Як вести бесіду із Богом: по-Українськи чи по-Церковно-слов'янськи? - По ново- чи староукраїнськи? Бо наша церковна мова - не чужинецька, а рідна, предківська.
І друге запитання. - Як говорити з Господом? Так само, як і з першим ліпшим ближнім, хоч би спосеред рідних? Невже наш Сотворитель і Вседержитель у своїй безконечній славі не заслуговує відбірних, особливих слів пошани і любові, котрих не удостоїмо нікого з земних ближніх? Наш "Сотворитель", не - "творець"... Бо останнім словом ми зрівнюєм Всевишнього по імені з Його земним творінням, що теж може являтись "творцем" якоїсь речі.
Погляньмо глибше, що вартує слово. Усяке ремесло, професія, наука вирівнюють себе у своїм роді відмінними поняттями, жаргоном, лексиконом. Фермер і токар, будівельник, математик, лікар, історик, космонавт, і навіть богослов - у спілкуванні між собою уживають незрозумілі для загалу слова. І цим викликують до себе збільшену повагу із боку непосвячених в їх професійні тайни. Цих часто іншомовних термінів є повно в підручниках, посібниках. І не клопочеться ніхто, щоб їх усунути, чи перевести на буденну, розмовну Українську мову. Натомість учителі і викладачі просто пояснюють їх учням і студентам.
Бо тільки мовне відособлення окремих дисциплін навчання дозволяє зберегти їх зміст і впорядкованість на протязі віків, посилити пошану і потяг до предмету пізнання, до відкриття нової тайни.
У віровизнанні цю роль виховника пошани до усього, що Божественне, виконує церковна мова.
Існують в світі дві найвизначніші церковні мови: латинська і слов'янська... Мови найвищих верств суспільства - царів, князів, бояр, філософів, політиків, світильників у Церкві і науці. Вони живі багатством історичних хронік, трудів філософів і богословів, побожних молитов і хвальних співів, і Літургійних Богопочитальних ритуалів. Мислителі старовини на протязі віків відточували їх Богобоязнений і філософськи точний лексикон.
На місійній ниві обох церковних мов успішно виховалися десятки поколінь побожних і святих людей... І - мучеників за Христову віру уже в сучасну большевицьку пору. На практиці вони довели свою незамінність. Тому не було і нема потреби їх усувати з храму.
Світським літературним мовам невистачає відповідних взнеслих і Богоприємливих слів, притаманних церковним мовам, щоб точно відтворити всю глибину думок і запальне натхнення Божих угодників, те що знаходимо в старих церковних книгах.
Крім того, перехід на спрощену розмовну мову дає перекладачам церковних текстів нагоду для своєвільних або і єретичних перекручень.
Послухаймо, що мовить наш Господь візіонерам у Пальмар де Троя (Іспанія) 3 червня 1972р.: "...О Мої діти, якщо б латинь була відновлена у Церкві, скільки би було направлено помилок. Бо нині із національними мовами Церква стала Вавилонською вежею. Ось де ключ: Вавилонська вежа, помішання мов. Ви бачите, Мої діти, скільки безглуздя в речах, що їх ми нині чуємо. Дивіться, як держави, матеріалісти усяко намагаються зробити для всіх народів одну мову. Навпаки, Церква, що має універсальну мову, має її позбутись. Це - рух назад." "... Сьогодні латинь стоїть на перешкоді прогресистам, бо вона пахне святістю і мудрістю. Поверніться до латині. Це є добре вживати національну мову при читанні Євангелія і Апостола, бо то більш зрозуміло. Однак у самих молитвах Літургії латинь слід задержати."
ОСЬ ТОМУ І ЦЕРКОВНО-СЛОВ'ЯНСЬКА МОВА ПОВИННА ЗАЛИШИТИСЬ В ХРАМІ.
Хто є правдивим Українським патріотом, нехай натужиться, щоби навчити нарід розуміти, цінити і любити мову предків, щоби його підносити на вищий інтелектуальний рівень. Не треба відгороджувати вірних від першоджерел Української духовності.
