«ЯКЩО НЕ СПОЖИВАТИМЕТЕ ТІЛО ЧОЛОВІЧОГО СИНА Й НЕ ПИТИМЕТЕ ЙОГО КРОВ, НЕ МАТИМЕТЕ ЖИТТЯ В СОБІ...

ХТО СПОЖИВАЄ ТІЛО МОЄ І КРОВ П'Є, ТОЙ У МЕНІ ПЕРЕБУВАЄ, А Я - В НЬОМУ» (Йо. 6, 53. 56).

Одним із перших закидів Свідків Єгови стосовно цього є те, що в Біблії немає слова «таїнство».

Справді, слово «таїнство» не вживалось у Новому Завіті євангелистами. Це слово латинського походження «^асгатепШт» - «таємниця». Грецькою це слово означає «містерія». Церква використовує слово «таїнство» на окреслення сили і благодати, якими нас обдаровує Господь з допомогою видимих знаків.

Саме такими наочними знаками Ісус Христос показував свою Божу силу. Ці знаки були поєднані зі словами та діями:

«І приводять Йому глухонімого й благають Його, щоб на нього руку поклав. І взявши його набік від народу, вклав йому пальці свої в уха і, добувши своєї слини, торкнув йому язика; а глянувши на небо, зідхнув та й каже: "Ефата", тобто: "Відкрийся!" І зараз же відкрились його вуха і розв'язалися зав'язі його язика, і почав він виразно говорити» (Мр. 7, 32-35).

«Узявши ж сліпого за руку, вивів Він його за село і слиною помастив йому очі, поклав на нього руки і спитав його: "Чи бачиш що-небудь?" Глянув той і каже: "Бачу людей, - наче б дерева ходячі!" Тоді знову поклав Він йому на очі руки і той прозрів, і одужав, і почав бачити усе і здалека, і чітко» (Мр. 8, 23-25).

«Сказавши те, сплюнув на землю, споготовив слиною глей і помазав глеєм очі сліпому. До нього ж сказав: "Іди вмийся в купелі Силоамській", - що у перекладі означає: "Зісланій". Отож подався той, умився - і повернувся зрячим!» (Йо. 9, 6-7).

Ісус Христос мав силу і владу чинити чуда без будь-яких дій, достатньо було тільки Його слова:

«Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до Нього, спитав: "Що хочеш, щоб я зробив тобі?" "Господи", - сказав той, - "щоб я прозрів!" Ісус сказав до нього: "Прозри! Віра твоя спасла тебе". І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові» (Лк. 18, 40-43).

Актом своєї волі Христос оздоровив на відстані слугу сотника:

«Коли Ісус увійшов у Капернаум, приступив до Нього сотник, благаючи Його словами: "Господи, слуга мій лежить дома розслаблений і мучиться тяжко". Ісус каже до нього: "Я прийду й оздоровлю його". Тоді сотник у відповідь мовив: "Господи, я недостойний, щоб Ти ввійшов під мою покрівлю, але скажи лише слово і слуга мій видужає..." І сказав Ісус сотникові: "Йди, хай тобі станеться за твоєю вірою!" І видужав слуга тієї ж години... І як настав вечір, принесли до Нього багато біснуватих, і ВІН СЛОВОМ вигнав духів і зцілив усіх недужих» (Мт. 8, 5-8. 13. 16).

Якщо Ісус оздоровлював словом, то для чого було класти руки на голову, мастити болотом? Чому використовував слину чи болото, оздоровлюючи хворих дотиком? Хіба не мав сили в самому собі?

Чому саме так робив? Ісус хотів цим показати, що бажає уділяти свою силу протягом віків з допомогою наочних знаків.

Подібно ж робили за життя Христа апостоли:

«Вони, вийшовши, проповідували покаяння, і виганяли численних бісів, а й НАМАЩУВАЛИ ОЛІЄЮ чимало хворих та оздоровлювали» (Мр. 6, 12-13).

Так само апостол Яків радить користати вірним з видимих знаків Божої сили, яка є в дійстві помазання хворих. Церква називає це «таїнством єлеопомазання».

«Нездужає хтось між вами? Хай прикличе пресвітерів церковних і хай вони помоляться над ним, помазавши його олією в ім'я Господнє» (Як. 5, 14).

У час хрещення видимим знаком є обмивання водою. Це обмивання з гріховного бруду:

«Чому ж іще зволікаєш? Встань, охрестися та обмий твої гріхи, призвавши Його ім' я» (Ді. 22, 16).

Це дійство супроводжується також словами: «Хрещається раб Божий в ім'я Отця і Сина і Святого Духа».

«Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: хрестячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа» (Мт. 28, 19).

Хоча Ісус Христос не сказав відкрито, що установлює таїнство хрещення, а зате дає пораду хрестити в ім'я Пресвятої Тройці, на відпущення гріхів.

У переддень своїх страстей Ісус перемінив хліб і вино у своє Тіло і Пресвяту Кров. Він заповів, що, хто не споживатиме Тіло Христа і не питиме Його Крові, не отримає вічного життя.

«Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. Бо тіло моє - їжа правдива, і кров моя - равдивий напій. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому» (Йо. 6, 54-56).

Бачимо, що Ісус Христос не вживає слова «таїнство». Але Він наповнив його змістом. Під виглядом хліба і вина є втаємничена Божа сила, сам Христос. Тому й зобов'язує нас Ісус споживати Його Тіло і пити Його Кров.

Чи істотне значення має назва предмету, чи сам предмет? Хіба хліб крає назва «ніж», а не загострений черенець, який ми називаємо ножем? Напевно, суть і властивість ножа не змінилась би, коли б назвали його «різак»? Зрозуміло, що ніж не перестане краяти хліб, коли назвемо його «різак».

Наївним і дитячим є твердження Свідків Єгови, що святі таїнства вигадали священики. Жоден священик не вчив і не вчить вірити в слово «таїнство» як освячуюче і таке, що дає нам благодать. Церква повчає, що освячує нас не назва таїнства, а Господь Бог, який діє через видимі знаки - таїнства:

«Не смію бо говорити про те, чого Христос не сподіяв через мене для послуху поган, словом і ділом, СИЛОЮ ЗНАКІВ І ЧУДЕС...» (Рим. 15, 18-19).

«Ознаки апостола виявилися між вами: в усякому терпінні, В ЗНАКАХ, ЧУДАХ ТА СИЛАХ» (2 Кор. 12, 12).

Тими знаками є святі таїнства, які й до сьогодні служать доказами апостольського післанництва Христової Церкви.

Свідчень із Святого Письма замало для Свідків Єгови. Не зважають вони і на чуда, вчинені Божою силою через видимі знаки. Вперто тримаються своєї науки, що святі таїнства вигадали священики.

Варто запитати Свідків Єгови, чому вони відкидають слово «таїнство», а вживають «апокриф», навчаючи, що Христос застерігав народ перед читанням апокрифів? Адже слово «апокриф» також є назвою, яку вживають на окреслення неканонічних текстів Біблії, тобто ненатхнених. Цього слова також не зауважуємо в Святому Письмі.

