XXI століття ознаменувалося швидким розвитком мобільних технологій та Інтернету. Суспільство почало толерантніше ставитись до гомосексуалізму та одностатевих шлюбів. І на цьому фоні особливо непривабливим, дивним і страхаючим здається стан духовного життя людини, стан моральних стосунків у сучасному суспільстві.
Відчуженість, грубість, невміння, небажання зрозуміти іншого, проявити повагу, толерантність, співчуття, милосердя, справедливість – незаперечні докази дефіциту моральності і гуманності, який, на жаль, все частіше проявляється у поведінці дітей, підлітків, молоді і вже збагачених життєвим досвідом старших людей. Все це – результат невизнання першочерговості духовних і загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості, відсторонення від Христової Церкви, небажання і невміння бачити в особі священика самого Христа. Звідки ж виникає це небажання? Від чого воно залежить? Як з ним боротися?
Більшості людей вигідніше нарікати на церкву, на священика, замість того, щоб піти на духовну розмову з ним, відкрити глибину свого внутрішнього світу, послухати і зрозуміти, яку роль для неї відіграє Церква, яке її призначення і т.д. Можливо, у деякій мірі це залежить і від самого священика, який недосконало і з байдужістю ставиться до своїх обов’язків і таким чином падає в очах багатьох людей, через що вони віддаляються від церкви і поступово втрачають свою віру.
Отож, розміркуємо, яким повинен бути священик в наш час, що входить в його обов’язки і завдання, який приклад повинен подавати людям і постараємось зрозуміти, яким треба бути, щоб добре і правдиво здійснювати Христове священство в майбутньому.
Сьогодні дуже важко бути істинним і щирим священиком. Але незважаючи ні на що, священик повинен залишатися вірним своєму служінню і народові, які зараз так надіються на Божу ласку й милосердя.
Слово «священик» означає «слуга», «слуга Господній». І сучасна людина хоче бачити його саме таким – наділеним глибокою духовністю, покорою, лагідністю, скромністю, вихованістю, великою мудрістю, безмірною душевною добротою, щоб мав сильну волю і святість, щоб гідно проповідував Слово Боже, щоб зміг зректись усіх своїх принад, щоб віддавав себе у молитвах служінні Богові, а ще щоб любив усіх людей без винятку, чи твої вони парафіяни, чи ні, щоб спішив до кожного потребуючого і щоби був взірцем для наслідування.
Священик має бути незалежним від людей, від громади, церкви. Багато випадків зараз є, коли він часто підлаштовується під людей, не критикує, не робить зауважень, бо боїться втратити прихильність. Виникає зразу ж відчуття, що священик не твердий у своїх переконаннях, а отже – і у своїй вірі. Він скоріше боїться людей, ніж Бога. Священик має бути досконалим і своїм прикладом впливати на інших. У моєму розумінні – він вчитель і наставник, а не посередник, яким священики часто себе називають. Святий і не менше, кращий за мене в усьому, щоб я мав до кого звернутися, щоб я бачив, що це наставник Божий, і щоб у майбутньому зміг і я таким стати. Важливим зараз є і те, що люди потребують, щоб священик був добрим сповідником, щоб вмів і насварити, і похвалити, і порадити, і підтримати, і виправити, і вислухати. Крім того, повинен глибоко відчувати потребу кожної людини.
Більшість людей хочуть бачити у священику особистість, втілення чогось особливого, сакрального, мотиваційного, того, який знає, що робить і впевнено виконує Божу волю, а головне - все робить з любов’ю. До такого священика мають тягнутися і дорослі, і малі, у будь-яку хвилину він мусить бути відкритий до спілкування, щирий, відвертий на думки, привітний, доброзичливий та ввічливий.
Священик має робити все так, щоб люди розуміли, що він робить все для Бога, для людей, а не заради якоїсь матеріальної вигоди. Має вчити людей згідно Святого Письма, а не церковним чи світським доктринам, які часто суперечать Біблії. Священику потрібно дійсно бути професіоналом у своїй справі. Але хочеться, щоб і кожна людина зрозуміла те, що треба починати з себе, самій себе заставляти вести духовну боротьбу, ходити до церкви, молитися, вітатись, прославляючи Бога.
Як гарно тлумачить Катехизм: «Покликання до священства є одночасно даром Божим і плодом духовного життя церковної спільноти — сім‘ї та парафії. Пастир, такий як має бути, тисячу разів помирає за своє стадо. Він може помирати навіть щодня. Тому й ми, знаючи його працю, мусимо допомагати йому молитвами, співчуттям, готовністю, любов’ю, щоб і ми для вас, і ви для нас стали похвалою».