Існує ще і політичний аргумент. Як тільки ми усунем з наших храмів тисячолітню мову Володимирової Церкви, то Москва одержить ще одну підставу заявляти себе єдиною наслідницею спадку Київської Русі. А він належить тільки нам.
Теперішню поспішну українізацію Богослужень слід розглядати, як частину ворожої нам ватиканської "Остполітик": в догоду Москві відібрати нашій Церкві її універсальну міжслов'янську міжнародну Богослужбову мову, необхідну для навернення Росії і решти нез'здиненого Сходу.

Чи Ви спостерегли, приятелю, як легко розстаємось нині із будь-якою особою чи річчю? - Міняєм чоловіків і жінок, сім'ю, друзів і місце проживання, одежу, їжу, погляди і звички, національність, віру, мову, традиції, буквально - все? Усі спішать до перемін, не виключаючи і Церкву... Дзвенять слова: взаєморозуміння, мир, любов... І сильні світу - у тім самім хорі!
Це дивно, бо при Тайній Вечері мовив Христос: "Ненавидить вас світ - то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що у ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ". (Йоан 15, 18-19).
І ще сказано Ісусом у Нагірній проповіді: "Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять". (Матей 7, 13-14).
Здається, цей вітер перемін, повний благими намірами, несхожий на ту вузьку дорогу. Це скоріше - манівці із тої Гадаринської пустелі, по котрій злий дух погнав сьогодні усе людство. І навіть - Церкву. Бо забагато маємо охочих ступати по нібито вузькій дорозі, де покора і послух своїм наставникам " не вимагають особистих жертв. " 
Злий дух роз'єднання... Бо в ту пору, коли безбожний світ змагає до одномовності і єдиновладдя, Петрова Скеля і причалені до неї з'єдинені кораблі-Церкви потопають у вавилонському помішанні язиків, де вірні різних національностей у нинішньому неугомонному світі тратять змогу согласно, пліч-о-пліч славити свого Сотворителя і Батька. Обі світові церковні мови, котрі не знаходять собі рівних - латинська і церковно-слов'янська - гублять великий історичний шанс злучити в братолюбії Христовім американця з німцем, а українця - із другими слов'янськими співбратами.
Сором нам, Українцям, що тримаючи від Бога поданий світильник, котрий вже тисячу літ нам вірно служить, по привичці втікати у задній ряд народів, і легкодумно і віддавати свій прабатьківський князівсько-боярський спадок викрадачам всієї решти нашої історії.
Сором тим, що не бажають за Христовими словами зробити нарід свій народом священиків, піднести його вгору, навчити спілкуватись з Небом на мові славних предків - князів, бояр, подвижників, на мові небуденній, велеречивій, взнеслій і інтелігентній, на другій світовій церковній мові!
Бог заслуговує від нас на все найкраще і найбільше: на пишні обряди, оздобні храми, на поклоніння від глибини душі, на найбільші жертви і умертвлення, і - на хвальні гімни у неповторній мові любові, котрою ми звертаємось тільки до Нього - мові святих рівноапостольних Кирила і Методія.
Боголюбна церковно-слов'янська мова є наче стержнем, на котрому предки нанизували намисто наших чудесних Літургійних практик та інших Богослужебних чинностей. Приберіть цей стержень і все намисто піде з вітром, бо забракне пошани до тих, що потрудились і страждали перед нами.
"Ви - світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори. І не запалюють світла та й не ставлять його під посудиною, лише на свічник, і воно світить усім в хаті. Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на Небі". (Матей5, 14-16).
Так скиньмо ж з себе одежу раба і наймита, не спішім за вітром згубних перемін, не змарнуймо історичний шанс для Українського народу стати оплотом Віри і світильником для тих, хто відстає від нас на вузькій і тернистій дорозі до спасіння і миру на землі.

Ми - віримо, що світ котиться у прірву, моральну й духову.
Вони вірять, що світ іде вперед, до загально-людського добробуту.
Ми - віримо, що світ мусить схаменутися, нагнутися, прийти до Церкви, до єдиної Христової Католицької Церкви.
Вони - вірять, що Церква має уступати світові, його поглядам, звичкам і переконанням.
