6. Чому потрібні демонам жертвопринесення, суть ідолопоклонства.

Іншим виглядом живлення демонів є жертвопринесення. Ось що про це говорить св. Василь Великий{23}: «Демони як віддані ласолюбству і пристрастям, в значній мірі насолоджуються і харчуються жертвами. Тоді як спалюються жертви, кров перетворюється через горіння у випари і, розклавшись таким чином на тонкі частини, переходить в стан, відповідний єству демонів.
Всеконечно вони харчуються випарами, не так, аби вони їх ялини, або наповнювали ними чрево, але подібно до деяких тварин, устриць і іншим цього роду, які приймають їжу всією істотою своїм. З цієї причини демони з жадністю пожирають гази, що походять від горіння жертв, і втягують в себе дим ладану, що палиться, як речовини пристосовані ним в їжу».
Цим, до речі, і пояснюється культ жертвопринесення перед статуями ідолів у язичеських народів, як вважає той же догідник Божий: «Всім ідолам, яким язичники віддають поклоніння, немабуть живуть разом і соприсутствуют деякі демони, що знаходять насолоди в нечистих жертвах. Біля м’ясних лавок, там, куди викидаються кров, що зіпсувалася і запеклася, перебувають пси, ласі до цього роду їжі: подібно до цього і демони, що поневолили об’єднанню, жадібно шукаючі насолоди запахом і розкладанням крові жертвопринесень, літають довкола жертовників статуй, ним присвячених. Можливо, навіть харчуються цим їх тіла, що складаються з повітря і вогню, або ж із зсуву цих стихій.
Ясно виявляється влада демонів над статуями, ним присвяченими, вмістом повести, яку ми читаємо в книзі Царств [1 Цар. 5, 2-3]. Іноплемінники захопили кивот Господній і поставили його в храмі свого Бога Дагона. Увійшовши на ранок, виявили статую Дагона занепалою на своє обличчя. Статуя видима для всіх був Дагон; що впав же на своє обличчя був демон, скинутий славою, оточуючою кивот Божий. Він-то і ліг на обличчя своє, а з собою скинув і перевернув видиму річ.
З цієї причини, що споживають идоложертвенное визнаються учасниками трапези демонів [Кори. 10, 21]. Коли приноситься жертва ідолу, то деяка частина її називається присутньому тут демонові, оскільки демони засвоюють собі деяку частину і від крові, що звертається в повітря (газ), і від тука, що палиться, і від інших жертвопринесень. І тому той, хто п’є з чаші узливання, що вживається при жертві, п’є з чаші бісівською [1 Корін. 10, 21].
Як ми бачимо з вищесказаного, князь століття сього не лише мабуть, помислами полонив людей, але і вступав в явне спілкування з ними, роблячи провещание з ідолів. У цьому йому допомагали такі явні лиходії, яким були відомі з історії Іанній і Замврій і інші волхви, жерці, астрологи і чародії. Помилка людей підтримувалася ними чудесами і проріканнями бісівськими.
Бунтівні і ворожі власті охоче і поспішно помножити число учасників своєї погибелі. Крім того, за помилкові чудеса, ними творені люди приносили їм жертвопринесення, настільки улюблені бісами, і віддавали їм божеські почесті, тішивши тим самим сатанинську гордість.