Католицька Церква є незнищимою; тобто буде існувати до кінця світу як Христос сказав: "Ворота пекельні її не подолають" (Матей 16:18).
                                      
Завжди будуть Папи, єпископи і вірні і Божа правда завжди буде в Католицькій Церкві. Архангел Гавриїл сповістив Марії: "Його Царству не буде кінця" (Лука 1:33). "Церква" каже Св. Амброзій "подібна до луни; вона може зменшуватись, але ніколи не знищується, вона може бути затемненою, але ніколи не зникає".

1. Всі гнобителі Церкви не малі успіху проти неї, і деякі мали страшний кінець.

Кінець Юди є типовим кінцем його послідовників. Ірод який вбив немовлят у Вифлеємі, помер від несподіваних тортур. Ірод який вбив Св. Якова, був загризений хробаками. Понтій Пілат був висланий імператором до Франції і там страчений. Нерон був зміщений. 1 000 000 юдеїв загинули під час знищення Єрусалиму. Діоклетіанова родина була вислана на вигнання, а він помер від мерзенної хвороби. Юліан відступник був вбитий на війні. Він сказав: "Галілеянин, ти переміг". Наполеон тримав ув'язненим Пія VII п'ять років, і сам був сім років ув'язненим на острові Св. Єлени де і помер. Арій був розірваний на шматки під час тріумфальної процесії. Вольтер помер у відчаю.

2. Коли Церква є в більшій потребі, Христос завжди приходить на поміч, або через чуда або посилаючи святих.

Об'явлення хреста на небі, яке бачив Костянтин і його армія припинило переслідування Християн. "Церква" каже Св. Єроним "як човен Петра. Коли шторм підсилюється, тоді Господь прокидається і встановлює мир".

3. "Це притаманне Церкві зростати більше під час переслідувань" каже Св. Хіларі.

"Переслідування служать появі сильних святих" каже Св. Августин. Церкві, як і Єві було сказано: "В муках народжуватимеш своїх дітей" (Буття 3:16). Членів Церкви стає більше під час переслідувань. Як поле плодоносить коли оброблюється плугом, як виноград дає більше плодів коли підрізається, так і Церква. Час переслідувань є часом чудес і випробовувань, як було під час Вавилонського полону випробування правди релігії Юдєїв. Церква виходить тріумфально з кожного переслідування. Пасха приходить після Страсної П'ятниці.

Непомильність Церкви

Бог насадив в наші серця бажання правди яка має бути задоволена. "В стані дитячої невинності" каже Св. Тома "для людини було неможливим замінити істину фальшем". Бог післав непомильного Вчителя, Свого єдинородного Сина щоб людина знов могла віднайти істину. Христос промовив до Пилата: "Для того я прийшов у цей світ, щоб свідчити істину" (Іван 18:37). Оскільки Христос не залишився на землі, Він призначив іншого непомильного вчителя, Його Церкву, і дав їй необхідні дари, особливо поміч Святого Духа.

Христос передав Апостолам і їхнім наступникам уряд, і обіцяв їм Його Божествену поміч.(Матей 18:19-20)

Це не нове вірування що Церква є непомильною. Св. Павло каже про Церкву: "стовп і фундамент істини"(1 Тим. 3:15). Св. Іреней каже: "Там де Церква, там також Дух Божий".

1. Католицька Церква є непомильною у її вченні; тобто Святий Дух асистує Церкві в такий спосіб що вона не може помилятись, зберігаючи і проголошуючи об'явлені доктрини.

Непомильність Церкви не є такою як ніби Бог в Бозі; те що вона має є не від неї, але від Божого спеціального провидіння для неї.

2. Церква проголошує свої непомильні рішення через Вселенські Собори і через Пап.

В кожному царстві встановлюються правила через суди; так і Бог встановив у своєму Царстві певний трибунал, і цим трибуналом є асамблея єпископів яким Він дав владу навчати і обіцяв їм імунитет від помилок (Матей 28:19-20). Тому Св. Кипріян каже: "Церква є в єпископах". Оскільки єпископи не можуть постійно проводити собори, бо виконують повсякденні обов'язки, існує інший трибунал який дає непомильні рішення. Цим трибуналом є Папа який говорить ex cathedra. Коли Церква визначає питання доктрини, кожен зобов'язаний перед Богом підкоритись їй під страхом екскомуніки.

Вселенський Собор є зібранням єпископів всього світу під проводом Папи.

