Кожна людина, приходячи на світ, народжується у сім'ї. Сім'ю також називаємо родиною. Сім'я - це соціальна група, яка складається з людей, що перебувають у шлюбі, їхніх дітей (рідних або прийомних) та інших осіб. Коли народжується християнська родина? Церковне благословення шлюбу - народжує нову християнську родину. Слово "шлюб" бере початок від старослов'янського "сьлюб" - урочиста обіцянка, присяга. Шлюб - це добровільний союз між чоловіком і жінкою з метою створення сім'ї.
Кожна родина має свою історію, походження, звичаї, традиції, які здебільшого подібні чи протилежно відмінні. Одна християнська сім'я розповіла мені про свій життєвий шлях. Спільна життєва дорога сім'ї Михайла і Марії (імена змінені) тривала 42 роки. На перший погляд, нічого особливого в цій сім'ї не відбувалося - звичайна типова галицька родина того часу. Чоловік працював, разом з дружиною виховували двох дітей.
Каменем спотикання в родинному житті стало духовне виховання дітей. Чоловік вважав, що дружина занадто багато уваги приділяє Церкві й духовному вихованню дітей. На цьому грунті почалися непорозуміння і сварки. Марія, яка отримала віру від своїх батьків, жила нею, старалася зберігати її як зіницю ока й передати своїм дітям. У Михайла були інші погляди на духовне життя. Чоловік часто злився на дружину, в сім'ї часто доходило до непорозумінь, а навіть і серйозних сварок. Щоб уникати конфліктів, непотрібних сварок, Марія, особливо в неділю, старалася раненько тихесенько зібрати дітей, щоб не розбудити мужа й поїхати на першу Святу Літургію у Преображенський храм, а опісля скоренько повернутися додому. В неділю чоловік не працював, тому позволяв собі довше поспати, а діти з мамою у той час, вислухавши Службу Божу, поверталися додому. Так що батько нічого не знав і не підозрював, що дружина й діти були в храмі на Богослужінні. Дружина багато молилася й просила Господа Бога о навернення свого Михайла до віри, проте він ставав усе агресивніший і закаменіліший.
Коли старенька мама Марії перестала ходити в храм через свою неміч і просила, щоб у неділю включали Службу Божу з Ватикану, Михайло в цей час не знаходив місця для себе, його дратувало Богослужіння, він зривався й кричав. Навіть на річні свята - Різдво і Великдень, коли в християнських родинах відбувається спільна молитва, муж цього не сприймав, для нього це було далеке й чуже. Коли донька пішла до Першого Святого Причастя, вона старалася привернути і батька до молитви та церкви, були, звичайно, маленькі зрушення, але загалом все залишалося, як і було. Діти виростали, в Марії з'явилася потреба частіше ходити до храму на Богослужіння й просити в Господа благословення й опіки для них, але з боку чоловіка вона не зустріла розуміння, тому й надалі змушена була ходити до церкви, особливо в будні, крадькома. Церква вийшла з підпілля, Україна стала незалежною державою, люди, які прагнули глибше і більше пізнати Бога, отримали можливість поглибити свої знання через читання духовної літератури. Марія часто закривалася в своїй кімнаті й молилася дев'ятниці чи інші набоженства, а з-за дверей в її бік лунали зневажливі слова. Дружина часто втрачала віру в навернення свого мужа: він не покається, така черства й закаменіла душа нездатна відкрити своє серце перед Творцем, він не здатний полюбити Господа Бога й прийти до Нього.
Минали роки... У 2012 році Михайло отримав обширний інфаркт серця. Тривога про спасіння його душі ще сильніше тривожила дружину. Серце може зупинитися будь-якої миті; мій чоловік вже 40 років не сповідався... Що буде з його душею? Ця думка не давала спокою Марії ні вдень, ні вночі, доводячи її до розпачу. В палаті з Михайлом лежав ще один чоловік з Рясного, який мав з собою духовну літературу, молився. Скориставшись моментом, що в палаті є віруючий чоловік, Марія принесла молитовник, поклала на тумбочку в надії, що мужа зацікавить духовна література, тим паче, що люди з інфарктом більше змушені лежати в постелі, стане йому скучно - буде читати. На жаль, чергове розчарування: навіть хвороба серця не змінила Михайла. Чергова безнадія і розпач для дружини, ситуація в родині була досить напруженою, поволі втрачалася всяка надія повернення чоловіка до Господа Бога.
