|
 | | |
|
Головна » Повчальні історії, притчі
У селі Гуменець на Пустомитівщині колись ще за австрійських часів був панський фільфарок. Господарем його був жид Готисман, який, крім того, мав у своїй власності ще й палац у Львові, що вище парку ім. Костюшка. Взимку пан барон (так називали його мешканці села) більше перебував у Львові, а влітку перебирався на село, ближче до природи.
Село мало багаті землі, частина яких належала його мешканцям, якоюсь частиною володіла церква, але власником більшої половини сільськогосподарських угідь був саме пан барон. Мав репутацію доброго господаря і доброї людини, тож селяни поважали його.
...
Читати далі »
|
Напевне, Ви пам’ятаєте мою розповідь про журналіста, письменника, політичного діяча Осипа Назарука, життя якого у жовтні 1939 (коли втікав зі Львова до Варшави) висіло на волосинці, і врятувала його щира молитва до Богоматері.
Бо коли Назарук помолився, то відчув, що Богородиця немовби огорнула його омофором – і для енкаведистів він став недоступний…
Подібних випадків порятування таким чудесним способом – через глибоку молитву – тисячі. Я навів один із них, але, гадаю, дуже переконливий і повчальний.
Так само зафіксовано
...
Читати далі »
|
"Святіший Отче, цими руками я ще кілька років тому вбивав дітей. Дівчаток і хлопчиків. Тоді для мене це були "плоди", а замість того, щоб говорити про вбивство, я говорив про операцію аборту. Тепер віддаю через твої руки Богові ці знаряддя злочину". Так сказав доктор Антоніо Орієнте до Папи Франциска, вручаючи йому гінекологічну валізу, під час завершення конгресу гінекологів-католиків, скликаний, як і щороку, організацією "Mater Care". Папа прийняв лікарів на приватній аудієнції 20 вересня.
Навернений
...
Читати далі »
|
Під час святкування Йом Кіпур у синагозі рабин Ісраель Золлі побачив Ісуса, Який сказав йому: «Ти тут востаннє. Підеш за мною».
Навернення в католицтво рабина Ісраеля Золлі досі є скалкою в оці багатьох євреїв, які не прийняли вчинку неофіта з Риму, звинувачуючи його в опортунізмі, що виникає з браку порозуміння з місцевою спільнотою. Пошуки колишнього рабина Трієста і Риму були набагато глибшими, ніж поверхневі тлумачення вражених ортодоксів.
...
Читати далі »
|
Василь чахнув на очах. Їсти не міг, лише інколи просив холодної води. Колись вродливе лице мало тепер колір жовтої глини, а пальці на руках нагадували тоненькі патички.
- Анно, - попросив він одного разу свою дружину, - присядь, будь ласкава, біля мене, бо я маю тобі щось сказати.
- ???
- Скоро, дуже скоро, може ще й навіть нині пополудні я вас покину...
- Василю!..
- Не перебив
...
Читати далі »
|
Свято Покрови — це вшанування і святкування тисяч об’явлень Пресвятої Богородиці впродовж віків по всьому світі. Всі вони є дивними і незбагненними знаками, через які Господь являє собою милість нам.
Найбільшим із таких чудес — єгипетські об’явлення Божої Матері, які почалися 2 квітня 1968 року. Того дня ввече
...
Читати далі »
|
«… Маріє, тут на Колимі тільки що починається літо. Щодня сонце, хоч низенько й майже не заходить, пригріває щораз більше.
Душа радіє, що настали теплі дні, хоч комарі і всяка комашня ожила, але навкруги зазеленіли долини і навіть гори.
На жаль, літо тут так швидко проминає, як один день. Зате зима дуже холодна і довго-довго тягнеться. Я сам не знаю, як це все витримую.
Людина дуже слабе сотворіння і зіпсута гріхом. Невинні люди втрачають тут всяку гідність, бо над ними знущаються такі ж люди, яким все дозволено; маючи владу, вони глумлят
...
Читати далі »
|
Господи Иисусе Христе сыне Божий помилуй нас грешных!
Всё пронеслось как страшный сон, жутко вспоминать. Сегодня ключевой день — я в первые за 20 последних лет переступил порог церквушки в которой меня крестили. Замкнулся какой-то круг, этап моей жизни, где нет Бога и нет Веры. Слава Богу он замкнулся.
