Ревнивість здається тобі ділом добрим, а дехто вважає легким і маловажливим гріхом заздрити тим, улюблені браття, які кращі від них. А вважаючи гріхом легким і маловажливим, не бояться його; не боячись, нехтують ним; нехтуючи ж, не уникають його, і таким чином здійснюється невидима і таємна згуба: будучи ледь помітною для того, щоб завбачливі могли вберегтися від неї, вона приховано пошкоджує уми необачні. Між тим Господь звелів нам бути мудрими, заповідав бути вкрай обережними, щоб ворог, який завжди чуває і безнастанно підстерігає нас, увірвавшись в серце, не роздмухав із іскор пожежі, не перетворив малого у велике і, заколисуючи недбалих і необережних легким диханням і тихим віянням, не збудив вихорів і бур та через це не розрушив віри і спасіння, не розбив самого життя.
Отож, треба чувати, улюблені браття; треба всіма силами старатися протипоставити ретельне і повне чування ворогу, який, лютуючи, спрямовує на всі частини тіла свої стріли, що можуть вразити і поранити нас. Переконуючи і повчаючи нас у цьому, апостол Петро говорить у своєму Посланні: Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти. (1 Пет. 5, 8). Він обходить кожного з нас і, як неприятель, що оточив фортецю, розглядає стіни і випробовує, чи нема в них якоїсь частини не добре укріпленої і не дуже міцної, через яку можна було би проникнути всередину. Очам він представляє спокусливі образи і неважкі забави, щоб через зір підірвати чистоту; захоплює вухо веселими піснями, щоб через слухання солодких звуків похитнути і послабити християнську силу; викликає язик на злослів’я і, роздратовуючи образами, підбурює руку на нагле вбивство; виставляє неправедні хабарі, щоб привчити до хабарництва; вводить згубні заощадження, щоб пристрастити душу до грошей; обіцяє земні почесті, щоб відняти небесні; виставляє на вид неправдиве, щоби вкрасти істинне. Завжди заклопотаний поразкою рабів Божих, завжди неприязний, підступний в час миру, жорстокий в час гоніння, він, коли не може звабити таємно, погрожує відкрито і явно, лякаючи жахами гоніння. Тому, улюблені браття, необхідна стійкість нашому духові: він повинен бути настроєний і озброєний як проти всіх таємних підступів диявола, так і проти явних погроз його, повинен бути готовий до відбиття їх так само, як ворог завжди готовий до нападу. А оскільки стріли, випущені таємно, чисельні й поразка прихована і таємна тим важча та тим частіше спричинює рани, чим менше вона передбачається, то ми повинні бути пильними, щоб все подібне розуміти і відбивати, а до цього-от і належить зло ревнивості та заздрості.
Хто вникне в це діло, побачить, що християнину слід понад усе берегтися і з особливою обачністю піклуватися, щоб не захопитися злобою і заздрістю, щоб брат, обплутаний прихованими сітями таємного ворога, набувши від ревнивості ворожнечу на брата, не вразив себе, сам того не знаючи, власним своїм мечем. Щоб повніше уявити це і ясніше зрозуміти, звернемося до початку та джерела, поглянемо, звідки і як почалася ревнивість; бо легше нам буде уникнути настільки згубного зла, якщо ми будемо знати його походження і величину. На самому початку світу диявол перший загинув від цього зла і став нищителем. Він, прикрашений ангельським величчям, угодний і любий Богу, поревнував і віддався ворожій заздрості, побачивши людину створену за образом Божим, і потім, підбурюваний ревнивістю, сам скинутий ревнивістю перед тим, як скинув іншого, полонений перед тим, як полонив, загинув перед тим, як погубив, і, побажавши через заздрість відібрати у людини благодать дарованого їй безсмертя, сам втратив те, чим був перед тим. Яке ж це зло, улюблені браття, від якого впав ангел, яке могло обплутати і звергнути настільки високе і досконале творіння, яке звабило самого звабника? З тих пір заздрість лютує на землі і гине від заздрості, хто кориться учителю погибелі, наслідує диявола, хто ревнує, як сказано в Писанні: а через заздрість диявола смерть увійшла у світ, скуштують її ті, що йому належать. (Мудр. 2, 24). Нарешті, перша ворожнеча між першими братами і нечестиві братовбивства почалися з того, що неправедний Каїн поревнував праведному Авелю, що злий зненавидів доброго, позаздрив йому; скажена ревнивість стільки мала сили для здійснення злочину, що забута й братерська любов, і важкість гріха, і страх Божий, і кара за злочин: неправедно пригноблений той, хто перший показав праведність, підпав ненависті той, хто не вмів ненавидіти, умертвлений беззаконно той, хто і вмираючи не пручався. Від ревнивості також Ісав став ворогом брата свого Якова: так як останній