Цьогорічна річниця державної незалежності України у порівнянні з
попередніми – мабуть, найсумніша. Ще ніколи досі, навіть у найгірші часи
кучмівського „застою”, Україна і українство не отримували таких
трагічних „подарунків”, як нині. Найзловісніший з них – „закон про
засади державної мовної політики”. Він, без сумніву, чи не найпотужніша і
бездоганно спланована диверсія проти української нації за останні два
десятиліття, а за своїми майбутніми наслідками – набагато згубніший від
сумнозвісних „Емського указу” та „Валуєвського циркуляру” царської
Росії. Бо останні два приймалися імперією зла для закріпачення духу
підневільної нації, яка невпинно і нестримно йшла до волі, а теперішні
доморощені правителі України, за намовою „старшого брата”, вирішили
розхитати наш крихкий суспільний мир зсередини. Тепер, немов за помахом
зловісної руки головного парламентського диригента, обласні та міські
ради нашого Сходу і Півдня гарячково скликають позачергові сесії і майже
одноголосно й холоднокровно підтверджують вирок українській мові, а
насправді – вирок національній і духовній ідентичності майбутніх
поколінь нації.
За буденними клопотами, але найбільше - через нашу генетичну
байдужість, ми вчергове втратили пильність, пропустили повз увагу
ворожий підступ і дали підкопати ще одну твердиню духа – нашу мову. А
ворог добре наперед підготувався. Коли журналісти запитали міністра
освіти, як українські школи зможуть розпочати навчальний рік за новим
„законом”, адже нема підручників, той заспокоїв: маємо заздалегідь
надруковані два мільйони (!) примірників „родного язика”. Отже, тепер
стає більш ніж очевидним, чому цей убивчий закон так завзято протискали
усередині літа: щоб він, не зволікаючи, дозволив офіційно запровадити
тотальну русифікацію дітей вже з першого вересня!
Але навіть ця масштабна антиукраїнська кампанія блідне у порівнянні з
актом публічної наруги над головним символом християнства – Хресним
Знаменням, - що його спиляли і сплюндрували опановані злим духом оголені
дівиці-„феміністки” рівно за тиждень до річниці Незалежності у самому
серці Києва, за сто кроків від Хрещатика. Досі в Україні ще ніхто так
відверто і привселюдно не глумився на Деревом Спасіння: під прицілом
десятків відео- та фотокамер, за мовчазної згоди натовпу роззяв та
потуранні влади й правоохоронців. І нікому не спало на думку стримати
святотатську руку, щоб відвернути від тяжкого гріха як озвірілих
богохульниць, так і всю Україну, яка стала німим свідком і спіучасником
зневаги Бога.
У цьому зухвалому виклику для всього християнства водночас особливо
простежується україноненависництво. Той шестиметровий хрест був
установлений у часи Помаранчевої революції вірниками молитовної
греко-католицької спільноти з Джублика на Закарпатті якраз неподалік т.
зв. „жовтневого” палацу, у пивницях якого у 1930-1950 роках діяла
найбільша більшовицька катівня Києва. Він був даниною пам’яті сотням
тисяч українців, закатованих сатанинською владою... Мимоволі зримо
постає зловісний апокаліптичний ланцюжок: почали із заперечення
Голодомору як геноциду української нації, продовжили знеславою Героїв
українського духа і чину, потопталися по українській мові – душі народу,
і допустили публічну й зухвалу наругу над Хрестом. ЩО ДАЛІ?!
На 21-му році Незалежності Україна підійшла до чергового Рубікону, до
межі Світла і Темряви, до прірви, яка розділяє Добро і Зло. Зневажений
Господи Ісусе Христе, прости нам незліченні гріхи наші і не допусти
впасти у цю прірву, з якої немає вороття!
о. Ігор Пелехатий
novazorya-if-ua.1gb.ua
