Розважання страстей і смерті Сина Божого є найбільшим скарбом побожних практик у Вселенській Церкві. До них належать: хресна дорога, акафіст до страстей Господніх, вервиця з таїнствами страстними і вервиця до ран Христових. У тих пасійних молитовних набоженствах віддзеркалене життя Спасителя, особливо справа відкуплення людського роду. В розважаннях Страстей Господніх християнин знаходить глибоку аналогію до свого життя, бо в щоденному житті кожен із нас відкриває перед собою вартість хреста і терпіння. Бо дорога до неба - це хресна дорога і дорога уповання на Божу опіку та поміч. Бо я не сам, але Христос зі мною, він побіч мене; "Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною" (Лк. 9:23).

Молитовні практики пасійних набоженств взяли початок із розважань і контемпляції таїнств страждань Христових, а особливо зі спомину тої дороги, котрою ішов Спаситель з хрестом на раменах вулицями Єрусалиму від Преторії Пилата аж на Голгофту, де було виконано вирок смерти - розп'яття.

Підставою цих релігійних практик насамперед є Святе письмо, опис євангелистів (Мт. 27, 22-61; МР. 15,1 -47; Лк. 23, 13- 56; Ів. 19, 1-42) і найстарша традиція Церкви. В час катакомб у Римській імперії і в усіх переслідуваннях протягом 2 тисяч літ Христової Церкви християни із розважань страстей Христових черпали для себе силу, мужність і відвагу витривати і не зрадити Христа.

У нашому народі особливо були почитані страсті Христові. У наших містах і селах, на роздоріжжях височіли хрести. Хрест березовий чи дубовий був поставлений на могилах січових стрільців і українських повстанців, на відпустових місцях: Гошів, Зарваниця, Крехів, Страдч. На мальовничих і крутих горах стоїть 14 хрестів дороги Спасителя. Нарід, відвідуючи той чи інший Чудотворний образ, обов'язково обходить стації Хресної дороги.

У час найбільшого переслідування нашої Церкви, люди ще сильніше були прив'язані до молитви страстей Господніх. І в далекому Сибіру, і в Казахстані наші вірні в час посту групами або родинами збиралися спільно на хресну дорогу. В час підпілля - у наших "святинях", а кожна католицька сім'я, бувши тісно з'єднана з католицьким священиком, утворювала ці релігійні спільноти - родини. Вони намагалися не тільки в піст, а й протягом усього року щоп'ятниці, іноді й щодня, молитися Хресну дорогу, щоб у той спосіб, за словами вже покійної сестри-служебниці НДМ Деогени Кулинич: "Прискорити воскресіння нашої Церкви і народу".

Подаючи в цьому набоженстві розважання страстей Господніх, бажаю послужити насамперед людям хворим, калікам і немічним. Хочу, щоб правильно зрозуміли і оцінили слова Спасителя: "Вашою терпеливістю спасете душі ваші" (Лк.21:19).

Мільйони людей в нинішньому світі переживають глибоку кризу розчарування, відчай, хворобу і терпіння, і ставлять перед собою питання, на які не знаходять відповіді. Чому саме я, Господи, повинен переносити у своєму житті ці хрести? Чому дав мені дитину-каліку, хворого чоловіка, параліч?.. Багато людей, не знаходячи відповіді на ці запитання, вдаються до крайнощів: звертаються до екстрасенсів і ворожбитів. Але відповідь є тільки одна: кого Бог любить, тому і дає терпіння.

У наших хрестах щоденного життя ми не повинні вбачати тільки Божу кару, але і Божу любов, і благословення для нас і наших родин. І тому святий апостол Павло, відвідуючи Лістру, Іконію й Антіохію, тих людей, які приймали науку Св. Євангелії, заохочував такими словами://... твердо тримайтеся віри, бо через багато страждань нам треба ввійти в Царство Боже". (Д. 14, 21).

"Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: "Справді цей чоловік був праведний". Всі люди, що були, збіглися на це видовище, побачивши, що сталось, поверталися (додому), б'ючи себе в груди". (Лк. 23,47 48). Ті люди, чиї серця ще кілька годин тому палали ненавистю, а уста кричали: "Розпни, розпни Його", - із сокрушеним серцем, у глибокій задумі, поверталися додому, бо впізнали свій гріх і помилку.

І тому, можливо, той, хто з цікавости, або випадково, буде переглядати це набоженство, впізнає глибше свої занедбання, гріхи і упадки. І хай в гордости свого серця інколи не говорить: "Для чого ходити до церкви, чому я повинен сповідатися, я ж чистий, в мене немає провини, я нікому нічого злого не заподіяв". Адже кожен із нас винен у смерти Бога-Сина:

То не цвяхи, а мій гріх Тебе прибив,
То не люди, а мій гріх Тебе судив.
То не цвяхи, а мій гріх Тебе тримав,
Хоч давно це було, за мене Ти страждав.

Яку отримуємо користь з розважань страстей Господніх?

