Майже через десять століть із малими виїмками, сповнялося бажання Спасителя: "да всі будуть єдино". Була згода між східною а західною Церквою, хоч ріжна літургічна мова та ріжний обряд. Щоправда деякі з царгородгьких єпископів, особливо по перенесенню світської влади до Царгороду або Нового Риму, засліплені гордістю й споможені повагою грецьких цісарів, хотіли стати на рівні з Римськими Єпископами, однак се їм не вдалося, бо замість влади над Сходом, попали в цілковиту залежність від грецьких цісарів. Ні один з них не осмілився назвати себе наслідником Петра. Таких гордих єпископів було не много; по них знову вступали на царгородський престіл патріярхи католики, які просять у Римського Єпископа свого потвердження на престолі. Однак поволі через гордість патріярхів, хибну політику грецьких цісарів, часті єресі Греків, почався творити чим раз більший розділ між східною а західною Церквою. Греки загалом, видячи висшість Римлян, горіли тайною ненавистю та ждали лише догідного часу щоб оказати її прилюдно, та відірватися від зненавидженого Риму. Диявол, батько всякого роздору й ворог єдности, найшов собі помічника в особі Фотія, що перший осмілився роздерти одноцільну Христову одежу. Причина була слідуюча: Святий Ігнатій, царгородськйй патріярх, виступив із ревністю справді святого Івана против Бардаса, першого міністра грецького цісаря за те, що жив на віру з своєю кревною й не позволив йому приняти Святе Причастя; надто не послухав цісаря Михайла, коли сей приказав йому постригти на силу свою матір у черниці, а вкінці в своїй ревності викляв сиракуського єпископа Григорія за розпустне й гіршаче життя. Розлючений Бардас оскаржує Ігнатія о заговір, який сам приготовив і засуджує його без слідства на заслання на остров Теребинт, а на його місце призначує цісарського секретаря Фотія, чоловіка собі відданого. Ігнатія держать у вязниці й усіми способами стараються вимусити від нього, щоби зрікся патріяшої гідности. Тимчасом Фотій, висвячений в шістьох днях через виклятого сиракуського Григорія на патріярху в р. 857., скликає синод єпископів прихильних Бардасови, які відсуджують Ігнатія від престола й силоміць змушують його положити хрест на письмі, що зрікається патріярхату. Фотій пише облудний лист до Папи Николая І. р. 860, просячи послів, які порішили б єресь іконоборців, а в кінці доносять що Ігнатій задля старости добровільно зрікся свого достоїнства, а він мусів під прозьбами приняти опорожнений престіл.

 

Николай І вислав до Царгорода двох послів Захарію й Бодуальда, щоби переглянули цілу справу, та посли почасти перекуплені через Фотія почасти лякаючися Фотія представили цілу справу в Римі в фальшивім світлі. В р. 862 прибув до Риму архимандрит Теогнист, в імени Ігнатія представив Папі цілу правду. Сейчас зібрав Николай І собор в Римі р. 863, на якім зложив Фотія з гідности й загрозив клятвою, якщо він приписував би собі право до престола. Фотій не хотів повинуватися й тому зістав в р. 864 виклятий. Розгніваний Фотій скликує синод до Константинополя р. 866 виклинає Папу Николя І і оскаржує західну Церкву о єресь, тому, що латинники постять у суботу, що великий піст скоротили на один тиждень, що їх священики не вступають у супружий стан, що до символа віри додали: "і Сина".

І се був перший явний роздор або схизма Церкви східної від західної. Ся схизма не тривала довго, бо Василій, цісар, вступивши в р. 367 на престіл, хотячи зєднати собі ласку в народа, привернув на патріярший престіл святого Ігнатія, а Фотія засудив на заслання. Фотій, осуджений ще на VIII загальнім соборі старався на засланні позискати ласку цісаря, виводячи його рід від вірменського короля через фалшовання рукописей. І вдалося йому се, бо по смерти Ігнатія зістав покликаний знову на патріярший престіл. Безличний Фотій пише знову листи повні покори до Папи Івана VIII просячи свого затвердження в гідности, а тимчасом сам кидає нові клевети на Римський Престіл. Папа домагається його поправи й за доситьучинення перед собором, а довідавшися пізнійше про облуду, кидає через посла клятву на нього та всіх його приклонників. Аж Лев VІІІ грецький цісар, бажаючий єдности, складає Фотія з престола, замикає його в вірменськім монастирі, де він кінчить своє життя р. 891.

По нім засідають знову на царгородськім престолі люде послушні Римському Престолові й признаючі Римського Єпископа за голову цілої Церкви. Єдність тривала аж до р. 1043. В сім році винесений на престіл Керулярій, чоловік гордий, відновив схизму. Враз із митрополитом Болгарії написав обширний лист до єпископа в Апулії, в котрім поновив всі закиди піднесені Фотієм і побільшив їх. Папа Лев IX довідавшися про се, відписав на всі закиди Керулярієви й вислав до Царгорода своїх послів. Но Керулярій не допустив їх до себе, тому посли оголосивши на нього клятву, зложили її торжественно на престолі святої Софії, а самі під опікою цісарської сторожі вернули через Україну до Риму. Хоч пізнійше за цісаря Ісаака Коммена зістав Керулярій засуджений на заслання, однак незгода засіяна ним лишилася. Вернула щоправда на якийсь час до єдности східна Церква на Люгдунськім соборі, але се не тривало довго. Греція вернула назад до схизми, в якій триває досі. Така історія грецької схизми.

З висше сказаного можемо знати, що таке схизма. Схизма є се грецьке слово й значить тілько, що наше українське: розділ, роздор, розєднання. В церковнім значінню означає вилучення себе з під власти правно установленого Христового намісника. Схизматиком називаємо того, що не признає Римського Єпископа головою цілої Церкви. Та се не один блуд схизматиків; із часом сталися вони й єретиками. Єретиком називаємо того, хто перечить яку небудь правду обявлену Господом Богом а подану до вірування католицькою Церквою. І так теперішні схизматики не лише що не признають Римського Єпископа за Христового намісника, але й не годяться на слідуючі правди, в які ми віримо: 1. що Святійший Отець є непомильний у річах віри й обичаїв, коли виступає яко учитель цілої Церкви; 2. що Святий Дух походить від Отця й Сина; 3. що Пречиста Діва Марія є безпорочно (без первородного гріха) зачата; 4. що є окреме місце, зване чистилищем, до якого йдуть по смерти душі сходячі з сего світа з повседневним або відпущеним та не спокутуваним тяжким гріхом. В ті чотири правди схизматики не вірять, хоч признають і приймають всі прочі.

http://www.saintjosaphat.org