В последний раз я был тут с моей прабабушкой Ефросиньей, терской казачкой, единственным верующим человеком в моей семье. Любимая Бабуля сквозь войну, сквозь безбожный красный режим пронесла, словно для меня, чтобы передать по наследству — Христианскую Веру терских казаков. Ни д
...
Читати далі »
|
О Маріє, Зоре зір!
Ти даєш нам ласк без мір...
Неустанний Твій покров
Поміч дати все готов.
Марія! Одне тільки слово, а в серці вже - віхола ніжності! Одне тільки слово, а в тебе вже виростають крила. Одне-однісіньке слово, а скільки в ньому любові і сили! Казав один святий: "Знай: щойно ти вимовиш "Богородице Діво..." - а Вона, Марія, твоя Мати, Мати всіх людей, вже стоїть біля тебе, готова тобі допомогти". Немає скорішої помічниці, немає вірнішої заступниці. В цьому ми переконуємося щодня, на кожному кроці життя, хоч, можливо, й не завжд
...
Читати далі »
|
У першому розділі своїх "Духовних вправ" св. Ігнатій Лойола показує, яким важливим є розважання над нашими гріхами. Коли, розважаючи, ми усвідомимо собі, скільки разів ображали нашого Отця і Добродія - огортає нас страх. Розважаючи, ким є ми, а ким Господь Бог, яким Він є великим і могутнім, а які ми малі, Він - святий, а ми огидні й нікчемні через наші гріхи - дивуємося, що Господь Бог до нас такий терпеливий, і тоді видобувається з нашого єства вигук здивування: "Як це можливо, що ангели і святі, ці найбільші приятелі Бога, мене зносять, якщо я так часто ображаю їхнього найулюбленішого Отця і наймилішу їхню Царицю? Як ц
...
Читати далі »
|
Влітку 2005 року на свято Різдва Йоана Хрестителя
місцевий священик після святкової Служби Божої усім іменинникам дарував
образочки Матері Божої Фатімської. Я ще тоді був далеким від церкви і
належав до числа тих людей, які кажуть: "Нащо ходити до тої церкви? Адже
головне - жити нормально. Бог і так один! Бог добрий, Він всіх любить і
все прощає!" Хоч до церкви я не ходив, та все ж відтоді той образок
замешкав у моїй кімнаті. Мати моя найрідніша підійшла після Служби до
отця і попросила для сина свого образок. Прийшовши додому, не сварилась
зі мною, як то іноді бувало, за те, що не ходжу до церкви, а привітала
мене з іменинами і подарувала образ
...
Читати далі »
|
У перші післявоєнні роки мені довелось брати участь у двотижневій
духовній місії в одному з великих міст на повернених територіях. Вже на
третій день мою увагу привернула жінка, яка завжди стояла неподалік від
амвону. Після закінчення проповіді чи служби вона довго молилась і
покидала церкву однією з останніх. Минув тиждень
читання проповідей для жінок, і ми розпочали читання проповідей для
чоловіків. На початку того ж тижня парафіяльний священик повідомив мене,
що в канцелярії на мене чекає особа, яка хоче зі мною порозмовляти. Це
була та сама молода жінка.
...
Читати далі »
|
В мене вже підростали двоє дітей, і раптом
виявилося, що я вагітна втретє. Але я повинна була перервати це життя.
Іншого виходу в мене не було. Повірте, так буває... Виявилося, що аборт -
платна послуга, і коштує досить багато. Звичайно, багато жінок міркують
по-іншому: операція позбавляє їх від проблем, і за це дійсно можна
заплатити. Але мені це чомусь здалося парадоксальним.
Все ж я прийшла туди, в гінекологічне відділення лікарні.
Кілька років тому я лежала тут з першою дочкою, на збереженні. Я
пам'ятаю, як з іншими майбутніми матусями ми обговорювали «абортниць».
Ми говорили, що деяким з нас ск
...
Читати далі »
|
Слава Ісусу Христу!
Мій шлях до Бога був непростим. Народилася 1968 року
на Харківщині, де й виросла в маленькому містечку з поетичною назвою
Барвінкове, що походить від прізвища його засновника - вільного козака
Івана Барвінка, що, втікаючи з товаришами від кріпацького поневолення,
заснував у так званому Дикому полі невелику слободу.
До церкви мене вперше привела бабуся. Звичайно, це
була православна церква, бо інших на той час у нас не було. Бабуся Ганна
часто брала мене з собою на Службу Божу, особливо на великі свята. Вона
була побожною, знала багато молитов,
...