Ми - віримо, що для добра світу потрібно якнайбільше добрих молитов, добровільних жертв і Богопочитання.
Вони - вірять, що традиційні молитви, усі жертви і способи Богопочитання наших дідів і батьків сьогодні устаріли, що триматись їх - то пересада, немудра впертість, фанатизм.
Ми - віримо, що в Бога правда є одна, що повна правда існує тільки у святій Католицькій Церкві, котра єдина є містичним Тілом Христа.
Ми віримо, що ми є Воюючою Церквою, яка має обов'язок і право вести місійну працю серед тих, що належить до інших віровизнань.
Вони - вірять, що ми не маєм права навертати других, і забороняють просвітну релігійну працю для помноження Католицького Христового стада.
Ми - віримо, що Папа Римський - правдивий Намісник Христа на землі, що він один є непомильний, і то - лише у справах Віри і моралі.
Вони - вірять, що він лише старший поміж ними, як єпископ Риму, що ціле зібрання єпископів на Синодах і Соборах є так само непомильне, як і Папа.
Ми - віримо, що папські енцикліки є авторитетом для всіх вірних, хоч би - енцикліка папи Св. Пія X "Pascendi Dominici Gregis" (1907р.), і папи Пія XII "Humani Generis" (1950р.), що осуджують теологію модерністів. Тут згадаємо про судження папи Пія X, що "модерніст - то єретик, помножений на лицеміра".
Вони - вірять у авторитет модерністських писань Т. Де Шардіна, М. Бльонделя, Г. Булярда, Г. де Любака, Г. У. Фон Балтазара, Г. Кюнга, та інших, їм подібних модерністів, котрі зробили руйнуючий вплив на Римо-каолицьку Церкву після Другого Ватиканського Собору.
До речі, солідаризуючись із тими модерністами, вони замовчують перед нами недавний (1998р.) виступ наших Владик Р. Даниляка. В Філевича (Канада), Архиепископа С. Сулика (США), глави нашої Церкви, Кардинала М. І. Любачівського проти модерністської шкільної програми Канадських римо-католицьких єпископів.
Через такі переконання вони роблять речі, котрі ми ніяк не можем зрозуміти: міняють в Церкві, вкорочують і викидають те, що було добре для нас і наших батьків; - не лишають у спокою ні Літургій, ні других чинів Богопочитання, навіть -с лавного заслуженого імені нашої Греко-Католицької Церкви; - вводять у блуд майбутніх молодих священиків в духовних семінаріях. При тому - все вирішують таємно, в секреті від загалу мирян і духовенства; - при тому - зловживають Третьою Євангельською радою, домагаючись повного послуху, підкорення від тих, що не приймали монаших обітів.
Вони відтягують нас від практик Католицької Церкви у бік світу. "Світом" же Христос вважав все те, що відвертає людей від світу. Коли так, то до цього "світу" належать і установи некатолицьких віровизнань, що противляться католицькій науці і Церкві (протестанські, сектантські, схизматичні, юдейські, мусульманські, індуїстські, буддистські, поганські та інші); з ними всупереч Христовій Науці вони готують екуменічне порозуміння для створення одної світової релігії і одного стада, що і потрібно світським слугам антихриста.
Протилежно до їх переконань ми віримо кожній букві Святого Письма, Євангелія, Об'явлення св. Йоана Євангелиста, кожному слову із писань святих Отців Церкви і папських Енциклік, правдивих Об'явлень із Неба у Ля Салєт, у Люрді, Фатімі, та інших місцях, віримо примірам і овочам мучеництва і дорогоцінного досвіду геройської УГКЦ в підпіллі, віримо в потребу нерозривності і тісного духового єднання старшого і молодого поколінь, в те. що єдине Христове стадо в світі буде створене не силою їх світських розумувань, а Божою ласкою із Неба.
Ми віримо у те, що треба наслідувати Папу Римського в його місійних чинах, в набожності до Богородичної Вервиці, до Сердець Ісуса і Марії, що треба слухати і виконувати в ретельності й покорі всі вказівки Намісників Христа, дбати в першу чергу про єдність вірних свого стада в Христовій любові.
