Частина перша

ВІЙНА НЕ ТІЛЬКИ З РІЗДВОМ, АЛЕ Й З ХРИСТИЯНСТВОМ

Приготування до Різдва в черговий раз виявило увесь абсурд західної політкоректності. І минулого тижня не обійшлося без повідомлень про політкоректні «чудеса» західної цивілізації.

Так у Флориді в початковій школі Коттондейла на Різдво завжди ставили вертеп – традиційне  зображення сцени Різдва Христового, з Марією, Йосипом і немовлям Ісусом. Однак у цьому році замість вертепу – Санта-Клаус і сніговик. Директор школи Бренда Джонс назвала це ініціативою Департаменту освіти, який посилається на те, що церква відділена від держави. В окружному шкільному управлінні відмовилися від коментарів, однак колишній член цього управління Бетті Дюфі сказала, що навряд чи школа могла тут щось вдіяти: «Їм погрожують подати в суд на шкільне управління, а це загрожує дуже великими витратами та майже неминучим програшем справи». Такі вибрики навіть традиційно схильний до толерантності УНІАН назвав «війною з Різдвом»:

«Ідеологія мультикультурності і войовничого секуляризму, надзвичайно впливова на Заході, прагне повністю підпорядкувати собі громадське життя. Одна з перешкод на її шляху – християнські свята, особливо найголовніше (для західного християнства) і найулюбленіше з них – Різдво. Тому на Заході вже котрий рік йде «війна з Різдвом»: заборони виконувати на святкових урочистостях традиційні різдвяні гімни, виставляти вертепи, зображати християнську символіку на листівках і т.п. Навіть від самого слова «Різдво» намагаються по можливості позбутися, оскільки по-англійськи воно походить від слова «Христос» (Christmas – від Christ), замінюючи його просто словом «свято» або словосполученням «Зимові свята»», – йдеться в коментарі УНІАНу до цієї новини.

Але війну ведуть не тільки з Різдвом, а проти присутності християнства в суспільстві як такої. Так у Швейцарії польські школярі зіткнулися з просто таки глумом над своїми релігійними почуттями та викликом лояльності до рідної школи. Їхню директорку не допустили до участі у європейському проекті обміну досвідом шкіл через те, що вона… (який жах!!!) – монахиня. Саму її монашу одежу сприйняли як зовнішню демонстрацію віри, чим вона насправді і є. Їй пояснили, що вона не має права брати участь у проекті, оскільки це суперечить законам Швейцарії. Але водночас вчителька-мусульманка з Англії, в традиційному для мусульман хіджабі, подібних неприємностей не відчула. Складається враження, що польські школярі своїм шоком та душевними травмами мусіли заплатити за душевний спокій швейцарських бюрократів. І нападки на власну віру відчувають ті, чиї предки боронили ту ж таки Європу, будували її, творили її культуру.

ПОЛІТКОРЕКТНІСТЬ ТІЛЬКИ ЗБУДЖУЄ АПЕТИТИ ІСЛАМІСТІВ

Як не дивно, але політична коректність європейської бюрократії, замість заспокоювати міжрелігійні пристрасті на Старому континенті, тільки їх розпалює. Не встигли брюссельські бюрократи скасувати традиційну ялинку, бо це, бачте, символ, який може образити мусульман, як бельгійські ісламісти уже почали легально закликати до введення шаріату в цій країні.

Образивши не лише релігійні почуття власних громадян-християн, вони не тільки не досягли «примирення» з ісламістами, але й спаскудили власне місто супермодерною «мистецькою» інсталяцією, яку брюссельці уже зневажливо охрестили «аптекою», на яку політкоректні «батьки міста» витратили більше грошей, аніж на традиційну «неполіткоректну» ялинку, і це, дозволю собі зауважити, в час кризи, про яку з крокодилячими сльозами розповідають ті ж таки бюрократи, закликаючи європейців тугіше затягнути пояси.

Дивні ігрища євробюрократії довкола християнства, прикриті тарахкотіння про «права людини», виглядають украй цинічно на  тлі підтримки ними добрих стосунків з країнами, які за зміну релігійних переконань передбачають смертну кару.

Зречення від ісламу загрожує смертю в Єгипті, Іраці, Йорданії, Кувейті, Омані, Катарі, Саудівській Аравії, Судані, Сирії, Об'єднаних Арабських Еміратах, Ємені, Афганістані, Ірані, Малайзії, Пакистані, Мавританії, Нігерії, Сомалі, на Мальдівах і Коморських островах.  А з більшістю цих країн у євробюрократії дуже добрі стосунки. Може, трохи упереджено звучить, але складається враження про Пилатову та Іродову дружбу, як плід їхнього засудження Христа (див. Лк. 23, 12).