отримав благословення від отця, то заздрість спонукала Ісава на ворожнечу і переслідування. В ревнивості полягає причина й того, що Йосиф проданий був своїми братами: через простоту свою він розповів їм, як брат братам, свої видіння, що пророчили йому вивищення, і ворожий дух їх сповнився заздрості. Та і що, як не ревнивість, збудила в царі Саулі ненависть до Давида, так що він, часто переслідуючи невинного, милосердного, лагідного, смиренно-терпеливого, бажав його смерті? Коли вбитий був Голіаф і після умертвлення, допомогою і співдією Божою, такого ворога народ виразив своє здивування торжественними піснями на честь Давида, тоді Саул позавидував тому, і ним заволоділа ярість злоби і гоніння. Але, не зупиняючись довго на окремих прикладах, звернемо увагу на загибель народу, раз назавжди пропащого. Чи не від того загинули юдеї, що вони більше захотіли заздрити Христу, ніж вірити? Паплюжачи великі Його діяння, вони спокушені були сліпою ревнивістю і не могли відкрити сердечних очей для споглядання діл божественних.
Роздумуючи про це, улюблені браття, чуванням і мужністю огородімо серця наші, посвячені Богу, від настільки згубного зла. Смерть інших хай послужить нашому спасінню; кара необережних хай принесе здоров’я обережним.
Помилковою є думка тих, які думають, що це зло має один вид чи що воно короткочасне і ув'язнене в тісних межах. Загибіль від ревнивості далеко простягається: вона різноманітна і багатоплідна. Це - корінь всіх зол, джерело спустошення, розсадник гріхів, причина злочинів. Звідси виникає ненависть, звідси походить запал. Ревнивість запалює користолюбство, коли хтось не може задовільнитися своїм, бачачи іншого багатшим. Ревнивість збуджує честолюбство, коли бачиш іншого в почестях вищих від твоїх. Як тільки ревнивість засліпила наші почуття і заволоділа таємними помислами, зразу ж нехтується страх Божий, зневажається вчення Христове, забувається про день суду, надимає гордість, посилюється жорстокість, помножується віроломство, мучить нетерпеливість, лютує розбрат, кипить гнів, - і не може вже утримувати себе чи керувати собою той, хто підпав чужій владі. Звідси - розрив зв’язку миру Господнього, порушення братньої любові, перекручення істини, розсічення єдності; звідси - перехід до єресей та розколів, коли хтось паплюжить священиків, заздрить єпископам, скаржиться, чому не він рукоположений, чи не хоче визнавати іншого начальником. Звідси походить те, що повстає і впирається від ревнивості нечестивець, від запалу і заздрості ворог, - ворог не людини, але честі.
І який це черв’як для душі, яка отрута для помислів, яка іржа для серця - ревнувати доблесті чи щастю іншого, тобто ненавидіти в ньому чи власні його заслуги, чи благодіяння Божі, перетворювати в своє зло блага інших, мучитися благополуччям відомих людей, славу інших робити для себе карою і до серця свого приставлять ніби якихось палачів, до помислів і почуттів своїх наближати мучителів, які терзали би їх внутрішніми муками, роздирали тайники серця кігтями бажання зла! Не радісна для таких їжа, і пиття не може бути приємним; вони постійно зітхають, стогнуть, уболівають; і оскільки ревнивість ніколи не залишає тих, хто заздрить, то серце, яким вдень і вночі вона володіє, мучиться безперервно. Будь-яке інше зло має свою межу, і всякий гріх закінчується скоєнням гріха: в перелюбстві злочин припиняється після здійснення перелюбу; в розбійнику злодіяння затихає після вчинення вбивства; у грабіжника хижацтво зупиняється крадіжкою здобичі; у брехуна міра покладається виконанням брехні. Ревнивість же не має міри - це зло, що перебуває безперервно, це гріх без кінця! І чим більше обставини сприяють тому, на кого звернена заздрість, тим більше той, хто заздрить, запалюється полум’ям заздрості. Звідси – похмурий вигляд, суворий погляд, бліде лице, тремтячі губи, скрегіт зубів, суворі слова, шалені лайки, руки, готові на вбивство, і хоча вільні на певний час від меча, але озброєні скаженою ненавистю. Тому Дух Святий говорить в Псалмах: Не палай гнівом на того, кому щастить у дорозі (Пс. 36, 7); і ще: беззаконник кує на праведника лихо і скрегоче на нього зубами. Господь сміється з нього, бо бачить, що його день надходить. (Пс. 36, 12-13). На таких-от вказує і їх звертає увагу апостол Павло, кажучи: Їхнє горло - гріб відкритий, до обману язик їх схильний, отрута гадюча у них під губами. Уста у них прокльонів повні і гіркоти. Щоб проливати кров, швидкі їхні ноги. На їхніх дорогах злидні і руїна. Вони не відають дороги миру. Немає Божого остраху у них перед очима. (Рим. 3, 13-18).