Навесні 2014 року Михайло важко захворів. Характер мав самодостатній і впевнений, тому на обстеження до лікарні поїхав сам. Діагноз був серйозний - рак легень. Вся сім'я дуже переживала за нього. Переживання дружини було подвійне: їй жаль чоловіка, який згасає в неї на очах, їй важко. Але як людина віруюча, вона розуміє, що кожна особа, що приходить на цей світ, певного часу мусить покинути його. Найстрашніший біль духовний: до кого звернутися, в кого випросити, щоб чоловік приступив до Святих Тайн? З цією думкою вона вставала кожного Божого дня, ця думка крутилася в її голові, як диск, і з цією думкою вона засинала. Вирішила благати Матір Божу Потіхи, щоб Вона допомогла її чоловікові подолати духовний бар'єр і поєднатися з Господом Богом. Мати Божа Потіхи була для неї останньою дошкою порятунку у її горі. Зі сльозами на очах щодня жінка йде перед чудотворний образ і щиро просить о духовну допомогу для чоловіка. Минуло п'ять днів... Коли повернулася з Богослужіння, донька розповіла їй, що батько виявив бажання висповідатися, але має страх.
Михайло свідомо робить цей мужній, а навіть, можна сказати, героїчний крок у своєму житті. Він усвідомлював свій фізичний стан. Сам купив собі одяг на смерть, а також натільний хрестик і попросив дружину, щоб вона занесла його в храм і посвятила. Для родини це була велика несподіванка, а також і велика радість: все-таки є певний позитивний результат, є зрушення в душі чоловіка, ще треба трохи чекати й вірити... Було бажання, але диявол тримав душу в страху, ніяк не хотів її відпустити з-під своєї влади. Мама з донькою допомагала Михайлові побороти душевний страх і приступити до Святих Тайн. Нарешті відважився. Не хотів, щоб священик прийшов до нього додому -сам вирішив піти до храму Божого.
І ось настала ця благословенна хвилина не тільки для родини, але й для самого неба, бо сам Христос-Спаситель нас навчав: "Отак, кажу вам, що на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев'ятдесят дев'ятьма праведниками, що їм не треба покаяння" (Лк. 15, 7). Сорок два роки чекав Христос-Спаситель на раба Божого Михайла, і ось він стоїть перед Ним і визнає свої гріхи. Сорок два роки молилися дружина й діти за чоловіка та батька і зараз оглядають плід своєї молитви. Варто було задля цієї однієї хвилини переносити різні негаразди й терпіння, щоб своїми очима побачити незбагненне Боже Милосердя!
Родина направду пережила велике чудо Божої благодаті. Сповідь чоловіка, батька - це не була проста формальність, а правдиве Покаяння, навіть віруючий і побожний християнин не завжди здатний пережити такі благословенні дні. Одного разу, коли була зібрана вся сім'я, Михайло падає перед ними на коліна й просить прощення в жінки і дітей. Усвідомлює, що жив без Бога і не жив так, як мав би жити правдивий християнин. Він зачиняється в кімнаті й на самоті заносить свої молитви до Всевишнього, просить о помилування і прощення. Під дверима стоїть дружина, яка заливається сльозами радості, адже добре пам'ятає, як стояв на тому місці колись її чоловік і нервувався, що вона в кімнаті голосно молиться. Михайло ще декілька разів приступав до Святого Причастія, а на празник Пресвятої Євхаристії ще раз перепросив Господа Бога за свої гріхи, священик уділив Тайну Єлеопомазання, і в липні 2014 року його душа відійшла до дому Отця. Родина заносить щиру подяку Матері Божій Потіхи, що в такі важкі часи для сім'ї Вона потішала їх у днях випробувань і скрути, а також дала їм можливість побачити велике Боже Милосердя, яке Господь виявляє до грішників.
о. Василь КОВПАК, СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org
