В останні два десятиліття світове співтовариство стрімко занурюється в стан стародавнього язичництва, характерного для тієї епохи, коли у світ ще не з'явився Христос. Час ніби повернуло назад, і народи, рішуче відкидаючи спадщину багатовікового християнства, під гаслами свободи і прогресу повертаються в допотопні часи, намагаючись в усьому бути схожим на спадкоємців Каїна. Характерно, що саме тоді, коли християни відзначають 1700-річчя з дня ухвалення Міланського едикту (313 рік), що затвердив свободу віросповідання в Римській імперії і дав початок християнізації держави, на Заході повсюдно легалізуються содомітські «шлюби». Якщо християнські імператори Констанцій II і Констант ввели для содомітів смертну кару, то нинішні європейські правителі оголошують злочинними не тільки будь-яку дискримінацію збоченців, але навіть їх моральне неприйняття.

Попри те, що дійсність має вигляд якогось об'єктивного процесу, насправді, мова йде про добре керовану загальну лібертаріанську революцію, яка проводиться збунтованою проти Творця спільнотою нелюдів і спрямована на зміну самої сутності людини, позбавлення її духовних основ, природних біологічних коренів, руйнування сім'ї і традиційних суспільних зв'язків. Йдеться про повне «переформатування» людини з метою зробити можливим її добровільний вступ в антицеркву сатани.


У більшості древніх язичницьких громад не існувало моральної заборони на мужеложство. Воно було загальноприйнятним і часто носило не так чуттєво-задовільний, скільки культовий характер. Це було характерно як для Стародавнього Сходу, так і для Стародавньої Греції, Стародавнього Риму, кельтів та ін.

Гомосексуальні відносини або були частиною священної храмової проституції, або входили в ритуал вікової ініціації, при якому хлопчики ставали підлеглим об'єктом дорослого гомосексуала. За допомогою такої ініціації у них придушувалася свобода волі, і вони сліпо підпорядковувалися племінним вождям-жерцям. Подібний містичний ритуал існував і в Стародавній Греції, в Афінах, де гомосексуалізм був інституціоналізований і забезпечував юнакам з багатих сімей отримання місць в управлінні державою. Здійснювалася ініціація, як правило, майбутнім тестем. Молодій людині при цьому діставалася роль жінки, а коли він досягав дорослого віку, він брав за дружину дочку свого вчителя [1] . Прикладом такої соціальної організації гомосексуалізму була і середньовічна Японія, коли політичне життя в ній знаходилося в руках самураїв, які за допомогою гомосексуальної любові виховували у юнаків абсолютну відданість пану.

Оскільки гомосексуалізм розглядався як ритуальний спосіб підпорядкування, він використовувався і у відносинах між соціально-нерівними людьми, наприклад, для приниження і перетворення в абсолютних рабів військовополонених, як це було в Давньому Єгипті. Існувала комерційна чоловіча проституція, сексуальне обслуговування рабовласників рабами, використання євнухів і кастратів для сексуальних цілей. У цьому відношенні крайнім ступенем розбещеності відрізнялося життя римської знаті, особливо в період гоніння на християн [2] .

Так, історик Арно Карлен, який вказував, що з 15 перших римських імператорів 14 були содомітами, писав: «Вони вступали у співпрацю з такими культами, що відхилення імператорів стали самими скандальними. Коммодус, який захопив трон в 180, з'являвся на публіці в жіночому одязі і був задушений гомосексуальним фаворитом; Адріан обожнював свого гомосексуального коханця Антонія. Але ніхто не міг зрівнятися з Геліогабалом, який почав своє правління у віці чотирнадцяти років у 218 році, будучи вихованим в Сирії як священик Ваала. Він увійшов до Риму у супроводі сирійських священиків і євнухів, одягнений в шовки, з підфарбованими червоним щоками і підведеними очима. Різні історики стверджують, що він зібрав римських гомосексуалістів і звертався до них як хлопчик-проститутка; одягав перуку і стукав у двері борделів; пробував змусити докторів перетворити його в жінку; віддавався для содомії, виконуючи в пантомімі роль Венери; публічно цілував геніталії своїх фаворитів і, як і Нерон, формально одружився на одному з них ... Геліогабал встановив у Римі гігантський ашрім (фалічну жердину), від якого намагалися очистити свої землі єврейські царі » [3] .

Як показує історія, витоки содомського гріха - не в грубій чуттєвості стародавньої людини, а в повному потьмаренні її релігійної свідомості, в окультно-пантеїстичному, демонічному характері язичницького світогляду. Відомо, наприклад, яку роль у розвитку гомосексуалізму в Стародавній Греції зіграли відповідні ритуали Орфічних містерій з культом Діоніса, які прийшли зі Сходу і в яких вони брали грубі, збочені форми [4]. У Римі вони були відомі як вакханалії.

Саме це демонічне, окультне значення содомізму і розкривається в Книзі Буття, де даний гріх, єдиний з усіх, визначається як «мерзота», що є перекладом єврейського слова toevah, що означає в автентичному значенні культову «нечистоту» [5]. «І сказав Господь до Мойсея: А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, то обидва вони будуть конче забиті; гидоту вчинили вони; кров їхня на них" (Левіт 20:13).

Дійсно, вся біблійна історія з містом Содомом свідчить, що він представляв собою сатанинське співтовариство, яке втілювало содомократію, в якій відповідне дійство носило культовий характер (причому крім нього було ще 4 таких міста, тобто це не було винятковим явищем). Коли Бог, дізнавшись про безбожну поведінку жителів Содому і Гоморри, послав сюди двох ангелів і Лот запросив їх переночувати, всі жителі, «від молодого до старого» оточили його будинок. Содомляни зажадали від Лота: «Виведи їх до нас; ми пізнаємо їх», тобто згвалтуємо. Ясно, що вони шукали не чуттєвої насолоди, їм потрібно було здійснити ритуальний акт з прибульцями, кинувши їх на вівтар свого божества, тобто сатані. Саме за це і спалив Господь Содом і подібні йому міста [6].

Содомізм являє собою не просто ритуальний акт, але релігію, яка брала на себе відповідальність за блюзнірське перекручування образу Бога, видаючи за Нього диявола. Найбільш повно це було представлено в кабалі, таємному іудейському вченні, що почало формуватися в період перебування юдеїв у Вавилоні, де вони увійшли в тісне спілкування з халдейськими жерцями, запозичивши у них пантеїстичне бачення світу, що об'єднує божество з природою і переносить на нього її закони.

Эн-Соф Бог (Ен-Соф), за вченням каббали, є нескінченним ніщо, що поєднує в собі дух і матерію, жіноче і чоловіче начала. Чоловічий принцип випливає з правого його боку, жіночий - з лівого. Перша людина, Адам був також духовною двостатевою істотою - андрогіном. Але будучи спокушеним земними речами, він придбав плотське тіло і, виділивши з себе жіноче начало, виявився розділеним на статі. Разом з Адамом було створено безліч душ, які складали колективно одну душу і які на небесах також були андрогенні, але при народженні їх цілісність розщеплювалася, і вони втрачали досконалість і гармонію. Так каббала інтерпретує гріхопадіння, і оскільки мета життя - це звільнення від плотського тіла і повернення в колишній справжній стан і злиття з божеством, то і поділ статей розглядається як тимчасове явище дисгармонії, яке призводить до космічного хаосу.

Таким чином, содомський бунт проти Творця набрав спочатку релігійне обгрунтування, виступивши проти біблійного «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив, як чоловіка та жінку створив їх» (Бут. 1:28).

