Термін «культура Смерті» останнім часом став все частіше зустрічатися в статтях і висловлюваннях. Це відбулося спочатку в середовищі католицьких священнослужителів, а пізніше і в більш широких колах західного суспільства.
Однак, в українську (та російську) мову це словосполучення ще практично не проникло і його смислова та емоційна складова не завжди зрозуміла для україномовної (чи російськомовної) аудиторії. У зв'язку з цим ми хочемо трохи підняти завісу, що приховує суть цього явища.
Звідки бере свій початок термін «культура Смерті»?
Саме по собі це словосполучення вперше увійшло у вжиток після того, як Папа Римський Іван Павло II кілька разів згадав його в посланні Evangelium Vitae, яке вважається одним з найактуальніших і найвпливовіших праць, написаних ним під час перебування на чолі Католицької церкви. Evangelium Vitae перекладається з латині як «Живе Євангеліє». У цьому посланні Іван Павло II написав про істинну цінність кожного людського життя, яку необхідно приймати і любити з моменту зачаття до моменту природної смерті.
Наведемо цитату з цієї чудової праці: «Це положення, зі своїми світлотінями, має дати нам повне усвідомлення того, що ми спостерігаємо неймовірне і драматичне зіткнення добра і зла, смерті і життя, «культури Смерті» і «культури Життя». Ми не лише «стикаємося», але і неминуче перебуваємо «посеред» цього конфлікту: ми всі залучені і ми всі маємо свою частину в ньому, причому наша невід'ємна відповідальність полягає в тому, щоб обирати, безумовно, сторону життя».
Можливо, що Іван Павло II вивів формулювання «культура Життя» і «культура Смерті» з Дідахе – Вчення дванадцяти апостолів, церковного тексту, написаного в першому або другому столітті існування християнства. Дідахе містить фрази «шлях Життя» і «шлях Смерті».
Що означає фраза «культура Смерті»?
«Культура Смерті» являє собою дуже обширний термін, який описує злу поведінку індивідуума і суспільства. Однак, він поширюється не тільки на злі діяння. У своєму глибокому розумінні, цей термін описує потяг нашої культури в сторону гріха, похоті і смерті. Наша культура не тільки дозволяє, але й просуває аборти, евтаназію, вбивство, помсту, самогубство (при зовнішньому сприянні та без), війну, смертну кару, контрацепцію, клонування, стерилізацію людини, дослідження над ембріональними стовбуровими клітинами і самим плодом, екстракорпоральне запліднення, гомосексуальність, безладні статеві зв'язки, подружню невірність і розлучення.
Ці нахили ведуть до руйнування життя та її природних джерел. Вони знецінюють людське життя і ведуть до стрімкого зростання різних видів пороків. Коли ми не цінуємо людське життя, ми перестаємо цінувати людей. Це веде нас до гріха, тому що ми шкодимо собі та іншим, оскільки не бачимо образу Божого в інших людях.
Ось що говориться у Вченні дванадцяти апостолів про «шляхи Смерті»: «А шлях смерті такий: передусім, це зло і прокляття: вбивства, перелюбства, злодійство, ідолопоклонство, чари, чаклунство, грабунки, лжесвідчення, лицемірство, нещирість, обман, зарозумілість , розбещеність, сваволя, жадібність, непристойна мова, заздрість, самовпевненість, зарозумілість, хвастощі, переслідування добра, ненависть до істини, любов до брехні, незнання нагороди за праведність, не прагнення до добра і праведного судження, збереження злого, а не доброго, віддалення від лагідності і довготерпіння, любов до марнославства, прагнення до помсти, відсутність жалості до бідних, неувага до стражденних, незнання Того, Хто створив усіх, вбивство дітей, знищення творіння рук Божих .... Всього цього, діти, відстороняйтеся».