Ми віримо у те, що по всіх законах Божих і людських послух не належиться тим командирам, що бунтують проти Христового Намісника, Святішого Отця Івана Павла II, що ведуть в полон до капітуляції перед "світом" те військо, котре довірив їм сам Бог.


Щоби правильно і докладно оцінити певну політичну подію або справу, треба в умі відійти від неї на кілька кроків у глибину історії, і порівняти із другими подібними явищами. Тільки здалеку добре видно її правдиву вартість.
Пам'ятаємо марксистський лозунг: "Пролетарі всіх країн - єднайтесь!" Метою його, як мовилось були - інтернаціоналізм, дружба народів, рівноправність, і - побудова комуністичного земного раю, без Бога і Богопочитання.
Головними дійовими особами в тій сумнозвісній історії були комуністи, більшовики.
Тепер у світі, в Західному світі, де бурлить кухня всієї світової політики, вже більш як тридцять років жевріє нове гасло: "Душпастирі усіх країн - єднайтесь!" Мета його виглядає подібною: через особисте спілкування душпастирів і їх дипломатичні заходи об'єднати головні віровизнання в одне "Христове стадо", тобто на простий розум - добитись створення гуманного, доброзичливого для людей земного раю.
Чільні дійові особи тут - модерністські католицькі церковні діячі.
Давайте, глянем, чи насправді існує суттєва подібність між тими, і тамтими; - чи ми часом не грішимо, не злорічимо проти нелюбих нам реформаторів - модерністів у Церкві.
Найперше, на яких підставах тримається їх світогляд?
Запитайте їх, чи Бог сотворив світ за б днів, чи сотворив на 6-й день Адама і Єву, чи ті перші люди, наші прародичі були як улюбленці Бога, - гарні, мудрі (по Образу і Подобі Божій), і щасливі? Чи мав місце всесвітній Потоп, як покарання за людські гріхи? Все це підтверджує Святе Письмо.
Коли вони вам прямо не захочуть відповісти, зверніться до підручника для майбутніх священиків "Основи догматичного богослов'я" (Видавництво "Місіонер" у Львові, 1997р.). Там на ст. 41 знайдете слова: "Людське тіло, що постало на шляху еволюції з нижчих (простіших) видів, могло бути наділене Богом на певному рівні розвитку душею, а отже, і розумом та вільною волею".
На простій мові та фраза означає їхнє визнання, що людина може походити від мавпи, тобто що Дарвін і большевики були праві.
Лише ті наведені слова перетворюють у руїну всю нашу Віру.
Надаремно ми вірим, що Бог правдомовний - бо Він сказав нам, що творив світ лише 6 днів; намарно віримо, що Він -Всемогутній - бо, як наука викрила. Він трудився над Сотворениям цілі мільйони років; і шкода вірити, що Він -добрий і премудрий, бо сотворив наших предків бридкими сотворіннями. (Страшно і подумати, як при тім обезцінюється Тіло Христа в Пресвятій Євхаристії і Непорочне Зачаття Його Матері). Та й - боятися Його не варто, бо Потоп не був потопом на весь свті (див. інше джерело їх однодумців: "Св. Письмо" видане ОО. Василіянами в Римі - Торонто у 1991р. на ст. 9: "Засяг потопу покривався з географічним обрієм Ноя. Затоплено було, мабуть, саму лише Месопотамську долину").
Хіба не той світогляд впоювали в нас большевики, стараючись викоренити у народі Віру в Бога і Божого Сина?
Згадана тут книжка, то лиш одна пташка з гнізда модерністів - послідовників монаха Тейльгарда де Шардіна, що 80 літ тому за гроші Рокфеллера намагався викопати з китайської землі мавпоподібних предків чоловіка. Увесь перелік численних єресей у тому підручнику для завтрашніх греко-католицьких душпастирів відвернув би нашу увагу від сформування першого важливого висновку.
ТАК КОМУНІСТИ - БІЛЬШОВИКИ І РЕФОРМАТОРИ - МОДЕРНІСТИ В КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ ОДНАКОВО НЕ ВІРЯТЬ В ТЕ, ПРО ЩО ГОВОРИТЬ БІБЛІЯ.