З визнанням і затвердженням християнства в Римській імперії і аж до ХІХ століття мужеложство на Заході розглядалося як збочення, що є результатом свідомого вибору людини. Таке ставлення було обумовлено чіткою позицією Християнської Церкви, яка оцінює це явище як смертний гріх, який повністю змінює особистість, як протиприродний блуд («блуд, вчинений проти природи»), як пристрасть, яка перейшла в звичку, тобто як хвороба душі. Відповідно і цивільне право кваліфікувало мужеложство як злочин проти громадської моралі і піддавало його кримінальному покаранню.

Однак практика ця не зникла, вона збереглася в таємних, окультних товариствах і сектах, де їй надавали все той же сакральний зміст. Пов'язані з каббалізмом антихристиянські секти гностиків і маніхеїв, виходячи з дуалістичного світогляду (дух - добро, матерія - зло) і вважаючи видимий світ і плоть творінням зла, а носіїв «гносиса» - «обраними», відчували себе абсолютно вільними від норм загальноприйнятої моралі. Як писав дослідник Пюеш, «куди більше, ніж про критику і незгоду, тут мова йде про бунт ... проти людської долі, проти самого буття, світу і навіть Бога. І цей бунт може призвести ... до нігілізму «гностиків-лібертанців», які порушують всі природні і моральні закони, зловживають своїм тілом і всім на світі, щоб усе принижувати, виснажувати, відкидати і руйнувати» [7] . Відкидаючи любов, гностики і маніхеї відкидали і шлюб, і народження потомства, вважаючи подружжя долею нижчих. Гностик Маркіон, наприклад, заявляв, що утриманням від подружжя, небажанням продовжувати рід людський, він тим самим докучає Творцеві. Віднімаючи у людей таїнство шлюбу і підміняючи його мужеложством, гностики стверджували, що це позбавить людину від парного індивідуалізму, від егоїзму любові і сім'ї.

Таке ж дуалістичне бачення світу і ставлення до сім'ї та шлюбу по спадковості передалося і новоманіхейським сектам - Павликіянам і Богомолам, пізніше названим катарами, чию практику в народі так і називали - мужеложство. Той же гріх був поширений серед лицарів ордена тамплієрів. Після таємного посвячення, обітниці цнотливості, бідності і слухняності втрачали для них всяке значення, і замість смирення тут процвітали розпуста, розбещеність і релігійна байдужість. Спадкоємцями і хранителями вчення храмовників стали шотландські франкмасони, які зіграли головну роль у формуванні вищих ступенів руху вільних каменярів.

Із зміцненням же позицій масонства і з розвитком створеного ним ідейного руху Просвітництва всередині західної еліти стало змінюватися ставлення до мужеложства. Першим трактатом на його захист, який виступав за його декриміналізацію, стало «Есе про педерастію», написане в 1785 р. відомим англійським «просвітителем» Єремією Бентамом, автором теорії утилітаризму, що виходить з твердження, що сенсом людського життя є прагнення до насолоди. Бентам закликав скасувати санкції проти мужеложства і скотоложства, які він називав «результатом ірраціональних релігійних страхів, породжених старозавітним руйнуванням Содому» та закріплених завдяки «ірраціональній антипатії» суспільства до насолоди в будь-якому вигляді. «Очевидно, - писав Бентам, - що воно (мужеложство) ні в кого не викликає ніякого страждання. Навпаки, воно приносить задоволення ... Воно не викликає ніякого серйозного побоювання, що в цьому є такого, щоб цього лякатися? Займаються ним тільки ті, які самі вирішують бути такими і які знаходять в цьому задоволення » [8].

Таким чином, Бантам підтверджував, що содомізм - це не хвороба, а добровільний, свідомий вибір людини, але тільки оцінював це явище як позитивне. Значення ж його трактату полягало в тому, що він вперше дав раціональне обгрунтування права на мужеложство, що виходить з концепції природних прав людини, і саме ця аргументація ляже в основу відповідних правових актів вже новітнього часу.

Вперше кримінальне переслідування відносно содомітів було скасовано у Франції в 1791 р., що стало наслідком революційного масонського перевороту і прийняття Декларації прав людини і громадянина. Потім, в 1810 р., це було підтверджено Кримінальним кодексом Франції, відповідно до якого покаранню підлягали тільки насильницькі гомосексуальні дії. Протягом ХIХ століття під впливом французького законодавства декриміналізація содомізму здійснюється і в інших країнах (Нідерландах, Баварії, ряді держав Італії, а потім і в єдиному італійському королівстві), але в широких верствах західного суспільства він продовжував  оцінюватися як аморальне дійство.


Положення змінюється в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. у зв'язку із затвердженням суто науково-раціонального підходу до проблем розвитку суспільства, сім'ї, людини. Це проявилося в народженні безлічі нових «наук» - соціології, психології, сексології, євгеніки і ін., яке співпало з воскресінням язичницької окультної містики. На цій хвилі сформувався і новий, феміністський рух, який поставив в центр своєї уваги відносини між статями. Вирішальну роль у його становленні відіграли всі ті ж масонські кола, які поставили завдання нав'язати жінкам антихристиянські лібертаріанські погляди і відвести їх з лона Церкви. Як вказувалося в одному з документів Конвенту «Великого Сходу» 1929 Франції, «тільки протестуючи проти закону і християнської моралі, ми розчистимо місце для нової моралі, яку за будь-яких обставин необхідно кодифікувати»[9] .

Зародившись як рух за рівні політичні права (суфражизм), фемінізм дуже скоро сконцентрувався на вимозі зміни становища жінки в сім'ї та перегляді її соціальної місії в цьому світі. Висунувши вимогу надання жінкам права на використання протизаплідних засобів, а потім і на аборти, тобто дітовбивство, радикальний фемінізм перейшов до пропаганди вільного кохання і заперечення шлюбу, придбавши з часом яскраво виражений мальтузіанський характер. Неомальтузіанство, яке пропагувало євгеніку, в той час перебувало на підйомі, на його підтримку створюється безліч добре фінансованих феміністських груп і асоціацій. Найбільш показовою в цьому відношенні стала діяльність американської феміністки Маргарет Сенгер, яка заснувала в 1914 р. журнал «Жіночий бунт» (з гаслом «ні богів, ні господарів»), в якому вперше був використаний термін «контроль над народжуваністю», увійшов потім у назву заснованої цією дамою «Американської ліги контролю над народжуваністю», що знайшла своє продовження в діяльності «Міжнародної асоціації планування сім'ї».

Весь цей час окультно-масонські кола, залишаючись у тіні, контролювали рух, спрямовуючи його в потрібне їм русло. Періодично вони «засвічувалися», щоб нагадувати лідерам несформованої революційної спільноти про його головні цілі. Одним з таких рупорів була відома представниця теософії, масонка 33 ступеня, Анна Безант, яка на конгресі вільних мислителів у Брюсселі в 1880 р. проголосила: «Перш за все, треба перемогти Рим і його пророків, скрізь боротися проти християнства і вигнати Бога з небес» [ 10].

