І він розповів їм цю притчу: В одного багача земля вродила гарно. І почав він міркувати, кажучи сам до себе: Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій! І каже: Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: Безумний! Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде? Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість щоб багатіти в Бога.
(Лк. 12:16-21)
1. Фортуна. Притча про «нерозумного багача» розпочинається словами «В одного багача земля вродила гарно» (Лк. 12:16).
Заможний чоловік, який живе з того, що займається землеробством, зібрав гарний урожай. Ми б сьогодні сказали: «Йому пофартило, усміхнулася доля».
Напевно, була гарна відповідна погода, вчасно падали дощі, світило тепле сонечко, помірно зігрівало землю, і зерно, яке він посіяв, принесло гарний урожай. Чого ще йому бракує? Все вдалося. Тепер він буде забезпечений на досить довгий час.
Його життя мало б перетворитися на «земний рай». По-перше, він сам забезпечений хлібом. А по-друге, він матиме великий прибуток із зерна, що його продасть тим, хто потребуватиме.
Початок цієї притчі засвідчує доконаний факт: «багач отримав гарний урожай». Доконаний факт є тоді, коли подія дійсно відбулася. Те, чого ми прагнемо, стає дійсністю, реальністю.
Однак продовження у цій історії з багачем є недоконаним фактом. У пана є багато планів. Не все іде так гладко, як йому хотілося б. Виникає перша проблема: куди подіти збіжжя?
Стодоли виявилися замалі, щоб у них помістити весь прибуток, тому треба будувати нові. Отож, він планує розібрати старі й нові збудувати, звезти туди усе збіжжя і весь достаток.
Коли подивимося на цю історію з багачем, то побачимо самих себе. Ми поводимося подібно, як він. Можливо, бували такі випадки, що хтось виграв у лотерею, наприклад – мільйон гривень.
Спершу людина перебуває в стані ейфорії від перемоги, що їй поталанило. Та вже згодом починаються перші проблеми: як забрати свій виграш, куди подіти гроші (у який вкласти банк, чи бізнес), як забезпечити їх охорону?
І людина не спить ночами, переживаючи ці всі клопоти. Через постійні стреси і недоспані ночі починається нервовий зрив, депресія. І здавалося, що гроші мали б принести спокій, але навпаки вносять неспокій і тривогу в людське життя.
«Що мені робити? Не маю де звезти врожай мій!» (Лк. 12:17).
Сам достаток як такий не є поганим. Гроші самі по собі не є поганою річчю. Але якщо людина належно до них відноситься.
Якщо вона не ставить збагачення на найвищий щабель свого життя, на найбільшу ціль у житті, яку має осягнути. Звичайно, що вони є необхідні для життя людини і було б дивним, коли людина не працювала б і не отримувала за це нагороду.
Однак, якщо вона ставить собі за мету лише працювати, працювати і працювати, аби заробити як найбільше, забуваючи про Бога і ближнього, тоді вони перетворюються на божка для людини.
2. Неправда. Врожай – це хліб. У Святому Письмі хліб означає забезпечення. Євангельський багач шукає забезпечення. Він чується вразливим, незахищеним і шукає безпеки у достатку. Кожна людина прагне чутися у безпеці.
Дитина, що знаходиться на руках у матері чи батька, почувається безпечно. Дівчина в обіймах хлопця чується у безпеці. Відчуття безпеки є цілком природнім, бо його Бог вклав у своє розумне створіння.
Почуття безпеки часто асоціюються у нас із хлібом. Ситий – значить, безпечний. Але ми обманюємо самих себе. «Чоловік житиме не єдиним хлібом» (Мт. 4:3). Людина обманює себе, можливо, навіть не помічаючи цього.
До речі, ми дуже любимо обманювати самі себе. Навіть в тому випадку, коли думаємо, що будемо щасливими, маючи якнайбільше грошей. Неправда. Мільйони ніколи не зроблять людину щасливою.
Євангельський багач теж обманював себе. «…Скажу душі моїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк. 12:19).
В глибині душі він усвідомлював, що цей достаток не зробить його щасливим, хіба що від щоденного спочинку він стане лінивим, від постійного обжерства – товстим, а від пиятики – п’яницею.
Багач не думає про те, щоб поділитися своїм достатком з біднішими від себе, щоб дати трохи збіжжя якійсь удові чи сироті. Він зовсім не думає про ближнього, лише про себе. Головне – щоб йому було добре.