Дух цих побожних практик - це співтерпіння і духовна співучасть у терпіннях Ісуса з Назарету, рівночасно вдячність за його безграничну любов до людського роду. Бо рани Христові найбільше промовляють до сердець людей і повертають їх на дорогу правди. О! Рани Твої, хоч і без уст і мови, кличуть вони нас, взивають завжди до Твоєї любови.

Молитва перед розважанням

О мій Боже, приступаємо до розважань, терпінь і страждань, ганебної смерти на хресному дереві, яку поніс Твій Єдинородний Син, а наш Спаситель - Ісус Христос на горі Голгофті.

За гріх Адама, за гріхи всіх поколінь, за весь людський рід приймає цей ганебний вирок смерти на хресті. Бажаємо духом затримати час і повернути історію, яка відбулася 2 тисячі літ тому, взяти участь у тайній вечері, де відбулося установлення Найсвятійшої Євхаристії, піти в Оливний город і не спати, як учні Христові, але чувати з Ісусом, який потом кровавим заливався; не давати поцілунку, як Юда-зрадник, але з блудницею обмити ноги своїми слезами, не зрікатися Ісуса, не втікати від терпінь, як це зробив Петро, але жити в любові до Бога і Церкви через ціле своє життя.

О мій Боже, дай ласку завжди і в усіх випадках життя не закривати очі і не відвертати свого обличчя від тих людей, які несуть хрести, але разом з Киринейчиком допомогти тим, які потребують нашого співчуття, доброго слова, потіхи в горю чи недолі.

Залиймося слезами жалю і скрухи разом з невістами побожними, але не з причини твоїх терпінь, а наших гріхів, гріхів наших дітей і онуків, наших родин і цілого народу. Признаємося сердечно, що зробили ми все для своїх дітей, окрім одного, не навчили їх любити Тебе, Ісусе, жити заповідями Божими. За це ми жаліємо!

О мій Боже, як цвяхи роздирали руки і ноги Твого сина, як вінок терновий скалічив голову Найсвятішу, нехай і під час цих розважань страстей Господніх вздовж і впоперек буде зоране наше серце і душа знаряддями смерти Твого сина: молотом, бичами, цвяхами і вінком з тернини, щоб ми повстали з наших гріхів до нового святого життя.

А ти, многострадальна Мати, мати всіх людей, провадь нас по цій дорозі страстей Твого сина. Нехай наше серце чуває із Твоїм серцем, особливо в тих страшних хвилинах, коли меч болю прошив Тебе. І так, як Ти стояла при хресті своєї дитини і бачила Його страждання і смерть, будь біля нас в останній годині нашого життя, нехай Твоя присутність потішить і скріпить нас. А після останнього віддиху, заведи нас в обителі вічні до свого Сина. Амінь.

ЧАСТИНА ПЕРША

Ісус молиться на Оливній горі, виданий Юдою жидам в руки. Страшна ніч з четверга на п'ятницю у в'язниці. Засуджений і висміяний Анною і Каяфою, зречений апостолом Петром.

Пісня

1. Жаль душу стискає, серце біль чує,
Як наш Спаситель на смерть ся готує,
В городі Оливнім кров'ю Він стікає, Отця благає.

2. Приходить жовнір, ланцюг накладає
На шию Спаса, в той час приступає
Зрадник Юда, щоб поцілувати, Христа продати.

3. Питає Христос: "Пощо прийшов, друже?
Своїм поцілунком продаєш мене вже.
За любов вірну віддаєш Мя в руки, на тяжкі муки".

4. Веде Ісуса товпа превелика
До Єрусалиму Бога-чоловіка.
В гніві своєму того доказали, що Його зв'язали.

5. Анна на собі одяг роздирає,
Тебе виновним смерти називає.
Вже по обличчю б'є жовнір здичілий, Ісусе милий.

6. У двір Каяфи старшина ся сходить,
Фальшиві свідки з собою приводить,
Але не знаходять жодної провини, На смерть причини.

7. Петро із болем хоче подивитись,
Як Тебе будуть, Ісусе, судити.
Охочий знати, як справа минеться, тричі зречеться.

8. В страшній темниці ланцюг накладають,
В лице Му плюють, в голову вдаряють.
Відгадай, Христе, котрі Тебе били, очі закрили.

Розважання

Було близько дев'ятої години, коли прийшов Ісус до городу Гетсиманського, на гору Оливну, з трьома учнями: Петром, Яковом та Йоаном. "Будучи смутним, віддалився трохи далі і каже до учнів: "Залишайтеся тут і чувайте зі мною, моліться, щоб Ви не впали у спокусу". І сам відійшов від них так, як кинути каменем і, ставши на коліна, довго молився до Отця Небесного". (Лк.22,41).

Побачив Ісус всі муки, які мав перетерпіти тої ночі і наступного дня. Почав дуже сумувати, трясучись, ніби від холоду, промовив: "Прискорбна є душа моя - аж до смерти!" (МТ. 22,38).

