Сьогодні можна почути від деяких людей, що релігія — це річ приватна, отже, другорядна. Дехто дотримується того погляду, що наука релігії менш важлива, ніж, напр., наука читання, письма чи рахунку, що є неслушним, бо власне релігія — це найважливіше, найкраще і найпотрібніше добро в житті людини.
Релігія — це Боже світло для нашого розуму.
Релігія — це Боже світло, бо те, чого нас вчить, є вищим понад будь-яке дочасне знання. А знання релігії походить з неба і сам Бог нам його дає. Отже, релігія — це світло для нашого розуму, бо завдяки їй пізнаємо мету нашого життя і дорогу, яка веде до цієї мети. Релігійна людина подібна до подорожнього, що серед темряви бачить світло. Хто живе без релігії, той блукає в темноті. Св. Письмо говорить: "Сидять у темряві і тіні смертній" (Ісаія 9, 2; Лук. 1, 79). Така людина подібна до сліпого — має очі, та не бачить. Тому Спаситель, що приніс нам правдиву релігію, називає себе "світлом світу" і каже: "Я світло світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя" (Йоан 8, 12). Тому в ніч Його народження над Виф-леємськими полями появилося світло, а на небі — чудова зірка. Тому в церк¬ві під час Служби Божої горять свічки — вони означають, що на вівтарі знаходиться світло світу під видом хліба і вина. Те саме означає вічне світло перед головним престолом. Тому під час читання Євангелія на Службі Божій по обидва боки священика стоять люди зі свічками — на знак того, що наш розум одержує світло з науки Христа — з Євангелія. Невипадково Церква відзначає Різдво Христове в час, коли починає прибувати денне світло, тим самим голосячи: прийшло світло світу. Врешті, церкву будують так, щоб під час відправи Служби Божої священик був звернений до сходу — бо церква служить для возвеличення "світла світу". Отже, справді освіченою є тільки релігійна людина: хто не має релігії — той є темним, хоч би і як учився.
Релігія дає нашій волі надлюдську силу для здійснення добрих справ і подолання грішних пожадань.
Релігія подібна до підойми. З її допомогою навіть дитина може підносити найбільшу вагу. Релігія дає немічній людині силу для надлюдських справ. Пригляньмося, напр., праці католицького місіонара, що несе спасения своїм ближнім у поганських краях, незважаючи на постійні переслідування і небез¬пеки, без найменшого очікування земної нагороди. Подумаймо, скільки разів католицький священик чи католицький монах відвідують хворих заразними хворобами, яких покинули і рідня, і друзі, і доглядають їх з повною посвятою. Звідки ці люди мають таку відвагу, таку мужність? Їх їм дає релігія, навчаючи: "Що робите своєму ближньому — це робите самому Богу. Одержите за це вічну нагороду в небі". Або звідки мали св. Мученики ту силу, що радше жертвували життя і майно, аніж мали б зробити щось погане? Знову тільки з релігії, котра каже: "Бог знає все. Після смерті буде суд і справедлива заплата. Колись усі воскреснемо". Тому релігія стократ більше причиняється до збереження ладу в державі, ніж найкраща поліція. Остання тільки тоді може щось зробити, коли злочин вже здійснений і розкритий; а релігія, натомість, запобігає скоєнню злого навіть тоді, коли про це ніхто й не думає, бо вона вказує на всюдиприсутність Бога, перед котрим ніщо не укривається, і на відповідальність після смерті за усі каші справи. Тому правдою є те, що найкраща поліція не замінить простого шкільного катехизму.
Про те, як може релігія надихнути людину і піднести її відвагу, свідчать хрестоносні походи в середні віки, історія Андрея Гофера в Тиролі у час Наполеона, оборона Відня в 1683 р. Дехто хоче удосконалити людину за допомогою так званої науки обов'язковості, яка опирається лише на розумових понуках (кажуть, напр.: не роби зле, бо втратиш повагу в людей, потрапиш до в'язниці і т. д.) Такі застереження у спокусах тануть, наче намети свіжого снігу під промінням сонця.
Релігія полегшує біль і гоїть рани.
