(Тези, озвучені на урочистій академії з нагоди Свята Героїв у м. Харкові, 27 травня 2012 року)

В одній зі своїх робіт іспанський філософ Мігель де Унамуно задає питання про те, якою є різниця між святістю та героїзмом. На думку філософа, герої завойовують земні царства, святі ж – Царство Небесне. Насмілюся сказати, що такий поділ є досить умовним, оскільки важко завоювати Царство Небесне, не завойовуючи земні царства. Не важливо, яким саме є завоювання – молитвою, постом, милостинею чи чином соціально-політичного характеру. Дорога до Цартства Небесного лежить через завоювання земних царств – завоювання в ім’я любові до Бога та ближнього, в ім’я віри, надії, любові, в ім’я свободи і справедливості. Отже, межа між святістю та героїзмом досить умовна, і стати на шлях святості – значить стати на шлях героїзму.
На жаль, сучасні християни все частіше забувають про героїзм. Ми, християни, дуже часто каструємо власну релігію і перетворюємося на духовних євнухів. Ми прикриваємо наше безсилля балаканиною про християнське смирення і при цьому перетворюмося на звичайнісіньких фарисеїв. Нам бракує героїзму. Нас оточує зло, а ми дуже часто залишаємося до нього байдужими, або – як євнухи – можемо лишень обурюватися.Одним із вимірів нашої духовної імпотенції є те, що ми стали рабами «реальності». Боецій виводив поняття «реальність» від латинського слова res, що в перекладі на українську означає річ – якийсь матеріальний об’єкт.
Сьогоднішня «реальність» є реальністю профанною, секуляризованою, такою, що втратила зв’язок із Вищою Реальністю, з Чистим Буттям, з Богом. Ця «реальність» втратила зв’язок з метафізичною реальністю, у ній існує лише фізична річ, котру можна виміряти чи зважити. Зрозуміло, що ця «реальність» не знає, що таке героїзм... Італійський філософ-традиціоналіст Юліус Евола у своїй книзі «Повстання проти сучасного світу» зазначав: «Існує фізичний порядок і порядок метафізичний. Існує смертна природа і природа безсмертних. Існує вищий регіон "Буття”, і нижчий – "становлення”. Узагальнюючи, можна сказати, що існує зримий, чуттєво осяжний світ, та передусім, по ту його сторону, існує незриме і неосяжне, тобто надсвіт, принцип та істинне життя. Для сучасної людини осягнути його складно, необхідно розпочати з ідеї, суть якої полягає в тому, що традиційна людина знала реальність більш широкого порядку буття, ніж той, котрому сьогодні відповідає поняття "реальне”. Сьогодні, по суті, під реальністю мислиться лиш чисто тілесний світ, обмежений часом та простором» Шлях до відродження християнського героїзму – в повстанні проти світу профанної «реальності». Героїзм передбачає необхідність піднятися над профанною «реальністю». Для цього потрібно усвідомити, що res не тотожна самій собі, що за множинністю речей криється глибша реальність. Саме зберігаючи зв’язану з цією реальністю «пуповину», герой може змінювати поточну «реальність», максимально приближуючи суще до «стандартів» матриці Буття. Однією із основ героїзму є туга. Туга героя – це згадка про Бога, згадка про Вищу Реальність, згадка про Небесну Батьківщину. Йозеф Рацінґер називає цю тугу «первісною людською згадкою» – «згадкою про Бога». Безперечно, ця туга є внутрішньо відповідною кожній людині. Однак до своєрідної «концентрації» цієї туги здатні лише одиниці. І християни – «сіль світу цього» – повинні стати тими одиницями, тими «немногими» (Д. Донцов), які поставлять згадку про Небесну Батьківщину наріжним каменем свого життя, і, згадуючи про цю Батьківщину, стануть на шлях переображення своєї земної батьківщини, усього людства загалом.Потрібно не капітулювати перед секулярністю, десакралізацією профанної «реальності», а знаходити сакральний простір у власному повстанні проти неї. Потрібно відкинути ідею примирення із такою «реальністю», в якій панує бездуховність, несвобода й несправедливість. Потрібно відчути тугу за Вищою Реальністю, за Абсолютною Досконалістю і героїчно робити більш досконалим цей світ. Саме повстання проти «реальності» є дорогою святості і героїзму.

Ігор Загребельний