Прийнявши добровільну чашу мук і скріпившись через ангела, прийшов до учнів своїх, а заставши їх сплячими, сказав до них: "Прийшла вже година, в котрій Син Чоловічий буде виданий грішникам в руки" (МТ. 26,45). Коли це сказав, показав їм на долину, на другій стороні Кедрону, повну людей, які приближались зі світлом, копіями, мечами і ланцюгами. І каже Ісус до учнів: "Встаньте і ходіть назустріч, бо приближається той, що продав мене". (МТ. 26, 46). Коли зустрілися, приступив Юда і поцілувавши Ісуса, сказав: "Радуйся, Учителю!" - а Ісус йому відповів: "Приятелю, чого прийшов? Поцілунком видаєш Сина Чоловічого?" (Лк.22,48), а до товпи промовив: "Кого шукаєте?". Жовніри відповіли: "Ісуса Назарянина!", а у відповідь почули: "Це я" На ці слова впали вони на землю, ніби громом поражені. Все це повторилося тричі. Після останнього разу кинулися жовніри на Ісуса. Зв'язали Його сильно шнурками і ланцюгами, і при світлі пустилися з Ним через річку Кедрон. Учні перелякані порозбігалися, блукали, як вівці без пастиря. Жовніри з Ісусом наблизились до річки Кедрон, вийшли на міст, а пройшовши середину, зі скаженою злістю кинули Ісуса в річку. Він нагло упав колінами і лицем у воду, сильно покалічився і не мав вже сили встати. Зближалася вже північ, коли Христа витягнули з річки, запровадили до дому Анни. Той сидів на престолі, а біля нього було 28 радників, багато жовнірів і фальшивих свідків. І що ж тут діється? Ото Анна, висохлий старушок, повний зарозумілості і гордості, сидить на престолі, усміхається і питає Ісуса: "Я бачу перед собою Ісуса з Назарета?.. А де ж Твої учні?.. Де Твоє царство?.. Мовчиш?.. Говори, бунтівнику! Може хочеш нам сказати яку науку?..

Ісус підносить голову і відповідає: "Я ніколи не ховався, а проповідував в синагогах, де було багато людей. Нехай вони тобі скажуть". Анна розгнівалася, а слуга його, зауваживши це, сильно вдарив Ісуса рукою по лиці і крикнув: "Так відповідаєш архієреєві?" І в тій хвилі впав Ісус від сильного удару, а кров облила Його Святе Лице. Ціла палата людей із зневагою заверещала сміхом. Ісус піднявся із землі і спокійно промовив: "Як я зле сказав - то докажи, а як добре - чому мене б'єш?" (Мт.18,19-23).

Анна відіслала Ісуса до Каяфи. Тут зібралася рада з 80 членів. Розпочалося заслуховування свідків, а це були фарисеї, які фальшиво свідчили. Вислухавши ложні свідчення, Каяфа сказав: "Як ми його відпустимо на волю, то Він змовиться із своїми прихильниками і поб'є нас, і наш народ. Краще, щоб Він умер один за всіх, ніж має загинути цілий народ" (Ів. 18, 14). Почувши ці слова, юрба закричала: "Проч з Ним, на хресті Його розп'яти".

Повели Ісуса в темницю, а рада залишилась вирішувати долю Ісуса-Спасителя.

Петро грівся біля вогню, бо холодно було цієї ночі. Всі говорили про Ісуса, а Петро сидів засмучений і мовчав. Одна служниця, побачивши, що Петро мовчить, промовила: "І ти був з Ісусом Галилеєм". (Мт. 26, 69). Петро налякався, почав клястися і присягатися, що не знає цього Чоловіка. В той час воїни вели Ісуса до в'язниці. Обернувся Учитель на свого учня і згадав Петро слова: "Ще тої ночі, перше, ніж півень заспіває, ти Мене тричі відречешся". (Лк. 22, 61).

Засмучений Петро вийшов з подвір'я і гірко заплакав. Кинули Христа до темниці, але не для того, щоб Він відпочив, ні, кинули на знущання. Зав'язали Йому очі, били по лиці, плювали й промовляли: "Відгадай, Христе, хто Тебе бив". Ця ніч була страшною для Ісуса, але спасенною для нас.

Плач душі над терплячим Ісусом

Пісня

1. Плач, душе моя, залийся слезами,
Як розважаєш Спасителя рани.
Він задля тебе хресну смерть приймає,
З гріха неволі душу визволяє.

2. О душе грішна, чого ся надієш
Як за Ісусом жаліти не вмієш?
Бо ти, як Юда, Ісуса цілуєш,
А в свому серці смерть Йому готуєш.

3. Христос за тебе молиться й ридає,
В саді Оливнім чашу цю приймає,
Щоби кайдани гріха розірвати,
Душі святії до неба узяти.

4. О мати Божа, що з Христом страждала,
З ним співтерпіла і людство спасала,
Хай Ваші болі завжди розважаю,
Гріхи-упадки слезами вмиваю.

Розважання-молитва

О душе моя, розважай ці терпіння Твого Спасителя, котрий по волі Отця Небесного віддався в руки грішників. Через них був зв'язаний, дозволив знущатися над Собою немилосердно, терпеливо зносить зраду апостола Юди, фальшиві свідчення фарисеїв. Падав з моста річки Кедрон, тяжко покалічився і мав болючі рани на своєму тілі. Але іде тою страшною мученою дорогою, щоб для тебе приготувати щасливу дорогу на землі, яка провадить до Бога.

