З правдивою вільністю досконалість дає людині правдивий спокій, як запевняє нас пророк: "Глибокий мир тим, що закон твій люблять" (Пс. 119, 165). Спокій - це настільки велике добро, що між земними речами не можна почути нічого милішого, нічого сильніше прагнути, ані нічого гарнішого знайти. Правдивий спокій посідають тільки ті, які повністю віддаються Господу Богу. Людина сама собі не може дати спокою, бо не є для себе межею і не може сама собі вистачити. Створіння його не може дати, бо воно саме є неспокійне. Де ж є для людства спокій? В Бозі і тільки в Бозі! Причину Господь Бог пояснив сам св. Катерині Сієнській: "Глибокий спокій даю тим, що люблять моє ім'я. Ніщо не може їх зрушити; знаю, що вони люблять тільки мій закон, тобто мою волю, а власне мій закон керує всіма речами. Через них дуже тісно є з'єднані зі мною, що ніщо в світі не може їх засмутити, крім гріха, тому що гріх мене зневажає. Вони бачать чистим і спокійним оком душі, що Я - найвищий Цар всесвіту, керую всім з нескінченною мудрістю, порядком і любов'ю, а звідти бачать, що щоб їх не спіткало, то все є добре".
Справді, світ своїм прихильникам також обіцяє спокій, коли б вони позбулися страху про Божий суд і вічність, придушили в собі сумління, дбали тільки про власну користь чи приємність і пили з чаші розкошів. Але це є спокій смерті, який приносить розчарування, хвороби і докори сумління і часто вже за життя переходить у розпач.
Ісус Христос говорить, що шукати спокою треба в боротьбі зі злими нахилами, в покорі, послусі, терпеливості, любові до Бога і ближніх. А хоч часом побожним і милим Йому душам дає тяжкі випробування і терпіння тіла чи душі, а саме остиглість, скрупули і спокуси, однак вчить їх любити всякі хрести, наділяє їх щедро своїми ласками і відкриває їм безпечну пристань у своєму Найсвятішому Серці.
До цієї пристані і ти втікай, щоб схоронитися, якщо коли-небудь бурі вдарять у твою душу.
Поза Богом не знайдеш спокою і щастя, як не знайшли ті всі, які його десь поза Богом шукали. Поглянь на магнітну стрілку, вона є образом душі. Стрілка так довго неспокійно коливається, доки не повернеться на північ, аж тоді відпочине. І нашій душі Бог накреслив сталий напрямок - до Нього. Якщо душа не звертається до Бога, вона перебуває у постійному русі і неспокої. Де б вона не повернула, ніде не спочине. Тільки коли, покинувши створіння, віддасться Господу Богу, знайде в Ньому спокій, якого дотепер марно шукала - спокій для розуму у вірі, спокій для серця в надії, спокій для волі в любові.
Щаслива душа, яка вірна Богові, бо вона в якійсь мірі бере участь у щасті самого Бога, а живучи на землі, відчуває справді передсмак неба. Це також обіцяв Святий Дух, говорячи устами апостола, що ті, які служать Господу Богу цілим серцем, "ні голоду, ні спраги не матимуть уже більше, і не палитиме їх ні сонце, ні жодна спека, бо Агнець, що на середині престола, пастиме їх і водитиме їх на живі джерела вод, і витре Бог усяку сльозу з їхніх очей" (Од. 7,16-17). Це на собі досвідчила св. Тереза, тому сміло до всіх говорить: "Пам'ятаймо, що Господь Бог обіцяної нам нагороди за вірну службу не відкладає, але вже в цьому житті починає винагороджувати ".
Коли король Франції Карл IX запитав великого віщуна Торквата, хто є найщасливіший, той відповів не задумуючись: "Господь Бог". - "А хто по Бозі?" - питає далі король. - "Той, хто до Господа Бога є найбільш подібний", а, отже досконалий християнин.
Читаємо також про святого Франциска Ксаверія, що нераз голосно кричав: "Досить вже, Боже, досить", бо його серце не могло помістити потік насолоди, який спливав від Бога.
Якщо життя святих подібне до весняного дня, в якому легкі хмаринки лише пролітають по небу, не спиняючи сонячних променів, то їхня смерть пригадує літній вечір, повний блаженної тиші, після якої незадовго має зійти сонце, яке ніколи не згасне.
Якщо і ти, душе, хочеш знайти щастя на землі настільки, скільки його тут можна знайти, служи досконало Господу Богу.