Теософія як найбільш популярне окультно-містичне вчення цього періоду, зіграла важливу роль у поширенні лібертаріанських ідей. Вчення це було розроблено всесвітньо відомою оккультисткою О.Блаватською і являло собою змішання та узагальнення спадщини каббали, гностицизму, герметизу, маніхейства, буддизму та індуїзму, на основі яких були в підсумку сформульовані догмати сучасного окультизму. При всій своїй терпимості до інших релігій і філософій, теософія живила ненависть до релігій монотеїстичних, і в першу чергу - до християнства. Головний «внесок» Блаватської полягав у формулюванні ідеї про «новий світ», в якому буде правити та, яка володіє більш розвиненим розумом, шоста раса, яка тільки формується. Остання, у свою чергу, почне «підготовлення» для сьомої раси, яка буде представлена ​​вже чистими духами і з появою якої людство завершить цикл свого земного розвитку і переселиться на іншу планету, щоб почати новий цикл. Теософія в результаті перетворилася на величезну «воронку» в області культури, через яку знання старовини і Сходу передавалися сучасній західній цивілізації і яка породила безліч окультних рухів і сект, що підготували масовий вибух окультизму в другій половині ХХ століття.

У цих умовах і складається нова оцінка мужеложства, на яку вплинули спроби представити його як «природний стан». Хоча захисники збоченців не добилися свого, загальне ставлення до нього пом'якшало: якщо раніше його розглядали як моральний порок, за який карали, то тепер він перейшов у розряд психічної хвороби, яку треба лікувати. У 1869 р. для нього був придуманий новий термін «гомосексуалізм», а в 1886 р. психіатр Ріхард Крафт-Ебінг охарактеризував його як «дегенеративне захворювання», що й було прийнято і вважалося переважним в психіатрії аж до середини ХХ ст. Новий статус гомосексуалізму дозволив його представникам виставляти себе в якості жертви і убезпечитися від агресії суспільства (хворих не можна засуджувати, їм потрібно співчувати).

Однак все більш широке поширення гомосексуалізму у вищих шарах західного соціуму, особливо в середовищі інтелектуальної та культурної еліти, сприяло тому, що серед сексологів і психологів, зайнятих вивченням сексуальних аномалій, стали робитися спроби реабілітації носіїв цієї вади. Значний внесок у це вніс Сигізмунд Шломо Фрейд, член єврейської масонської ложі «Бнай Бріт», завдяки якій і була розкручена і популяризована в світовому масштабі його теорія психоаналізу. Відомо, що Фрейд не просто мав потяг до практичної магії та окультизму, він фактично створив свій власний секретний масонський орден з таємними зборами і своєю власною мовою [11]. Великий вплив на його погляди надали такі діячі, як «найбільший з іудейських пророків», каббаліст Адольф Желлінек і доктор Вільгельм Фліс, що розвинув ідею і концепцію бісексуальності, яку він проголошував «володаркою над усім живим» [12]. Як писали дослідники фрейдизму, він представляв собою не наукову, а релігійну систему, «втілення іудейської містики», «психологічне дослідження Старого Завіту», так що недарма Фрейда називали «світським рабином».

Фрейд виступив активно з критикою точки зору на гомосексуалізм як на результат дегенерації і представив його як форму психосексуальної орієнтації, залежну від «вибору об'єкта», який здійснюється у відповідності зі своїм власним образом. Особливо цінним для подальшої декриміналізації гомосексуалізму були його укладення, що «всі люди здатні на вибір об'єкта однакової зі своєю статті і проробляють цей вибір у своєму несвідомому» і що психоаналіз дозволяє виявити у кожного «елемент гомосексуального вибору об'єкта» [13].

Іншим захисником збоченців став член Фабіанського товариства, великий шанувальник Бернарда Шоу, глава євгенічного Інституту Гальтона і президент Всесвітньої ліги сексуальних реформ, англійський учений Хевлок Елліс, одружений на суфражистці і лесбіянці Едіт Лис. У своїх роботах («Сексуальна інверсія», «Дослідження з психології статі») він також відкидав уявлення про гомосексуалістів як про виродженців, зображуючи їх нормальними людьми, відмінними від інших своїми сексуальними уподобаннями. Радикальністю своїх поглядів він передбачив майбутню «сексуальну революцію».


Вирішальні зміни в духовному житті західного суспільства відбуваються вже в другій половині ХХ ст., це було пов'язано з початком у США «культурної і сексуальної революції», яка оголосила відкриту війну всім традиційним цінностям, нормам і засадам. Це знову-таки злилося з новою, вже більш потужною хвилею окультизму, представленого рухом «Нью Ейдж», який став хрещеним батьком колишніх езотеричних вчень і претендує на створення останньої світової синтетичної релігії, покликаної замінити християнство.

Його початок був закладений продовжувачкою справи О.Блаватської Еліс Бейлі, яка стала пророком «Нової Ери» - ери Водолія або «нового світового порядку». А роз'ясненням цілей і просуванням його ідей у широкі верстви інтелігенції займалася Мерилін Фергюсон, автор програмної книги «Змова Водолія», яка висуває нову культурну парадигму, що представляє собою сучасну релігію обожнення людини. Метою «Нью Ейдж» є тотальна зміна світового порядку шляхом духовної перебудови людини для досягнення нею стану «божественної всемогутності», який робить людину здатною керувати світом. Саме це вчення і дало найбільш розвинене релігійне обгрунтування гомосексуалізму, запропонувавши свій шлях до порятунку людини.

«Нью Ейдж» повністю відтворює вчення каббали про першу людину як про богоподібний духовний андрогін, цілісність якого в результаті матеріалізації розпадається на дві половини. Стать є, таким чином, збитковою обмеженістю, розділеністю, що приводить людину до смерті і тління. Щоб врятуватися, людина повинна повернутися в колишній духовний стан цілісності і з'єднатися з божеством. Починає він пошук цієї цілісності вже в цьому житті. Оскільки з'єднуючись з Євою у шлюбі, Адам не може з'єднатися з нею по-справжньому в одне ціле, він залишається неповноцінним чоловіком, а вона - неповноцінною жінкою. Тобто, поки чоловік прагне до мужності, він не може знайти гармонію, так само, як і жінка, яка прагне до жіночності. Тому і божественний порядок шлюбу залишається ним ненависний. Для відновлення андрогінної єдності чоловік повинен зібрати в собі жіночі початки, а жінка - чоловічі. Ця «цілісність», як вчить «Нью Ейдж», відтворюється через вихід за межі своєї народженої статі, що досягається через гомосексуальні і лесбійські зв'язки [14].

Це і є ньюейджівська «теологія відновлення»: щоб повернутися в стан первозданного гармонійного безсмертного андрогіна, необхідно стати чоловікожінкою через гомосексуалізм і лесбіянство. Більше того, андрогінізація приведе до народження якогось нового, ангелоподібного виду, тієї самої сьомої раси Блаватської, яка складатиметься з одних тільки духів. Тому для «пророків» «Нью Ейдж» гермафродит - це єдина норма, і символом його є нерозривне злиття протилежностей - Інь-Ян. А поділ статей є аномалією, і все, що пов'язано з родиною, що накладає культурні обмеження для самовираження людини, повинно бути скасоване.

Таким чином, гомосексуалізм у трактуванні «Нью Ейдж» - це не просто виклик сучасному суспільству і його традиційній моралі, це підготовка до проголошення та утвердження «релігії содомізму», яка в якості нової, екуменічної релігії III тисячоліття повинна замінити християнство. Смертний гріх «Нью Ейдж» проголошує вищу, божественну, відновлювальну любов, але цим людині назавжди закривається шлях до істинного спасіння. Доля содоміта страшна - з відмовою від статі він відмовляється від даного Богом спадку, засуджується до другої смерті. Душа його, залишена ангелом, зазнає духовної мутації і йде вже за програмою сатани.

