Кожна людина, протягом свого життя потрапляє у різноманітні ситуації, коли здається, що це чиста випадковість, але із плином часу, ми починаємо аналізувати ту ситуацію, дивлячись із різних кутів і виявляємо, що не зовсім та випадковість була випадковою. Дивно, адже здавалось би, що в той момент просто не могло бути інакше і нам просто круто пощастило, або ж навпаки. Думаю, що будь який християнин із впевненістю скаже, що на все воля Божа і всі події в нашому житті, це Божа воля і Його ж план. Але знову ж таки НЕ ВСЕ ТАК ПРОСТО.
Звичайно, на все воля нашого Творця, все у Його руках, але Він наділив нас вільною волею, а після гріхопадіння поставив нас у рамки простору і часу. Насамперед потрібно усвідомити, що наше життя не є десь записаним, чи спланованим. Ми самі малюємо свою долю. Всі наші слова, вчинки і навіть думки мають якісь певні наслідки. Якщо ми робимо щось супроти волі нашого Небесного Батька, то Він нас не карає, але допускає вплив наслідків наших дій на наше життя. Бог нічого не робить нам злого. Все зло чинимо ми самі.
Для прикладу візьмемо малу дитину. Мама готує вечерю і на плиті стоїть гаряча каструля. Дитина весь час норовить торкнутись її, але любляча і терпляча матір старається вберегти її від опіку, болю і сліз. Дитина не розуміє, як важко матері і продовжує спроби торкнутись гарячого. Врешті мамі вривається терпець і вона дозволяє дитині попектись. Звичайно дитина починає плакати і мама біжить її заспокоювати, обробляти опік і т.д. Так само і ми. Господь всіляко старається нас вберегти від всіляких проблем, а ми через власну обмеженість не бачимо картини в цілому і всіляко стараємось обійти волю Творця. Кінець кінцем Бог допускає до нас наслідки наших дій і ми починаємо розуміти, що щось зробили свого часу не так і тепер повинні розплачуватись за свої слова і вчинки.
Якщо задуматись, то скільки разів ми виходили сухими з води. Скільки разів нам таланило і навіть попри найгірші очікування ситуації, проблеми вирішувались самі собою, і не найгіршим чином. Звісно ми навіть не подумали в той момент подякувати Господу за те, що він спрямував все у своє русло і допоміг нам. Ні, це лиш щаслива випадковість. Так ми думаємо, так думає багато людей, але з часом до багатьох починає приходити розуміння істинного стану речей. І ми починаємо дякувати Господу за те, що сьогодні світить сонечко, співають пташки. За те, що дорогою на роботу нам посміхнувся малюк з вікна автобуса і це підняло нам настрій. За те, що запізнившись на роботу, через затори на дорогах ,нам не "влетіло" від шефа. Завжди варто бути вдячними Богові за все. За новий день, за спокійну ніч, за ті чудові моменти, які переживаємо у товаристві рідних і близьких людей. За все. Адже Бог сотворив нас людьми. Здатними думати, аналізувати, творити. Ми не звірі, які живуть виключно тим, що дав Творець і не дерева, які чекають дощу, що його посилає Господь. Навіть їм притаманна вдячність. Отже ми повинні вчитись вдячності і покори. Господь щедро винагороджує людей, які чинять добро і ніколи не забуває про них у тяжкі хвилини.
Дамян Вільчинський / http://catholicnews.org.ua
