кінця світу? Хіба апостоли не будуть в Його Царстві?

Христові слова мають одне значення: Ісус перебуває із своїми апостолами, з усіма їх наступниками - священиками і єпископами.

Вони продовжують місію апостолів, проповідуючи Євангеліє. Творять чуда, які нічим не відрізняються від тих, які робили перші апостоли згідно зі словами Христа:

«А ОСЬ ЧУДА, ЩО БУДУТЬ СУПРОВОДИТИ ТИХ, ЯКІ УВІРУЮТЬ: Ім'ям моїм виганятимуть бісів, будуть говорити мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих будуть руки класти, і добре їм стане» (Мр. 16, 17-18).

Церква складається не тільки з людей, котрі жили разом із апостолами. Вона триватиме протягом усіх віків, тому апостоли мають бути аж до кінця віку.

Отже, ми мали змогу на підставі Святого Письма переконатись, що місія Церкви не закінчилась із смертю останнього апостола. Церква буде існувати до кінця віку. Подібно і першість святого Петра над апостолами не закінчилась, а буде також продовжуватись через вибір його наступника. Це не є вигадкою духовенства.

Свідки Єгови не тільки виступають проти єрархічного священства. Вони роблять багато закидів, спрямованих проти духовенства, аж до наклепів. Апостол Павло дає таку відповідь:

«Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожен з них був вірний. Для мене то найменша річ, ЩОБ ВИ МЕНЕ СУДИЛИ ЧИ ЯКИЙСЬ СУД ЛЮДСЬКИЙ; ба й сам себе я не суджу. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить - це Господь. ТОЖ НЕ СУДІТЬ НІЧОГО ПЕРЕД ЧАСОМ, ПОКИ ГОСПОДЬ НЕ ПРИЙДЕ й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога» (1 Кор. 4, 1-5).

Цього тексту Свідки Єгови намагаються уникнути. Під час відвідин людей вони прагнуть вилити якнайбільше бруду і наклепів на священиків. У результаті цього самі виступають правдивими наклепниками. Для своїх обмовлянь використовують слова, які Ісус сказав про книжників. Кажуть, що священики у рясі - це фарисеї. Як завжди підкріплюють свою науку цитатою із Святого Письма:

«І Він говорив у своїм повчанні: «Остерігайтесь книжників, що люблять проходжуватися у довгих шатах, вітання на майданах, перші сидження у СИНАГОГАХ, перші місця на бенкетах, що з'їдають доми вдовині й довго моляться для виду. На них буде суворіший присуд» (Мр. 12, 38-40).

«Усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди: поширюють свої філактери й побільшують свої китиці» (Мт. 23, 5).

Свідки Єгови вважають кожну зміну в моді за вигадку диявола. Чому ж тоді атакують священиків, котрі не змінили одягу, залишаючи його таким, яким він був у давнину. Подібне вбрання носили апостоли і перші християни, навіть сам Ісус Христос:

«І посеред світильників - подібного до Сина Чоловічого, вдягненого в ШАТУ І ПІДПЕРЕЗАНОГО ПОПІД ГРУДИ ПОЯСОМ ЗОЛОТИМ» (Од. 1, 13).

Знаємо, що в деяких державах на Сході ще й до сьогодні мужчини ходять в довгих шатах на зразок туніки або ряси. Цей одяг побутує в Індії, Єгипті, Палестині. В цих державах є багато католиків. Є священики і місіонери, котрі носять довгі шати. Оскільки вони своїм одягом нічим не відрізняються від інших, тому ніхто їх не називає фарисеями. Вони проповідують таке ж Євангеліє, яке проповідують священики в тих державах, де носять короткий одяг європейського зразка. Отже, закид Свідків Єгови не має сенсу. Найважливішим є те, що він суперечить Святому Письму, тому є фальшивим. Свідки Єгови оперують віршами, вирваними із контексту, замовчують ті, які ніби пальцем вказують до кого Ісус Христос спрямовував ці закиди.