Зло є набагато легшим і небезпека меншою, коли членам наноситься рана мечем. Відкрита виразка легко лікується і скоро видимо зцілюється за допомогою ліків. Але рани, що спричинені ревнивістю, непроникні та приховані; невидима хвороба, що ув'язнена в тайниках совісті, не приймає допомоги лікування. Ким би ти не був, заздрісний і злий, подивися, який ти лукавий стосовно тих, кого ненавидиш, який злобливий та неприязний! Між тим ти найбільше є ворогом свого спасіння. Кожен, кого би ти не переслідував своєю ревнивістю, може ухилитися і втекти від тебе, але від себе самого ти втекти не можеш. Де б ти не був, противник твій з тобою, ворог твій завжди в твоєму серці, згуба міститься всередині; ти обплутаний і зв’язаний непереборними ланцюгами, ти став полоненим ревнивості, що заволоділа тобою, і нема тобі ніякого полегшення. Переслідувати людину, що належить Божественній благодаті, - це зло постійне; ненавидіти щасливого - це хвороба невиліковна.
От тому, улюблені браття, щоб хтось через ревнивість до брата не попав у сіть смертну, Господь, коли учні спитали Його, хто з них більший, щоб запобігти такій небезпеці сказав: Бо хто найменший поміж усіма вами, той - великий (Лк. 9, 48). Відповіддю своєю Він знищив всяку ревнивість, викорінив і припинив всяку причину та привід до їдкої заздрості. Учневі Христовому не дозволено ревнувати, не дозволено заздрити. В нас не може бути суперечок про звеличення: ми звеличуємося смиренням, ми навчені тому, чим можемо догодити.
Нарешті, й апостол Павло, наставляючи і переконуючи, щоб ми, що просвічені світлом Христовим і визволені від мороку нічного життя, робили і вчинками показували, що ходимо у світлі, так говорить в Посланні: Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла. Як день, - поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах (Рим. 13, 12-13). Якщо пітьма відійшла від твого серця, якщо ніч вигнана звідти і морок розсіяний, якщо почуття твої опромінило денне світло і ти став людиною світла, - твори діла Христові, тому що Христос є світлом і днем. Для чого занурюєшся в морок ревнивості, оточуєш себе хмарою заздрості, гасиш сліпою ненавистю всяке світло миру і любові? Для чого повертаєшся до диявола, від якого відрікся, для чого стаєш подібним до Каїна? Бо апостол Йоан прямо звинувачує в людиновбивстві того, хто поревнував і зненавидів брата свого. Він говорить в своєму Посланні: Кожен, хто ненавидить брата свого, - душогубець, а ви знаєте, що ніякий душогубець не має в собі життя вічного, що в ньому перебувало б (1 Йо. 3, 15). І ще: Хто каже, що він у світлі, а ненавидить брата свого, той у темряві й досі... і в темряві він ходить, і куди йде, не знає, бо темрява у нього засліпила очі (1 Йо. 2, 9; 11). Хто ненавидить брата, за словами апостола, у тьмі ходить і не знає куди йде. Несвідомо він іде в геєну; нікчема і сліпець, він прямує на страту, віддаляючись від світла Христового, а отже, і від Христа, Який сказав нам для настанови: Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя (Йо. 8, 12). А слідує за Христом той, хто тримається заповідей Його, хто крокує шляхом Його вчення, йде за стопами і слідами Його, наслідує вчення і діла Христові, відповідно до нагадування та настанови Петра, який каже: Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами (1 Пет. 2, 21).