Саме в цьому й полягає його найбільша помилка. Думати лише про себе – це поступово помирати. Думати про інших – жити.
Справжньою безпекою для людини є Бог. Ніякі достатки не в силі замінити Божої любові й милосердя.
Тому ми мали б стати дітьми, що знаходяться на руках у Небесного Отця. Щоб не померти, треба поручити своє життя в руки Божі. Не міняймо «долоні нашого Батька» на земні достатки.
3. Смерть. Один чоловік вкладав великі гроші в страхову компанію, підписуючи договір про повне медичне та соціальне страхування.
Коли він захворів на невиліковну недугу, тоді часто дивився на той підписаний папір і підсміхався сам з себе, кажучи: «Я то дав великі гроші і підписав цей папір, а от Бог, чи Він затвердив?»
Смерть заспокоює всяку життєву суєту людини, заспокоює наш гамір і біганину за непотрібним. Людина метушиться, непокоїться про різні справи, планує щось, але в одну мить все валиться.
Хотілося б ще це і те зробити, туди піти, це сказати, однак все закінчено. Вже не можемо діяти. Бездиханне тіло лежить у гробі, а безсмертна душа стоїть перед Богом.
Так чисто по-людськи ми думаємо, що людині треба б ще жити і жити: вчитися, працювати, дружити, кохати, одним словом – насолоджуватися життям. Але ці всі плани вже не мають сенсу, бо смерть їх перекреслила.
У притчі Бог називає багача безумним, тобто без розуму, або, як ми кажемо, нерозумним. Ця безумність полягає у тому, що багатій забув про смерть. Бог пригадує йому про неї:
«Цієї ж ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12:20). Безумність людини полягає в тому, що вона живе і мислить так, наче б ніколи не мала вмерти. Багатства від смерті не рятують.
Ми можемо викупитися від штрафів, від ув’язнення, від служби в армії, від сплати податків, але від смерті викупитися неможливо.
Цей момент приходить неждано і негадано, наче злодій. Деколи людина грішить-грішить, кажучи сама до себе:
«А, буду в похилому віці, як мої дідусь і бабуся, тоді ходитиму до Церкви, молитимусь багато, посповідаюся», – і не доживає до такого віку.
Зранку зібралася йти на роботу, вийшла на зупинку маршрутки, тут зненацька мчиться на «Порше Кайєн» якийсь «мажор», збив людину на смерть і все. Крапка.
Латинський вислів пригадує нам: «Memento mori» – «Пам’ятай про смерть». Пам’ятай про те, що твоє тіло є смертне, короткочасне, минуще, а душа безсмертна. Дбай за душу, тому що не знаєш, коли прийде цей момент прощання зі світом.
Будь розумним. Перестань обманювати себе. Не живи ілюзіями і вигадками, але правдою.
Ніколи ніякі забезпечення не врятували людину від зустрічі із Богом. Скільки вже століть людство намагається винайти еліксир молодості, скільки часу винаходять ліки від важких недуг, однак їх нема.
Організм людини старіє, і вона вмирає, хвороби прогресують, життя згасає. Натомість Бог ніколи не вмирає, Він є Вічний. І безсмертна душа повертається до Нього.
Перед Богом усі рівні: царі, імператори, президенти, прем’єр-міністри, банкіри і прості люди. Бог не робить між нами різниці. Усі ми належимо йому, і усі будемо суджені Його справедливим судом. Тому вповільнімо ритм власного життя.
Знайдімо у нашому «щільному графіку» кілька хвилин для Бога. Посидьмо кілька хвилин в тиші із пам’яттю про Нього.
Молімося: «Убогий Господи! Ти народився у чужій стаєнці і в чужому гробі був похований. Справді, Ти був найубогішим з усіх людей.
Своєю поставою Ти показав, що безпека не залежить від достатку, але від Бога. Визволи нас із павутини обману, якою нас обмотує диявол.
Навчи користуватися усім настільки, наскільки нам буде необхідно, пам’ятаючи теж про наших братів і сестер, які потребують найнеобхіднішого і не в спромозі забезпечити себе цим. Обдаруй нас любов’ю до наших ближніх.
Закарбуй золотими літерами в нашій пам’яті, що все проминає, і ми теж. Даруй постійну пам’ять про безсмертну душу. Приготуй нас до цього моменту зустрічі з Тобою, Творцем і Господом нашим. Амінь».
о. Йосафат ВОРОЦЯНКА, ЧСВВ