Апостоли у 51 році провели перший Собор в Єрусалимі і проголосили їхні рішення як такі що прийшли від Бога. Разом з цим Собором відбулося загалом двадцять Вселенських Соборів. Присутність всіх єпископів на Соборі не є обов'язковою, але більшість з них має там бути. На Двадцятому Вселенському Соборі у Ватикані (1870) непомильність Папи була визначена як артикул віри. 533 єпископи голосували за, 2 проти, і 52 були відсутні. Присутність Папи також не є обов'язковою; він може діяти через легатів як на Першому, Третьому і Четвертому Вселенських Соборах. Необхідно щоб Папа потвердив декрети Собору. Національні, єпархіяльні, провінціальні та інші собори не є непомильними.

Загальна згода єпископів усього світу, потверджена Папою є також непомильною; це буває коли Папа запитує їхню думку у питаннях доктрини віри і моралі.

Випадок такого типу був у 1854 при проголошенні догми Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. Коли майже всі відповіли, що приймають таку доктрину, вона була урочисто проголошена як доктрина віри. Але урочисте проголошення не є обов'язковим. Тому Ватиканський Собор проголосив що не тільки урочисте рішення має бути прийнятим, але й те що пропонується через законне і вселенське вчення церковної влади (Ватиканський Собор, 3,3).

Папа робить непомильне визначеня як вчитель і пастир Церкви, він пропонує для Вселенської Церкви доктрини віри і моралі. Такі декрети називаються доктринальними.

Ватиканський Собор у 1870 проголосив що всі доктринальні рішення Папи є непомильними. Це є логічним наслідком Христових слів Св. Петрові: "Ти є Петро і на цьому камені я збудую Мою Церкву" (Матей 16:18). Якщо фундамент Церкви впаде, тоді він не камінь але пісок. Якби Папа навчав заблудженям, тоді Христова обіцянка стала б нічим. Рішення Папи щодо віри і моралі від ранніх часів завжди шанувались надзвичайно високо. Коли Римський Престіл у 417 засудив заблудження Пелагія, Св. Августин промовив "Рим сказав - справу закінчено". І Св. Кипріян каже "Єретик не може бути в Церкві". Навіть Вселенський Собор називає Папу "отець і вчитель всіх Християн" (Флорентійський Собор, 1439). Непомильне рішення Папи не залежить від згоди єпископів (Ватиканський Собор, 4,4). Але це неправильно казати, що будь яке рішення Папи є непомильним; він є людиною і як кожний може помилятись письмово, усно і т.д. Він може впасти в гріх як кожна людина, і нажаль було чимало Пап, яки вели скандальне життя. Коли Папа виносить рішення в доктринальній матерії, Христос утримує його від помилок через дію Святого Духа. Приписи щодо паломництв, листи до королів і принців, тимчасова заборона Товариства Єзуїтів у 1773 не є непомильно проголошеними. Доктринальні рішення зазвичай акомпануються сентенцією екскомунікації проти тих, хто відмовляється підкоритись їм, і тому ці рішення зобов'язують всіх Католиків. Хоча Папа непомильний в його урочистому рішенні і Вселенські Собори не є нагальними для цього, все ж таки вони надають більшої зовнішньої урочистості таким рішенням. Навіть Апостоли, кожен з яких був непомильним у своєму вчительському уряді, зібрались на Вселенський Собор в Єрусалимі.

3. Церква проголошує непомильне судження в таких випадках: На докрини віри і моралі та їхнє значення і трактування, на Святе Письмо і Традицію та їхню інтерпретацію.

Коли Церква, наприклад, декларує що кара пекла є вічною, ця декларація є непомильною, і стосується доктрини віри; і коли знов декларується що виконання Недільного обов'язку є заповіддю Бога, ця декларація стосується доктрини моралі і також є непомильною. Оскільки Церква бере її доктрини з двох джерел, Святого Письма і Традиції, непомильним має бути інтерпретація обох.

Крім цього, це ясно що Церква є непомильною, коли декларує що якась думка щодо віри чи моралі є проти об'явленого вчення, як також щодо канонізації святих.

VII. Ознаки Правдивої Церкви

1. Правдива Церква є така що найбільш переслідувана у світі, і яка прийняла Божу печатку у формі чудес.