Кардинал Кормак Мерфі-О'Коннор також повторив слова «Живого Євангелія», зазначивши, що без моралі «сильні вирішують долю слабких», і «таким чином одні люди стають інструментами інших. Ми вже стоїмо на цьому шляху: бо як ще визначити припинення шести мільйонів життів в утробі матері, з тих пір, як був узаконений Акт про аборти і став проводиться відбір ембріонів на основі статі і генів?»
Захисники «культури Життя» стверджують, що «культура Смерті» відбивається в політичних, економічних або євгенічних вбивствах. Вони звертають увагу громадськості на історичні події, такі як велика чистка в СРСР, і Голокост у нацистів, як на приклади знецінення людського життя, взятого у своєму крайньому прояві. У США цей термін використовується прихильниками руху pro-life (англ.: за життя) щоб позначити легалізацію абортів і евтаназії. Вони іноді порівнюють своїх опонентів із злочинцями нацистського геноциду, заявляючи, що вони поділяють таке ж зневажливе ставлення до людського життя. http://pravoslavnews.com.ua
Як поширюється «культура смерті»?
«Тисячі миль відділяють травмованих юних біженців з Косово і американських дітей, що постраждали від насилля та інших бід, але емоційна відстань між ними, мабуть, не така вже й велика» (Марк Кауфман, газета «Вашингтон пост»).
Незалежно від нашого бажання смерть прямо або посередньо впливає на нас усіх. І немає значення, де ми живемо — чи там, де точиться воєнний конфлікт, чи в країні з відносною стабільністю.
ОЗНАКАМИ «культури смерті» є численні випадки депресії, поширення загальної тривоги й страху, наркоманії, згубної поведінки, абортів, самогубств і масових убивств. Професор Майкл Керл з факультету соціології та антропології університету Трініті в Сан-Антоніо (Техас, США) пояснює, як маніпулюють темою смерті: «З перспективи кінця двадцятого сторіччя [тобто у 1999 році] ми бачимо, що... смерть стали визнавати основною рушійною силою життя, життєздатності та структури суспільного ладу. Смерть — муза релігії, філософії, політичних ідеологій, мистецтва та медицини. Завдяки їй розпродуються газети та страховки, вона надає гостроти телепередачам та... навіть стимулює розвиток промисловості». Отож розгляньмо на деяких прикладах, як це явище, «культура смерті», проявляється в наш час.
Щоденним виявом «культури смерті» є продаж зброї. Хоч нею вбивають солдатів, але здебільшого від зброї гинуть цивільні, серед них ні в чому не винні жінки і діти. На війні, чи то громадянській, чи ще якійсь, життя людини знецінюється. Бо скільки ж коштує куля найманого убивці чи снайпера?
Доступність зброї у певних країнах призвела до загрозливого і постійного зростання кількості вбивств як окремих осіб, так і цілих груп людей. Після того як у литтлтонській школі сталася трагедія, зазвучали протести з приводу повсюдного продажу зброї і доступності її для підлітків. Кількість вбитих у США молодих людей викликає величезне занепокоєння: за даними журналу «Ньюсуїк», в середньому за тиждень гине 40 осіб. Майже у 90 відсотках випадків їх вбивають з вогнепальної зброї. Тобто жертв стільки, скільки гинуло б щороку в 150 таких бійнях як у Литтлтоні!
Тему смерті часто використовують у фільмах. Наприклад, подеколи розпусту, насилля, наркоторгівлю та організовану злочинність зображають як щось принадне, і таким чином применшують цінність життя і моральних принципів. У деяких фільмах змальовується міф про життя після смерті та спроможність мертвих навідувати живих. Тому смерть постає навіть у романтичному світлі і складається враження, що це щось буденне і малозначне.
Те ж стосується деяких телепрограм і музики. За повідомленнями в новинах, юні вбивці з Литтлтона були палкими поклонниками рок-співака, який здобув славу «за свою бісексуальну поведінку, сатанинський сценічний образ» та пісні «про бунт і смерть».