Христос ніколи не вживав цього слова, як і апостоли. Проте Свідки Єгови дуже часто використовують це слово, щоби знищити невигідні їм Божі правди. Не обходить їх і відсутність слова «апокриф» у Біблії.

Свідки Єгови відповідають, що коли Ісус Христос казав: «Притримуєтеся передання людського», то мав на увазі апокрифи. (Про це детальніше в розділі «Апокрифи». Нас поки що цікавить тільки слово «апокриф»). Але Ісус також сказав: «Кому відпустите гріхи - відпустяться їм» (Йо. 20, 23). Значить Свідки Єгови мусять прийняти ці слова як установлення таїнства покаяння. А слова: «Беріть, їжте: це моє тіло... Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту... » (Мт. 26, 26-28) - треба вважати встановленням таїнства Євхаристії.

Після цього вступного пояснення, коротко розглянемо деякі святі таїнства, починаючи від першого.

ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯ

На початку подамо деякі закиди Свідків Єгови, які вони висувають проти цього таїнства.

Ісус Христос прийняв хрещення в дорослому віці, а в Церкві хрестять немовлят. Згідно із Христовими словами, щоб охреститись для спасіння, треба увірувати. Щоб вірити - треба розуміти. Мала дитина не в змозі збагнути науку Ісуса Христа.

Хрещення повинно відбуватись через повне занурення у воду. Католицькі священики поливають водою лише голову. Якщо хрещення знищує первородний гріх, який приніс смерть на землю, то чому люди, охрестившись, вмирають?

Намагатимемось коротко пояснити безсенсовність вищеподаних закидів.

Ісус Христос охрестився, маючи тридцять років. Саме в цей час св. Йоан Хреститель почав приготовляти Йому дорогу (див. Мр. 1, 2-3).

У Старому Завіті обрізання було формою хрещення. Під час обрізання давали ім'я. Подібне помічаємо в Новому Завіті. Ісус Христос був обрізаний в дитячому віці:

«Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп' ятко, назвали Його Ісус - ім' я, що надав був ангел, перше, ніж Він зачався в лоні» (Лк. 2, 21).

Кожна особа чоловічої статі на знак належности до вибраного ізраїльського народу, піддавалась обрізанню (Бут. 17, 12). Якщо входив до цієї спільноти будучи дорослим, також приймав обрізання як доросла людина:

«Ось мій союз, що його маєте берегти між мною й вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати... й це буде знаком союзу між мною й вами» (Бут. 17, 10-11).

Ізраїльтяни вводили своїх дітей у спільноту вибраного народу через обрізання. Цьому піддавались восьмиденні немовлята, котрі не розуміли ще обов'язків, які пізніше мали виконувати: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп' я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якого-небудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут. 17, 12).

Отже, обрізували малих дітей, котрі нічого не розуміли. Йоан Хреститель отримав від Бога місію приготувати Ісусові дорогу (див. Мт. 11, 7-10); приготувати також людські серця і розум до зустрічі з Богом, що зійшов із неба.

Старий Закон наблизився до кінця. Прийшов час сповнення пророцтва Єремії:

«То й потомство Якова й Давида, раба мого, я ВІДКИНУ й не братиму більш з його роду володарів над потомками Авраама, Ісаака та Якова! Але я зміню їхню долю й змилосерджуся над ними» (Єр. 33, 26).

Тепер приходить час Нового Закону:

«Так перша заповідь скасована через її неміч і безкорисність - закон бо не зробив нічого досконалим, - уведено ж кращу надію, яка зближає нас до Бога» (Євр. 7, 18-19).

Настає новий союз Бога з людьми:

«Бо Господь, докоряючи їм, каже: "Ось надходять дні, мовить Господь, і я укладу з домом Ізраїля і з домом Юди новий завіт: не за завітом, що я уклав був з їхніми батьками в день, коли я вхопив їх був за руку, щоб вивести з Єгипетської землі. А що вони при моїм завіті не зосталися, то і я їх занехаяв", - говорить Господь. Ось той союз, що я заключу з домом Ізраїля: "По тих днях, каже Господь, я, поклавши мої закони їм в ум, напишу їх у них на серці й буду їм Богом, а вони будуть моїм народом. Ніхто не матиме потреби навчати свого співгромадянина, - ніхто свого брата, кажучи: Пізнай Господа! Усі бо вони, від найменшого й до найбільшого, будуть мене знати. Я бо буду милостив супроти їхньої несправедливости і їхніх гріхів не буду згадувати більше". А коли каже "новий", то об'являє перший старим. А що передавнене й застаріле - те близько заникнення» (Євр. 8, 8-13).

Не обрізаний на тілі, а душа котрого вмита водою святого хрещення, - творитиме нову Божу спільноту. На арену виходить духовний Ізраїль, про що пише ап. Павло:

«Як Авраам "увірував у Бога, і це було зараховано йому за оправдання," - тож зрозумійте, що тільки віруючі - правдиві сини Авраама. Тому й писання, бачивши наперед, що Бог оправдає поган вірою, дало Авраамові цю добру звістку: "У тобі будуть благословенні всі народи". Так, отже, ті, що вірують, благословляться з вірним Авраамом. Усі бо, які покликаються на діла закону, - під прокляттям, бо написано: "Проклят усякий, хто не пильнує, щоб виконати все, що написано в книзі закону... щоб благословення Авраама перейшло в Ісусі Христі на поган і щоб ми вірою прийняли обіцяного Духа"» (Гал. 3, 6-10. 14).

Духовним Ізраїлем є християнство, всі ті, хто з допомогою таїнства хрещення ввійшов до спільноти християн:

«Бо всі ви сини Божі через віру в Христа Ісуса. Всі бо ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися. Нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі. А коли ви Христові, то ви потомство Авраама, спадкоємці за обітницею» (Гал. 3, 26-29).

Ісус виступив як засновник тієї спільноти. Він сам уділяє хрещення, про що говорить Йоан Хреститель:

«Але Йоан спротивлявся Йому, кажучи: "Мені самому треба хреститися в Тебе, а Ти приходиш до мене?"» (Мт. 3, 14).

Християнську спільноту Ісус Христос заснував уже будучи дорослим. Тому не міг охреститися в дитячому віці, оскільки хрещення як таїнство бере свій початок від Нього. Хрещення Йоана ще не було таїнством.

Ісус Христос, згідно із словами Йоана Хрестителя, не мусив приймати хрещення (див. Мт. 3, 13-15). Але зробив це для того, щоб дати людям зрозуміти, що немає дороги до Бога без хрещення. Ісус тим підкреслив, що хрещення стирає пляму первородного гріха, котра відділяє нас від Сотворителя.

Хрещення потребує кожна людина, а в тім і мала дитина. Людина приходить на світ з первородним гріхом у душі. В хрещенні ця душа народжується для Бога. Обов'язком батьків є якнайшвидше з'єднати дитину з Богом через освячуючу благодать таїнства хрещення. Святе Письмо повчає, що хрещення змиває гріхи (див. Мр. 1, 4), всі, без винятку.

