Попри те, що дві великі атеїстичні ідеології ХХ ст., якими були націонал-соціалізм та комунізм, упали, у світі помітні намагання запровадити так званий світський, або секулярний гуманізм.
Постає, отже, загальне та основоположне запитання: чи атеїстичний гуманізм узагалі можливий? Чи секулярний гуманізм буде і надалі гуманістичним? Чи людина вціліє поза Богом?
Першою платою за заперечення Бога є втрата правди. Про існування Бога ми дізнаємося не тільки завдяки вірі, але також розумовим шляхом: завдяки загальним та філософським роздумам.
На шляху філософських роздумів про людину та цілий космос з’являється пізнання Бога як остаточне пояснення світу. Хто прагне заперечити існування Бога, або принаймні піддати Його сумнівам, мусить засумніватися у роздумах щодо світу. Залишаються тільки міф, гноза і наука у вузькому розумінні, яка має незмінно гіпотетичний характер і для якої правда не є критерієм науковості. Науки в такому завуженому розумінні (математичні, природничі й гуманітарні) за своєю природою нездатні досліджувати питання існування Бога, безсмертя людської душі, мети і сенсу виховання, держави, політики, права тощо.
Що ж тоді з існуванням Бога або людської душі? Або оголосити, що Бога і душі нема, — або ствердити, що ці питання неможливо вирішити раціонально. Так чи інакше, із втратою правди про Бога губиться й правда про духовність людини та її остаточне призначення.
Інша ціна, яку платить людина за неприйняття Бога, — втрата основ моральності. Якщо (не маючи безсмертної душі) людина нічим суттєвим не відрізняється від тварин, і немає Бога, який був би її призначенням, то людське життя зводиться до природних та матеріальних процесів. Однак у межах природи немає моральності. Там є тільки бездумне задоволення інстинктів та емоційних потреб. Тоді люди можуть чинити так само. Суспільним життям — як природою — може керувати «боротьба за існування», а метою політиків стає здобути якнайбільше для себе, для своєї партії та свого електорату. Та «боротьба за існування» виглядає по‑різному: боротьби класів, ліберальної програми тощо.
До того ж, якщо правди про людину, про добро та зло, про сенс людського життя осягнути неможливо, то, зрештою, навіщо жити? На яких підставах організовувати суспільне життя, виховання? Чим, якщо не правдою, керуватися у житті? Відповідей не доводиться довго чекати: керуймося почуттями та пристрастями. Нехай кожен робить те, що йому хочеться (це назвуть свободою). Інші кажуть, що воля більшості (так звана сила) має вирішити, що слушне («зробімо референдум!»). Ще інші, або ті ж в інших ситуаціях (наприклад, стосовно уроків релігії в школі), твердять, що меншість має диктувати те, з чого більшість має вибрати.
Належить зважати на те, що дезорієнтованим людям старі марксистські та нові «європейські» ліберальні політики підкидають ще й інші «нейтральні» цінності, аби втілювати їх у життя(так, наче цінності можуть бути нейтральними, тобто невизначеними). Таким чином збувається пророцтво Ніцше: Бог помер, а людина знаходиться за межами добра і зла. Тільки чи це все ще гуманізм, якщо людина втратила свою безсмертну душу, вічне призначення, а тут, на землі — правду і моральність? Що ще залишилося від людини? І що виявиться метою людського життя, коли у людини забрати Бога? Коли людина перестає жити у перспективі того Абсолюту, яким є Бог, тоді її життя визначає інший абсолют: гроші, секс, влада, військова міць і т. д., позаяк людина завжди працює заради чогось. Коли це «щось» нижче від нескінченного вмісту людського серця — починається трагедія людини; тому атеїзм (також агностицизм) це за своєю природою явище, так би мовити, нелюдське. Невипадково на ґрунті секулярної етики (яку ще називають незалежною) часто санкціонуються аборти, евтаназія, гомосексуалізм, подружня невірність; економіка функціонує за законами ринку, не надто турбуючись про те, що буде з людьми, які працюють на підприємствах чи у закладах, які занепадають; а в політиці мислять категоріями державних чи промислових інтересів, а не категоріями блага людини. Коли людина престає бачити у Богові свій орієнтир, вона починає творити хибну етику і нелюдські соціально-політичні програми, посягаючи на «плід із дерева добра і зла»; намагаючись посісти місце Бога, людина зрештою дегуманізується, втрачаючи правду і розуміння того, що є добре, а що зле.
о. Пьотр Москаль. Секулярний гуманізм?
«Біля джерел тотожності європейської культури».
(„U źródeł tożsamości kultury europejskiej”, red. T. Rakowski, Lublin 1994, s. 123‑125)