Поставим зараз друге запитання: "Як вони збираються творити одне "Христове стадо?"
За їхніми словами - через екуменічний (всесвітній) діалог.
Творять помалу нову всесвітню віру. Про неї домовляються, сторговуються між собою модерні католики і протестанти, і жиди, і мусульмани, і буддисти, і інші. Але відомо, що юдеї донині обзивають Христа найбільшим злочинцем, а протестанти - не вірять в Тайну Пресвятої Євхаристії і в Божу Матір, а мусульмани не вважають Ісуса Божим Сином, а для буддистів - Він взагалі ніхто. То ж щоб усіх вищевказаних партнерів примирити, треба викинути із католицької Віри науку про Божого Сина, про Його Страждання і Хресну смерть для нашого відкуплення і спасения, про Його перебування між нами у Євхаристії, про невимовну гідність Непорочної Діви Марії, про Небо, пекло, про злобу диявола, про покарання за гріхи супроти Бога. Лишається, як ми вже мовили, релігія без почитания Христа, як Другої Божої Особи.
Сповідуючи еволюційний дарвіно-марксистький світопогляд на сотворения і розвиток світу модерністи дуже легко переступають через Христа, щоби подати руку примирення і дружби єретикам і другим ложновірцям.
ОПОЗИЦІЯ ДО БОЖЕСТВЕННОЇ ОСОБИ ХРИСТА І ДО ЙОГО НАУКИ ПРО СПАСЕНИЯ - ТО ДРУГА РИСА, СПІЛЬНА ДЛЯ КОМУНІСТІВ - БІЛЬШОВИКІВ І РЕФОРМАТОРІВ - МОДЕРНІСТІВ В КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ.
Та нова релігія покищо зоветься християнством, але вже соромиться прикметника "католицька", соромиться всієї історії Католицької Церкви. Діячі тої релігії вибачаються перед іншими конфесіями за всі здогадні кривди, що їх Католицька Церква заподіяла членам інших віровизнань.
Головними засобами впровадження нової релігії є наука модерністів про любов і про послух.
По-їхньому Бог - то тільки безмежна і всеосяжна любов; - Бог не є справедливим Суддею, нікого не карає за гріхи, лише прощає всім, хто виявляє приязнь і любов до свого ближнього. У них наш християнський Бог перетворився в давнього поганського бога любові, який дозволяє на всі прелюбодійства.
Друга Божа Особа - Син Божий, що зійшов із Неба, став чоловіком і вмер на хресті для нашого спасіння, по-їхньому -не Бог, не Цар Всел енної, не справедливий Суддя усіх людей, лише наш брат, що любить нас, котрому не належить почитания: він має тішитись, коли перед ним танцюють, музикують і подають собі взаємно руки. Ось звідки взялося те легковаження обрядністю традиційного греко-католицького Богопочитання!
Подібно перекручують вони питання послуху вірних і духовенства в Католицькій Церкві. Традиційно послух в Церкві не може стосуватися ділянки моральності і Богопочитання. Ніхто, ніякий начальник, духівник, сповідник, батько, матір не мають права наказувати грішити проти Божих і Церковних Заповідей, проти моральності і Богопочитання, проти Церкви. Ніхто, навіть той, що присягнув на досконалий послух своїм зверхникам, взяв на себе тягар виконування Третьої Євангельської Ради про досконалий послух, не сміє грішити проти моралі, проти науки Церкви, проти Бога, бо так йому наказує зверхник. Досконалий послух - то не сліпий послух, де нібито заради Бога людина виключає з ужитку свою совість і розум. Такий послух - то рабський послух. Досконалий послух стосується тільки особистої невигоди, особистих поглядів, звичок і схильностей. Наставник має право змушувати свого підопічного переносити всякі невигоди і терпіння, насмішку, злидні, голод, холод, біль, хвороби, всякі тілесні небезпеки - для добра і вдоволення його душі, але ніколи - муки совісті.