Приховуючи істинний, духовний зміст своєї програми, ньюейджівці використовували можливості набираючих тоді силу нових напрямків соціології та психології, вдягали їхні ідеї у форму наукових концепцій і теорій, які цілком відповідали духові часу. Серед них найбільшого значення мала розроблена в кінці 60-х рр. американською психологією концепція гендеру, вперше сформульована сексологом Джоном Мані, який спеціалізувався на вивченні інтерсексуальності і транссексуальності. Саме він ввів поняття «гендер» і «гендерна роль» для позначення «соціальної статі» людини, розуміючи її як соціально обумовлену ідентичність, яку він відрізняв від «біологічної статі», даної людині природою.

Незабаром ці поняття стали широко використовуватися соціологами і психологами, ставши вкрай поширеними всередині феміністського руху, який, борючись проти влади чоловіків, змістив свій аналіз з критики «біологічної» ідентичності на «соціальну». Це дозволяло йому розглядати стать вже як чисто соціальне явище, яке залежне не від природи, а від виховання. У підсумку в новій конструкції «гендер» стає ключовою концепцією. Великий внесок у її розвиток вніс французький філософ Мішель Фуко, апологет грецької педерастії, який представлявся їм як справжня любов.

В умовах «культурної революції», яка опирається на потужний науково-релігійний фундамент, радикально налаштовані збоченці починають політичну боротьбу за визнання гомосексуалізму нормальним, альтернативним способом життя. Створений у цих цілях у США Фронт звільнення геїв ввів нове соціальне поняття «лесбіянки, геї, бісексуали і трансгендери» (ЛГБТ) для виділення їх як носіїв особливої самосвідомості і нової субкультури. У 1969 р. спалахнув так званий Стоунволлський бунт, який поклав початок повстанню тепер вже згуртованої ЛГБТ-спільноти. У США та інших країнах Заходу формуються численні організації, які, заявивши про своє право на «особливість» і використовуючи в якості головного політичного тиску щорічні «гей-паради» («gay pride»), приходять під гаслом захисту «прав Людини» до повномасштабного наступу. Розроблений американським художником-активістом Гілбертом Бейкером райдужний прапор для «гей-парадів» перетворився на символ руху. Фактично він відтворював один із символів «Нью Ейдж»: за допомогою веселки в ньому позначається міст між індивідуальною людською душею і «загальним понад-розумом», тобто Люцифером [15].

Головне, чого в підсумку домоглася ЛГБТ-спільнота - це початку докорінної зміни ставлення суспільства до гомосексуалізму. В американській соціології і психології його перестали розглядати як патологію або відхилення і стали визначати як одну з форм «сексуальної орієнтації» поряд з гетеросексуальною і бісексуальною. Для дискредитації тих, хто критикував або просто не приймав це аномальне явище, американський психіатр Джордж Вайнберг в 1972 р. вводить поняття «гомофобія», яке означає «ірраціональні страхи». Фактично він повторив Єремію Бентама, для якого осмислена моральна позиція також оцінювалася як «ірраціональний релігійний страх». Нарешті, коли грунт був підготовлений, в 1973 р. під впливом чисто політичних чинників, пов'язаних із загрозою організації заворушень, Американська психіатрична асоціація (АПА), всупереч науковому медичному підходу, перестала відносити гомосексуальність до психічного захворювання [16], і його перестали обговорювати на наукових конференціях і симпозіумах. Цей діагноз був визнаний «дискримінуючим», а дискримінації стали піддаватися тепер вже ті, хто хотів позбутися цієї вади.

Свій головний прорив ЛГБТ-спільнота вчинила вже в умовах розвалу Радянського Союзу і падіння двополюсного світу, коли західна концепція «прав Людини» утвердилася в якості єдино можливої ​​системи цінностей. 17 травня 1990р., орієнтуючись на АПА і також перебуваючи під сильним політичним тиском, тепер вже і Всесвітня організація охорони здоров'я виключила гомосексуалізм з Міжнародної класифікації хворіб. Цей день тепер відзначається ЛГБТ-спільнотою як Міжнародний день боротьби з гомофобією.

Таким чином, збоченство було легітимізовано і стало розглядатися як один з варіантів фізіологічної та моральної норми, тобто як альтернативний спосіб життя. Шлюзи були відкриті, і патологічне явище стало затверджуватися на Заході з неймовірною швидкістю. ЛГБТ-спільнота поставила в якості головного завдання «зняття з гомосексуальності маркера патології або девіації» в усіх національних державах, що і стало відбуватися в 90-і роки. Паралельно з цим йшов процес повсюдного скасування покарання за мужеложство, за яке тепер переслідують тільки в деяких країнах Африки та Азії. У Росії відповідна кримінальна стаття була скасована в 1993 р., коли країну готували до вступу в Раду Європи.


Разом з тим кінець 80-х і початок 90-х рр.. ознаменувалися серйозними змінами всередині содомітського співтовариства, в якому проявилися дві течії. Одне об'єднує геїв і лесбіянок, які визнають чоловічу і жіночу стать, але домагаються терпимості до їх вибору, в той час як інше категорично заперечує сам принцип розрізнення статей і гетеросексуальність як таку. І якщо перше являє собою так званий «вуличний гомосексуалізм», який добивається певних юридичних і соціальних результатів, то друге домінує в інтелектуальних, університетських колах і складає те найактивніше науково-окультне ядро, яке розробляє довгострокову стратегію руйнування природного порядку речей через знищення відмінностей між статями.

Зміцнення другої течії стало наслідком активізації жіночого гомосексуалізму, яке, з'єднавшись з широким феміністським рухом і склавши його ідейний кістяк, направило його в потрібне русло. Саме феміністки-лесбіянки сформували так звану квір-течію (від слова queer - дивний), яке стояло у витоків нової інтерпретації поняття «гендер». Першою, хто поачала використовувати термін «квір-ідентичність», стала професор Каліфорнійського університету, лесбіянка, Тереза ​​де Лауретіс. Потім цей термін стали вживати для опису не тільки содомітів, а й інших «ідентичностей», які не укладаються в рамки традиційної гендерної дихотомії [17]. Таким чином, поняття «квір» знаменувало собою перехід від феміністської теорії гомосексуальності до гендерної теорії, яка говорить вже про різні типи «гендерної ідентичності».

Справжнім засновником квір-теорії стала Юдіф Батлер (робота «Гендерне занепокоєння» 1990 р.), яка дала революційне визначення концепції «гендер», повністю розкритикувавши саме поняття «статева ідентичність». Остаточно розділивши поняття «біологічна стать» і «соціальна стать» (гендер), вона заявила, що друге абсолютно не залежить від першого, все визначається виключно вільним вибором людини, залежно від того гендеру, який людина собі привласнює. Суть нововведення можна виразити поняттям «безліч квір», затвердження якого проголошує зникнення відмінностей між чоловічою і жіночою статтю і пов'язаних з ними категорій. Тепер стверджується «мультисексуальность», що характеризує і гомосексуалістів, і андрогінів, і бісексуалів, і гермафродитів, і трансвеститів, і гетеросексуалів, при цьому можна спокійно переходити від одного до іншого різновидів. Як вчить Батлер, людина не визначається даною їй природою, а структурується або форматується: «статева поведінка не закладена в наше глибинне « я ». Вона народжується з досвіду, з наших відносин з іншими, під впливом складних психічних механізмів » [18].