Частина друга

КОГОРТА ХРИСТИЯНСЬКИХ НАРОДІВ ЗАХОДУ В БОРОТЬБІ ПРОТИ ДЕХРИСТИЯНІЗАЦІЇ

У цьому антихристиянському морі, де ліберально-секулярний Захід готовий злитися в екстатичних обіймах з фундаменталістським ісламізмом Сходу, народи Серединної Європи ведуть правдиву християнську партизанку проти знищення своєї релігійно-культурної ідентичності. Так нещодавно Національний банк Словаччини, незважаючи на протести Єврокомісії, вирішив відновити зображення хреста і німбів на монетах вартістю 2 євро, присвячених 1150-річчю приходу Кирила і Методія у Велику Моравію. Монети будуть викарбувані в 2013 році. Минулорічний тріумф Святішого Отця Бенедикта ХVІ в Хорватії, дорого коштував європейському секуляризмові. Перед тим Європа зі збентеженням спостерігала на початку року прийняття нової конституції Угорщини, де мадяри не побоялися сказати про християнське коріння своєї культури та пошану до життя ненароджених дітей.

Австрія та Італія вели затяжну боротьбу за збереження хрестів у громадських установах, яка увінчалася перемогою. Словенці також доклали свого до розчарування євробюрократів в успішності тотальної секуляризації – не надали на референдумі ґеям їхніх «людських» «прав». У спротиві не відстає ні Польща.

Австрія готується до маршу зі смолоскипами, щоб привернути увагу до порушення реальних, а не висмоктаних з пальця прав людини, – прав християн на свободу совісті. Марш має відбутися у понеділок 10 грудня, але готовий посперечатися, що ЗМІ його навіть не помітять, навіть, якщо на нього з’їдеться мільйон християн різних конфесій з цілої Європи.

Крайній захід Європи також не залишається осторонь – ірландців не так просто зламати. Більшість громадян цієї країни «проти» легалізації дозволу на вбивство дітей у власній країні. Та й американські католики ведуть не просту боротьбу з гіперлібералами з адміністрації президента Обами.

Словом, народи Заходу не готові зрікатися свого християнства, як би на це не напирали ліберали. Боротьба провадиться і не виглядає на те, що християни Заходу збираються прогнутися під тиском християнофобів у краватках і шкіряних фотелях.

МОСКОВСЬКИЙ ТАЛІБАН НА МАРШІ

Талібанізація новітнього Московського царства – Російської Федерації хоча повзуча, але здається невідворотна. РПЦ навіть після гучних скандалів не готова поступатися своїми позиціями. Щобільше, скандал з Pussy Riot, хоча і похитнув її імідж, не позбавив її духу войовничого православізму. До того ж, істерика православних талабанів знайшла свій адекватний вихід у ініціативі з створення воєнізованих загонів для «защиты православия». І надалі РПЦ є державнопревілейованою церквою, яка законом захищена, як традиційне віросповідання. І надалі її щупальця мутять воду не лише в Московщині, але й в Україні. Останні вибрики скандально відомого владики Маркевича – чергове підтвердження того в московському Чистом пєрєулкє (офіційний осідок Московського патріархату), де і на далі на дух не переносять католиків, а вже особливо «униатов».

Московське православ’я ніколи не відзначалося терпимістю щодо католиків. Уже від своїх початків воно вело активну боротьбу проти католицтва, у будь-яких його формах і виявах, перетворюючи це на частину державної політики Московського царства. Щоправда, слід віддати йому належне, воно ніколи не додумалось до такого, як сербський цар Душан Сильний, який карав смертю за «ересь лантинску». Тому очікувати якихось епохальних змін у його ставленні до католицтва і католиків не доводиться.

Попри тарахкотіння різних «поміркованих» голосів про те, що УПЦ МП – це не РПЦ, про миролюбивість українських експонентів московського цареславія, про українськість УПЦ МП, владика Маркевич і ціла когорта московсько-православних архієреїв в Україні є достатнім доказом того, що подібне тарахкотіння, не залежно від наміру тарахкотілок, є видаванням бажаного за дійсне.   

Москва, на жаль чи на щастя, не здатна відректися своїх імперіалістичних мрій. І її церква – так само.

о.Орест-Дмитро Вільчинський

КАТОЛИЦЬКИЙ ОГЛЯДАЧ