Досконалість дає запоруку спасіння і запевняє прекрасний трон у небі, так що слушно сказав Апостол: "Вправляйся у досконалості, бо тілесна вправа до дечого лише корисна, а досконалість до всього корисна, бо має обітницю життя теперішнього і будучого" (1 Тим. 4,8).
Хто охоче і з радістю несе свій хрест, такого сам хрест підносить до неба. Хто вірно йде за Христом на Голгофту, той з Христом увійде і в небесний Тавор. Хто з Ним поділяє свої терпіння і пониження, буде ділити разом з Ним також радість і славу. А яка то слава? Сам Апостол визнає, що "ані око не бачило і вухо не чуло, що на думку людині не спало, те приготував Бог тим, що Його люблять" (І Кор. 2, 9). А що чекає тих, хто Його досконало любить? Вони будуть оглядати Бога "лицем в лице", пити насолоду з потоку і світити, як зірки на небозводі, і то тим яскравіше, чим більшою була їх любов на землі. З огляду на такі обітниці, хто ж злякається труду? Хто ж не схоче докласти всіх зусиль? Хто буде нарікати на хрест життя, коли його чекає така нагорода?
"Чувай, душе, - говорить св. Вернард, - праця твоя триває тільки хвилю, а нагорода за неї буде тривати вічно; терпіння п'єш, якби з кухля, крапля по краплі, а за те цілими пригорщами будеш пити з потоку радості і спокою".
Св. Андріан, будучи ще поганином, не міг надивуватися незрозумілій терпеливості мучеників. Одного разу запитав одного з них, звідки беруть ту дивну силу переносити такі жорстокі муки. Мученик вказав на небо і промовив: "Звідти спливає нам ласка і сила, звідти надія простягає свої могутні рамена і підносить нас, вказуючи на прекрасну нагороду, якої досі жодне око не бачило і жодне серце не відчуло. Там є джерело, яке оживляє нашу мужність і охолоджує наші терпіння". Ті слова збудили в душі Андріана таке бажання мучеництва, що незабаром і він пролляв свою кров за Христа. Ті слова нехай і Тебе підносять на дусі. Працюй і терпи, бо чим більше будеш працювати, тим щедрішою буде нагорода, чим тяжчий хрест, тим більша слава.
І так, як на королівському дворі - хто має більші заслуги, той має вищу гідність - так і в Царстві Царя-Христа: хто більше задля Нього працював і терпів, тим вище і ясніше отримає місце в небі. Отже, сміло прямуй Божою дорогою!
Такими ласками обдаровує досконалість своїх вибраних. Окрім того, її благословенний вплив поширюється і на зовнішнє життя, на дочасні справи, на долю родини, суспільства і народу. Бо досконалість замість руйнувати людську природу, очищує її і освячує, замість пригноблювати характер, його підносить і ушляхетнює, замість робити замішання в земських справах, запроваджує до них Божий лад, замість порушувати родинний спокій, встановлює в ній згоду і єдність, замість затримувати суспільні добра - розвиває їх згідно духа Божого.
Звідси виходить, що досконала душа є неоціненним даром неба. Вона своєю молитвою для інших випрошує Божі ласки, своїм життям потягає інші душі до Бога, приносить великі плоди зі святих своїх думок, вчинків і жертв.
Нерідко одна свята людина може підняти з морального упадку не тільки цілі родини чи міста, але навіть і народи, або направити їх на спасенну дорогу. Часто траплялося, що святі своєю молитвою віддаляли від людей стихійне лихо або своєю наукою і життям спричинювалися до віднови суспільства. Слушно можна сказати: один святий більше зробить, як один мільйон звичайних людей.
Св. Вернард вступає до монастиря, за ним слідує шестеро його братів, батько, сестра, дядько і багато товаришів. Св. Серафим, покірний і незамінний брат-капуцин, ціле місто Асколь привів до побожності і релігійного життя. Один убогий священик, св. Вінкентій а Паульо, в часі голоду нагодував велику провінцію, а ділами милосердя огорнув цілий католицький світ. Один святий король, Степан Угорський, навертає цілий свій народ. Одна покірна дівиця, свята Катерина з Сієни, привертає спокій цілій Церкві. А в наших часах, який великий вплив мали св. Іван Віаней і св. Іван Боско. Які великі благословення стягали на ціле людство великі і святі Папи Римські!
Тому треба молитися, треба багато молитися, щоб наш народ, відроджений до нового життя, дав багато святих.
Дзвін з Фатіми 5(40), вересень-жовтень 2008 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