Таким чином, нова концепція гендеру, яка стала плодом квір-теорії, виступає за повне змішання статей і за нейтральне визначення статі, відповідне середньому роду «воно» (англійське «it»). При такому підході, який оголошував всі прояви, пов'язані з біологічними відмінностями між чоловіком і жінкою, лише якимись міфами, гетеросексуальність стає просто однією з можливих форм поведінки. Гендер має визначатися особистим вибором людини, який може змінюватися в залежності від потягу - ось це і стали називати «гендерною ідентичністю» (англійською мовою це називається «performance»).

Всі ці теорії лягли в основу проекту тотальної світової сексуальної революції, спрямованої на «відчуження» людини від її статі, проте в залежності від шляху реалізації її прихильників, її можна розділити на дві групи. Одна виступає за приховане руйнування культурного і соціального порядку, заснованого на поділі за статевою ознакою, в той час як інша обрала максималістський варіант, який заперечує саму фізіологічну природу статевого розподілу і виступає за повну сексуальну анархію. Наприклад, іспанська квір-філософ Беатріс Пресіадо наполягає на таких «політичних стратегіях», як «позбавлення ідентичності, зміна технологій тіла, зміна анатомічної медицини, яка виробляє тіла « нормальні » і « з відхиленнями » « і т.д. і т.ін. Інша письменниця - збоченка Моніка Віттінг, представниця радикального крила лесбіянського руху та автор модної теорії straight (що означає «сексуально правильний») взагалі стверджує, що не існує ні чоловіка, ні жінки. Вона називає ці категорії «мовними хитрощами», за допомогою яких побудовано все гетеросексуальне співтовариство, і закликає звільнитися і винайти нову мову і нову граматику, замінивши всі терміни, пов'язані зі статю (мати, батько, чоловік, дружина) новими - «гендерно нейтральними» . Ще один квір-філософ, Жак Дерріда підсумував свої роздуми так: «А чому б не придумати щось інше, інше тіло? Іншу історію? Іншу інтерпретацію?»

У підсумку саме ця добре згуртована квір-течія домоглася того, що поняття «гендер» і "гендерна ідентичність" утвердилися не тільки в соціології, але і в правовій сфері, перетворившись під найменуванням «сексуальна орієнтація» в основоположний елемент споруджуваного нового світового сексуального порядку.

А це, у свою чергу, заклало вже основи для тотальної ломки. Справа в тому, що, хоча поняття «сексуальна орієнтація» і вважається ширмою для гомосексуалізму, ні в одному з міжнародних і національних документів вона не конкретизується, так що статус норми можна надати будь-якій сексуальній орієнтації. Тобто будь-який сексуальний акт, навіть розглянутий сьогодні як злочинний, але вчинений за добровільною згодою, може по праву стати соціально легітимним. Це відноситься і до полігамії, і до поліандрії (многомужество), і до сексуального мультипартнерства, і до бісексуальності, і до інцесту, і, нарешті, до педофілії та зоофілії (тут не допоможуть навіть захисники тварин). Все тепер залежить від ступеня «просунутості» верхів суспільства, які або самі є членами всесвітньої содомської мафії, або знаходяться під її потужним тиском.


Здійснена реабілітація гомосексуалізму привела не тільки до різкого зростання чисельності збоченців, але до подальшої консолідації цього агресивного співтовариства з метою переходу до нових форм експансії. Як вірно вказав один з дослідників, гомосексуалісти подібні раковим клітинам. Оскільки імунна система організму обчислює і знищує окремі ракові клітини, то, щоб вижити, вони існують в групах та обманюють клітини імунного нагляду. «Вони розвиваються до такого ступеня, що верхні шари клітин починають тиснути на нижні і розчавлюють їх. У підсумку виходить гниюча жижа, яка отруює організм, розвивається так звана пухлинна інтоксикація. Це пряма аналогія з «блакитною мафією» [19].

Дійсно, не задовільняючись легалізацією, збоченці, діючи за правилами бандитської спільноти, зажадали для себе особливого статусу і особливих прав, які поставили б їх в унікальне положення і дозволили б відкрито пропагувати і нав'язувати свій світогляд і спосіб життя. Саме в цьому і полягає сенс відстоювання ними прав. Ввівши поняття «сексуальні меншини», яке використовується тепер і в юридичних документах, вони стали виступати не тільки за включення прямої згадки про них у антидискримінаційних законах, але й за прийняття окремих законів про «сексуальні меншини» і навіть за пряму згадку «сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» в статтях конституцій.

Сформувавши впливове лобі у міжнародних організаціях, ЛГБТ-спільнота домоглася включення в 1993 р. Міжнародної асоціації гомосексуалістів і лесбіянок в число організацій, акредитованих при ООН. Ця організація веде моніторинг ситуації і щорічно 17 травня публікує карту, яка відображатиме стан з дотриманням прав сексуальних меншин у світі. У тому ж році Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ) у своїх консультативних висновках стало визначати гомосексуалістів як «особливу соціальну групу», а в 1995 р. ООН внесла порушення прав сексуальних меншин в перелік порушень основних прав людини.

Найбільш послідовним і безкомпромісним захисником прав збоченців став Європейський союз. Початок його активної позиції в цьому питанні було покладено в 1994 р., коли Комітет Європарламенту з громадянських свобод і внутрішніх справ склав і прийняв доповідь «Рівні права для гомосексуалістів і лесбіянок в ЄС», автором якого була Клаудія Рот, представник Партії зелених ФРН. За результатами слухання Парламент прийняв резолюцію з рекомендаціями Раді Міністрів про заборону всіх форм дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації (включаючи область законів про партнерство і усиновлення дітей), однак існуючий тоді Договір ЄС не забезпечував для цього ще відповідної законодавчої бази.

Для виправлення цього становища ЛГБТ-спільнота спільно з іншими борцями за рівноправність почала лобіювати уряди європейських держав за прийняття поправки до договору. У результаті в новий Амстердамський договір 1997 р. (набрав чинності 1 травня 1999 р.) була внесена поправка, що дає ЄС юридичну підставу для боротьби з дискримінацією на грунті сексуальної орієнтації. Про це йшлося у ст. 13 договору, що став першим міжнародним документом, який відкрито говорив про сексуальну орієнтацію. Заборона на таку дискримінацію закріплена і в Хартії ЄС про основні права громадян ЄС. Нарешті, в 2006 р. Європарламент прийняв резолюцію «Гомофобія в Європі», в якій неприйняття збоченців визначається відповідно все з тією ж бентамівскою формулою як «ірраціональний страх і огиду до гомосексуальності, лесбійок та геїв, бісексуальності і трансвеститів, які грунтуються на забобонах, расизмі, ксенофобії, антисемітизмі та сексизмі» [20]. Причому серед форм, в яких може виявлятися гомофобія, перераховані не тільки переслідування і вбивства, але сповнені ненависті промови, глузування й образи словом. Дійшло до того, що деякі експерти пропонують класифікувати гомофобію як «нетерпимий розлад особистості» спільно з расизмом та сексизмом, і в недалекому майбутньому за це, можливо, будуть поміщати в психіатричну лікарню.

У 2010 р. відповідну резолюцію («Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності») прийняла і Рада Європи. У ній підкреслювалася особлива відповідальність парламентаріїв у справі ініціювання та сприяння законодавчим змінам у цій сфері.


Головним засобом утвердження виняткового становища содомітів в суспільстві стало висунення ними ідеї повної відмови від інституту сім'ї, який вони називали відсталим і вичерпаним себе явищем. Однак, зрозумівши, що вимога ця не пройде, вони поміняли тактику, ставши активно виступати за узаконення одностатевих «шлюбів», поставивши мету підірвати інститут шлюбу зсередини. Це і стало ключовим етапом сексуальної революції, спрямованої й проти людського єства, і проти хваленого західного права.

