Спокуса – те саме, що й болячка мору.
Мор зраджує й умертвляє тіло, а спокуса – душу людини.
Тихін Задонський
Бувало, що люди ділилися зі мною такими проблемами свого духовного життя, як докучання різних спокусливо-розпусних думок чи уявлень, які постають перед очима. Буває, що ці «картинки» з’являються, здавалося б, незалежно від людини – іноді навіть під час молитви чи духовних роздумів. А знайти духівника, якому можна було б звіритися у цій справі і який би міг це зрозуміти, буває нелегко… Тому й люди, яким не байдуже їхнє духовне життя, шукають відповідей питання, як з цим треба боротися і чи варто подібне виявляти у Тайні Сповіді.
Думаю, що ця маленька порада зі зверненням до авторитетних джерел стане таким у пригоді. Що таке чистота у властивому значенні? З аскетичного катехизму о. Якова Юдерманса, ЧНІ, довідуємося, що то передусім чеснота, що намагається втримати тілесні бажання в дусі здорового розуму. Вона також зветься ангельською, бо робить нас схожими до ангелів, що є чистими та безтілесними духами. Існує два види чистоти – подружня і повна (досконала). Це, по-іншому, стриманість.
Ця чеснота є крихкою та делікатною, через що потребує особливої оборони. Завдяки їй долаємо
одну з найбільших перешкод до досконалості, якою є неконтрольовані тілесні прагнення. Чеснота чистоти товаришує заодно і з іншими світлими християнськими моральними чеснотами, що так само є її охоронцями, − з правдивою любов’ю до Бога і ближнього, покорою, скромністю, поміркованістю тощо.
Так, людину часто оточують різні спокуси, особливо проти 6 і 9 Божої заповіді, однак головне, щоб привід до них не давали ми самі, не раз немічні і схильні до злого. Проти чистоти, як відомо, можна провинитися по-різному: думкою, словом або ділом. Але прогрішення є тільки в тому випадку, коли ми самі (свідомо й добровільно!) бажаємо чи робимо щось таке, що суперечить Божому задумові. Не раз людина бореться зі схожими спокусами, а все, здавалося б, дарма… Один священик у контексті цієї проблеми сказав ось що: «Це схоже на м’ячик – чим сильніше ти його б’єш до землі, тим на більшу відстань він відскакує…» Що ж тут зробити?
Непоганий спосіб – цими думками знехтувати, тобто відразу їх відкинути і переключати свою увагу на щось інше. Дивлячись на Розп’яття, думати як про муки Ісуса Христа за нас грішних, так і про власну смерть, яка прийде не знати як і коли. Добре молитися в ту хвилю, наприклад, до Богоматері, св. Йосифа Обручника, святих, що подолали різні життєві труднощі і спокуси тощо. Звичайно, зараз нелегкий час настав… Світ переповнює культ сексу, скрізь поширюється розпуста, порнографія – все, що ображає людську гідність, зокрема дівочу… Тому важко іноді через чиєсь свавілля втриматися у чистоті. Бог же допомагає тій особі, яка прагне бути по-справжньому вільною. Адже, за євангелистом Йоаном, хто чинить гріх, той його невільник. Тобто піддавання усіляким низьким поривам нас поневолює, а не робить щасливими. Дієвим ліком проти гріха є свого роду «гігієна» очей, бо вони часто майже насильно тягнуться до нечистоти.
Необхідно уникати оглядання нецензурних картинок у газетах, журналах чи Інтернеті, сумнівних фільмів тощо, бо це швидко закарбовується в людській пам’яті і розбурхує нашу уяву, що часом схожа на стихію. Це – наче іскра, що падає на одежу, від чого вона може спалахнути, загорітися. І якщо хтось свідомо шукає задоволення в подібному, той тяжко грішить, тому має з цього сповідатися. Не раз нечистота теж має коріння у нашому серці, з якого, як каже Біблія, походять різні лихі думки, перелюби, розпуста, вбивства… Серце має бути великим другом чистоти, бо тільки в ній досягає воно правдивої краси.
Не годиться теж занадто покладатися на тіло. Нечистота, як дізнаємося, деформує розум людини, веде до депресій і навіть розпуки. Немало є на цьому ґрунті різних збочень, злочинів, самогубств. Коли людина забуває про особисту гідність, то вона падає до рівня тварини… Бог же дав нам розум, щоб ми ним керувалися у світлі святої віри. Бо ж тільки нерозумні тварини керуються інстинктами… Отож, коли до голови вриваються нечисті спокуси, то не треба надмірно тривожитися, а просто ними погордувати. Якщо б думка схиляла до гріха майже цілим серцем – лише б противилася воля («ні, я все-таки не вчинив би цього гріха»), і тоді провини нема. Багато, отже, залежить від нашої людської волі.
Ми завжди маємо можливість вибирати між добром і злом. Отож, коли хтось свідомо не бажає цих думок, то ситуація є іншою, адже така людина прагне в серці бути вільною, чистою, аби подобатись Всевишньому. Кажуть ще, що головним ліком проти нечистих спокус є виявлення їх у Сповіді та часте прийняття Святого Причастя. Бо думка переходить часами у вчинок. А наслідки бувають від того жахливими. Треба втікати від розпусти, цього насилля над собою. Не годиться забувати про Божу всюдиприсутність, а варто надіятися на могутню допомогу Триєдиного, бо Він як добрий Батько радо допомагає Своїм вірним дітям прямувати до досконалості. Творець бачить людину з її проблемами, недомаганнями.
Адже котитися донизу, не чинячи ніякого спротиву – це найлегший шлях… Та ми покликані найперше до життя в чистоті, у святості. Це загальне покликання всіх Ісусових послідовників. Гріхи нечистоти, тілесні пристрасті принижують християнську гідність людини. Наше ж тіло – храм св. Духа, який мусимо берегти в доброму стані, розвивати у собі чесноти. Інтимність – великий Божий дар, який варто використовувати правильно, щоб не мучило опісля наше сумління… Святість не є тільки привілеєм вибраних, духовенства, чернецтва тощо. «Кожний, хто любить чистоту й невинність, стає Божим храмом» (св. Єфрем, Сирійський, Про боротьбу з почуттями). Нехай Господь у цьому допомагає.
о. Миколай Микосовський, ЧСВВ / http://www.misionar.info