Чому Йов, Товія та інші були такими терпеливими в своїх важких терпін¬нях? Бо релігія говорила їм: "Бог є нашим Отцем, Він не покладе на нас більше, ніж ми можемо винести. Проте, коли потреба найбільша, тоді поміч Божа найближча. Вкінці Бог все обертає на добре". Чому трапляються само¬губства, часто з марних причин? Тому що в душі людина, яка на це зважується, нема релігії, а через те нема потіхи. Людина з релігією — наче дуб з міцним корінням, що чинить опір будь-яким бурям. Людина без релігії — наче хиткий очерет. Релігія — це якір, що рятує корабель під час бурі від заглади. Одного разу часописи подали таку вістку: "Один соціаліст чванився в ресторані перед своїми товаришами, що нарешті після трьохрічних зусиль вдалося йому добитися того, що його жінка, колись дуже побожна, стала невіруючою. Зрозуміло, що товариші похвалили його. Коли ж увечері повертався додому, побачив перед своїм помешканням великий натовп. Він зрозумів, що щось сталося. У помешканні застав трупи своєї жінки і трьох дітей. Біля жінки лежав лист такого змісту: "Доки я була релігійною, доти терпляче зносила життєві терпіння задля любові Бога. Відколи ж мій кат, а не муж, відібрав мені релігію, я стала зовсім нещасною. Не хочу, щоб і мої діти були такими. Тому я їх отруїла" (Шпіраго, Приміри). Звідси бачимо, що варта людина з релігією, а що без релігії. Без релігії вона наче моряк після загибелі корабля. Справедливо судить генерал Лявдон: "Люди без релігії у хворобі і небезпеці є тхорами без відваги і витримки".
Релігія дає людині справжнє задоволення.
Чим є страви для тіла, тим релігія для душі. Різниця лише в тому, що страва насичує тіло на короткий час, а релігія дає душі тривале задоволення нерелігійна людина подібна до голодного. Щодо неї здійснюються слова св. Августина: "Неспокійне серце наше, доки не спічне в Тобі, о Боже!" Нере¬лігійна людина подібна до риби, витягненої з води. Вона тріпочеться, вертить¬ся, кидається, хоч ми і даємо їй їсти. Вона рветься до води, до свого житла; лише там вона може жити. Так діється Із людиною, яка відійшла від Бога (Дег.) Тому багато людей, високоосвічених і щедро наділених дочасними добрами, почувають себе нещасними, а своє невдоволення і пересичення виявляють на кожному кроці у бесідах і листах. Відомий німецький поет Гете одного разу сказав у розмові з Єкерманом, що протягом 75 літ свого життя зазнав небагато щасливих днів і що життя, на Його думку, є двиганням каміння. Шіллер пише до свого приятеля Кернера: "Мушу вас відвідати, бо лише у вас почуюся щасливим; досі я ще не зазнав ніколи щастя". А відомий природознавець Олександр Гумбольд відверто признається, що "сама наука не дає ані спокою, ані вдоволення". Отже, ні багатство, ні почесті, ні наука не в силі задовільнити людину і зробити її щасливою. Це може зробити лише релігія. Христова наука дає нам спокій душі, і тому вже пророки називали нашого Спасителя "Князем миру" (Ісаія 9, 6), а в час Його народження Ангели голосили людям мир (Лук. 2, 14). Христос звичайно поздоровляв своїх Апостолів словами: "Мир вам" (Йоан 20, 19). А своїм учням Ісус Христос також обіцяє мир (спокій) в нагороду за прийняття і наслідування Його науки, кажучи: "Мир оставляю вам, мій мир даю вам, не як світ дає, Я даю вам" (Йоан 14, 27). А також говорив: "Візьміть ярмо моє на себе, й навчіться від Мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок для душ ваших" (Мат. 11, 29). Багатьом випало те, що пережив св. Юстин, філософ (+ 166). Він переглянув усі філософські системи свого часу, але жодна його не задовільнила. Лише християнська релігія дала йому спокій серця.
Отже, той, хто у свого ближнього відбирає релігію, уподібню¬ється звичайному злочинцеві, бо штовхає ближнього в розпуку і веде до самогубства, тим самим вбиваючи його душу. Той, хто відбирає ближньому релігію, чинить далеко гірше, ніж той, хто подорожньому серед темряви забирає світло. Без світла людина може зазнати біди, може навіть життя втратити. Але людина без релігії тратить набагато більше, ніж дочасне життя.