Двадцять третій розділ Євангелія від св. Матея Свідки Єгови цитують від четвертого вірша. Всі слова достосовують до католицьких священиків, кажучи своїм наївним слухачам, що Господь Ісус Христос так говорив саме про них. Зате в декількох віршах Ісус назвав на ім' я тих, перед котрими перестерігає і котрих ганьбить словами:

«Тоді Ісус промовив до народу й до своїх учнів: "НА КАТЕДРІ МОЙСЕЯ РОЗСІЛИСЬ КНИЖНИКИ ТА ФАРИСЕЇ"» (Мт. 23, 1-2).

Ісус словесно вказує на адресатів, тобто духовних провідників юдеїв за часів Мойсея. Тоді ще зобов' язував Мойсеїв закон і тяжкі приписи Старого Закону, які книжники та фарисеї дуже ригористично викладали людям. Пізніше ап. Павло гостро виступив проти цього у своїх посланнях. Ісус ганьбить тих, хто визнає Бога Ягве, а чигає, щоб Його вбити.

Подібно роблять сьогодні Свідки Єгови, визнаючи ім' я Єгови, а не визнаючи Ісуса Христа за Бога. Вони розпинають Його своїми богохульствами і перекручуванням Євангелія. На них Ісус звертає увагу, повчаючи апостолів, щоб своїми вчинками і поведінкою не були схожими до тих, що сидять на катедрі Мойсея.

Ісус викриває тих лицемірів, котрі хочуть подобатись людям, шукаючи собі слави, прикрашають і видовжують свої шати. Тому, щоб ніхто не сумнівався, Ісус Христос вказує на їх характерні риси (див. Мт. 23, 5).

Свідки Єгови свідомо замовчують першу частину закиду в цьому вірші. Тому не звертають уваги на слово «філактери», а чіпляються до слова «китиці».

Ізраїльтяни, так само як і Свідки Єгови, буквально розуміли окремі приписи Мойсеєвого П'ятикнижжя, котрі наказували, щоб кожний ізраїльтянин мав приписи права перед своїми очима.

Тому вони вміщували невеликі шматки пергаменту, на яких були виписані відповідні тексти із Святого Письма, в мініятюрні шкатулки (філактери) і носили їх прив'язаними до чола або рамен. Фарисеї збільшували свої шкатулки, щоб таким чином виглядати в людських очах більш побожними. Подібно і з одягом. На полах плащів, юдеї чіпляли багряні китиці (див. Чис. 15, 37-41).

Щоб підкреслити свою побожність, фарисеї носили шати з довшими китицями. Це відрізняло їх від інших. Саме про них йдеться у двадцять третьому розділі Євангелія від св. Матея.

Католицькі священики не носять і не носили філактерів. Не давали десятини з м'яти, кропу і кмину, про що читаємо в цьому розділі.

Не священики вбили пророків та мудреців (див. Мт. 23, 31-37). Ці закиди Ісус Христос спрямував до тих, хто сповняв священство на «катедрі Мойсея». Це були визнавці і проповідники імени Ягве.

Свідки Єгови прирівнюють католицьких священиків до вчених у письмі книжників. З цього випливає, що проповідувати Євангеліє повинні не вчені, а ті, хто не знає Святого Письма. А тим, що його знають, - горе.

З пояснення цього вірша Свідками Єгови випливає, що він є нелогічним, тому що горе тим, хто знає Святе Письмо. Насправді логіки тут не бракує, але треба добре розуміти вірш. Дійсно «горе» тим, хто знає Письмо, а не вірить йому і ним не живе.

На сторінках Святого Письма читаємо, що пророки передбачили прихід Месії, Спасителя світу. Він прийшов, але книжники не вірять Йому і розпинають Його. Саме їх стосується слово «горе», а не католицьких священиків.

У цьому розділі Ісус Христос говорить, що посилає у світ пророків, мудреців і книжників, котрих будуть переслідувати:

«Тому то ПОСИЛАЮ ДО ВАС ПРОРОКІВ, МУДРЕЦІВ І КНИЖНИКІВ. Ви деяких з них уб' єте і розіпнете, а деяких бичуватимете в ваших синагогах і гонитимете з міста в місто» (Мт. 23, 34).

Знаючи фальшивість Свідків Єгови, можна сподіватись, що вони вкажуть на себе, бо вважають себе за пророків, котрих посилає Ісус Христос. Не можна ці слова спрямувати на Свідків Єгови. Вони не знають Святого Письма, окрім визначених для вивчення напам'ять віршів. Цікаво, що коли під час розмови забудуть якийсь вірш, то починають все від початку, щоб не згубити зміст.