Христос часто казав Його учням про переслідування "Слуга не більший за свого Господаря. Якщо переслідували Мене, будуть переслідувати і вас" (Іван 15:20). "...вас будуть ненавидити всі люди за Моє ім'я" (Матей 10:17-22). "Надходить час, коли кожний хто вбиватиме вас, думатиме що цим він служить Богу" (Іван 16:2). "А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ" (Іван 15:19). Ніколи в історії Католицька Церква не була вільною від переслідувань. Які б не були різниці між сектами, вони об'єднуються проти Церкви. Чи може будь яка Церква бути правдивою Церквою, якщо вона не в є оппозиції духу цього світу? Також тільки в Католицькій Церкві ми маємо чудеса: такі як робили Апостоли, всі святі за їхнього життя і по смерті. Ми знаємо що Бог творить чудеса тільки для підтвердження істини.

2. Правдива Церква є така в якій знаходимо наступника Св. Петра.

Церква стоїть на скелі і ця скеля є Петро "Ти Петро і на цій скелі Я збудую Церкву Мою" (Матей 16:18). Де є Петро, там є Церква" каже Св. Амброзій.

3. Правдива Церква пізнається через чотири наступні ознаки: вона є Одна, Свята, Католицька, Апостольська.

Католицька Церква єдина що має ці ознаки:

1) Правдива Церква є Одна. У всі часи і повсюди Вона має те саме вчення, ті самі засоби спасіння, і тільки одного Главу.

Істина може бути тільки одна, тому вчення Церкви не може змінюватись. Христос хоче щоб Його Церква була одна, і за це Він молився на Останній Вечері (Іван 17:20). "Буде одна отара і один пастир" (Іван 10:16). Католицька Церква є одна: її Катехизм по всьому світі навчає однаковим доктринам. Свята жертва (Меса) повсюди приноситья, і звершуються однакові таїнства; ті самі обряди і свята відзначаються по всьому світі. Всі Католики визнають Папу (видимим) Головою Церкви. Якщо були антипапи, це не применшує істину що був тільки один правдивий Папа; існування багатьох предендентів на трон не виключає існування одного правдивого короля. Єресі не можуть знищити цю єдність, тому єретик який відмовляється підкорятись, далі не є членом Церкви. Ніхто не може звинувачувати Церкву що вона не хоче прогресу тому що вона зберігає давно встановлені доктрини; нема правдивого прогресу у відмові від істини і адаптуванні помилок. Правда не змінюється.

2) Правдива Церква є Свята, тобто вона має засоби і старання вести всіх людей до святості.

Христос заснував Церкву задля великої мети робити людей святими. Католицька Церква є свята. Все її вчення є величним і чистим; великий принцип підкреслює самовідмову і любов до ближнього; всі її таїнства, і особливо покаяння і Свята Євхаристія є великою допомогою для освячення людства, і виконання євангельських рад може вести людину до вищого ступеня досконалості. Більше того Католицька Церква має сонм святих чия святість перевірена чудами. Чи може бути будь яка Церква святою, якщо приймає вчення Лютера, що для спасіння достатньо тільки віри, а добрі діла не потрібні? або доктрину Кальвіна, що деякі люди від самого початку призначені Богом для пекельного вогню?

3) Правдива Церква є загальною або Католицькою, тобто вона уповноважена приймати людей в її лоно у всіх місцях у всі часи.

Христос помер за всіх людей і підносячись у Небо дав Апостолам міссію навчати всі народи землі до кінця часів (Матей 28:20). Звідси виходить, що Його Церква була призначена для всіх народів і це було потверджене чудом мов на першу П'ятидесятницю. Католицька Церква є загальною; її вчення стосується всіх людей, греків, римлян, варварів, і т.д.

4) Католицька Церква є Апостольською; тобто вона походить від часів Апостолів, її вчення є завжди таким яким було за часів Апостолів, і її служителі є законними наступниками Апостолів.

Церква збудована на фундаменті Апостолів де Христос є наріжним каменем (Еф. 2:20). Католицька Церква є Апостольською; їй дев'ятнадцять віків (на час написання цього Катехизму).

Розважання над цими знаками і ознаками протягом віків привело багатьох шляхетних людей в лоно Католицької Церкви. Ми маємо привід радіти нашою релігією тому що вона дає нам спеціальну втіху у бідах і в час смерті. Мелангтон (сподвижник Лютера) писав до своєї матері Католички "Протестантська віра є найкраща щоб у ній жити, але Католицька є найкраща щоб у ній вмирати" і знову "нова релігія робить найкраще шоу, Католицька дає найбільшу безпеку".

Переклав з англійської о. Валерій Кудрявцев

www.catholicmessage.org