Прочитаймо ще інші слова Ісуса:

«І приносили до Нього дітей, щоб доторкнувся їх, але учні забороняли їм. Бачивши Ісус те, виявив незадоволення і сказав їм: "Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього". І обнявши їх, поклав на них руки і благословив їх» (Мр. 10, 13-16).

Знаємо, що до Христа можна прийти тільки охрестившись. Гріх є тією перешкодою, яка заважає нам з'єднатися з Ним. Тому якщо батьки-християни занедбують хрещення, то цим перешкоджають дітям прийти до Христа.

Апостоли з любові до свого Учителя, бажаючи, щоб Він відпочив, забороняли дітям приходити до Нього. Але далі читаємо, що Ісус посоромив їх за це.

Сьогодні Свідки Єгови проповідують, що хрещення треба приймати тільки в дорослому віці. Поширюючи свою науку, вони не допускають дітей до Господа. Для Свідків

Єгови хрещення є тільки «символом». Вони говорять, що мала дитина не може прийняти науку Христа, тому що не може повірити, якщо її не розуміє. А Христос говорить: «Хто Царства Божого не прийме, як дитина, - не ввійде до нього» (Мр. 10, 5). Тоді, якщо дозрілі люди мають приймати віру з простотою, почуттями і довір'ям дитини, то дитина зі своєї природи здатна вірити і прийняти хрещення.

Не розуміли науки Христа (див. Мт. 16, 22-23) апостоли. Не розуміли також дорослі люди (див. Мр. 9, 31), а були охрещенні, бо хоча й не розуміли, але вірували.

Після Петрової проповіді (див. Ді. 2, 14) три тисячі народу охрестились:

«Ті ж, що прийняли його слово, ОХРЕСТИЛИСЬ, і того дня до них пристало яких ТРИ ТИСЯЧІ ДУШ» (Ді. 2, 41-42).

Невже три тисячі після однієї проповіді більше зрозуміли, ніж апостоли, котрі перебували з Ісусом три роки? А все ж таки більшість охрестилась.

Цікаво, що зрозумів скопець, не знаючи навіть, про кого говорить пророк? Не багато міг зрозуміти з розмови із Филипом:

«Озвався скопець і мовить до Филипа: "Скажи, будь ласка, про кого це пророк говорить? Про себе самого, чи про іншого кого?" Тоді Филип відкрив уста свої і, почавши від цього Писання, благовістив Ісуса йому. А коли вони їхали шляхом, прибули до води якоїсь, і скопець каже: "Он вода! Що забороняє мені охреститись?" Сказав же Филип: "Коли віриш з усього серця, - можна". Відповідаючи, сказав: "Вірую, що Він є Син Божий". І повелів, щоб колісниця стала, і вони обидва - Филип та скопець - зійшли у воду і він охрестив його» (Ді. 8, 34-38).

Филип питає скопця, чи він вірує щирим серцем.

Отже, умовою прийняття хрещення є віра. Користаючи з Божої благодати, людина поглиблює не тільки віру, але й розуміння.

Ісус Христос наголошує на вірі дітей, а якщо вони вірують, то й повинні охреститись:

«Ісус покликав дитину, поставив її серед них - і каже: "Істинно кажу вам: Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Небесне Царство. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільшим у Небеснім Царстві. Хто приймає дитину в моє ім' я, той мене приймає. А хто спокусить ОДНОГО З ТИХ МАЛИХ, ЩО ВІРУЮТЬ У МЕНЕ, такому було б ліпше..."» (Мт. 18, 2-6).

Знаємо із Святого Письма, що хрещення приймали всі віруючі, без огляду на вік і стан: «А слухала нас одна жінка, на ім' я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові. КОЛИ Ж ОХРЕСТИЛАСЯ ВОНА І ЇЇ ДІМ, запросила нас, кажучи: "Як ви мене визнали за вірну Господеві, ввійдіть і перебувайте у моїм домі". І примусила нас» (Ді. 16, 14-15).

«А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани Й ОХРЕСТИВСЯ З УСІМА СВОЇМИ» (Ді. 16, 33).

Отже, хрестились усі без винятку, старші і діти, чоловіки і жінки. Святе Письмо уточнює, що Господь відкрив Лідії не розум до зрозуміння Павлових слів, але відкрив її СЕРЦЕ, щоб вона «вважала на слова Павлові».

Припустімо, що Лідія зрозуміла науку ап. Павла і охрестилась. Далі дізнаємось про прийняття хрещення її родиною. Але ж родина не слухала Павлової науки - значить не розуміла її. Одначе читаємо, що вони всі охрестилися.

«Озвався ж Ісус і мовив до нього: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з висоти, не бачити йому Божого Царства". Никодим же Йому: "Як може чоловік уродитись, коли вже старий? Чи спроможен же він увійти знову в утробу матері своєї та й народитись?" Відрік Ісус: "Істинно, істинно кажу тобі: Коли хтось не вродиться з води та Духа, не спроможен увійти у Царство Боже"» (Йо. 3, 3-5).

Никодим думав про народження з лона матері, а Ісус говорив про хрещення, яке очищує душу людини від гріха.

Свідки Єгови ототожнюють Царство Боже з «новим світом».

У їх брошурі «Переконуйтеся у всьому» (ч. 1, с. 30) у розділі «Хрещення» читаємо: «Цілковите занурення, замочення, а не покроплення. По-грецьки ЬарЙ8Іа - замочити, занурити».

Слово «хрещення», по-латині «ЬарйзШш», походить від грецького «Ьар11ё7о» або «Ьаріїо», що в дослівному перекладі означає «занурюю». У первісних християнських спільнотах хрестили, занурюючи у воду або поливаючи нею. Але ніколи не кропили, як пише брошура.

Сама вода не змиває гріх, а суть святого хрещення - Бог, діючий у таїнстві.

Господь Бог через видимий знак хрещення своєю Божою силою може проявити акт спасіння в одній краплині води, як і у великім водоймищі.

Якщо суть хрещення мала полягати в зануренні у воду, а не в суті таїнства, то всі погани, купаючись у воді, прийняли б хрещення і стали б християнами.

У Церкві чин хрещення ніколи не відбувається через покроплення. В час хрещення голівку дитини поливають водою. Одного разу ми запитали Свідків Єгови, де у Святому Письмі йдеться про хрещення через цілковите занурення у воду. Як приклад вони навели цей вірш:

«А й Йоан христив - в Еноні біля Салиму, бо там води було багато, тож приходили туди і хрестилися» (Йо. 3, 23).

У тому ж Євангелії є також такий вірш:

«І мовив Ісус: "Веліте людям сісти". Було ж багато трави на тому місці. Отож посідали чоловіки - числом тисяч із п'ять» (Йо. 6, 10).

Євангелист не тому підкреслює, що було багато трави на тому місці, що мусили обов' язково ховатись в ній, але хоче нам показати, що багато людей могло сісти на тому місці, так щоб відпочити і щоб апостоли мали можливість краще ходити поміж ними, роздаючи хліб. Подібну картину хрещення подає св. Йоан. Велика кількість води - означає також кращий доступ до людей Йоана Хрестителя і його учнів в час хрещення.