Вступає до Єрусалиму, де перед п'ятьма днями Йому стелили квіти і співали: "Осанна Сину Давидовому! Осанна!.." А тепер що? О смутна зміно! Той самий народ провадить Тебе до Єрусалиму до Анни, але вже не стелить пальми, а з ненавистю б'є, попихає, сміється...

О душе моя, пізнай цей світ, який він привабливий, гарний, але рівночасно зрадливий. Це світ, якому не можна вірити з певністю, але якщо довіришся Ісусові - то Він ніколи тебе не зрадить, ніколи про тебе не забуде.

Встань, душе моя, біля Спасителя, коли Він стоїть перед Анною. Відчуй ті болі, що Він відчув. Відчуй той страшний удар по лиці Ісуса від вояки - слуги Анни.

О горе мені грішному, горе мені! Згрішив я і став подібний до цього слуги архієрея. Як колись до нього. Ти, Ісусе, сказав: "Чому Мене б'єш?", так нині промовляєш до моєї душі: "О душе окаянна, чого ображаєш Мене тяжкими гріхами?". Ісусе, як терпіло Твоє Серце, бо Ти мовчиш на удари по лиці, на зречення Святого Петра. Ти не відкриваєш Уст і не стаєш в обороні, але Серце Твоє повне болю, смутку і тривоги.

Душе! Глянь на Петра, він тричі зрікся Ісуса, але потім гірко залився сльозами і оплакував своє відречення аж до самої мученицької смерти. А ти, душе моя, не тричі, але постійно через тяжкі свої гріхи відрікаєшся Ісуса.

О Ісусе, нехай мою душу пройме свята боязнь, страх, щоб я, наслідуючи Петра в грісі, міг наслідувати його в плачі, в щирій покуті.

Невинний Агнче Божий, коли розважаю ту страшну ніч в темниці, до якої Тебе вкинула несправедливість суду, серце моє крається з жалю. Бачу Тебе опльованого до невпізнання, стоячого при стовпі, до котрого Тебе злість людська прикувала. О Господи мій Боже, як міг Ти все це знести так терпеливо. Знаю, що Ти забув про себе самого, а пам'ятав про спасіння наших душ.

Коли проміння ранішнього сонця заглянуло через грати до Твоєї в'язниці, Ти підніс зв'язані руки і молився до свого Отця. Ти дякував Йому за цей день. День, в котрім Ти мав виконати діло відкуплення людського роду. Возніс Ти руки і тихо молився. І в цій святій молитві були слова за мене грішного. Амінь.

Пісня

1. Хай людське серце завжди пам 'ятає
На Христові страсти і не забуває,
Що вхід до неба - то ціна велика:
Хрест, смерть, терпіння Бога-чоловіка.

2. О гріхи мої, що ви наробили,
Тіло Ісуса ранами покрили,
Руки святії, що світ сотворили,
Ви так ганебно до хреста прибили.

3. Ноги Христові, що у Палестині
По містах, селах до людей ходили,
Тяжко зранені до хреста прибиті,
Скорчені з болю і кров'ю облиті.

4. Дякую, Христе, за Твої терпіння,
Що переніс Ти для мого спасіння.
Хай в Твоїх ранах душа спочиває,
А після смерти Бога оглядає.

Молитва

О Тіло Мого Ісуса! Таке збите, поранене, скалічене і кров'ю з потом обмите! Віддаю Тобі з глибини мого серця найбільшу пошану і поклін. Вдивляюся, Ісусе, в Твої найсвятіші Руки, які були зв'язані ланцюгами, прив'язані до стовпа, коли Тебе бичували, а накінець на хресті розтягнуті і до нього прибиті. Гляньмо на ці святі Руки! Це руки, які сотворили світ. Руки, які обіймали в дитинстві Пречисту Діву Марію і Йосифа Обручника. Це Руки, які благословили воду в Кані Галилейській і вином вона стала. Руки, які Ісус клав на дитячі голови, щоб їх благословити. Коли була буря на морі, Ти, Ісусе, простягнув руку Петрові і промовив: "Маловіре, чого боїшся?" Ця рука заспокоїла морську бурю. Це рука священича, пробита ненавистю людей, якою ломав хліб життя. Це рука судді, котра в день страшного суду розділить злих від добрих!

Ще сьогодні Христос кличе нас: "Прийдіть до Мене всі, а я вас заспокою". Він хоче нас обійняти, поблагословити! Нехай слава, честь і поклін буде Найсвятішим Рукам нашого Спасителя! Погляньмо ще на Святі Ноги Ісуса! Всі кроки, які Він зробив, це шукання нещасних заблуканих овечок, до котрих і ми належимо. В нагороду Його Ноги були поранені гострими кільцями. Що сталося би зі мною без Твоєї безмежної любові. Вона спонукала Тебе, прибитого цвяхами - моїми гріхами, завернути мене з дороги загибелі. Прибігаю до Твого невисказаного милосердя, прошу, щоб Ти, Ісусе, дозволив мені, як Магдалині, цілувати Твої Ноги в найглибшій покорі і обмити їх своїми слізьми; і зі сердечним зітханням взиваю: Нехай слава, честь і поклін буде Найсвятішим Ногам нашого Спасителя!"

