Упирі в словянській міфології мерці, які вночі встають з могили і нападають на людей та тварин, щоби скуштувати крові.
Упирями здебільшого стають домовики (душі людей які померли наглою
смертю – повісилися, утопилися, замерзли або інші види самогубців, а
також мерці яких прокляли їх родичі, зниклі без вісти. Їх ховають поза
кладовищами, або в загальних могилах, або взагалі не ховають.
За традицією тіла таких мерців залишали не засипаними до сьомого четверга після Пасхи. Домовики часто ходять серед живих мовчки, в тому одязі, в якому їх поховали, вони лякають людей, крадуть хліб і та іншу їжу. Всі такі покійники доживають за своєю труною, відпущений їм за народження строк, зберігаючи і після смерті свої потреби та здатність до пересування.) або покійники через яких перестрибнула кішка або інша тварина.
Упирі розрізняють в закарпатській демонології на кілька видів.
Перевертні – істоти які здатні змінювати свою подобу. Інколи
перевертнями називають тих істот які можуть змінювати свій зріст. За
легендою стати перевертнем легко, достатньо знайти в лісі гладкий
пеньок зрубаного дерева, увіткнути в нього ніж, сказати закляття і
перевернутися через пень, а щоб повернути людське обличчя, потрібно
зайти з іншого боку пня і перевернутися через нього. Але якщо хтось
візьме той ніж, то перевертень назавжди залишиться у своєму образі.
Дводушники чи гонихмарники – істоти в яких змішалося людське і демонічне. Вдень дводушник поводить себе як звична людина, але вночі засинає настільки міцним сном, що його не можна розбудити. Поки він спить, його друга душа бродить поза тілом, інколи у вигляді якої-небудь тварини. І якщо хтось спробує затримати цю душу, йому загрожує смерть від страшного вітру. Власне, якщо розбудити дводушника, переклавши його за ноги до подушки, то він захворіє на два тижні або ж пролежить нерухомо до того часу поки не наступить час, коли йому суджено померти природньою смертю , тому що демонічна душа не змогла повернутися у тіло. А ось після смерті людська душа дводушника йде на той світ, а демонічна душа претворюється на упиря.
Відомий закарпатський етнограф Ю.Чорі, повідомляє у своїх дослідження, що “…у народі визначали, якщо у дводушника після смерті, права частина тіла тепла – то будуть масово помирати люди, а якщо ж ліва то масово гинутиме худоба…”. Легенда каже, що дводушники часто перед смертю розповідають комусь про свою таємницю, оскільки бояться смерті. Ось про йде народний переказ: в одному із сіл Перечинщини на початку 30-х років, помер дводушник, і його родич відразу дізнався, що той був таким, оскільки в нього ліва половина тіла була тепла, а права холодна, одна половинка обличчя рожева, а друга бліда, одна рука тіпається, а друга затверділа, ніби замерзла, і до того ж чути як з другого боку легенів бється друге серце. Вночі, коли закінчилися поминки за померлим, молодий хлопець прийшов з осиковим кілком, аби вдарити до серця родича-дводушника і як тільки підійшов, до тіла що лежало в труні, то упирь-дводушник схопив його живою рукою і встав, аби вбити сміливця. Хлопцю пощастило вирватися з рук мерця і він почав втікати. Згадавши по дорозі, що дводушники не можуть зайти до хати, де лежить інший мрець, хлопець забіг до такого будинку. А ось дводушник зупинився і злий дивився у вікно, а потім почав говорити: “Мертвий встань, живого дай, мертвий встань, живого дай!”. І мрець встав, ухопив хлопчину та почав його виводити до дверй за якими сичав дводушник… Аж раптом мрець вихопив із рук хлопця осиковий кілок і вдарив ним у серце дводушника. Вранці селяни знайшли тіло дводушника біля тієї хати, де його вбили, а біля нього сидів повністю посіділий родич мерця, який до кінця життя (працював у радянському колгоспі пастухом) залишився несповна розуму. До того ж виявилося, що мрець який вбив дводушника був дияком у церкві.
Народний рецепт, як боротися з дводушниками рекомендує людині якій розповів про своє існування дводушник: взяти сокиру, осиковий кілок, ожинову чи тернову гілку, висячий замок, трохи олова, девять ляльок, посвячений мак, посвячену воду, товчене скло. Коли це все зібрали, зачиняли двері, щоб ніхто не заважав. І починалось: тіло померло дводушника-родича клали в труну, сокирою по осиковому кілку пробивали серце, в рот клали олово, щоб смоктав його, а не кров. Потім пробивали верхню та нижню губу і зачиняли її на висячий замок. В руки дводушнику давали девять ляльок, примовляючи “Аби тоді ти мав силу, як цих ляльок вигодуєш”. Під ноги в труні сипали потовчене скло і знімали з ніг взуття та шкарпетки, аби поранив ноги якщо захоче встати. Потім руки звязували ожиновим чи терновим гіллям, а все тіло посипали посвяченим маком, який він мав збирати щоночі. Після того як тіло полили посвяченою водою, труну закривали і несли на кладовище, посипаючи по дорозі мак, коли закопували труну, також сипали довкола мак, аби зла душа мало що збирати вночі.