Читати далі »
|
Металевий хрестик, який вручили 72-річному
священику Іванові Петрушці із прикарпатського села Луги ще у 1976 році, в
день його урочистої посвяти у сан, вберіг поважного панотця від
смертельного удару блискавиці... До віддаленого бойківського гірського
села дорога важка. Сюди, через дуже погані дороги їздить вдвічі менше
рейсових автобусів. Машинами також добратися важко, бо ніхто не хоче
нівечити авто на відремонтованих, напевно ще за радянських часів,
сільських шляхах. Каменистими стежками у вщент переповненому старенькому
автобусі лише за півтора години приїжджаю з райцентру Рожнятів до
Лугів. |
Коли Катерина виходила з крамниці, її перестріла секретарка сільської
ради Валентина Іванівна і почала розмову з нею: – Хочу з вами
поділитися своїми думками. Нічого поганого вам не бажаю, лишень, аби все
було добре. – То кажіть… – У мене є дочка Дануся, а у вас – син Роман. Може б, ми
їх одружили та й справили гарне весілля. – Я не проти, щоб Роман
женився, але, як бачу, він такого бажання не проявляє, тай роки ще не
підійшли. А навпаки, він горить бажанням навчатись, тому цілими днями і
вечорами сидить з книжками і готовиться, щоб поступити в інститут, –
говорила спокій
...
Читати далі »
|
Було собі Волове Очко високого роду, бо з самого Раю походило – мале,
сіро-жовте, як усі. І як усі, від самої своєї появи на світ, було вірним
тому, чого його Бог навчив.
А я була з вищого, королівського, роду... але рід мій не був вірним, як
рід Волового Очка – була на ньому велика вина, а тому кара велика
шаленіла й лютувала серед нього. І мала лютувати доти, доки втраченого
свого королівства від ворога не відіб’ємо. Отож, сталося так, що це
Волове Очко ввірвалося у моє життя. А як воно нагадало і про високість
наших родів, і про кару, що тяжіє над моїм родом, і про королівство
обітоване – тепер уже не знаю.
Я була хвора і часто самітня, і за мн
...
Читати далі »
|
Мені 31 рік. Я заміжня. З нашого подружжя народилося
шестеро дітей (4 хлопців і 2 дівчаток). Ми мешкаємо на Шльонську, в
Руді. Я походжу з Великопольського, але після одруження переїхала до
родини чоловіка. З дитинства виховувалася в католицькій вірі. Моя віра
не базується на ґрунтовному знанні. Біблію знала поверхнево. Полишивши
родинний дім, колисама вже могла розпоряджатися своїм життям, я
перестала цікавитися релігією. Мала серйозні проблеми з чоловіком і
чотирма дітьми (всі народилися рік по року). Була зламана і виснажена.
Не раз думала, що Бог зовсім не турбується про нас, бо маю стільки
проблем.
...
Читати далі »
|
13 травня – День МатеріОдного осіннього дня, будучи у Львові на вокзалі, я бачив ще молоду
матір, яка прощалася зі своїм сином, який був призваний до війська і
відчував, що буде скерований до військових дій в Афганістані. – Андрію, дуже тебе прошу: молися до Матінки Божої, бо я так хочу,
щоб ти повернувся додому, – говорила зворушеним голосом мати до свого
сина. Вкладаючи в руки медалик Матері Божої, мовила: – Цей медалик передав тобі отець Яків, візьми його і бережи. Богородиця тебе захистить. А через деякий час Андрій був у вагоні, п
...
Читати далі »
|
За даними родового дерева, відомого на цей час, парохом в с.
Завалеві (біля Підгайців) в 1747 році був о. Іван Глібовицький. До
шостого покоління його роду серед нащадків були такі відомі постаті в
Україні та за її межами: письменник, публіцист Б. Лепкий, кардинал
Любомир Гузар, директор гімназії Сабат, журналісти, лікарі…До шостого покоління відноситься і мій батько – Теофіль Глібовицький,
народжений в 1902 році в м. Заліщиках, де катехитом української
гімназії був мій дід Софрон Глібовицький.
У 1921 році батько закінчив українську гімназію в м. Львові, а в 1926
році – духовну семінарію, після цього м
...