Співтерпіння душі з Многострадальною Матір'ю

О Маріє, Твоє життя - то життя болю, страждань і хрестів. Ці терпіння були ще нічим порівняно з тим терпінням, яке переносило Твоє Серце при страстях Ісуса Христа. Яка то була страшна година, коли учень видав свого Вчителя катам у руки; як приходить здичавілий натовп жовнірів і накидаються на Твого Сина, як на розбійника чи злочинця. О, яка була страшна та ніч, коли Ісуса, зв'язаного ланцюгами, водили від Анни до Каяфи, а накінець вкинули в темницю і знущалися над Ним.

Як страшно виглядає один із найкращих синів людських. Бичі пошматували Його тіло вздовж і впоперек і ніби утворилась одна велика рана. Гострі тернові кільця корони, проколовши голову, до глибини мозку доходили, а руки, зв'язані ланцюгами, не могли витерти найсвятішої крові, яка спливала по лиці. Як став такий Христос перед Пилатом і жидівським народом, то не мали над Ним ні милосердя, ні любові, але в один голос закричали: "Розпни... Розпни Його!"

І вложили на зболілі і збиті рамена Спасителя тяжкий хрест, і поніс його на гору Голгофту...

А де Ти була, Маріє, в тих годинах, коли ціле пекло повстало проти Твого Сина?

Що відчувало Твоє Непорочне Серце, коли у цій страшній годині безбожні не тільки одяг, але і шкіру здерли із Твого Сина?

Чи Ти була спокійна і не знала цього всього?

О, ні! Твоє Серце, таке любляче і чуйне, в тих страшних хвилинах смерті Твого Сина заливалося болем і співтерпіло разом з Ним.

О Мати милостива! Поглянь на нас грішних, коли розважаємо смерть Твого Сина. Ми хочемо покутувати за наші провини, раді б стояти з Магдалиною під хрестом, залитися сльозами жалю, як це зробив святий Петро. Але коли проходить час, ми про все це забуваємо, стаємо черстві, холодні, байдужі. Мати Страдальна, вчини, щоб за Твоєю причиною у нашому серці і душі глибоко вкорінилися Рани Сина Твого.

На Голгофті з нашого Спасителя в наглий спосіб здирають ризи, Він купається у своїй крові, яка стікає з тисяч ран. Народ сліпий і, пройнятий злобою, насміхається з Ісуса. Наступила хвилина мовчання ... тут чути удар молота по цвяху, тіло корчиться, на обличчі сльози і біль. За хвилину нові удари... Спаситель прибитий до хреста... Знову тиша і мовчання, коли підносять хрест і ставлять у яму. Між небом і землею повис Син Божий і Син Марії.

О душе, дивися на сонце - воно плаче, бо світла свого не зсилає; слухай птахів - вони плачуть, бо не співають; ангели закривають обличчя, щоби не споглядати на страшні болі свого Сотворителя.

А Марія?.. Вона, мов нежива, стала біля хреста Свого Сина, бо кожен удар молота, то мечі і болі в її материнському Серці. Жоден мученик, якого катували, четвертували тіло чи кидали живцем у вогонь, не переніс того болю, що перенесла Марія під хрестом Свого Сина.

О Мати! Не дивися, не дивися вже на хрест, на якому висить Ісус, прибитий нашими гріхами. Не дивися на Його Тіло, зоране бичами за наші гріхи нечистоти; на Його голову, короновану вінком з тернини, за нашу гордість і зарозумілість; на руки, прибиті цвяхами, за наше лакімство і здирство; на ноги, так покалічені і до хреста прибиті, за наші блудні дороги. О не дивися Маріє на це Боже Серце, яке було пробите копієм Лонгіна. Не дивися, бо це Серце таке любляче, милосердне для людського роду, отримало від нього чорну невдяку і в цій страшній хвилині зі злістю і ненавистю було пробите.

О Мати Страждальна, дивися на Сина! Він звертає Свій погляд на Тебе, Він відкриває уста і тих невдячних, негідних дітей Адама віддає Тобі в опіку. О Мати наша! Через вмираючого Ісуса нам дана, зверни Свої милосердні очі на Твоїх бідних, нещасливих дітей.

Тим більше нещасливих, бо осудили самі себе, видавши на хресну смерть Свого Сотворителя і доброго Батька. Покажи нам, що Ти є наша Мати, май милосердя над нами. З'єднай нас грішних зі своїм Сином, доручи Йому нас немічних, а після нашої смерті заведи нас до Його престолу.

А ти, душе моя! З гріховної безодні встань! Піднеси свої очі на хрест. Добрий Ісус простягає руки до неба, немов би хоче сказати Отче! Нехай прийдуть до Мене грішники, а я їх в лоні Своєму скрию перед гнівом Твоїм. В Серці Моєму заховаю їх на вічне, щасливе життя в небі".

О Маріє, тебе прошу, хай Ісуса рани ношу в своїм серці і душі (3 рази).