Нам слід пам’ятати, яким іменем Христос позначає свій народ, яку назву дає своєму стадові. Іменує вівцями, щоб до овець уподібнити незлобивість християнську; називає агнцями, щоб простота розуму була наслідуванням простої природи агнців. Для чого ж під овечим одягом приховується вовк? Для чого знеславлює стадо Христове той, хто неправдиво називає себе християнином?
Одягнутися в ім’я Христове і не йти шляхом Христовим – чи не є це зрадою імені Христового, залишенням спасительного шляху, коли Він Сам вчить і говорить, що до життя прийде тільки той, хто збереже заповіді, що мудрий той, хто, слухаючи слова Його, поступає згідно з ними, що той назветься великим вчителем в Царстві Небесному, хто буде сам поступати згідно з тим, що вчить, що те, що звіщається для блага та користі, тоді тільки є благотворним для того, хто звіщає, коли те, що проповідується словом, оправдовується ділами, що слідують за ним? Але про що найчастіше говорив Господь учням Своїм? Серед багатьох настанов і заповідей небесних що заповідав найбільше спостерігати і зберігати, як не те, щоб ми любили один одного тією любов’ю, якою Він полюбив учнів Своїх? Як же буде дотримуватися миру Господнього і любові той, хто через ревнивість не може бути ні миролюбним, ні привітним? Тому і апостол Павло, виставляючи благодіяння миру і любові та з силою доказуючи і навчаючи, що ні віра, ні милостиня, ні саме страждання ісповідницьке і мученицьке анітрохи не принесуть йому користі, якщо він не збереже союзу любові цілим і неушкодженим, додає до того: Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить (1 Кор. 13, 4); тобто він вчить і показує, що той тільки може притримуватися любові, хто буде довготерпеливим, милосердним, далеким від ревнивості і заздрості. Також в іншому місці, перестерігаючи, щоб людина, яка сповнена вже Духа Святого і через Небесне народження стала сином Божим, виконала одне духовне і божественне, він викладає і говорить наступне: І я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні. Якже між вами зависть та суперечки, то хіба ви - не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? (1 Кор. 3, 1 -З)?
Треба, улюблені браття, потоптати плотські пороки і гріхи; треба загладити згубну пляму земного тіла, щоб в протилежному випадку, повернувшись знову до життя старої людини, ми не сплуталися смертоносними сітями. На цей раз апостол дає нам завбачливу та спасительну пораду: Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити; бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити. Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони - сини Божі. (Рим. 8, 12-14). Якщо ми сини Божі, якщо ми стали храмами Божими, якщо, прийнявши Духа Святого, ми стали жити свято і духовно, підвели очі від землі до неба, спрямували серце, сповнене Бога і Христа, до вишнього і духовного, то давайте робити те, що достойне Бога і Христа, як нас спонукує до того і перестерігає апостол, кажучи: А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі. Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з ним з'явитесь у славі. (Кол. 3, 1-4). Отож, ті, що вмерли і поховані через хрещення для плотських гріхів старої людини і воскрешені Христом через відродження небесне, будьмо помишляти і чинити діла Христові, як той же апостол знову нас вчить і переконує, кажучи: перший чоловік із землі - земний, другий чоловік - з неба. Який земний, такі й земні, і який небесний, такі й небесні. І так само, як ми носили образ земного, так носитимем і образ небесного. (1 Кор. 15, 47-49). А носити образ небесного для нас неможливо, якщо не будемо уподібнюватися Христу в тому, чим бути почали. Переміна попереднього життя і початок нового вимагає, щоб в тобі ясним було народження божественне, щоб боготворне благочинство відповідало Богу Отцю, щоб чесним і похвальним життям прославлявся в людині Бог, як Сам Він переконує і перестерігає, а до того, обіцяючи взаємно прославити тих, які Його прославляють. Бо я шаную тих, хто мене шанують, а ті, хто мене зневажають, ні за що будуть уважатись! (1 Сам. 2, 30).