Читати далі »
|
– Васильку, візьми мене на Великдень додому, візьми мене, синку. Я
притулюся десь у куточку, до рота прикладу хустинку, щоб не кашляти, і
перебуду кілька днів у рідній хаті, де і стіни лікують. Я тут не
витримаю. – Ви, тату, як мала дитина. Тепло вам, чисто, їсти маєте що, ще щось із дому привезу, ліки куплю. – Я не хочу їсти, Васильку, я вже рік не був удома, – старий Петро
намагається зазирнути синові в очі. – Я сам залишився в палаті, всіх
забрали додому. – Ну добре, добре, до свят іще чотири дні, якось буде. Василь відвернувся до вікна, а втішений Петро почав ходити палато
...
Читати далі »
|
«Ми можемо бути хворі на рак і бути зціленими, але не
змінитися. Ми можемо радіти перемогою в якійсь неприємній ситуації, але
не змінитися. Але коли є біль в середині нашої душі і ми співпрацюємо з
Божою благодаттю, використовуймо її, тоді страждання має силу нас
змінити».(Мати Анжеліка).
Була на світі маленька дівчинка Яся. Жила вона в селі з батьками і
бабусею. І вчили вони її ходити до церкви, яка була через дорогу, любити
Бога, молитися, сповідатися, бути доброю людиною і християнкою. І ось
ця дівчинка виросла, стала дорослою і самостійною. І чим старшою
ставала, чим самостійнішою, тим ч
...
Читати далі »
|
Спомини Марти Ганушевської-МалкошЯ мала велике щастя народитися в українській патріотичній родині о.
Михайла та Ірини з Горникевичів Ганушевських. Нас, дітей, було дев’ятеро
- п’ять синів і чотири дочки. Всі п’ятеро моїх братів: Мирон, Теофіль,
Богдан, Степан, Тарас і сестра Ірина були членами ОУН. Сестра Марія була
членкинею Союзу Українок. Брат Теофіль був військовим референтом в ОУН.
Він один із братів, що служив у польському війську. В 1940 р. Теофіля
арештували, довго катували і засудили на кару смерті. В 1941 р. був
замордований у Станіславській тюрмі разом з іншими по
...
Читати далі »
|
Стояла на залізничному пероні, нетерпеливо очікувала. Ще хвилька, і над'їде...
Вже рік минає, як поїхав. Закінчив торговельну
академію, працював в одній великій фірмі за кордоном для практики.
Сьогодні вертається додому, щоб зайнятися крамницею своїх батьків.
Подвійна радість для неї на ці Різдвяні свята. Приїде брат, якого вона
так давно не бачила і так за ним тужила. Вона його любила найбільше з
усіх людей на світі. Перед ним вона нічого не таїла. Він знав всі її
думки, всі її таємниці. Вона знала, що він, її Славко, мав для неї,
своєї сестри Настусі, також особливе серце. Чи думав він і на чужині
ст
...
Читати далі »
|
Її історія опинилася в моїх руках
випадково, хоча, мабуть, все це вигадка і насправді немає ніякої
історії, як мене змусили потім говорити. Завжди бракувало чогось нового,
начебто про все вже було написано, та й наше місто, таке спокійне і
тихе ззовні, здається, не мало чого в собі ховати. І якби не історія
Міріам, я б досі так думав.
Повертаючись чергового вечора
додому, у пошуках нового сюжету, чи то радше жертви, я оціпенів від
подиву: назустріч мені бігла (так, власне бігла) Магдалена. Її обличчя
променіло такою шаленою радістю і щастям, що здається його б вистачило
на весь світ. До кінця свого життя я н
...
Читати далі »
|
Не вшановувати, не благоговіти і не
преклонятися перед явними знаками Творця, насміхатися з них — це
зневажати нашого Господа, і за це може бути кара.
А тому напередодні дня святого
Миколая хочу нагадати подію, яка сталася 1956 року в російському місті
Самарі (тоді Куйбишев) і буквально приголомшила місто та всю країну.
Працівниця заводу Зоя зі своїми друзями планувала
вдома зустріти Новий рік. Її мама була віруючою, строго дотримувалася
всіх церковних приписів й просила не справляти в Різдвяний піст розваг,
але донька не послухал
...
Читати далі »
|
Зимової ночі перед
дев'ятнадцятим грудня Святий Миколай опускається на срібній вервечці з
неба на землю. Сивобородий, у довгій золотавій киреї, він заходить до
кожної хати і кладе дітям у черевички або під подушки свої пречудові
небесні гостинці. Правда, збитошникам Святий Миколай дарує хіба що
прегарного прутика, бо з неба він бачить кожного з нас і добре знає, хто
чемний, а хто й не дуже...
