Краса змінилася картинкою, яку можна розмістити у себе на сторіночці в інтернеті, замінивши підробкою про­стір безкрайніх полів у мить пробудження життя від нічного сну до цвітіння безлічі пелюсток, що розкриваються квітами. Складно стало дивитися далі за екран: це -  незручно і вимагає простого зусилля – піднятися з улюбленого дивана, вийшовши трохи далі, ніж примарна клітка квартири, будинку. 

Проходять дні, складаючись у тижні, спрямовані в роки; але роки стоять на місці, звужуючи душу рекламними слоганами. Замість того, щоб встати і відшукати поглядом того, хто втомився від самоти бетонних клі­ток, людина росте до стелі верхнього поверху думками про те, чого ніколи не було і не буде, в її голові сюжетність непомітно пі­д­­міняє реальність, розкидаючи свої міфолоґеми по незаповнених куточках душі.

Все дуже просто – люди перестали любити так, як мають. Медійний простір увірвався чи не в кожен будинок яскравою картинкою: переживання героїв, що ніколи не жили поряд, виявилися ближчими за найближче коло, підклавши під відчуття безлику абстрактність.

Наступила епоха тотальної крадіжки: сюжети серіалів, що змінюють один одного, і нескінченних ток-шоу висушують душу до дна, забираючи серце, яке могло б співчувати жебракові, помічати сльози на очах дітей і людей похилого віку. Але сльози екранних героїв витіснили простір справжнього горя. Всі поспішають побачити чергову серію світу, втраченого ними по дорозі з роботи додому.

Все дуже просто – люди перестали посміхатися природі і говорити один з одним про вічне. Скороминущість править бал, одурюючи серце своєю уявною тривалістю. Але наступає новий день, і наступна скороминущість полонить розум: придбання пральної машини або дешевого телевізора стає онтологічною необхідністю продовження життя. Со­вість розпадається на сентимента­льність і заспокоєність. Заспокоєність перетворюється на мету, народжуючи страхи, страхи підводять до межі, за якою лише один відчай. Світ засинає.

Все дуже просто – люди осліпнули. Ні, вони не втратили природну функцію дивитися, але вони перестали бачити. Ковзаючи поглядом по простору життя, прикрашеному рекламними слоганами і глянсовими картинками, вони просочуються ілюзією солодкого життя наскрізь, забуваючи, що барвиста поверхня банерів не продовжується далі за їх обмани. А там, за кромкою бутафорської реальності, плач тих, хто не дотягся навіть до дешевого непотребу супермаркетів.

Все дуже просто – світ перетворився на величезну біржу з її нестабільністю. Плаваючі індекси розгойдали людську сві­домість до небачених змін цінностей, опосередкованих лише порогом рентабельності. Душа вмирає, полонена гонінням за уявним успіхом, старанно зваженим жадністю.

Все дуже просто – люди дивляться телевізор і думають, що живуть. Так складається великий обман субкультури золотистих фантиків з порожниною, начиненою лише страхом. Але не тим страхом, що примушує людину тріпотіти перед Господом, усвідомлюючи втрачений рай, а страхом втрати ілюзій солодкого життя, полоненого нерозумінням його швидкоплинності.

Юлія Санникова, www.livingrosary.org.ua