Любов - це перший обов'язком кожної людини, і з цієї любові випливають всі інші обов'язки християнина. Щира і введена в життя любов Бога, мимо різних хиб і недосконалостей людської природи, може представити приблизний образ неба у нашому повсякденному житті. Таку щиру любов відчуває в собі кожна душа, яка всім серцем бажає служити Христові. Любити Бога - означає цілковито Йому віддатися і то лише Йому одному, а одночасно на Його приказ і бажання служити ближнім.

Любити Бога означає підпорядкувати Богові свою волю: бажати лише того, чого Бог бажає, а саме Божої слави, віддати в Його розпорядження всю свою особисту свободу і здібності, щоб Він керував ними.

Цей обов'язок найдокладніше міститься у словах Ісуса Христа: "Люби Господа Бога всім своїм серцем, всією своєю душею, всією силою своєю і всіма своїми думками: це є перша і найбільша заповідь, а друга подібна до неї: люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 37-39).

Любити Бога ми повинні найперше задля Його краси, добротні безконечної досконалості. Бог дав нам все, і це "все" ми повинні Йому повернути.

Також маємо обов'язок любити ближніх, бо кожен наш ближній - це образ Бога і Його дитина. Хто любить своїх ближніх, приносить Богові велику радість.

Однак любов ближнього ніколи не може перевищувати любові до Бога. Якщо б любов ближнього спричинила б відвернення або навіть забуття про Бога, то вона була б злочинною.

Заповідь любові, яку дав нам Ісус Христос, зобов'язує кожного християнина і кожен учень Христа завжди повинен повторяти:" Боже, люблю Тебе цілим серцем, всією душею, всіма силами і понад усе". Світські люди зустрічаються з різними труднощами при виконанні заповіді любити Бога понад усе, і то навіть тоді, коли щось є строго приказане, але є також і такі душі, які бажають виконати цю заповідь якнайдосконаліше, щоб назавжди позбутися більшої любові до сотворінь, ніж до Бога.

Бог заслуговує на любов, бо Він є найбільшим добром.

Найбільше добро - це найвища досконалість, яка є невимірна у своєму просторі і невичерпна у зовнішніх явищах.

Найбільше добро - це Необмежене Вічне Єство, безмірно вище від всіх досконалостей і величин, яке людський розум може собі лиш уявити. Воно є більше від усієї могучості, мудрості, світла, краси, святості, справедливості, доброти, щастя та слави.

Вище понад все це стоїть Господь Бог, тому що Він є безмежно кращий, більший і досконаліший від того всього, що ми перед тим згадали.

Це все посідає Бог сам від себе. Немає ні одного добра ні на небі, ні на землі, ні в ангелів, ні навіть у Пречистої Діви Марії, яке б не походило б від Бога. Усідобра, які є в світі, дав Господь Бог зі своєї доброти іласки. Те, що ми називаємо Божою добротою, є лише промінням Божого Серця, а всяка святість - це лише блідий відблиск Божої святості.

Найбільше добро - це невичерпна скарбниця всякого добра, яке ніколи не зменшується.

Подібно, як джерело виливає з себе чисту воду і вона ніколи не вичерпується, так і Бог обдаровує своїми скарбами всі свої сотворіння по їхній природі і потребі, і то часом з такою щедрістю, що невинна душа, яка в молитві зближається до Нього, одержує такі щедрі ласки світла і спокою, що їй здається, що вона є одністю з Богом.

Піднесімося нашим розумом, уявою і серцем у якнайвищі простори. Все те, на що наша уява може нам вказати, як на щось найкраще, найвеличніше, найблагородніше, найгарніше, найніжніше, наймилосердніше, ... все те, що досконале і піднесене до безконечности, дасть нам ледь-ледь приблизне поняття про Бога.

О, якщо б ми могли подати тут всі найкращі вислови святих про Єство Бога, про його велич, святість, красу або передати їхні почування!.. Однак, якщо наше серце буде чисте, тоді воно скаже нам найкраще ніж усі людські слова, ким є Бог сам і собі.

Коли ми говоримо про такого могучого і святого Бога, неможливо, щоб у нашому серці не розбудилося почуття любові до Нього. Краса і доброта Бога приймають нас силою до себе і збуджують подив у нашому розумі, а в серці - любов.

Дзвін з Фатіми1(36),січень-лютий 2008р.Б. / http://www.saintjosaphat.org