Минулий тиждень для України від самого початку пройшов під знаком конфліктів: активізація військових дій на українсько-московитському фронті та cутичка довкола торгівельної блокади терористичних угруповань ДНР-ЛНР на сході Донбасу.

Усе це підняло низку моральних питань, які попри їхню, на перший погляд, маргінальність, насправді, є сутнісними для виживання українського суспільства як організованого організму.

Невизнання реальності – йде україно-московитська війна – та не визнання ОРДЛО як окупованих РФ територій, вносить чималі можливості інформаційної маніпуляції. На перший погляд, йдеться про політику. Насправді ж, це питання суто морального характеру, оскільки воно відкриває низку моральних проблем. Яким має бути наше реальне ставлення до населення на окупованих теренах? Чи дозволений економічний тиск на ворога? Торгівля з терористами, яка уможливлює функціонування терористичних угруповань, морально дозволена чи це – злочин? Чи це торгівля з окупантом, яка за самим визначенням є злочином?

Якби терени ОРДЛО були проголошені окупованою РФ територією, це б давало підстави для моральної класифікації подій на сході Донбасу, як війни з усіма наслідками. Зокрема, в такій ситуації моральна відповідальність за долю населення на окупованих територіях цілком і повністю лягає на окупанта. Звісно, це не позбавляє Церкву обов’язку допомагати, найперше, своїм вірним на цих територіях через різноманітні міжнародні доброчинні організації. Але сприйняття ОРДЛО як окупованих територій робить повністю неморальним постачання туди електроенергії, води, газу за рахунок платників податків з неокупованих територій. Оскільки в такий спосіб завдається шкода загальному добру суспільства.

Ці питання – тільки вершина айсбергу моральних проблем, які перед українським суспільством відкрила українсько-московитська війна. Адже тут і проблеми біженців, опіки над інвалідами та ветеранами війни, проблема корупції, яка допускає торгівлю з ворогом, і багато іншого.

Фактично ситуація зі спробами торгівельної блокади вкотре оголила проблему моралі в українському суспільстві. Комунізм, знищивши підвалини будь-якої моралі, заклав бомбу з годинниковим механізмом в сам фундамент існування суспільства в Україні. Без моралі українське суспільстві просто приречене на постійну імітацію боротьби з корупцією та заколоти і революції, аж до повного краху державної та суспільної машини.

На превеликий жаль, цю фундаментальну небезпеку доволі часто ігнорують українські християни, присутність яких у сучасному суспільному просторі звелась до організації гуманітарної допомоги та спроб організації опіки над жертвами війни. Це – добре. Але цілком недостатньо. Ігнорування проблеми відсутності моральних підвалин українського суспільства – це продовження марксистського маніхейства, яке проголошує людину доброю. Потрібно лише змінити зовнішні обставини і одразу ж виникне рай на землі. Але більшість нас є свідками того, що марксистський експеримент не тільки провалився, але й виявився злочинним у своїй суті.

Як це можливо, щоб християни, які є носіями об’явленої самим Богом правди про людину і світ, продовжували плекати у собі маніхейський менталітет? Відповідь одна: українським християнам необхідна ментальна декомунізація.

Комуністичне панування нагнало українським християнам страх від активної суспільної присутності, заклало схильність до гучного гасломовства за відсутності конкретних результатів, проведення заходів заради «галочки». Комунізм заклав в ментальність українських християн шизофренічне роздвоєння власного життя на приватну сферу, де панує релігія, і прилюдну сферу, де релігія відсутня. Він породив з одного боку шизофренічний секуляризм та фанатичний антиклерикалізм, а з іншого – уже після свого офіційного падіння присутність християнства в суспільній сфері звів до формального виконання християнських обрядів як суспільного ритуалу та гуманітарної діяльності.

Фактично суспільна безпомічність українського християнства має своєю причиною його ментальну недекомунізованість. І без переосмислення цієї проблеми, без її вирішення християнство в Україні і надалі залишатиметься щонайбільше суспільним ритуалом без жодного реального впливу на життя суспільства.

Поки українські християни не усвідомлять власної відповідальності за моральний безлад в нашому суспільстві, доти Україна і надалі залишатиметься корумпованою державою з бідним населенням і багатим політикумом та чиновництвом, яка буде нездатною навіть до примітивної оборони власної території.

о. Орест Дмитро Вільчинський / http://catholicnews.org.ua