Як все почалося? Довгий час хворіла дружина. Галина безрезультатно ходила до лікарів, бабок. Пошук здоров’я і привів її до екстрасенсів. Подруга запросила на курси «біоенергетики» за «методом Джуни».
І Галину, і подругу ці курси захопили. Ще раз привіз їх – думаю, зайду, просто подивлюся: що там? Почуте захопило й мене, здалося надзвичайно цікавим. Адже ми жили як всі люди живуть. Гулянки, зустрічі-знайомства: сьогодні в нас гості, завтра ми в гостях, балачки всякі, теревені… Раділи, дивлячись на дітей, що зростають у нас: двоє синів, раділи, що дім свій маємо, якісь справи… А тут – нове, незвідане!
Я завжди прагнув дізнатися, що таке людина, для чого живе? Ще малим мене турбувало, що колись помру. Я ночами не міг заснути. І так років до двадцяти не міг заспокоїтися, розуміючи, що колись доведеться помирати, що мене не буде.
Ця думка не просто непокоїла – вона розривала серце. А на курсах стверджувалося: людина живе, перевтілюючись на когось вдруге, втретє, багато разів народжуючись заново.
Викладач Казаков виявив, у кого з нас присутні здібності, знайшов їх зокрема в мене. Закінчили ми ці курси, почали практикувати. Вдома почали потроху знімати вроки, так звані «пробої», «порчі», «наведення» тощо.
І чим більше цим займалися, тим більше вони прилипали до нас. Мій сусід Василь – ми разом вчилися на курсах – не встигав знімати з себе вроки декілька разів на день, так багато їх було.
Воно є, воно існує, якщо ти погоджуєшся з цим. Словом, почали хворіти. Але інтерес затягував. Тож потрапили на інші курси – «парапсихологів». Інший напрямок, більш складний. Цікаво було дуже! Не можна применшувати, на що здатна ця темрява. Людину вона тим і приваблює.
Ми тоді бували в церкві, свічки ставили, потім приносили додому, лікували з їх «допомогою», «спалювали» різні там негаразди. Багато чого робили. А дружина продовжувала хворіти, хоча виразки «зникали».
За одну мить можна було зняти. А потім вони поверталися, з більшою силою. Ми проповідували друзям: дивіться, як це чудово! Що за світ! Проповідували слово, але не Боже, як зараз розумію, а сатани.
Якось я приїхав на курси, припаркував машину та буквально дві хвилини по тому вона згоріла. Нова машина, тільки-но її купили – спалахнула й згоріла дощенту! Випадок неймовірний, але так «світ духів» мстився за сумніви.
Бо вже тоді я почав замислюватися: а чи Богові я служу? Щиро гадав – Богові. У церкві не раз я відчував благословення на собі, навіть плакав… і продовжував «удосконалюватися» в «парапсихологічній науці».
Якось уночі з того «духовного світу» до мене прийшли. Я вийшов з тіла, бачив себе, що лежав на підлозі, бачив дружину, що трусилася від страху, спілкувався з прибульцями… Тієї ночі біля нашого будинку згоріло дерево. Наче певний знак, щоб знав і пам’ятав.
Я входив у медитацію, проводив вихід з тіла, міг блукати цими «світами». Був і провідник. Я його називав «вищий», тобто вище від нього для мене не було нікого.
Я вірив, що він від Бога, тренував групу, що через мене в стані медитації досягала високих результатів у карате – коли тіло рухається та діє проти твоєї волі.
Мені подобалося вправлятися в медитації, відчувати надприродні становища, хоча було подеколи дуже лячно. Якраз тоді в нашій оселі помер третій собака. Ми повернулися з дачі, і собака, якого залишали вдома, вилетів із завиванням назовні – якась сила чавила та гнала його. Вона лякала, ця сила.
Страх прописався в нас, жив усередині. Таке відчуття, наче хтось стоїть за спиною. І ця сила приходила на мій заклик, будь-коли, відгукалася на мій голос, водила моєю рукою, і рука писала сама вислови, думки різні. Елементарно – рука брала олівця та писала сама. І хотілося знань: більше, ще більше… Книжкові полиці гнулися від окультної літератури, а мені все було мало.
На роботі в мене, в «домі спорту», відкрили парапсихологічну лабораторію. До нас зверталися зі всього краю. Лікувалися самі, приводили дітей своїх, родичів, знайомих. Я по телефону міг бачити внутрішні органи людини, що саме болить.
Як на рентґені, бачив хвору печінку, опущені чи зморщені нирки, спазми судин… Рука писала відповідь на будь-яке питання про цю людину.