У США змінили систему рейтингу телепрограм, щоб підлітки не дивились те, що могло б їм зашкодити. Але результат був протилежний очікуваному. Джонатан Олтер написав у журналі «Ньюсуїк», що це «ще більше стимулювало цікавість дітей до забороненого». Автор статті також додав, що аби присоромити і зобов’язати відповідальних осіб надавати менше місця насильству в засобах масової інформації, президенту Клінтону довелося б «прилюдно перелічити назви усіх великих компаній (та імена їхніх директорів)», які не тільки випускають криваві бойовики та записи у стилі гангста-реп, але й комп’ютерні ігри, в котрих діти можуть «здійснювати «віртуальні» вбивства».
Смерть у відеоіграх та Інтернеті
У своїй книжці «The Deathmatch Manifesto» Роберт Веринґ аналізує популярність серед підлітків ігор з серії «смертельний двобій»*. Містер Веринґ вважає, що навколо них виникло підпільне товариство гравців. Ці ігри дають не знання, а вчать вбивати. «Гра з реальним противником з якоїсь частини світу і можливість утвердити себе — джерело гострих відчуттів. У це дуже легко втягнутися»,— зауважує Веринґ. Підлітки захоплюються сценаріями, які дозволяють вести криваві битви у віртуальному тривимірному просторі. Хтось, не маючи доступу до Інтернету, купує пакет відеоігор, щоб розважатися вдома біля телевізора. Інші ж ходять туди, де можна за певну плату пограти у відеоігри і взяти участь у «віртуальних» смертельних боях.
Хоч ігри такого типу поділяються за категоріями для гравців різного віку, на це майже ніхто не зважає. Ось що говорить чотирнадцятирічний Едді із США: «Люди звичайно говорять, що тобі надто рано грати у такі ігри, але все одно продають [їх]». Йому подобається гра, суть якої полягає у постійній стрілянині. Батьки не схвалюють цю гру, проте рідко звертають увагу, чи він грає в неї. Один підліток дійшов такого висновку: «Наше покоління чутливе до насилля значно менше, ніж будь-яке інше. Телевізор виховує дітей більше, ніж батьки, а телебачення підладжується до їхніх фантазій про насильство». Джон Ліленд написав у «Ньюсуїк»: «Сьогодні [у США] 11 мільйонів підлітків користуються Інтернетом і більша частина їхнього життя проходить у недоступній багатьом батькам сфері».
Спосіб життя, що призводить до смерті
А що відбувається поза світом «смертельних двобоїв» і брутальних фільмів? Хоч у реальності ніхто не бореться у смертельних двобоях з химерними істотами, спосіб життя багатьох людей дуже небезпечний. Наприклад, попри те, що члени сімей, організації охорони здоров’я та інші авторитетні особи застерігають про небезпеку куріння та наркоманії, кількість жертв продовжує рости. Дуже часто ці звички призводять до передчасної смерті. Великі монополії та наркоторговці наживаються на відчаї, безнадійності та духовній бідності людей.
Чи Біблія говорить про смерть як підхожу тему для розваг? Чи вона виправдовує спосіб життя, який може призвести до смерті? Ні. Для правдивих християн, як і для апостола Павла, смерть — це «ворог» . Християни ставляться до смерті не як до чогось привабливого чи якоїсь забави, а навпаки, як до чогось протиприродного, прямого наслідку гріха і бунту проти Бога . Смерть не входила в початковий намір Бога стосовно людей.
Про Сатану сказано, що в нього є «влада смерти». Його названо «душогубом» не обов’язково тому, що він безпосередньо спричиняє смерть, але тому, що робить це непрямо. Він вдається до обману, спокушуючи людей грішити, заохочуючи до поведінки, яка веде до зіпсуття та смерті, прищеплюючи кровожерливість у розуми та серця чоловіків, жінок і навіть дітей (Євреїв 2:14, 15; Івана 8:44; 2 Коринтян 11:3; Якова 4:1, 2). Але чому ж головною мішенню є молоді люди? Як допомогти їм? http://wol.jw.org