Немає у Святому Письмі згадки про те, що там було глибоко, а йдеться про велику площу водойми. Св. Йоан пише: «води було багато». Коли б мав на увазі цілковите занурення в часі хрещення, то цей вірш був би такого змісту: «вода там була глибока».

Іншим біблійним доказом про цілковите занурення в час хрещення Свідки Єгови вважають потоп. Саме ці води потопу є символом хрещення. В час потопу всі люди повністю були занурені у воду. Тому Свідки Єгови стверджують, що так само треба чинити під час хрещення.

Води потопу як символ хрещення прийшли на землю у вигляді дощу, тому обмили людські голови ще перед заглибленням. Оскільки це було тільки символом, то потоп не змив гріхи з людей. Вони чекали в чистилищі аж до часу, коли прийшов Спаситель, вчинивши цей символ реальністю. Христос визволив цих людей з-під влади гріха і права. Після смерти Ісус зійшов до тих душ (див. 1 Пт. 3, 19-21).

Подібно людські душі на землі, котрі вмерли гріховно (Еф. 2, 5), Ісус оживив через хрещення. Тому символ перестав бути символом, а став реальністю, таїнством, яке змиває гріхи. Христос Господь заповів нам приймати це таїнство, а не символ.

Хто бажає приймати тільки символ, а не реальність, то його надія на Боже Царство може стати для нього лише символом.

Якщо хрещення очищує від первородного гріха, то чому люди надалі вмирають? Важко це зрозуміти Свідкам Єгови. В їхньому розумінні людина є лише матеріяльною істотою. Хоча розрізняють у ній тіло і душу, але душа, як вважають, - це кров, яка дає тілу життя, тобто знову матерія.

Святе Письмо вчить нас, що таїнство хрещення очищує від гріха, даючи освячуючу благодать. Завдяки цій благодаті ми маємо можливість знову з' єднатись з Богом, відновити з Ним зв'язок, втрачений через гріх. Хрещення поборює смерть духовну, а не тілесну.

ПОКАЯННЯ-СПОВІДЬ

Таїнство покаяння не приймають не тільки Свідки Єгови. Проти неї виступають інші віровизнання. Сповідь є проблемою навіть для багатьох католиків.

Звідкіля ця нехіть і упередження щодо сповіді? Причиною є людська гординя, яка не дає місця найважливішій чесноті - покорі. Підтримує в людському серці ворожість до цього таїнства, котре потребує упокорення людини перед Богом і визнання перед священиком вчинених провин. Противники сповіді повчають, що Ісус Христос не встановив жодного таїнства покаяння. Тому сповідь треба сприймати виключно як чергову вигадку католицьких священиків.

Тим часом Євангеліє пише нам про інше. Ісус Христос забажав собі для нашого спасіння, щоб відпущення гріхів сходило на людей за посередництвом священика. Будучи Архиєреєм, Він дав взірець поведінки.

Ісус прийшов на землю у вигляді людини, щоб дати життя людським душам, котрі загинули через гріх:

«Та Бог, багатий милосердям, з-за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом із Христом... І разом з Ним воскресив нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі» (Еф. 2, 4-6).

До Христа приносили важкохворих людей, котрих Він оздоровлював.

«І от принесено до Нього розслабленого, що лежав на ношах. Побачивши їхню віру, Ісус сказав розслабленому: "Бадьорися сину, ТВОЇ ГРІХИ ВІДПУСКАЮТЬСЯ"» (Мт. 9, 2).

Ці слова не були обов' язкові для оздоровлення тіла, а для зцілення душі. Подібно звернувся Ісус Христос до Марії Магдалини, котра страждала не фізично, а духовно:

«Підвівсь Ісус, а нікого, крім жінки, не побачивши, мовить до неї: "Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?" "Ніхто, Господи", - відповіла. Тоді Ісус до неї: "То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши"» (Йо. 8, 10-11).

Попри оскарження, Ісус не осуджує грішницю, а відпускає їй гріхи. Це було прообразом таїнства покаяння.

Подібно є і з нами, коли впадемо у гріх, також каємось у вчиненому. Йдемо до священика і визнаємо свою хворобу (гріх).

Хоча він є людиною, зате має, як священик Господній, силу, щоб вилікувати нашу душу від цієї хвороби. Кожна людина, котра згрішила, втратила освячуючу Божу благодать, її душа впадає в смертельну хворобу. Лише приступивши до сповіді, можна вилікуватись.

Святе Письмо дає нам докази того, що Ісус Христос, живучи на землі, прощав людям їх провини. Тому сповідь - відпущення гріхів, чи іншими словами таїнство покаяння, встановив Христос.

Коли євреїв згіршувало, що Ісус Христос відпускав гріхи, Він їм відповідав:

«Та щоб знали, що СИН ЧОЛОВІЧИЙ МАЄ ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ ГРІХИ ВІДПУСКАТИ» (Мт. 9, 6; Мр. 2, 10).

Чітко підкреслено, що Син Чоловічий має ВЛАДУ НА ЗЕМЛІ гріхи відпускати.

Ісус досконало знав людську натуру, також знав, що після Нього людські душі також хворітимуть. Щоб вилікувати наші душі, Христос залишив таїнство сповіді-покаяння. Владу відпускати гріхи передав своїм наступникам у Церкві - священикам - по всі віки:

«Це промовивши, показав їм руки й бік. І врадувались учні, побачивши Господа. І ще раз Ісус їм каже: "Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас". Це промовивши, дихнув на них і каже їм: "Прийміть Духа Святого! КОМУ ВІДПУСТИТЕ ГРІХИ - ВІДПУСТЯТЬСЯ ЇМ, КОМУ Ж ЗАТРИМАЄТЕ - ЗАТРИМАЮТЬСЯ"» (Йо. 20, 20-23).

Бачимо, що апостоли та їх наступники уповноважені відпускати гріхи всім народам:

«І щоб у Його ім'я проповідувалось ПОКАЯННЯ НА ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ УСІМ НАРОДАМ, почавши від Єрусалиму» (Лк. 24, 47).

Син Чоловічий відпускав гріхи на землі силою, яку черпав зі своєї божественности. Подібно і священик, хоча є людиною, може відпустити нам гріхи Божою силою, даною йому в таїнстві священства Богочоловіком. Про цю силу апостол Павло пише:

«Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і ДАВ НАМ СЛУЖБУ ПРИМИРЕННЯ. Бо то Бог у Христі примирив собі світ, не враховуючи людям їхніх переступів, поклавши в нас слово примирення. Ми ж ПОСЛИ ЗАМІСТЬ ХРИСТА, НЕМОВ

БИ САМ БОГ НАПОУМЛЮВАВ ЧЕРЕЗ НАС. Ми вас благаємо замість Христа: ПРИМИРІТЬСЯ З БОГОМ!» (2 Кор. 5, 18-20).