(Молитву можна відмовляти після кожної частини).

Частина друга

Ісус перед Пилатом. Бичування, коронування вінком з тернини. Пилат підписує декрет смерти.

Пісня

1. В дворі Каяфи на суд ся зібрали,
Фальшиві свідки неправду зізнали,
Тебе безбожним всім оголосили,
Ісусе милий.

2. Вже наш Спаситель є перед Пилатом.
О декрет смерті благають завзято.
Нехай вмирає на хресті нині,
В третій годині.

3. Пилат нарід усильно благає,
Щоб Христа звільнити, руки вмиває,
Праведной крови не хоче пролляти,
На смерть віддати.

4. "Злого Варавву віддам вам у руки.
Беріть Його ви на страшнії муки.
Тільки Ісуса відпустіть живого,
Праведника цього".

5. Жиди безбожні, гірші, як погани,
Тобі, Ісусе, тисяч ран завдали,
Бичами били. Кров Свята стікала,
Землю скропляла.

6. Вінець терновий голову стискає,
В руках тростину Спаситель тримає.
Нарід жидівський з Нього сміється.
Кров Святая ллється.

7. Нарід здичілий в злості мір не має,
Варавву на волю в Пилата благає.
"Розпни Ісуса!", - всі враз закричали,
На смерть віддали.

8. Потім у власну одіж прибрали,
Щоб всі найкраще Ісуса пізнали.
Хрест на смерть нести кажуть
Спасу Твому, Ледве живому.

Розважання

На другий день, тільки зійшло сонце, зібралась ціла рада високого трибуналу, щоб на Ісуса видати вирок смерті. Каяфа знову наказав привести Ісуса на суд. Коли Спаситель став перед радою, тоді архієрей Каяфа, повний гніву і злості, побачивши Ісуса, звинувачував Його у різних гріхах, але Христос нічого не відповідав. Тоді встав Каяфа зі свого трону і каже: "Заклинаю Тебе Богом живим, чи Ти є Христос Син Бога Живого?" (Мт. 26, 63). По хвилі Ісус відповів: "Я є ним. Від тепер будеш бачити Сина Чоловічого, який сидить по правиці сили Божої і сходить на облаках небесних" (МТ. 26, 64).

Каяфа у своїй зарозумілості роздер на собі одяг і сказав: "Нащо більше свідків? Самі ви чули! Що на це скажете?" Ціла рада закричала: "Повинен вмерти!" (МТ. 26,65-66).

Вкладають на шию Ісуса ланцюг і ведуть до Пилата, щоб підтвердив декрет смерті.

Шоста година ранку. Ісуса привели до Пилата. Анна і Каяфа ішли попереду в святковій одежі, а за ними книжники, фарисеї, багато фальшивих свідків і безчисленне множество народу. Вийшов Пилат, поглянув на спокійного Ісуса і гордо сказав до архієреїв: "Чому так рано прийшли, і що хочете з тим чоловіком зробити? Мені здається, що Ви Його просто зненавиділи?" Старшино відповіла: "Ми Його вже осудили, але нам право не дозволяє карати смертю. Тому прийшли до Тебе, щоб Ти підписав вирок смерти". Пилат розпитав старшину жидівську, за що вони засудили Ісуса на смерть. І знову виступали фальшиві свідки, які старалися обчернити і понизити Ісуса не тільки в очах Пилата, але і перед жидівським народом. Вислухавши їх докладно, Пилат веде Ісуса до окремої кімнати, де випитує Його, що Він за людина. Опісля виходить до народу і промовляє: "Я не знаходжу у цім чоловіці жодної провини" (Лк. 23, 24). Архієреї закричали: "Не знаходиш жодної провини? Він сіяв у народі фальшиву науку, почавши від Галилеї аж до Єрусалиму". Почувши про Галилею, Пилат застановився і питається їх: "Чи Той чоловік є з Галилеї і підданий царя Ірода". - "Так", - відповіли. "Ведіть Його до Ірода царя, який і має власть над Ним. Він нехай Його осудить".

Цар Ірод був син того царя Ірода, який хотів вбити Дитятко Ісуса. Багато питань з цікавості і гордості задав Ірод Христові, але Ісус мовчав. Почувши свідчення проти Христа, цар Ірод, як і Пилат, не бачив причини, щоб засудити на смерть. Але дає наказ, щоб вояки зодягнули Ісуса в білий одяг і, так збиткуючись над ним, завели Його знову до Пилата. Саме в цій хвилі, як вели Ісуса від Ірода до Пилата, жінка Пилата Прокля благала свого мужа, щоб не робив жодної кривди Ісусові, бо мала дуже дивний сон попередньої ночі. Почувши про це, Пилат обіцяв своїй дружині, що буде боронити Ісуса перед архієреями.

Була восьма година ранку, коли Ісус другий раз став перед Пилатом. Багато народу облягло ринок і ратушу міста, для збереження спокою стояло римське військо. "Знову ви привели цього чоловіка до мене?", - сказав Пилат, - "ні я, ні Ірод не бачимо жодної провини, щоб видати Його на смерть. Але є в Вас звичай, щоб перед Пасхою звільнити одного в'язня. Кого звільнити - Варавву чи Ісуса?" Варавва був розбійник. Люди закричали: "Варавву!"