Вищеподаний вірш пророкує, що розпинатимуть пророків, мудреців та книжників. Історія Свідків Єгови нічого не каже про те, що хоч один Свідок Єгови був розп'ятий. Ісус Христос не міг сказати «посилаю до вас» - маючи на увазі Свідків Єгови, оскільки їх не було ще дев'ятнадцять століть після Христа.

Зате Церква знає випадки мученицької смерти єпископів, священиків, монахів і монахинь, місіонерів, котрих розпинали. Це підтверджує не тільки історія Церкви, але й світська історія. Пророцтва Ісуса Христа про мучеництво сповняються на духовенстві.

Вони твердять, що священство не бере свого початку від Ісуса Христа, а від цісаря

Константина. Цікаво, як тоді Христос міг виступати проти священства, коли воно, згідно з наукою Свідків Єгови, було започатковане у IV ст. після Христа! Висновок з цього можна зробити один.

Їхні закиди не обмежуються тільки рясами. Подають вони й інші біблійні цитати, і з їх допомогою вчать, що священики не дотримуються Христових слів. Знаємо, що в католицькій Церкві священика називають «отче», а папу римського «Святіший Отче».

Святим є тільки Господь Бог, а кожна людина є грішною - відповідають з обуренням Свідки Єгови. Свій закид підкріплюють словами Ісуса:

«Та й отця собі теж не йменуйте на землі: один бо у вас Отець - той, що на небі» (Мт. 23, 9).

Розуміючи буквально цей наказ, треба було б вважати, що апостоли також не дотримувались Христових слів, вважаючи себе за наших отців:

«Більшої радости не маю від тієї, як довідатися, що МОЇ ДІТИ живуть у правді» (3 Йо. 4).

«Вітає вас Церква, що у Вавилоні, вибрана з вами, і Марко, МІЙ СИН» (1 Пт. 5, 13). Хоча апостоли вважали себе отцями, проте не перекручували науки Ісуса Христа. Правдиво передавали цю науку Господа іншим. Тому священики не роблять помилки, називаючи себе духовними отцями (батьками):

«Бо хоч би ви мали тисячі учителів у Христі, та БАТЬКІВ не багато; бо я вас породив через Євангелію в Христі Ісусі. Отож благаю вас: Будьте моїми послідовниками» (1 Кор. 4, 15-16).

Апостол Павло чітко пише, що він є нашим отцем (батьком).

У цьому розділі ми мали можливість переконатися, що закиди Свідків Єгови стосовно святих таїнств - безпідставні. Також безпідставними є закиди щодо таїнства священства.

Найкращим доказом правдивости священства є те, що католицькі священики відправляють Божественну Літургію на зразок Мелхиседека, тобто через жертву хліба і вина.

«Куди ввійшов за нас, як предтеча, Ісус, ставши архиєреєм повіки, на зразок Мелхиседека» (Євр. 6, 20).

Священики виконують різне служіння, як і апостоли, проповідуючи Євангеліє Ісуса Христа по всій землі. Як і апостоли, священики послуговуються знаками Божої сили - святими таїнствами.

Беручи приклад із Христа та апостолів, священики хрестять людей в ім' я Пресвятої Тройці, єпископи через покладання рук висвячують священиків. Зате поданих Христом і апостолами повчань не виконують ті, хто вважає себе за правдивих їх учнів.

Ісус, будучи досконалим Богом, знав, що Його священиків будуть переслідувати, тому сказав:

«Тоді видадуть вас на муки й уб' ють вас; вас будуть ненавидіти всі народи ІМЕНИ МОГО РАДИ. Багато тоді спокусяться і видаватимуть один одного й будуть ненавидіти один одного. Чимало лжепророків устане і зведуть багато людей» (Мт. 24, 9-11).

Цього вірша Свідки Єгови не можуть застосувати до себе як до «гонимих і переслідуваних». Адже не проповідують ім' я «Ісус», не навчають в Ім' я Ісуса Христа, тільки проповідують ім' я ЄГОВИ.

Г. і А. Щепанські, Т. Кунда