Вовкудлаки чи вурдалаки (дане поняття прийшло із російської літератури, і вперше було використане О.С.Пушкіним) – вовки-перевертні. Вважається що вовкудлаками можуть стати всі без винятку присутні на весіллі, яке проклято ворожбитами. Вважається що всім вовкудлакам після смерті треба вставити в рот монету, яка ніби зачиняє рот.
Упирі чи вампіри – живуть в таємничих місцевостях, а вночі вилізають
зовні і кидаються на свої жертв, висасуючи кров. Особливо ціниться у
вампірів кров молодих недоторканих дівчат. Висасуючи кров, вампіри
продовжують своє існування, але жертви з кожним днем стають все
слабкішими, а після смерті жертва сама стає вампіром. Справжній образ
вампіра – крила літучої миші, вовчі ноги, гострі білі ікла, загострені
до верху вуха, до того ж з рота йде неприємний запах. Вампіри за
легендою можуть перетворюватися на блох та павуків. Водночас вони
бояться святої води, розпяття або гілки терну, вони не переступають
поріг на якому розсипані зерна гірчиці або розкладений часник. За тою ж
легендою смерть вампіру несуть срібні кулі (до речі, згадайте чим вбив
Олексу Довбуша чоловік Дзвінки, яка була коханкою відомого опришка –
так, так саме срібною кулею. Чи не тому Довбуш був таким невловимим ?),
а ще його можна вбити, проштикнувши його серце осиновим кілком.
Упирі бувають живі – нагадують своєю поведінкою дводушників, але мають
сильно виділене червоне обличчя і люблять випивати. Після смерті,
здіймається великий віхор, а тіло упиря часто стогне при цьому. Мертвих
упирів можна відрізнити за тим що вони лежачи в труні мають одне око
напіввідкрите, їх тіло не гниє, обличчя стає червоним, а на могилі
зявляються дірки, через які він вночі вилазить у пошуках жертв, людей
чи тварин. Мертвий упир, ніколи сам не ходить, а тільки з дводушником,
який вказує йому на жертви. Народна легенда переказує, що в селі
Тростяниця, Мукачівського району, на початку 50-х почався масовий падіж
худоби. Селяни викликали ветеринарів, але ті не могли нічого зробити,
діагноз був невідомий. Тоді вирішили вдатися до народний методів,
звернулися до старого ворожбита. Він спитав з якого дня почався падіж
худоби, коли отримав відповідь, повідомив, що треба піти на кладовище і
подивитися, хто напередодні був похований. Виявилося, що за кілька днів
до того помер один чоловік про якого ходила недобра слава. Старий
ворожбит повідомив, що для того аби закінчилось нещастя треба розкопати
могилу і вбити кілок до упиря. Звичайно, районна прокуратура заборонила
ексгумацію тіла, посилаючись на незрозумілість та антинауковість
аргументів для того аби розкопати тіло. Тому селяни вночі прийшли на
кладовище, і троє мужчин які згодились на цю роботу за певну оплату,
почали розкопувати могилу, на яку вказав ворожбит. Розкопавши труну,
один з них обвязаний мотузками почав відкривати її, а коли відкрив на
нього бризкнула свіжа кров, якою була заповнена повністю домовина.
Разом з тим, коли почали вбивати кілок в серце та втикати девять голок
в пятки і звязувати ноги терновим гіллям, раптом піднялася рука
покійника і почала тягнути до себе одного зі сміливців. Ледве встигли
витягнути його мотузками, а потім швидко засипали могилу. Як не дивно
падіж худоби припинився, що ще більше посилило віру людей у надприродні
істоти. А ось ті селяни які розкопали могилу були притягнуті
прокуратурою до відповідальності за знущання над могилою, а ті троє
мужчин , які безпосередньо прибивали упиря, протягом місяця збожеволіли
і померли.
За народними переказами всі упирі ліваки, бють лише лівою рукою. І якщо хтось хоче дізнатися чи ходить упир до нього додому, то радили посипати підлогу попелом чи сіллю. Якщо упир ходив, то на підлозі залишалися його сліди.