Що стосується єства, то законно-офіційний вступ у подружні стосунки між чоловіком і дружиною є продовженням того шлюбу, на який благословив Бог створених Ним Адама і Єву. Цим благословенням Бог засвідчив природу єства людського, яким Він його створив. Як писав Іоанн Златоуст в «Книзі про дівоцтво»,«шлюб даний для дітонародження, а ще більше для погашення природного полум'я ... Згодом, коли наповнилися і земля, і море, і всесвіт, залишилося одне тільки його призначення - викорінення непомірності і розпусти» [21] . Так що, йдучи проти єства людської природи, заперечуючи відмінності статей та чин подружжя, содоміти не можуть вимагати для себе того, на що Бог благословив чоловіка і жінку.

Що стосується європейського права, то одностатеві союзи вимагають виключення із законодавства поняття статі, тобто чоловіка і жінка як основи людського суспільства. Замість них повинні бути згадані деякі безстатеві істоти - «Мама А», «Мама Б», «батько А», «батько Б», «партнер А», «партнер Б», які вводяться не тільки в цивільний кодекс, а й у юридичні документи, що регулюють питання праці, соціального забезпечення та ін. Таким чином, «чоловік» і «жінка», «чоловік» і «дружина» як суб'єкти права зникають. У результаті в рамках правового поля змінюється структура сім'ї як такої. Оскільки ж одностатеві шлюби припускають право на усиновлення дітей, це змінює і характер спорідненості, ставлячи хрест на зв'язках з біологічними батьками і залишаючи дітей без коріння. Тобто, законодавчим актом намагаються змінити біологічну реальність і створити новий людський рід [22].

Вирішальним кроком на шляху до революції стали міжнародні конференції в Каїрі 1994 та Пекіні 1995, присвячені питанням народонаселення і становища жінок. Саме тут були прийняті рішення, що поклали початок політиці визнання гомосексуальних шлюбів та розширення техніки медичного сприяння гомосексуальним парам. Справа в тому, що в документах конференцій визначення сім'ї було дано в таких розпливчастих термінах, які дозволяють їх дуже вільне тлумачення. Так, у доповіді Каїрської конференції в розділі «Сім'я, її функції, права, склад і структура» стверджується наступне: «Хоча для різних соціальних, культурних, правових і політичних систем притаманні різні типи сім'ї, сім'я є основним осередком суспільства і як така має право на всебічний захист і підтримку».«Сім'я приймає різні форми залежно від культурних, політичних і соціальних систем» [23].

Подібні формулювання викликали тоді серйозний скандал, і багато юристів відразу відзначили, що вони неминуче приведуть до визнання протиприродних союзів. Однак у підсумковому документі було введено загальне поняття «пари», за якими закріплювалися «вроджені права». Зокрема, вказувалося на необхідність «допомогти парам і індивідам мати дітей», закріплювалася техніка invitro.

Таким чином, проблема легалізації гомосексуальних шлюбів і розширення використання допоміжних репродуктивних технологій гомосексуальними особами була юридично вирішена в рамках ООН, після чого Європейський Союз приступив до утвердження цієї політики на «європейському просторі» [24].

У резолюції від 8 лютого 1994 Європарламент ясно зажадав від країн-членів покласти край заборонам гомосексуалістам створювати сім'ї, рекомендував гарантувати ряд прав і переваг заміжжя, дозволити реєстрацію партнерств і зняти обмеження для гомосексуалістів всиновлювати чи виховувати дітей. У своїй Хартії з прав людини 2000 ЄС відмовився від посилання на стать при визначенні шлюбу і при підтвердженні прав дитини (йдеться про рівність батьків без згадки матері і батька). У резолюції від 5 липня 2001 Європарламент рекомендував країнам-членам вже змінити їх законодавство у плані надання рівних прав гомосексуалістам і поставити на порядок денний ЄС питання про визнання законних відносин між гомосексуалістами.

У доповіді 2002 Європарламент рекомендував визнати за гомосексуалістами рівні права, що випливають з заміжжя. Нарешті в резолюції 2003 Європарламент повторив свою вимогу усунути всі форми дискримінації гомосексуалістів (юридичні та фактичні), зокрема, в плані шлюбів і усиновлення дітей. Потім в резолюції 2006 країнам рекомендувалося вжити нових заходів з легалізації одностатевих союзів із закликом змінити своє законодавство, зробивши його більш «дружелюбним» по відношенню до гомосексуалістів і розробити заходи проти країн, в яких не робляться дії з боротьби з різноманітними випадками проти цього явища.

Іншою ключовою структурою просування даної політики став Європейський суд з прав людини Ради Європи, який створив право на недискримінацію, засноване на сексуальній орієнтації, за яким потрібен особливо серйозний привід, щоб виправдати відмінність у ставленні одностатевих і неодностатевих пар. У цьому відношенні Суд не залишає жодної можливості оцінки цього за державою [25].

Таким чином, ми бачимо, що затвердження одностатевих шлюбів - це чітко обстоюють політичний курс ЄС та Ради Європи, що має далекосяжні наслідки і має широкий набір відповідних юридичних інструментів.

Щоб не викликати первісної різкої протестної реакції у європейців, в якості перехідного кроку європейські верхи запропонували таку форму, як альтернативні шлюбу реєстровані одностатеві партнерства, завдяки яким збоченці отримували податкові пільги і права спадкування. Вперше закон про це було прийнято в Данії у 1989 р., а в даний час вони існують в Андоррі, Австралії, Австрії, Бразилії, Великобританії, Угорщині, Німеччині, Ізраїлі, Ірландії, Ісландії, Колумбії, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Словенії, Фінляндії, Хорватії, Чехії, Швейцарії, Еквадорі та деяких штатах США. В Італії також у деяких містах гомосексуалісти можуть офіційно реєструвати свої стосунки. У різних країнах ці «союзи» називаються по-різному, розрізняється і перелік прав, якими вони користуються, але суть від цього не змінюється - це перша форма до узаконення «шлюбу». Алгоритм боротьби відпрацьований і чітко працює.

Підготувавши грунт, найбільш «просунуті» правителі пішли далі і надали гомосексуалістам вже повноцінне право на шлюб. Першою державою, як відомо, стали Нідерланди (2001 р.), потім по цьому шляху пішли Бельгія (2003), Іспанія, Канада, ПАР, Норвегія, Швеція, Португалія, Ісландія, Аргентина, Данія і деякі штати США і Мексики. У квітні 2013 р. до них приєдналися Уругвай і Нова Зеландія, 18 травня - Франція, А 21 травня Палата громад британського парламенту схвалила законопроект, що легалізує одностатеві шлюби в Англії та Уельсі. Зараз на розгляді подібні законопроекти знаходяться в Люксембурзі, Непалі та Парагваї.

Суспільством ця політика приймається також неоднаково. І якщо в одних країнах громадськість вже зомбована настільки, що імунітет втрачено, то в інших це викликає запеклий опір. Прикладом першого є Швейцарія, де закон «Про зареєстровані партнерства», як і більшість інших федеральних законів, набув чинності з волі народу в результаті референдуму: 58% населення 5 червня 2005 визнали право гомосексуальних пар на зареєстроване спільне життя [26]. Прикладом другого є Франція, де напруження боротьби тільки набирає силу.