Та я став помічати: лікуєш дорослих – їхня дитина починає хворіти; дружину – захворіє чоловік; прибираєш хворобу з бабці – повертається на сині або внукові. Ще з більшою силою. Захворювання ставало спадковим, не відходило з родини.
Потім зник наш керівник. Ми почали шукати його, «духовний світ» відповідав, що він живий, навчається, його готують на підвищення. Мені навіть показували: ось він! Потім ми їхали туди, куди водив мене «дух» уночі, я впізнавав місце аж до сходинки, але там «учителя» не було.
Ці пошуки все глибше змушували мене, мою дружину, дітей, учнів у лабораторії занурюватися в темний, страшний світ. Ці пошуки привели мене до Санкт-Петербурзької школи еволюційної свідомості. «Духовна школа» – це лише назва.
Називаються духовними, проповідують Христа, тож людина легше потрапляє на цю вудочку, хоча рівень викладання там досить-таки високий. Творець цієї школи, відомий у минулому екстрасенс, полюбляв приказку: «Я екстрасенсорику в Союзі породив, я її й уб’ю!» І вбивав, одночасно відновлюючи та вдосконалюючи її на іншому рівні.
Займалися медитацією – в тіло вселялася невідома та могутня сила, яка повністю собі підкоряла. Зі мною вчилися молоді хлопці, якими ця сила володіла повністю, але які щиро вважали, що вони опанували нею. Самообдурення, омана! Саме так діє сатана.
Рука пише: «Піди до церкви. Покайся. Постав свічки, помолися, потім прийдеш до мене». Людина йде до церкви. З вірою, що екстрасенс служить Богові.
І потім ця людина з чистим серцем і сумлінням повертається до екстрасенса, який служить… кому? Що трапляється? У чисте серце знову вселяються біси, ще гірші – і душа гине.
Ми «проганяли сварки» в квартирах. Але серця мешканців цих квартир належали тому ж духові роздратування. Виганяли, вичищали зло – воно ж рано чи пізно знову поверталося туди ж. Тому що екстрасенс може видалити зло тільки на дуже короткий час. Припустимо, людиною володіє біс пияцтва. Екстрасенс або нарколог каже: «Ми тебе закодуємо». Закодований якийсь час не п’є.
Але варто йому зірватися, як у сім разів зліший біс приходить і сім зліших приводить. Христос у Євангелії навчає: «Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та не знаходить. Тоді промовляє: Повернусь у дім свій, звідки я вийшов. Приходить і знаходить його порожнім, заметеним та прибраним. Тоді він іде, бере з собою сім інших духів, гірших від себе, і вони входять і оселюються там, і останнє того чоловіка буде гірше, ніж перше» (Мт. 12, 43-45).
Адже пан у такого нарколога, як і в екстрасенса, як і в бісів, один – князь темряви. І біс пияцтва, і той, що «виганяє кодуванням» – два чоботи пара.
Вдень ми займалися в школі. Ночами я просиджував над літературою, не розумів, звідкіля ця сила приходить, хто стоїть в мене за спиною?
Бо наш викладач був тільки провідником. Його дружина розповідала, як ця сила підіймала його та била об стіну, як після роботи він годинами сидів нерухомо, схопившись за голову. Зрештою він не витримав – кинувся під потяг.
І я докопався до істини. Була третя година ночі, я розбудив дружину: «Галю, вставай!» Страх скував серце. Ми стали на коліна, почали молитися:
– Господи, що ж таке з нами діється? Господи, охорони нас цієї ночі!
…Заснули ми лише над ранок. А прокинулися, чую, Галя каже:
– Що то за тріск якийсь на дворі?
Я крізь сон:
– Хтось дрова рубає.
– О пів на шосту? Які дрова?
Я до вікна – бачу: осторонь, поруч з нами горять два будинки. Один вже майже згорів, а другий палає буквально в десяти метрах від нас, і вітер у наш бік. Ми хапаємо якесь лахміття, біжимо, діти мої просто в нижній білизні, а був березень – у Сибіру майже зима.
Старший зі мною почав пожежу гасити, дружина тягне речі… У будинку нашому вода, стали поливати стіни, але шланг замалий… Приїхала пожежна, а вода закінчилася. Вогонь же розжарився на повну.
Сусідка наша Люда, віруюча, за нас молилася. Упала на коліна, голосно закликала до Бога. Її молитва врятувала нас, мою родину і будинок, тому що сталося диво – вітер зненацька подув у протилежний бік, повалив лапатий сніг… Хіба це не рука Божа?