Святий Миколай - Що ти хочеш отримати в
нагороду за добре життя на землі? - запитав Го-сподь у Миколая,
...
Читати далі »
|
… Настав ще один ранок, життя вирувало, батьки поспішали на роботу,
старші брати готували свої портфелі до школи; лише Іванко залишався в
дома із бабусею, котра мерщій бігла до кухні, щоб встигнути зварити
їсти. Але той день був незвичайний, у цей день до їхньої домівки мав
завітати святий Миколай. Хоч Іванко був маленький, але дуже багато чув
про святого Миколая, він знав, що якщо він буде нечемний, то його
домівку може оминути і він залишиться без подарунка… Із
самого ранку землю вкривав пухнатий, сріблястий сніжок. Іванко підбіг
до бабусі, обняв її і тихенько прошепотів: «Я так хочу дістати санчата,
а правда, що я б
...
Читати далі »
|
СВЯТИЙ МИКОЛАЙ
Народна легенда
Іде святий Миколай полями, лугами, а за ним
поспішають янголи, які несуть дарунки для добрих чемних дітей.
Ходить святий Миколай по всіх усюдах, минає
хати, палаци, села, міста, роздає дарунки, благословляє і втішає бідних
та нужденних.:
Так він зайшов до села, в якому під самим лісом
стояла хата. Двері відчинені, на порозі сидить хлопчина, босий,
розхристаний, у подертій одежині і вдивляється в небо, у ту молочну
дорогу, що з небесних палат веде на землю.
Це малий Тар
...
Читати далі »
|
Казка
Високо-високо в небі жило
маленьке янголятко.
Там йому було дуже весело. Воно стрибало з хмарки на хмарку,
спускалося вниз із сонячним промінням і бігало під небесним дощем. А
коли ставало холодно, ловило сніжинки і робило з них блискучі ланцюжки.
Воно було дуже щасливе!
Янголятко особливо полюбляло
зиму, бо в цей час на небі все мінялося. Починався рух і метушня:
старші янголи бігали, щось носили, складали, прикрашали; великі небесні
робітні відкривалися, і там всі завзято працювали. Так! Наближався час,
коли Святий Отець Миколай завітає до всіх чемних дітей зі св
...
Читати далі »
|
Вона люто ненавиділа свою сусідку. Через неї, метку і проворну, у
якої в півдесятої ранку вже висіла на шнурку випрана білизна, Галина
втратила і сон, і апетит. І врешті-решт злягла в прямому розумінні цього
слова. І всім було дуже дивно, адже ще зовсім недавно вона була здорова
і життєрадісна.
А все почалося з тих металопластикових вікон, які сусіди замовили, а
через тиждень молоді майстри весело вже орудували молотками і ломом,
руйнуючи цілком ще придатні, на думку Галини, віконця-двійняки і
встановлювали нові, гарні, білосніжні. Ах, як їй хотілося б такі ж! Та
де там! З її скупердяєм таке неможливе. А тут ще й
...
Читати далі »
|
Ангелів можна зустріти всюди, навіть в Техасі! Ось свідчення Джона
Хейна, американця 1924 року народження, дуже схожого на бізнесмена в
черепахових окулярах з реклами 50-х років. Я запам'ятав його історію,
тому що подія з ним надає значну вагу його свідченням. Досить легко
отримати свідчення когось, що Ангел врятував його в тих чи інших
обставинах. Але в 99% випадків немає жодних доказів, тоді як у Джона
Хейна є безсумнівне, незаперечна досьє. Як всі американські
чоловіки, він присвячував своє життя своєму підприємству, працюючи майже
по 18 годин на добу. Також, він ходив по неділях до церкви зі своєю
дружиною, і це все. Звичайне життя середнього янкі
...
Читати далі »
|
- Хто Ти? - Спитала найстарша з трьох дітей Лусія. - Я - Цариця Святого Розарію, - відповіла прекрасна Пані. Вона назвалася Царицею, і я в молитвах промовляю до Неї: Погоджуюся бути Твоєю підданою, приймати Твої послання як накази. Приходячи до людей, Марія повторює: «Моліться Розарій». Важко! І я вирішила написати Їй листа. Як же почати? «Добридень, Ваша Величність»? Або «Премилостива Господине»? Дивно, що серед багатьох людей ми звично звертаємось на «Ви», а до Цариці Неба і Землі, як і до Самого Бога, зручніше звертатися словом «Ти». З одного боку, це інтимніше, рідніше, як діти до батьків. Але з іншого - спрощеність ле
...