Цією нагодою примирення є сповідь, тобто визнання гріхів. Апостоли ревно виконували цю місію. Уже в першому столітті християнства єпископ Єрусалиму апостол Яків, котрий сам слухав науку Ісуса Христа, радив своїм вірним визнавати гріхи перед священиком. Наголошував, що не може бути це визнавання тільки перед самим Богом, як це практикують деякі релігійні визнання. Радить розкаюватись у своїх гріхах перед людиною - священиком:

«Нездужає хтось між вами? ХАЙ ПРИКЛИЧЕ ПРЕСВІТЕРІВ ЦЕРКОВНИХ і хай вони помоляться над ним, ПОМАЗАВШИ ЙОГО ОЛІЄЮ В ІМ'Я ГОСПОДНЄ, і молитва віри спасе недужого, та й Господь його підійме; і як ВІН ГРІХИ ВЧИНИВ, ВОНИ ЙОМУ ПРОСТЯТЬСЯ. СПОВІДАЙТЕ, ОТЖЕ ОДИН ОДНОМУ ГРІХИ ВАШІ й моліться один за одного, щоб вам видужати. Ревна молитва праведника має велику силу» (Як. 5, 14-16).

Свідки Єгови відповідають, що цей вірш не наголошує на визнанні гріхів перед священиком, але закликає визнавати їх один одному. Таке пояснення перечить віршеві, в якому читаємо: «Хай прикличе пресвітерів церковних» і далі: «і як він гріхи вчинив, вони йому простяться».

Христос не всім, хто слухав Його науку, дав владу відпускати гріхи, а саме апостолам, до котрих сказав: «Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються». Щоб апостоли могли відпустити гріхи, мусили про них знати, і тому вірні визнавали їх. Лише розслаблений і Марія Магдалина не визнавали їх, тому що їм відпускав гріхи Ісус. Він знав їхні гріхи і знає наші, а також думки кожної людини. Священики їх не знають, тому гріхи перед ними треба визнавати.

Святе Письмо подає, що визнання гріхів практикували ще за життя апостолів:

«Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об'являли свої вчинки» (Ді. 19,  18).

З вірша знаємо, що багато вірних ПРИХОДИЛИ, а це означає, що не йшли до сусідів чи знайомих, проти яких завинили, щоб їм відпустили, але приходили до апостолів. Так, не достатньо зробити рахунок своїх гріхів і визнати їх Богові в дусі, щоб вони були прощені, тому що Ісус чітко говорить:

«Кому відпустите гріхи - відпустяться їм, кому ж затримаєте - затримаються» (Йо. 20,  23).

«Хай прикличе пресвітерів церковних... Сповідайте, отже, один одному гріхи ваші» (Як. 5, 14. 16).

Зрозуміло, що до хворої людини потрібно прикликати священика, щоб вона могла висповідатись перед ним. Здорова людина мусить йти сама до священика і визнати свої гріхи, щоб отримати розрішення.

Сповідь не була впроваджена в XVI сторіччі, як вчать цього Свідки Єгови. У їхній брошурі «Переконуйтесь у всьому» (ч. ІІІ, с. 24) читаємо, що Католицька Церква впровадила сповідь у 1551 році.

Така наука не є правдивою. Церква не могла в тому столітті запровадити сповіді, тому що вона існувала і до XVI сторіччя.

Уже в перші століття найрізноманітніші секти виступали проти сповіді. Тому Церква, піклуючись про здоров'я душ своїх вірних на Тридентському Соборі (1551) зобов'язувала кожного християнина-католика під тяжким гріхом, принаймні раз у рік у час Великодня приступити до таїнств покаяння та Євхаристії. Це не було введенням сповіді, а наказом виконувати те, що вже давно було настановлене Ісусом Христом.

Припустімо, що в певній державі є початкові школи, але не всі хочуть скористатись з них. Щоб знищити безграмотність, міністр освіти видав наказ про обов'язкову початкову освіту в цих школах. Чи можна сказати, що цей міністр винайшов початкову школу?

Часто Свідки Єгови, поставлені перед аргументами із Святого Письма, відповідають, що треба визнавати гріхи одні одним. Тобто треба визнати гріх тій особі, проти якої було його вчинено, а Господь вибачить. Практикуючи подібний метод, не вдасться визнати всіх гріхів. Перед ким визнавати такі гріхи як: пожадання, лінивство, захланність, неуміркованість і подібні?

Наприклад, йдучи вулицею пожадливо спогляне хтось на дівчину, згідно із Святим Письмом вже вчинив перелюб у своєму серці (див. Мт. 5, 28).

А як визнати цей гріх, коли ти більше не побачиш цієї особи? Перед ким вибачатись у такій ситуації?

Не зустрівшись з цією дівчиною, не зможе визнати свого гріха, гріх не буде відпущений і людина не ввійде до Божого Царства, адже «неправедні Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 6-10).

Але це у Свідків Єгови тільки на словах. Колишні члени організації стверджують, що подібної практики ніхто не застосовує. Нам довелось розмовляти з одним паном, котрий протягом багатьох років був Свідком Єгови. Він признався, що був ревним слугою, два-три рази на тиждень брав участь у зібраннях. Натомість жодного разу не бачив, щоб хтось із «співбратів» визнав перед іншими якийсь гріх.

Отже, Свідки Єгови не чинять за порадою Ісуса Христа й апостолів і не визнають своїх гріхів. Про сповідь говорять тільки тоді, коли їх запитують про це.

У Католицькій Церкві всі сповідаються згідно з наукою Христа, не виключаючи папи римського. Кожний священик, незалежно від єрархічного становища, має право уділяти розрішення. Тому папа може сповідатись у нововисвяченого священика, єпископа чи кардинала.

Є Свідки Єгови, котрі інакше пояснюють, чому не визнають гріхів. Вони аргументують це тим, що взагалі не грішать, бо після прийняття символу хрещення, отримують особливий дар від Бога Єгови, завдяки якому не грішать.

Подібні слова не тільки суперечать Біблії, але є блюзнірськими.

До таких зухвальців Святе Письмо говорить:

«Нема на світі такого праведника, що чинить добро, ніколи не згрішивши» (Проп. 7, 20).

«Коли ми кажемо, що ГРІХА НЕ МАЄМО, ТО МИ САМИХ СЕБЕ ОБМАНЮЄМО, І ПРАВДИ В НАС НЕМАЄ. Якже ми ВИЗНАЄМО ГРІХИ НАШІ, то Він (Бог) - вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. КОЛИ МИ КАЖЕМО, ЩО НЕ ЗГРІШИЛИ, МИ ЧИНИМО ЙОГО НЕПРАВДОМОВНИМ, і слова Його в нас немає» (1 Йо. 1, 8-10).

Якщо член організації провиниться перед Богом Єговою, а отже й перед організацією, то відразу ж перестає бути Свідком Єгови, хоча й вчинив гріх, будучи ним. Його виключають з організації. Позбавлення членства триває кілька місяців або цілий рік, що є для цього грішника покаранням. Після закінчення терміну він може звернутись до старших братів із проханням про поновлення членства в організації. Очевидно старші брати найперше зважають на те, чи «грішник» став покірним. Коли покараний Свідок Єгови протягом цього часу помре, то втрачає право на воскресіння. Також ця особа, згідно з наукою Свідків Єгови, не переживе Армагедону. Після вигнання грішника, організація Свідків Єгови знову очищується. Вони не пам'ятають слів Святого Письма, де йдеться про те, що, окрім явних гріхів, є також заховані перед людським оком, потаємні.

