Я тривалий час хворіла. Але найважче мені стало в другій половині минулого року. Мене почали дуже боліти ноги і я перестала ходити. Багато місяців я пролежала в ліжку, не маючи можливості себе обслужити. Я розуміла, що стала тягарем для своїх рідних, які вимушені мною турбуватись як новонародженою дитиною. Це для мене було нестерпно, я впала у відчай. Рідні і знайомі мене розраджували, а подружка принесла мені „Дев’ятницю до св. Ап.Юди-Тадея” і Вервицю. Подруга порекомендувала молитись до цього Апостола, бо Він нікому не відмовляє, хто до Нього щиро молиться. І Апостол Юда-Тадей став моєю останньою надією.

Я щиро і з вірою в серці відмолила „Дев’ятницю” і Вервицю. І — о чудо — я вперше за багато місяців, взявши милиці, зробила кілька кроків по кімнаті. Я далі молилась і на другий тиждень вже вільно ходила на милицях по кімнатах. А ще через тиждень — ходила своїми ногами без милиць. Хіба це не є оздоровлення молитвою? Хіба це не чудо?!

Моя вам порада: якщо ви щиро молитесь, то і щиро вірте, що допомога прийде. І ще вам одна порада: робіть безкорисливі і добрі справи — це вам допоможе окупити вину за гріхи перед Господом.

А скептикам можу сказати: якщо ви відкидаєте можливість чуда, тоді ви відкидаєте існування самого Бога. А якщо ви вірите в існування Господа, тоді чому не вірите в силу молитви до нього, яка може творити чуда?

З повагою – Галина / м. Івано-Франківськ / http://www.novazorya.if.ua