Читати далі »
|
Шановний читачу, дорогий приятелю, брате! У цей час, коли в Україні є
слабкою віра, зменшується надія, остигає любов до Господа Бога і до
ближнього, до святого, побожного життя, постараймося з підтримкою Святої
Божої благодаті покласти хоч маленьку цеглинку в загальну будову
духовності нашого багатостраждального народу. Такою цеглинкою нехай
стане оця скромна стаття про Материнську опіку Матінки Божої Пречистої
Діви Марії, Її заступництво за нас перед Господом Ісусом Христом.
Поштовхом до написання цих рядків стало саме те, що я упродовж свого
нелегкого життя, починаючи з дитинства і закінчуючи старшими роками,
...
Читати далі »
|
Коли Карен відчула, що завагітніла, як кожна добра
мати, прагнула підготувати свого трилітнього сина Міхаела до приходу на
світ братика або сестрички. За якийсь час жінка довідалася, що в неї
народиться дівчинка. Кожного дня Міхаел співав для своєї сестрички, яка
росла в животику мами. Так він вчився любити її. Вагітність у Карел
розвивалася нормально, вона брала активну участь у щоденних клопотах,
сумлінно виконувала свої обов'язки. Врешті, настав день, коли Карел мала
народити дитину. Через декілька годин сестричка Міхаела прийшла на
світ. Але стан її стан здоров'я погіршився. Швидка допомога завезла
дитину до лікарні Св. Марії. Там немовлятк
...
Читати далі »
|
Падав густий, лапатий сніг, а в теплій і затишній
кімнаті за письмовим столом сидів молодий помічник священика й
задумливо дивився на чистий аркуш паперу, на якому й досі не було ні
рядочка. Ще з юності він мріяв служити Богові та стати священиком.
Позаду роки навчання на богословському факультеті університету, й
ось уже кілька місяців він - помічник священика великої церкви. Завтра
Різдво, й так сталося, що парох захворів, тож Різдвяну проповідь
доведеться говорити саме йому. Він так мріяв про це! Така нагода
донести до людей Добру Новину! Юнак із самісінького ранку сидить за
письмовим столом - а на аркуші й досі нема
...
Читати далі »
|
Часто в житті бувають години, коли власних сил, досвіду та наснаги не вистачає, щоби подолати той чи інший життєвий перевал.
Протягом п’яти років навчання в університеті я неодноразово
зверталася зі щирою молитвою до Господа Бога не лише в скрутні хвилини,
але і з постановою вдячності за пережиті під Божою опікою скрутні часи.
При підготовці до державного екзамену – останнього та найважливішого
іспиту в моєму житті – я вирішила покладатися не лише на власні знання
та щасливий випадок, але й постановила звернутися з проханням про
допомогу до святого Апостола Юди-Тадея, одного із дванадцяти апостолів
Христових. Дев’ять днів поспіль я зі своєю родиною підносила
...
Читати далі »
|
На прошлой неделе российский интернет взорвала история 23-летней
Алины Милан, умершей в израильской клинике от тяжелой болезни –
альвиококкоза печени. Несмотря на страдания в течение многих месяцев,
девушка отказалась подписать заявление о принятии израильского
гражданства (которое дало бы ей бесплатную операцию – необходимых 300
тысяч долларов у нее не было), так как это было связано с необходимостью
официально отказаться от ее православной веры. По словам духовника Алины священника храма прп. Серафима Саровского в
Кунцеве Александра Нарушева и самой девушки, еще в ноябре прошлого года
она была поставлена в кли
...
Читати далі »
|
- Чи маєте дітей? Лише одне? - запитує мене вже на завершенні сповіді старенький священик, і незважаючи на його доброзичливий тон і лагідне обличчя, це запитання викликає у мене роздратування. - Так, лише одне. Тому що мені лише 23 роки, тому що першій дитині лише рік, тому що я вчуся в аспірантурі й хочу спочатку захистити дисертацію, - відразу ж сиплю я аргументами, в душі, однак, будучи переконаною, що кількість дітей - це внутрішня справа жінки. - Сестро, - доброзичливо, але твердо перериває мій потік слів священик, - колись ви зрозумієте, що діти - не від чоловіка, діти - від Бога. Минає якихось кілька т
...