Франція є яскравим прикладом того, як хитро діють збоченці. Оскільки в 1998 р. було ще немислимим для суспільства, для Асамблеї та навіть всередині уряду обговорювати одностатеві шлюби, вони йшли маленькими кроками, готуючи відповідні умови [27]. Спочатку, в 1999 р. вони почали проштовхувати Цивільний пакт солідарності (PACS), який представляв собою щось середнє між співжиттям і шлюбом. Це договір між двома фізичними особами, включаючи гомосексуалістів, охочими офіційно оформити свої стосунки, не вступаючи при цьому в шлюб, який гарантував певні мінімальні особисті та майнові права. При цьому на партнерів не накладаються серйозні зобов'язання, і договір розривається автоматично на прохання одного з партнерів. Ясно було, що PACS представляв собою лазівку, за допомогою якої збиралися легалізувати одностатеві союзи, тому його обговорення викликало запеклі тривалі дискусії, і опір йому був не менш жорстким, ніж нинішній.

Однак PACS у результаті був-таки затверджений. Результати, правда, виявилися несподіваними, оскільки 94% «Пакс» виявилися партнери протилежної статі, і лише 6% - гомосексуалісти. Але головне було зроблено - питання про гомосексуальні шлюби ввели в інформаційне поле, зробили звичною темою для обговорення, почалася посилена обробка законодавців, після чого, вже з приходом до влади Олланда, стало можливим просування закону про шлюби.

Не так драматично, але теж гостро проходило обговорення цього питання в британському парламенті. Як вказував депутат Європарламенту від Партії незалежності Великобританії Найджел Фарадж, насправді все вирішував не парламент Англії, а Європейський суд з прав людини. Прем'єр-міністр Кемерон нав'язав цей законопроект всупереч волі його партії і його народу за вказівкою зі Страсбурга. Так що не дивно, що у Франції і в Британії законопроекти обговорювалися одночасно.

Але Фарадж розкрив і більш глибокі задуми Євросоюзу, пов'язані з реалізацією так званої Стокгольмської програми, що передбачає уніфікацію права країн Європи протягом 2010-2014 рр. Способи досягнення цієї мети були представлені в доповіді Берлінгуер 2010, який, як припустив Фарадж, має бути прийнятий у листопаді цього року. Відповідно до нього будь-який цивільний пакт або шлюб, укладений в одній з країн ЄС, буде визнаний законним в інших країнах-членах. Тобто якщо пара не має права оформити шлюб у своїй власній країні, вона може це зробити в іншій країні ЄС, з поверненням її на батьківщину там цей шлюб вважатиметься законним [28]. Зрозуміло, що таке «право на шлюб» сприятиме поширенню «туризму гомосексуального шлюбу», примушуючи тих, хто проти содомських спілок, до їх визнання.


З початком світової кризи 2008 р. і відкритим проголошенням світовою елітою необхідності «нового світового порядку» політика утвердження «прав» содомітів перейшла на новий рівень. По-перше, вона досягає загальносвітового масштабу, по-друге, під виглядом боротьби з гомофобією вона приймає форму агресивного придушення і витіснення традиційних цінностей.

У 2008 р. вперше в історії ООН з ініціативи Франції, Нідерландів та ще низки держав на 63 сесії Генеральної Асамблеї була прийнята Декларація щодо прав Людини і сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, яку підтримала третина держав: на сьогодні її підписали 68 країн (Албанія, Німеччина, Андорра, Аргентина , Вірменія, Австралія, Австрія, Бельгія, Болівія, Боснія-Герцеговина, Бразилія, Болгарія, Канада, Зелений Мис, Чилі, Кіпр, Колумбія, Коста-Ріка (приєдналася у березні 2010 р.), Хорватія, Куба, Данія, Еквадор, США (приєдналися в січні 2009 р.), Іспанія, Естонія, Македонія, Фінляндія, Франція, Габон, Грузія, Греція, Гвінея-Біссау, Угорщина, Ірландія, Ісландія, Ізраїль, Італія, Японія, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Маврикій, Мексика, Чорногорія, Непал, Нікарагуа, Норвегія, Нова Зеландія, Парагвай, Нідерланди, Польща, Португалія, Центральноафриканська республіка, Чехія, Румунія, Великобританія, Сан-Мартін, Сан томі-і-Принчипе, Сербія, Словаччина, Словенія , Швеція, Швейцарія, Тимор-Лесте, Уругвай і Венесуела).

Наслідком цього стало повсюдне посилення захисту прав содомітів, що проявилося у прийнятті нових законів, які передбачають покарання за злочини на грунті гомофобії, які визнають одностатеві відносини і спрощують отримання трансгендерами офіційних документів із зазначенням бажаної статі. Для співробітників поліції, в'язниць, вчителів, соціальних працівників та іншого персоналу були розроблені відповідні програми навчання. У багатьох школах були реалізовані ініціативи, спрямовані на викорінення практики залякування.

15 червня 2011 Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію 17/19, що затвердила рівність між людьми незалежно від їх сексуальної орієнтації або їх гендерної ідентичності. Текст, запропонований Південною Африкою, підтриманий 39 країнами і підписаний 86, підтвердив універсальність людських прав і зажадав до кінця 2011 р. складання доповіді про дискримінаційну практику відносно сексуальних меншин [29]. За цим послідувала перша офіційна доповідь ООН з відповідного питання, підготовлена Управлінням Верховного комісара з прав людини (УВКПЛ) і яка стала основою експертної дискусії у Раді в березні 2012 р., та стала першим обговоренням в рамках міжурядового органу ООН на цю тему.

Хотілося б звернути увагу, що серед тих заходів, які запланувало УВКПЛ для досягнення загальної декриміналізації гомосексуалізму передбачаються, зокрема, розробка рекомендацій для проведення реформи шляхом діалогу з урядами; участь у громадській пропаганді декриміналізації за допомогою виступів, статей у пресі та відео-звернень; співпраця з партнерами ООН для реалізації відповідних освітніх ініціатив; забезпечення підтримки спеціальними процедурами з встановлення фактів дискримінації та конфіденційного зв'язку з урядами. Як бачимо, плани УВКПЛ масштабні, а координуються вони з його штаб-квартири в Нью-Йорку.

Одночасно розширюється і фінансова база міжнародної «допомоги» збоченцям. У 2009 р. Франція, Нідерланди і Норвегія створюють перший в історії Фонд міжнародної підтримки «Права людини, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності» для боротьби проти гомофобії та трансфобії і керований спільно державами-Донаре і неурядовими організаціями, що спеціалізуються по захисту прав людини. Займається він тим, що фінансує акції на захист прав содомітів. Цікаво при цьому, що адміністративне та фінансове управління фондом здійснює французьке Міністерство закордонних справ [30]. У липні 2010 р. був створений перший управлінський комітет, що складається з представників спонсорів фонду (посольств Норвегії, Нідерландів, французького МЗС) та НУО (Амністії Франції, Міжнародної федерації з прав Людини і спеціалізованих НУО ЛГБТ-спільноти).

У лютому 2011 р. комітетом були розроблені три пілотних проекти, які були реалізовані протягом 2 років. Перший був спрямований на досягнення толерантності на всіх рівнях за допомогою медіа-кампаній, тиску на законодавців (виявлення протиріч між національним законодавством та міжнародними конвенціями) і безпосереднього захисту гомосексуалістів. Метою другого стала безпосередня робота з населенням, щоб налаштовувати його на користь ЛГБТ-спільноти, демонструючи документальні фільми, проводячи відповідні кіно-фестивалі і демонстрації, приділяючи при цьому особливу увагу університетам. Третій проект присвячений досягненню юридичного визнання асоціацій гомосексуалістів, що борються проти дискримінації [31]. Фонд активно фінансує НВО, профспілки, університети, ЗМІ, національні інституції з прав людини.