Настроюючи і готуючи нас до такого прославлення і для того вселяючи уподібнення до Отця, Господь - Син Божий говорить в своєму Євангелії: Ви чули, що було сказано: Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних.(Мт. 5, 43-45). Якщо і людям приємно і славно мати синів, подобніх до себе, якщо й вони радіють, коли народжена дитина подібна на батька своїми рисами, то чи не набагато більше радості для Бога Отця, коли хтось народжується духовно так, що вчинками своїми і похвальними якостями виражає божественне народження? Яка честь і який вінець - бути таким, якого не стосувався б наступний вислів Божий: Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене. (Іс. 1, 2)! Хай краще похвалить тебе і призове до нагороди Христос, коли скаже: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу (Мт. 25, 34).
Цими роздумами слід укріпляти дух, улюблені браття; цими вправами слід підтримувати його проти стріл диявола. В руках хай буде божественне читання, в поняттях - Господні думки. Хай ніколи не припиняється безперервна молитва, хай завжди продовжується спасительне ділання. Будьмо постійно зайнятими ділами духовними, щоб диявол щоразу, як тільки стане підступати до нас і намагатися увійти, знаходив наше серце закритим для нього і озброєним.
Не один тільки вінець, отримуваний в час переслідування, призначений для людини-християнина. І мир має свої вінці, якими увінчуються переможці, що звергли ворога в різній і багаторазовій битві. Тому, хто приборкав похіть - переможний знак стриманості; тому, хто став вищим від гніву і образи - вінець терпіння. Торжество над користолюбством - тому, хто зневажає гроші; хвала віри – тому, хто переносить мирські негаразди з упованням на майбутнє. Хто не гордиться в щасті – здобуває славу смирення; хто через милосердя готовий допомагати бідним - він в нагороду отримує скарб небесний; хто, не плекаючи ревнивості, однодушний і лагідний, любить своїх братів - той удостоюється нагороди любові й миру. Щоденно ми біжимо на цій ниві чеснот, без всякого проміжку часу прагнемо до цих трофеїв правди і вінців. А щоб до них міг досягнути й ти, який був у владі ревнивості та заздрості, відкинь всю ту злобу, якою був одержимий, і спрямуйся спасительними стежками на шлях вічного життя. Викинь із свого серця бур’яни і терня, щоб божественний і духовний засів дав прещедрий плід під час жнив. Виплюнь жовчну отруту, вивергни отруту ворожу - хай очиститься ум, осквернений зміїною заздрістю; всяка прикрість, що гніздиться всередині, хай зм’якшиться солодкістю Христовою. Якщо ти і їжу, і пиття приймаєш від Таїнства Хреста, то дерево, яке образом своїм зробило колись води Меррі солодкими, тепер самою істиною хай послужить для пом’якшення і усолоди серця - і ти для відновлення здоров’я не будеш затруднятися в ліках. Ліки - звідти ж, звідки нанесені тобі рани.
Полюби тих, кого перед тим ненавидів, набудь прихильності до тих, кого через заздрість ти переслідував неправедним злослів’ям. Наслідуй добрих, якщо ти можеш слідувати за ними; а якщо слідувати не можеш, то хоча б співрадій з ними і вітай достойніших. З’єднайся з ними любов’ю, стань їх спільником у взаємній прихильності та союзі братства. Тобі залишаться борги, коли й ти сам залишиш; будуть прийняті твої жертви, коли приступиш до Бога з миротворним настроєм. Поняття і дії твої будуть скеровані до вишнього, коли будеш помишляти лише про божественне і праведне, за Писанням: Роздумуйте про Господа в правоті й у простоті серця шукайте його! (Мудр. 1, 1). А багато є такого, про що тобі слід подумати.
Помишляй про рай, куди не входить Каїн, який через ревнивість вбив брата. Помишляй про Царство Небесне, в яке Господь приймає тільки згідних і однодумних. Помишляй про те, що синами Божими можуть називатися тільки миротворці, які, об’єднавшись небесним народженням і законом божественним, уподібнюються до Бога Отця і Христа. Помишляй про те, що ми стоїмо перед очима Божими, що сам Бог дивиться і судить про проходження нами життєвого шляху; що ми можемо сподобитися споглядати Його тільки в тому випадку, якщо Його, що дивиться тепер на нас, будемо радувати своїми вчинками, якщо зробимо себе достойними благодаті Його і милості, якщо, призначені для того, щоб вічно догоджати Йому в Царстві, ми спочатку догодимо Йому в цьому світі.

СВЯТИЙ КИПРІАН КАРФАГЕНСЬКИЙ