«Гріхи деяких людей явні ще перед судом, а в інших виявляються опісля» (1 Тим. 5, 24).

А Ісус Христос говорить:

«А я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5, 28).

Ось ще один приклад із життя Свідків Єгови. Із Святого Письма знаємо, що Христос приніс на землю любов і прощення:

«Тут підійшов Петро й каже до Нього: "Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?" Ісус промовив до

нього: "Не кажу тобі: До сімох разів, але - до сімдесяти раз по сім"» (Мт. 18, 21-27).

Вся Христова наука ґрунтується на любові та прощенні.

Ісус закликає нас вибачати один одному завжди, незалежно від того, скільки разів провинились. Свідки Єгови з цим не поспішають, чекають, коли закінчиться час покарання, їх особливо не хвилює, що в цей час може наступити смерть і бідна овечка згине навічно.

Хоча Ісус вчить прощати сімдесят сім разів денно, Свідки Єгови змушують очікувати на це декілька місяців.

ТАЇНСТВО ЄВХАРИСТІЇ

Свідки Єгови заперечують це таїнство тільки тому, що слова «Євхаристія» не знаходимо у Святому Письмі.

Новий Завіт також не вміщує слова «Вартова Башта», яку Свідки Єгови вважають за свою духовну їжу. Не хвилює їх те, що Ісус Христос ніколи не скористався словом «Вартова Башта». Вони відкидають правдиву поживу душі, присутність Господа під видами Хліба і Вина в цьому таїнстві. Ісус віддає себе на поживу наших душ у причасті, пригадуючи в час Божественної Літургії хресну Жертву. Це таїнство Свідки Єгови вперто заперечують виключно тому, що на її означення Церква вжила слово «Євхаристія».

Євхаристія - це правдиве Тіло і Кров Господа Ісуса Христа. Він заповів її встановлення відразу ж після чудотворного помноження хлібів:

«Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку ж дасть вам Син Чоловічий, бо Його Бог Отець назнаменував» (Йо. 6, 27).

«"Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що я дам, це - ТІЛО МОЄ ЗА ЖИТТЯ СВІТУ"». Отож юдеї заходилися сперечатися між собою, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?"» (Йо. 6, 51-52).

Ісус Христос встановив це таїнство на Тайній Вечері:

«Якже вони їли, Ісус узяв хліб, поблагословив, розламав і дав учням, кажучи: "Беріть, їжте: ЦЕ МОЄ ТІЛО". Потім узяв чашу, воздав хвалу і подав їм, кажучи: "ПИЙТЕ з неї всі, БО ЦЕ КРОВ МОЯ (НОВОГО) ЗАВІТУ, яка за багатьох проливається на відпущення гріхів"» (Мт. 26, 26-28).

Замінивши хліб і вино в Тіло і Кров свою, Христос наказав споживати їх під загрозою втрати спасіння:

«А Ісус їм: "Істинно, істинно говорю вам: Якщо НЕ СПОЖИВАТИМЕТЕ ТІЛО ЧОЛОВІЧОГО СИНА Й НЕ ПИТИМЕТЕ ЙОГО КРОВ, НЕ МАТИМЕТЕ ЖИТТЯ В СОБІ. ХТО ТІЛО МОЄ ЇСТЬ І КРОВ МОЮ П'Є, ТОЙ ЖИВЕ ЖИТТЯМ ВІЧНИМ"» (Йо. 6, 53-54).

Не тільки апостоли мають споживати Тіло Господнє і пити Його Кров, але всі, хто прагне вічного життя. Це є вимогою для кожного християнина.

Саме так розуміли Христові слова апостоли, коли годували людей хлібом, який Ісус помножив (див. Мр. 6, 35-44). Подібно робили після Його смерти, роздаючи вірним Хліб, перемінений їхніми руками в час Божественної Літургії силою Святого Духа в Тіло і Кров Христову:

«Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і того дня до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, НА ЛАМАННІ ХЛІБА Й МОЛИТВАХ» (Ді. 2, 41-42).

Вже ап. Павло радить всім приймати Пресвяту Євхаристію:

«Я бо, що прийняв від Господа, те й передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і, віддавши подяку, розламав і сказав: "Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин". Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть це кожний раз, коли будете пити, на мій спомин"» (1 Кор. 11, 23-29).

Святе Письмо каже, що християни, починаючи від перших століть, споживали Євхаристію, тобто Тіло і Кров Господню.

Свідки Єгови твердять, що не йдеться про споживання правдивого Його Тіла і Крови, а цією духовною їжею є слово Боже. В ролі годувальниці виступає «Вартова Башта», даючи Свідкам Єгови їжу на вічне життя. Але це тільки думки редакторів «Вартової Башти» і тих, хто сліпо їм вірить. Хоча Святе Письмо й говорить, що не хлібом єдиним житиме людина, а кожним словом, що виходить з Божих уст, але не згадує про вічне життя людини із Божого слова.

Знаємо, що Господь Ісус Христос завжди підтверджував свою науку життєвим прикладом. Тому євангелист наголошує на такому важливому моменті:

«Вийшовши, Ісус побачив силу народу - і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало» (Мр. 6, 34).

Ісус промовляв до народу, насичуючи його Божим словом. Але чи зупинився тільки на цій поживі? Ось про що йдеться в наступному вірші:

«А коли була вже пізня година, приступили до нього Його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній. Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти"» (Мр. 6, 35-36).

Що зробив Ісус? Чи може сказав, що «не самим хлібом живе людина»? Зовсім ні, оскільки далі читаємо:

«А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти..." Узяв Він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими... І їли всі - й наситились... Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!» (Мр. 6, 37. 41-44).

Наситивши їх, Ісус Христос відійшов на другий берег моря. Далі Святе Письмо говорить, що за деякий час люди почали Його шукати. Коли знайшли Ісуса, Він їм сказав:

«"Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися. Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку ж дасть вам Син Чоловічий..." "Я - хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це - тіло моє за життя світу..." А Ісус їм: "Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі. Хто тіло моє їсть і кров мою п'є, той живе життям вічним, і я воскрешу його останнього дня. БО ТІЛО МОЄ - ЇЖА ПРАВДИВА, і КРОВ МОЯ - ПРАВДИВИЙ НАПІЙ. Хто споживає тіло моє і кров мою п'є, той у мені перебуває, а я - в ньому. Як мене Отець живий послав, і я Отцем живу, так і той хто споживає мене, житиме мною"» (Йо. 6, 26-27. 51-58).

Бачимо, як Ісус наголошує, що правдивою їжею є Його Тіло. Таїнство Євхаристії Христос заповів словами:

«Працюйте не на ту їжу, яка проминає, лише на ту їжу, яка залишається на життя вічне, - яку ж дасть вам Син Чоловічий» (Йо. 6, 27).