Читати далі »
|
Веселе сонечко ласкаво заглядало крізь шибку в кімнату, пускаючи свої
зайчики-пустуни. Вони то розбіга лись по оселі: то блукали по засмаглій
від пилюки стіні, то раптово зіскакували на ліжко, де, посапуючи спала
маленька Оленка. Від сонячного світла дівчинка жмурилась уві сні,
усміхаючись наївною та щирою посмішкою.
Надворі стояв місяць жовтень. Осінь позолотила листя на розкішних
деревах, які від легенького подиху вітру у чарівному вальсі злітали на
землю, вкриваючи її неповторним різнокольоровим килимом.
Раптом з сусідньої кімнати донісся пронизливий крик. Оленка
миттєво розплющила очі і повернулась у жорстоку та
...
Читати далі »
|
- І чому, чому на долю одних випадає стільки випробувань, а инші живуть собі безжурно? - запитувала я себе сотні разів і, не знаходячи відповіді, ще більше впадала у розпач. Оте нещасливе щеплення в дитинстві - мільйони дітей переносять його без жодних ускладнень, а з мене воно зробило інваліда на все життя.. Инколи дивлюся на себе в дзеркало, пробую уявити, якою я була б без своїх вад, і не можу. Оте маленьке круглолице усміхнене дівчатко з довгим білим волоссям на фотографії з мого дитинства - мовби не я. Спастика, що перекривлює обличчя при спробі вимовити слово, фізична кволість, безліч инших болячок, виснажений погляд - ось яка я тепер і якою буду до кінця сво
...
Читати далі »
|
У неї був непростий і надміру гордий характер. Самотньо, без чоловіка й дітей, прожила все своє життя. Працювала, будувала хату, а на старості тільки й залишилося втіхи, що влітку -поратися поволі на городі й у садку, узимку -дивитися старенький телевізор. А ще любила їздити до онучат сестри. Приходила радитися до мене, що їм купити на день народження, чим потішити. Часто навідувалася до нас і довгими годинами сиділа на кухні - переповідала останні новини, що трапилися по сусідству, бідкалася своїми болячками, нарікала на владу, переймалася, чи буде урожай... Деколи це починало дратувати: "І чого ото вона сидить годинами..." Деколи - обурювати, особливо, коли втручалася
...
Читати далі »
|
Таких будинків по всій країні тисячі. Врослий в землю, з маленькими
віконцями. Пройшла б мимо, якби не знала напевно: мені треба саме в цей
будинок, в якому повинна зустрітися з чудом.
Вже було виписане відрядження і куплені квитки, нова плівка заряджена
в фотоапарат, зібрані речі. А на серці незрозуміла тривога, хвилювання,
навіть біль. Не обдурити власне серце: я боюся цієї зустрічі, погано
уявляю собі, як зможу стати перед великим чудом неземної Божої милості:
я, грішна, що "обсуєтилася” в буденщині, маленька людина. Я їду в далеку
оренбурзьку глибинку, в село Державіно, в дім, де вже десять місяців
мироточить двадцять сім ікон
...
Читати далі »
|
Якось поїхав я в Троїце-Сергієву лавру, до мощей прикластися. Стою,
молюся. Дивлюсь, інвалідний візок. Думаю, людина до мощей прикластися
приїхала. Бачу, чоловік вже лежить біля огорожі, де тільки що візок
стояв. Ну, думаю, сповз, бідолаха. А потім подумав: напевно, до мощей
доповзти не може, інвалід все-таки. Всі через нього переступають, до
мощей проходять, а він як лежав, так і лежить. Треба людині допомогти.
Не бабусям же його піднімати і до мощей нести. Підходжу. Бачу, що він
весь скорчений. "Тобі допомогти?” - запитую. А він натужно так, крізь
зуби: "Не зможеш”. "Чого це я не зможу?” - відповідаю. - Та я на одній
руці сорок разів підтягуюся”. Тут чернець н
...