У той день ми не пішли на заняття. Галя плакала й кричала: «Все, я тепер піду за Богом, тому що тут Бог допоміг!»
Одначе ми таки закінчили третій курс цієї школи «еволюційної свідомості». Дуже високий рівень, практично вся «парапсихологія». Нам дозволено було лікувати та навчати, відкривати свої школи. Та я вже бачив, відчував, хто мене захищає, а хто намагається знищити.
Сусідка нам казала:
– Йдіть до церкви на богослужіння, за вас молитимуться.
Я пішов послухати один раз, другий… А на третій – моє серце там почало плавитися. Коли побачив віруючих людей, їхню любов один до одного, їхнє спілкування. Мене вразило: з них ніхто не відчував страху, що постійно панував на курсах і в школі.
До того я думав, що Бог зі мною, адже в мене купа дипломів, літератури – всі говорять про Бога, посилаються на Нього… Тепер стало ясно, що це не так. І коли в церкві запросили на сповідь (а прийшли й ті, хто займався зі мною в лабораторії), Божа рука всіх нас запровадила до покаяння. Я хотів – тільки б не заплакати!
Тому що серце було рочулене, очистилося від злого, мерзенного і тепер належало тільки Богові. Я все ж таки заплакав тоді, і остаточно зламалася моя стара натура.
І чим далі, тим глибше відкривалося Писання. «Нічого з закляття нехай не прилипне до руки твоєї…» (Втор. 13, 18). Так це ж про мої книги! У нас дуже цінні були книги, дорогі. Була в мене думка роздати їх, але Бог не допустив – чого собі не бажаєш, не бажай іншим.
Галя спалила одразу всі свої дипломи. Я спочатку спалив, як мені здавалося, найчорніший, потім – «парапсихологічний». Палив, але решта залишалася. І з нею залишалася в мені сила, якій я так довго служив.
І вона спробувала розправитися зі мною. Та знову врятувала молитва. За мене молилася Галя, брати і сестри нашої церкви. І щось вийшло з мене, вийшла та сила. Було повне покаяння, вже зсередини. Я плакав і дякував Богові за звільнення.
Відчув стан такий, наче в мене хтось налив щось світле й чисте… Я прийшов додому і негайно почав палити всю окультну літературу, щоб сатана не міг прийти та сказати: ось це моє!
Отже, все пішло по-іншому. Лабораторія та закрилася, я наполіг, щоб вони забралися геть – не Божа ця справа! Не тільки дружину, але й мене Господь зцілив. Сімнадцять років в мене було шкіряне захворювання, лікували, й нічого не допомагало.
Помолився: «Господи, відніми, зціли!» У мене взяли всі аналізи та сказали, що нічого немає. Бог якщо забирає, то забирає назавжди.
Дякую Богові, що Він врятував нас усіх разом. Я був серед зла, і сини мої там були, молодший, особливо, цікавився: дорослі дивувалися його знанням, він міг лекцію про це прочитати.
Спочатку мені хотілося всім людям кричати: Слава Богу! Всім екстрасенсам говорити та говорити про Господа. Але в слові я був слабкий, відчував, що перемога на цей момент може бути не за мною.
«Хіба не ім’ям Твоїм чуда великі творили?..» Але екстрасенсам Господь говорить: «Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня!» (Мт. 7, 22-23).
Коли лікують свічками, згадують ім’я Боже, моляться над людьми, а насправді відкидають Бога, заповіді Його. Мені хочеться їм сказати: схаменіться, перегляньте Слово Боже, чому Бог судить чарівників нарівні з людиновбивцями.
Чи не тому, що вони гублять людську душу, продають її сатані? Перегляньте не розумом – своїм серцем. Зверніться насамперед до Бога. Я молю Господа, щоб Він вирвав вас із лап смерті. Бог говорить: Моліться! Бог через молитву багатьох рятує. І я за всіх молюся.
Я прийняв Хрещення. Господь охрестив мене Духом Святим. Але найголовніше, за що дякую Богові – Він врятував мене, врятував мою родину.
Серце моє вільне. Я знаю, Бог живе в моїй оселі. Чого мені лякатися? Він завжди зі мною. Відчуваю Його руку на собі, на дітях. «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе співдіє на добро» (Рим. 8, 28) – це про мене.
Тож кажу вам, люди: духовний світ реально існує, він – не вигадка, не омана і не казка. Я в тверезому розумі так сміливо говорю про це, тому що Бог захищає мене. Важливо раз і назавжди зробити вибір: зло та смерть – або добро та життя. Обери життя.