У початку 2013 р. (лютий-березень) для розробки загальної стратегії боротьби проти гомофобії та координації зусиль держав трьох континентів пройшли відповідні конференції з прав людини, сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності в Бразилії (Америка), Катманду (Азія) та Парижі (Європа) [32].


А 15-16 квітня на міжнародній конференції в Осло, яка зібрала 200 представників з 86 країн світу, були підведені підсумки проведеної роботи та розглянуті наступні кроки для зміцнення позицій ЛГБТ-спільноти [33].

Як бачимо, содомська мафія перетворилася сьогодні на потужну ідейно-політичну силу, яка, набуваючи все більш агресивні форми, встановлює свій контроль над ключовими сферами культурно-громадського життя. Просування її до висот світової політики відбувалося непомітно, довгий час її не сприймали всерйоз, розглядаючи як одне з меншин. У підсумку, коли, накопичивши потенціал і створивши розгалужену мережу покірних їй організацій і рухів, вона вийшла на загальносвітову арену. з'ясувалося, що у владних структурах «сексуальна меншість» вже давно являє собою «сексуальну більшість», жорстко диктує свої закони і норми. Діючи під виглядом боротьби проти дискримінації та гомофобії (тлумачених вкрай широко і довільно), вони активно стверджують свої виключні права, поступово перетворюючись на касту недоторканих.

У дійсності, надаючи своїм правам вже сакральний характер, содомська мафія починає набувати рис релігійної спільноти. Виставляючи вперед «вуличний гомосексуалізм» і прикриваючись науково-гендерної риторикою, її окультне нью-ейджівське ядро ​​поки не виявляє себе відкрито, але чітко переслідує свої цілі. Діючи відповідно до сатанинської логіки, воно постійно здійснює підміну смислів і понять, щоб залучити у свої мережі як можна більш широке коло людей, які, будучи вже толерантними, не в силах відрізнити правди від брехні. Але чим більш толерантне суспільство, тим менш терпимі до нього содоміти.

Діючи як перевертні, вони використовують соціальну організацію і закони цього суспільства, щоб підірвавши і розклавши його зсередини, побудувати на цих руїнах свою гомосексуальну антицеркву, яка і є антицерквою сатани. Прикриваючись «правами людини», вони ліквідують цю людину, створюючи замість неї безстатеву істоту - анти-людину. Створюючи свої одностатеві «шлюби», вони ліквідують істинний шлюб, який може бути тільки союзом між чоловіком і жінкою, яких вони заперечують. Створюючи свої «сім'ї», вони ліквідують сім'ю, в якій діти є плід любові між чоловіком і жінкою, позбавляючи відібраних ними дітей роду і племені. Під виглядом «любові» вони знищують справжню любов, оскільки замість сім'ї як «малої церкви», що є союзом люблячих один одного людей, об'єднаних вірою в Бога, вони створюють «малу антицеркву», що представляє союз збоченців-нелюдів, об'єднаних смертним гріхом і службою сатані.

Вони смокчуть соки з цієї системи, поки вона їм потрібна. Як тільки ця «спільнота» досягне критичної маси, вона встановить вже всесвітню содомократію, і революція завершиться: їх Содом стане єдиною нормою, а все інше - патологією. Нормою стануть всі пороки і збочення, утвердиться загальна сексуальна анархія, коли узаконення шлюбу не буде мати ніякого значення, оскільки його замінять самі протиприродні форми співжиття. Те, що відбувається сьогодні в Норвегії - лише ескіз того полотна, який ними пишеться, але їх рукою веде сам сатана.


Содомський гріх розростається як ракова пухлина, з якою не можна домовлятися, шукати компромісу або досягати консенсусу. Метастази її добралися і до нашої країни. Але у нас (ред. - адмін) свій шлях, своя доля, своя віра, від якої ми ніколи не відмовимося. Вона залишається останнім і єдиним оплотом Християнської (ред. - адмін) духовності, і лише вона зможе протистояти розповзаючій гидоті. Загрози, які стоять перед нами, вимагають чіткого і ясного утвердження нашої моральної позиції, яка, у свою чергу, забезпечить прийняття відповідних законодавчих, політичних і соціальних рішень, без яких розпад суспільства неминучий.

---

[1] L'homosexualité au moyen age / / http://moyen-age74.e-monsite.com/pages/l-hommosexualite-au-moyen-age.html

[2] http://gayglobe.us/blog/?p=988

[3] Цит. по: Абрамс К. Гомо-окультизм / / http://www.anarhvrn.ru/anarh/xaoc/gomooccult.html

[4] Шустер Г. Історія таємних спілок, товариств та орденів. М., Ваклер, 1996. Т.1, С.13.

[5] Суровягін С.П. Духовне значення одностатевого шлюбу / / Сибірська православна газета. № 1-2, 2006 р. / / http://www.ihtus.ru/012006/st7.shtml

[6] Саме там.

[7] Цит. по: Еліада М. Історія віри та релігійних ідей: у 3 томах. М., Критеріон, 2002. Т.1. С.315-316.

[8] http://www.columbia.edu/cu/lweb/eresources/exhibitions/sw25/bentham/index.html # 02

[9] Цит. по: Toulza A. Le meilleur des mondes sexuels. Le nouvel ordre mondial de la sexualité. Tom 1. Paris, 2008. P. 27.

[10] Ibid. P.30.

[11] Ratier E. Mystères et secrets du B'nai B'rïth. Pris, FACTA. P.141.

[12] https://sites.google.com/site/psychoanalysisbiography/Home/f/fliess

[13] http://vocabulary.ru/dictionary/881/word/gomoseksualnost

[14] http://www.tanatos.ru/_nav=content_id=195.html

[15] Toulza A. Opt.cit. P.47

[16] http://www.overcoming-x.ru/site/book/export/html/148

[18] Toulza A. Opt.cit. P.162.

[19] http://www.realisti.ru/main/homosexualism/gomoseksualizm-bolezn-smi.htm

[21] http://www.paraklit.ru/otvety/2.Nravstvenost_Asketika/Brak.Telegoniya.htm

[22] Європа: викрадення сім'ї. Навіщо в Євросоюзі знищують основи суспільства? / / Http://www.rg.ru/2012/12/10/evropa.html

[23] Доповідь Міжнародної конференції з народонаселення та розвитку. Каїр, 5-13 вересня 1994 / / http://www.unfpa.org/webdav/site/global/shared/documents/publications/2004/icpd_rus.pdf

[24] http://www.observatoiredumariagepourtous.com/la-loi/l-impulsion-de-l-union-europ% C3% A9enne /

[26] http://www.nashagazeta.ch/node/8095

[27] http://www.observatoiredumariagepourtous.com/pour-ou-contre/en-faveur-du-mariage-pour-tous/

[30] http://www.fei.gouv.fr/fr/nos-projets/focus-sur/projet-d.html

[31] http://www.fei.gouv.fr/fr/nos-projets/focus-sur/projet-d.html

[33]http://www.dirco.gov.za/docs/2013/human-rights0417.html

---

Ольга Четверікова, Російська народна лінія

Незграбний переклад з російської мови; оригінал і джерело матеріалу тут - http://ruskline.ru/analitika/2013/05/30/novyj_mir_izvrawencev_kak_sodomskaya_anticerkov/