– А що маю робити з Ісусом?

– Розпни його!

Пилат третій раз запитав:

– Що Він вам злого зробив? Я не знаходжу в ньому жодної провини. Але всі кричали:

– Розпни, розпни його! Пилат застановився і подумав, як побачать Ісуса дуже збитого і пораненого, будуть мати милосердя над ним і відпустять. Тому видав Ісуса на бичування. Це страшне бичування тривало через три чверті години. Коли перші кати були змучені, приступали другі, а опісля треті. Так бичами ранили Тіло Ісуса, а Кров Його найдорожча текла струями на землю. Від голови аж до стіп тіло покрите плямами червоними і синіми, що здавалося, ніби одна велика рана. Але це ще не був кінець. Після бичування завели Його в середину ратуші, в одну із кімнат. Стягнули із Спасителя одіж, вложили на
Нього червону багряницю, посадили на стілець, ніби на царський престіл. На голову поклали терновий вінок, в руку вложили грубу тростину, ніби царський скиптр. Цей скиптр часто виривали з рук і били ним по терновому вінку, щоб глибше заліз в голову, щоб кров заливала очі Його. Плювали Йому в лице і кричали: "Радуйся, Царю Юдейський!" (Мт. 27, 29).

Бичування і коронування вінком з тернини - це страшне пониження і страждання нашого Спасителя, яке Йому ми завдали своїми гріхами, Ісус знову стоїть перед Пилатом на високих сходах, щоб Його всі бачили. Син Божий одягнений у червоний плащ, з короною терновою на голові, з тростиною в руці. Сильно збитий, цілий окровавлений, з опущеними донизу очима.

Пилат ще раз промовив: "Я не знаходжу в Нім жодної провини!" Показуючи на Христа пальцем, промовив ще: "Гляньте! Це чоловік! Він і так тяжко збитий, поранений!" Але товпа не дала Пилатові більше говорити. Ще сильніше кричала: Ропни, розпни Його!" (Мт. 27, 23).

– Я хочу Його звільнити. Він невинний.

– Як звільниш Його, ти не є приятель цісаря.

Пилат, почувши цю розмову, злякався. Взяв воду, умив руки і перед цілим народом сказав: "Я не винен крови цього праведника. Ви відповідайте".

А весь народ закричав: "Кров Його нехай впаде на нас і на наші діти!" (МТ. 27, 25).

Вийшов Пилат на високе місце, яке називали гаватта і підписав вирок-декрет хресної смерті на Ісуса. Тоді вояки скинули Ісуса з гори на долину, принесли Його власну одіж, нагло здерли червоний плащ, що прилип до ран Спасителя. Відновилося на Христовім тілі безліч ран. Коли здирали червоний плащ, тіло, яке прилипло до плаща, кусками відпадало. Ісус-Спаситель купається у власній крові, трясучись з болю. Він сам вложив на себе одну сорочку, а другу, що зіткала Пречиста Діва, потрібно було зодягнути через голову, але заважав терневий вінок. Вояки нагло зняли вінок з Найсвятішої Голови і з відновлених ран струями текла кров. Потім упоясено Ісуса шнуром. Приготовили всі знаряддя страшної муки: цвяхи, молот, драбини. Нарешті принесено хрест. Недбало вкинули Його під ноги Ісуса. Спаситель впав на коліна, обняв обома руками і поцілував це знаряддя своєї смерті. Був даний знак труби. Тріумфально рушили книжники і фарисеї, коли вели на страту двох розбійників, а між ними Ісуса.

Плач душі над терплячим Ісусом

Пісня

1. О душе моя, що ти наробила,
Свого Ісуса на смерть засудила.
Провини твої - розпни! - кричали,
Декрет смерти вони підписали.

2. Царя вже бачиш, тільки не на троні,
Скатований, збитий в терновій короні.
Натовп народу над ним сміється.
З лиця Ісуса Кров на землю ллється.

3. О душе грішна, як то виглядає,
Як твій Спаситель на землю клякає,
Хрест обіймає і його цілує,
За наше спасіння Його Він жертвує.

4. Чи то можливо, щоб ти то забула,
Щоби невдячна для Ісуса була.
Хай в твоєму серці Ісус місце має,
Він тебе любить й за тебе вмирає.

Розважання-молитва

О душе моя! Залийся гіркими сльозами, страхом і трепетом, коли будеш розважати, як Твій Спаситель був невинно засуджений на хресну смерть, як Він другий раз о 6 годині ранку стояв перед Каяфою і був виданий на смерть. Як стояв перед Пилатом і фальшиві свідки давали ложні свідоцтва. Найстрашнішою була та хвиля, коли Пилат Ісуса видав на бичування.

Подивись на цю подію своїми очима і ти побачиш страшне видовище. Ісус розібраний до нага, прив'язаний до стовпа. Посічений від голови до стіп шістьма катами, які мінялися кожних 15 хвилин. Такий Спаситель стоїть у центрі міста.