А іменно тим займаються сьогодні поголовно католицькі модерністські наставники, силуючи до послуху, не до досконалого Божого, - а до сліпого рабського послуху свою паству.
Тут чітко видно зловживання Божою Наукою про любов і послух для підступної мети руйнування святої Католицької Церкви.
Добру Новину про спасення людської душі для вічного щастя з Богом в Небі - перетлумачують у посібник для примирення людей у ході побудови соціально справедливішого дочасного земного раю. Всі конференції, асамблеї, наради, з'їзди і інші зібрання модерністських церковних діячів, мирян та молоді (із їх розважальними програмами) зосереджують увагу на тих самих проблемах, якими клопочуться безбожні світські міжнародні організації, із світовими банками, ООН і Євросоюзом: зближення релігій, культур, матеріальний достаток, усунення дискримінації жінок і національних меншин, права чоловічих і жіночих збоченців, збереження природи, розвиток світської науки, залагодження регіональних політичних конфліктів, питання перепрошення євреїв і т.п. Із обрію тих повних ликування братолюбних зустрічей пропали турботи про стан моральності в суспільстві, про особисте покаяння і перепрошення Бога за гріхи, про молитву, про працю над власною душею, про Богопочитання і потребу місійної самопосвятної роботи серед ненавернених.
Третій висновок.
СВЯТЕ ЄВАНГЕЛІЄ ІСУСА ХРИСТА ЦЕРКОВНІ РЕФОРМАТОРИ-МОДЕРНІСТИ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ЛИШЕ ДЛЯ ВТІЛЕННЯ МАРКСИСТСЬКО-БОЛЬШЕВИЦЬКОЇ ІДЕЇ ПРО ПОБУДОВУ ЛЮДСЬКОГО РАЮ НА ЗЕМЛІ У ПАРІ ІЗ СВОБІДНОЮ ЛЮБОВ'Ю.
Неможливо нараз впроваджувати усі задумувані ними зміни. Тому все здійснюється поступово. Спочатку -вкорочуються Богослужби, бо то мучить вірних, потім -викидають на сміття церковні мови (латинську і церковнослов'янську), бо нарід їх не розуміє; далі, - забороняють клякати при Причасті, бо Господь каже до Нього приступати; і ще - не треба Адорації, Святих Годин, Хресних Доріг і Богородичних Вервиць, бо то не наше, а латинське (і дурять нас, бо Римо-католицька Церква все це викинула після Другого Ватиканського Собору. Лишилося воно ще в греко-католиків). І то не все. - Пресвяте Серце Ісуса, Непорочне Серце Марії, безконечні зміни в традиційних молитвах, скорочення обов'язків священиків (чи багато з них щодня правлять Служби Божі, вечірні і утрені, відмовляють обов'язковий часослов?). А - зміни в проповідях, в нових катехизмах, де вже не треба говорити про покарання за гріхи, про пекло і диявола? Навіть - калічать обличчя УГКЦ, щоби після пластичної операції під іншою назвою ніхто не упізнав, що це та сама звитяжна Катакомбна Церква, по котрій нині Заходу би личило рівнятись.
Ті три вищеприведені висновки повністю підтверджують правдивість заголовку цієї праці. Але щоб остаточно домалювати справжній образ шляху по котрому ступають модерністи звернемося до словника. Хоч прикметник "екуменічний" у словниках ужили для позначення об'єднуючого руху в протестантстві на початку 20-го століття, буквально він перекладається "всесвітній"; значить -"екуменізм" означатиме всесвітність, тобто інакшими словами - інтернаціоналізм. І немає сумніву, що він - комуністичний.
Отже існуючий в модерному католицтві екуменічний рух за примирення різних віровизнань, це чисто світський, протестантський рух, спрямований проти нашого Господа Ісуса Христа і Його ЄДИНОЇ НЕВІСТИ правдивої Католицької (в тому числі - Греко-католицької) Церкви. Той рух нічого спільного немає із побажаннями Ісуса про те, "щоб був один Пастир і одне стадо".

о. Теодозій Галущинський, ЧСВВ, 2000 р.
(Збережено авторський стиль)