Читати далі »
|
– Ей, пане Форович, то якось нефайно, і, перепрошую, навіть вам не пасує. Та ви ґазда на цілий Болехів, а нині, в таке велике та ще й подвійне свято, їдете в поле до сіна. Нині всі люди (ще з учорашнього вечора) пішли до Гошівської Матінки Божої на Ясну Гору, аби подякувати Господеві за всі ласки та перепросити за свої гріхи, а ви – в поле. Нині ж неділя, та ще й Спаса. – Хлопці, перевірте, чи все з собою взяли: вила, шнури, рубель, – ніби про себе, спокійно і врівноважено говорив пан Форович. А потім звернувся до дідуся, який насмілився зайти до нього аж на обору та ще й дорікати йому: – Я, пане
...
Читати далі »
|
Віра Покора. Таке ім'я і прізвище дали мені батьки, про яких я нічого не знаю і яких ніколи не бачила. Деколи думаю, яке воно символічне для моєї долі. Усе, що пам'ятаю з дитинства, - дитбудинок, а потім - школа-інтернат. Ми, сироти при живих батьках, дуже швидко дорослішали, рано вчилися відрізняти правду від фальші. Але це передчасне дорослішання не могло заглушити відчайдушного прагнення батьківської любови та уваги, якої нам так бракувало. Пригадую, з торбинки няньки випав образочок, я кинулася, щоб його підняти. Почала розпитувати про Діву Марію, котра була на ньому зображена. То були радянські часи войовничого атеїзму, і працівниця інтернату швид
...
Читати далі »
|
Мабуть, у кожної матері, що чекає народження своєї першої дитини, чекає з невимовною ніжністю, радістю, але й певною тривогою, виникає нестримне бажання поговорити зі своєю крихіткою, подумки пригорнути своє малятко до серця... Такі почуття охоплювали й мене, і тоді я брала ручку та папір, і писала своєму ще не народженому синочкові листи. ЛИСТ ПЕРШИЙ"Моє боже, любе дитятко! Як часто розмовляю з тобою подумки. Ось уже чотири місяці, як ми з тобою є одним цілим. Але тільки вчора відчула я твій маленький, але такий наполегливий стукіт. Знаєш, з тобою я почала розмовляти ще рік чи два тому, перебуваючи на чужій землі. Коли на душі було святково, ти прихо
...
Читати далі »
|
Уперше розгублення перед майбутнім і своє безсилля я відчула тоді, коли після цілковитої втрати зору перебувала на лікуванні у військовому шпиталі. Тому самому шпиталі, де працювала після закінчення медучилища. Сама хворіючи на діябет із семи років, я розуміла і любила своїх пацієнтів, і вони любили мене. Мріяла про медінститут - двічі робила спроби вступити туди. Перший раз у приймальній комісії навіть не прийняли документи - саме через діябет. Вдруге не допомогла і відповідна медична довідка - "провалилася" на іспиті. Але я особливо не переймалася - мала улюблену роботу і все віддавала їй. І коли одного разу, прийшовши додому і взявшись поратися на кухні,
...
Читати далі »
|
…Я тоді була красива, молода – років 16 мала. Щаслива, як то
кажуть, пора. Тільки на важкі часи вона припала – повоєнні. Досі
пам’ятаю, як бідно жила наша сім’я. На роботу я пішла рано – треба ж
було заробляти копійку, допомагати мамі ростити меншого брата. Адже
батько із фронту до нас не повернувся. Не загинув – ні. Просто
залишився з іншою – з медсестрою із військового шпиталю. А мама його
всі чотири роки так чекала! Дочекалася…
Життя її й далі не пестило. Годі було сподіватися, що хтось захоче
розділити долю із передчасно змарнілою жінкою із двома дітьми на руках.
Давала собі раду як могла – сама. Мені було дуже прикро – шкода маму,
шкода
...
Читати далі »
|
Я не мав надприродних досвідів, ані містичних переживань,
поки був членом саранської секти «Crna zora» (Чорний світанок) у
Вараждині (Хорватія). Більшість членів цієї організації таких досвідів
не має, хоча все спрямоване на те, щоб щось подібного відбулося – чорний
колір, вогонь, ритуальні обряди, музика… Все це трюк, щоб втягнути
молодь – розповідає про свій досвід 23-річний житель хорватського міста
Вараждіну Деян Плантак, який в 16 років потрапив у ряди сатаністів. В сатанізм його втягнула група вараждинських металістів, до якої він
належав. Деян нічого не підозрював коли «друзі» його покликали на
прогулянку
...
Читати далі »
|
|
| |
| | |
|
Присвячений Святому Йосифу - Обручнику Пресвятої Богородиці
Відправляємо:
|
|