Ці слова Ісус промовив після чудесного помноження хліба. Істотним є те, що помноження відбулося під час проповідування науки, тобто несення Божого слова. Слова «їжу... яку ж ДАСТЬ ВАМ Син Чоловічий» - у цьому вірші виступають у майбутньому часі (Йо. 6, 27).

Отже, як знаємо, під час Тайної Вечері Ісус Христос дав нам цю життєдайну їжу, перемінюючи хліб у своє Тіло і вино у свою Кров (див. Мт. 26, 26-28).

На ці достатньо переконливі аргументи Свідки Єгови відповідають цитатою з «Вартової Башти», що слова «це моє» не варто розуміти як «є» Тілом Христовим, а «означає», їх зовсім не хвилює те, що Ісус Христос однозначно сказав: «Це моє тіло», підтвердивши цим правдиву присутність свого тіла.

Це не є жодним символом, ані не вжито в переносному значенні. Присутність Тіла Христового під видом хліба є реальністю, недоступною людському розумові тайною. Подібно як Бога неможливо збагнути і дослідити нашим розумом:

«О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні Його постанови і недослідимі Його дороги! Хто бо коли зрозумів думку Господню? Хто був Його дорадником?» (Рим. 11, 33-34).

Ця реальність є доступною тільки для серця, яке живе вірою, і розуму, випробуваного правдивою покорою.

Свідки Єгови намагаються розумом збагнути тайну, яку слід прийняти вірою. Забувають, що людський розум є обмежений. Важко зрозуміти те, чого неможливо побачити. Так Свідки Єгови відкидають присутність Ісуса Христа у Пресвятій Євхаристії. Відкидають, хоча Святе Письмо так зрозуміло повчає:

«Віра є запорукою того, чого сподіваємося - доказ речей невидимих» (Євр. 11, 1).

Вони намагаються зраціоналізувати таку істотну правду, стверджуючи, що апостоли не могли прийняти правдивого Тіла і Крови, коли Ісус був ще разом з ними?

Подібний закид спрямовували до Христа маловіри, як і сьогодні Свідки Єгови закидають Церкві. Відлуння цього закиду підхопила «Вартова Башта». Саме його знаходимо у словах:

«Отож юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: "Як отой може нам своє тіло дати їсти?"... "Жорстока ця мова! Хто може її слухати?"» (Йо. 6, 52. 60).

Що відповів Ісус Христос на це нерозумне запитання?

Чому не пояснив як «Вартова Башта», що слова «це є» - треба розуміти як «означає»? Ісус бачив, як люди відходять від Нього. Навіть апостолів запитував, чи і вони хочуть відійти. І не пояснює, що той хліб, про який говорить, «означає» Його тіло, але наполегливо і неодноразово повторює нам:

«Я - ХЛІБ ЖИВИЙ... ХТО ТІЛО МОЄ ЇСТЬ І КРОВ МОЮ П'Є... Бо тіло моє - ЇЖА ПРАВДИВА, а кров моя - ПРАВДИВИЙ НАПІЙ... Хто ЦЕЙ ХЛІБ СПОЖИВАТИМЕ, той повіки житиме» (Йо. 6, 51-58).

Мою - значить цілу істоту, а не тільки слово. Результатом цього яскравого вияснення було те, що багато Його учнів відійшло (див. Йо. 6, 61-68). Залишились ті, які, добре не зрозумівши, увірували Ісусові. До них Він промовив: «Оживлює Дух, тіло ж не допомагає ні в чому. Дух - ті слова, що їх я вимовив до вас, вони й життя» (Йо. 6, 63).

Апостоли вірили словам, якими воскрешали померлих, втихомирювали бурю, помножували хліб і перемінювали воду у вино. Ці слова також мають силу перемінити хліб і вино в Його Тіло і Кров.

Варто погодитись з цими аргументами із Святого Письма, аніж слухати недовірків. Хіба не вони кричали до Пилата: «Геть, Геть! Розіпни його!» (Йо. 19, 15).

Але для чого здібності редакторів «Вартової Башти»? Вони знайшли слова, які також сказав Ісус. Те, що ця цитата не стосується Євхаристії, цим Свідки Єгови не переймаються. Для них істотним є віднайти якусь зачіпку. Євангеліє, подаючи притчу про сівбу, говорить:

«"Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила, врешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, сторицею вродило". Кажучи це, Ісус голосно мовив: "Хто має вуха слухати, нехай слухає". Учні Його спитали, що б вона могла значити, оця притча. Він сказав їм: "Вам дано знати тайни Божого Царства; іншим же в притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили, і слухаючи, не розуміли. Ось що значить оця притча: зерно це слово Боже. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і вириває геть з їх серця слово, щоб вони не увірували та й не спаслися..."» (Лк. 8, 5­12).

Тож однак знайшли! Це вже не є слова маловірів, - пояснюють Свідки Єгови, - а слова, котрі сказав Ісус Хритос. Приваблює їх в цій цитаті те, що Ісус ужив слова «ЦЕ ті». Таке Він сказав і на Тайній Вечері: «Це є Тіло моє». Слово «ЦЕ...», згідно із думкою Свідків Єгови, тільки частково означає якусь дійсність, не даючи повного окреслення. Тому Ісус Христос мав на увазі підкреслити не дійсність, а тільки символ.

Не можуть Свідки Єгови відрізнити притчі від реальности. Зерно в цьому випадку тільки символізує слово. Відповідаючи апостолам, Ісус сказав: «Ось що ЗНАЧИТЬ оця притча...» (Лк. 8, 11).

Слушним є вжите на початку пояснення притчі слово ЗНАЧИТЬ. Отже, зерно не є словом, а символом.

Не варто поєднувати притчі з реальністю. Коли Ісус встановлював Пресвяту Євхаристію, то не послуговувався притчами, але чітко підкреслював, що правдивою їжею є Тіло, яке дасть Син Чоловічий.

Замислившись, жодна людина не може не визнати того, про що свідчить Святе Письмо. Вірує у Христові слова, що Він своїм Божим словом перемінив хліб і вино в Тіло і Кров.

Віруючий християнин не робитиме закидів, як маловіри, а буде з великою вдячністю користати з цього великого скарбу і якнайчастіше споживати Хліб, «що з неба сходить» (Йо. 6, 50).

СХОДИТЬ... тобто не один раз зійшов у I сторіччі після народження Христа, а СХОДИТЬ ЩОДЕННО під час Божественної Літургії. Вона є безкровною згадкою кривавої жертви Христа:

«Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, звіщаєте смерть Господню, аж доки Він не прийде» (1 Кор. 11, 26).

Найважливішим моментом Божественної Літургії є пересуществлення, тобто сходження на престіл, Христа (див. Йо. 6, 50), котрий устами священика жертвує Самого Себе за відпущення наших гріхів. Це Ісус Христос через священика промовляє слова:

«Беріть, їжте: це моє тіло... Пийте з неї всі, бо це кров моя (Нового) Завіту...» (Мт. 26, 26-28).