Прислухайся уважно і ти почуєш стогін і біль, які виходили з Ісусового Серця. Придивись і ти побачиш ту кров Найдорожчу, яка бризкала з Його Тіла, немов джерельна вода. Але попри всі ці страждання, Ісус забуває про Свій біль. Він підносить свої закривавлені очі, споглядає на катів. Відтак дивиться вгору, Він просить прощення для них.

Ще мало кати познущались. Ісуса одягнули в червоний плащ, сплели вінок з тернини, вложили на голову, в праву руку дали тростину. Падали на коліна, плювали в лице і насміхаючись, промовляли: "Радуйся, царю Юдейський!"

Сотворитель неба і землі, цар вічної слави став понижений і висміяний через грішну людину.

Душе моя! Чи ти не була там, між тими жидами, які кричали: "Варавву-розбійника на волю, а Ісуса розпни Пам'ятай! Кожного разу, коли між добром і злом, між грішним і праведним, святим і богохульним, ти вибираєш те, що є огидне і грішне в очах Божих, ти стаєш в ряди того світу, який зневажає Бога, Божі Заповіді, святу церкву. Ти разом з ними промовляєш: "Розпни, розпни його!"

Пилат вмив руки, хоч знав, що Ісус невинний.

Скільки раз, душе моя, ти вмивала свої руки, коли бачила гріх. Ти мовчала на гріх, співдіяла з гріхом, хвалила і намовляла на гріх. Скільки через тебе терпіло невинних людей, скільки з твоїх уст вийшло обмов, осуджень і обречень. Ти радше дивилася, що про тебе подумає світ і грішні люди. Для тебе було байдуже, яка ти є в очах Божих.

О Ісусе, так упокорений, зневажений і висміяний, бичований і коронований вінком з тернини. Засуджений на страшну і ганебну хресну смерть. Плаче душа моя, бо й вона знаходить у Твоєму Найсвятішому Тілі свої рани, свої бичі, свої вироки смерті. Невинний Агнче, покритий ранами, нехай душа моя знайде в твоїх ранах притулок в годині спокус. Амінь.

Честь і поклін ранам Христовим

Пісня

1. Хай людське серце завжди пам 'ятає
На Христові страсти і не забуває,
Що вхід до неба - то ціна велика:
Хрест, смерть, терпіння Бога-чоловіка.

2. Очі ласкаві, що завжди шукали
Блудну овечку і її спасали,
Сьогодні кров 'ю і слізьми залиті,
До нас милосердям, завжди є відкриті.

3. Уста солодкі, що правди навчали,
Горем прибитих людей потішали,
Дрожать від болю, кров 'ю запеклі,
Ворогам прощають у годині смерті.

4. Дякую, Христе, за Твої терпіння,
Що переніс Ти для мого спасіння,
Хай в Твоїх ранах душа спочиває,
А після смерти Бога оглядає.

Молитва

Віддаю глибокий поклін, честь і любов Найсвятішій Голові і обличчю мого Ісуса. Найкращий з усіх синів людських, наймилосердніший і найдобріший. Він через гріхи людей терпить ці безмірні болі.

Глянь, душе моя, на Голову Найсвятішу твого Царя і Бога. Замість корони ти побачиш тернину, яка ранить своїми кільцями скроні найсвятіші, з яких точиться Кров дорогоцінна.

О Голово мого Ісуса, така збита, поранена, а на хресті не маєш на що спертися, звисаєш, не можеш повернутися, бо завдають Тобі біль кільця тернини. Нехай Тобі буде слава, честь, що задля людини зазнала стільки терпіння. Ще в яслах Тебе сіно кололо. Бо Марія не мала подушки, а зараз терня гостре колить.

О Обличчя Найсвятіше, Очі ласкаві мого Спасителя! Що люди зробили з Вами?! Очі, які споглядали на людські страждання і біди, завжди спішили на допомогу. Очі, які плакали при гробі Лазаря, над Єрусалимом. Обличчя, яке було ясніше від сонця, гарніше від лелії, нині воно скалічене, збите, опльоване. Вероніка з болю і великої любові подає хустку, щоб витерти піт і кров зі Святого Обличчя. Очі закровавлені, потом і сльозами облиті, ці очі шукають, кому б допомогти, кого потішити. Ці очі не забули про нас.

Погляньмо ще на Уста Ісуса! Уста, які кликали до себе грішників, відпускали гріхи, проганяли бісів, оздоровляли хворих. Тими Устами Христос за життя промовляв до нас: "Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені, а я успокою вас". Сьогодні ці Уста не можуть говорити.

Ісус знесилений. Він не має сили поворухнутися, але очі потішають засмучену Матір, невіст Єрусалимських, розбійника. З очей закровавлених випромінюється велика любов і милосердя до людського роду.

Нехай буде слава, честь і поклін Найсвятішій Голові, Обличчю і Устам нашого Спасителя! Амінь.

В честь 5 ран Спасителя: 5. Отче наш і Богородице Діво.

Уклав о. Василь Ковпак, Львів-2002

www.saintjosaphat.org