Вже немає хліба - є тільки Тіло, як і немає вина, - а є Кров. Господь приходить до нас, щоб ми мали в собі Боже життя.

Прийняття Пресвятої Євхаристії практикували вже перші християни, про що дізнаємось із Біблії:

«Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді ЇСТЬ ЦЕЙ ХЛІБ І П'Є ЦЮ ЧАШУ... Як хтось голодний, хай їсть удома, щоб вам не сходитися на засуд» (1 Кор. 11, 28. 34).

Не слід пояснювати цей вірш так, що люди збирались для спільного споживання їжі, як це розуміють Свідки Єгови. Апостол Павло зосереджує нашу увагу на тому, що їсти треба вдома, а спільно зібравшись маємо споживати Тіло і Кров Господню в таїнстві Євхаристії. Так робили перші християни, приймали причастя перебуваючи в єдності з Христом.

Свідки Єгови виробили свою концепцію Євхаристії. Вони вважають, що згадувати Господню Вечерю (символічне прийняття Євхаристії) треба один раз протягом року. І, як правило, підкріплюють це віршем із Святого Письма:

«Це моє тіло, воно за вас дається. Це робіть на мій спомин» (1 Кор. 11, 24).

Якщо «на спомин» - значить раз у році. Вони не беруть до уваги наступний вірш:

«Так само й чашу по вечері, кажучи: "Ця чаша - Новий Завіт у моїй крові. Робіть ЦЕ КОЖНИЙ РАЗ, КОЛИ БУДЕТЕ ПИТИ, на мій спомин". Бо кожного разу, як їсте хліб цей і п'єте цю чашу, ЗВІЩАЄТЕ СМЕРТЬ ГОСПОДНЮ, АЖ ДОКИ ВІН НЕ ПРИЙДЕ» (1 Кор. 11, 25-26).

Тому Божественна Літургія, яку відправляють у Церкві, є безкровною Жертвою, під час якої приймаємо Євхаристію - Тіло і Кров Христову. Апостоли сходились не тільки раз у рік на споживання хліба-Євхаристії. У Діяннях апостолів читаємо:

«Ті ж, що прийняли його слово, охрестились, і ТОГО ДНЯ до них пристало яких три тисячі душ. Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, НА ЛАМАННІ ХЛІБА й молитвах» (Ді. 2, 41-42).

Святе Письмо пояснює, що ті, хто охрестився, не чекали, коли надійде день пам'яті (річниця Тайної Вечері), а приймали Євхаристію відразу ж після охрещення. Далі читаємо:

«...Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб...» (Ді. 2, 46).

З інших рядків Діянь апостолів видно, що ап. Павло також часто приймав Пресвяту Євхаристію, а не раз у рік, як стверджують Свідки Єгови.

«Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді; ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п' ять день прибули до них у Троаду, де ми сім день перебули. А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі» (Ді. 20, 5-7).

Апостол Павло виїхав від Филиппів, де було ламання хліба, після свята Опрісноків. Через п'ять днів прибув до Троади, де перебував сім днів. Першого ж дня, після шабату, зійшлися на ламання хліба. Отже, минуло всього декілька днів після Пасхи (Опрісноків), як ап. Павло споживав з іншими Христове Тіло.

Ось, як відбувають день Тайної Вечері Свідки Єгови. Збираються раз на рік чотирнадцятого дня нізан (квітня) ввечері. Сідають за стіл, на якому приготовано неквашений хліб і вино. Старший зібрання бере хліб і вино та подає цей символ учасникам вечері. При цьому зауважує, що спожити його може тільки той, хто почуває себе гідним бути зарахованим до числа вибраних ста сорока чотирьох тисяч. Не багато учасників відчувають у своєму сумлінні таку гідність. Тому, потримавши деякий час хліб і вино, більшість із них віддають чашу іншому братові чи сестрі. Коли символ, перейшовши через всіх зібраних залишився недіткненим, то після двадцять четвертої години перестає бути символом Господнього тіла і залишається господареві будинку. Якщо хтось із Свідків Єгови відважиться спожити цей символ, то зачисляється до небесних істот, а згідно з Одкровенням св. Йоана, до числа «дівичів».

Свідки Єгови під час розмови постійно запитують, як може Бог перебувати в Церкві, коли вона як будинок створена людськими руками. Звичайно, в Діяннях апостолів читаємо, що Бог не перебуває в церквах створених людськими руками (див. Ді. 17, 24).

Християни знають, що місцем, де живе Бог, є небо. Про це говорить Святе Письмо:

«Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі» (2 Кор. 5, 1).

«В домі Отця мого багато жител» (Йо. 14, 2).

«Так говорить Господь; "Небо - мій престол, а земля - мій підніжок"» (Іс. 66, 1).

Цими словами Свідки Єгови уподібнюються фарисеям. Разом з ними роблять закид самому Ісусу Христу, намагаючись цим заперечити Його науку:

«Сліпі!... І хто клянеться храмом, той клянеться ним і тим, хто живе в ньому» (Мт. 23, 19-21).

Фарисеї розуміли Христові слова, знаючи що в Єрусалимській святині живе Бог. Але ця святиня мала бути знищена, що і сталось. Так вирішив Господь, а Ісус Христос прорік (див. Лк. 21, 5-6). Також прорік, що на Петрі - Скелі - поставить свою Церкву, яку ніхто не знищить! (див. Мт. 16, 18).

Апостол Павло не суперечив науці Христа. Його слова (див. Ді. 17, 24) стосуються поганських храмів. Наука Церкви вчить, що Бог є на небі й на землі:

«Бо де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них» (Мт. 18, 20).

В особливий спосіб Ісус перебуває в Церкві, коли сходить на престіл під видами хліба і вина. Не живе, а з любові своєї постійно сходить із неба (див. Йо. 6, 50), щоб лікувати і насичувати життям нас грішних.

Так Він перебуває з нами і перебуватиме до кінця світу:

«Тоді Павло підвівся серед Ареопагу і промовив: "Мужі-атеняни, зо всього бачу, що ви вельми побожні. Переходячи через ваше місто і приглядаючися до ваших святощів, я знайшов жертовник, на якому було написано: Невідомому богові. Те, отже, чому ви, не відаючи його, поклоняєтеся, те я вам звіщаю. Бог, що створив світ і все, що в ньому, Він, бувши Владикою Неба і землі, не живе у рукотворних храмах"» (Ді. 17, 22-24).

Християни не роблять жертовника незнаному богові, оскільки знають Бога - Господа і Сотворителя. Знають, що правдивим Богом є єдиний Бог у Пресвятій Тройці.

На закінчення ще раз варто сказати, що Ісус Христос не є талісманом чи символом, а найбільш реальною особою, подібно й таїнство Євхаристії Він встановив не як символ, як стверджує «Вартова Башта», а як правдиву обіцянку своєї присутности:

«Не полишу вас сиротами; я прийду до вас» (Йо. 14, 18).

«Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28, 20). (...)

Г. і А. Щепанські, Т. Кунда

Святе Письмо заперечує навчання свідків єгови