Сором’язливість сьогодні належить до втрачених чеснот. Раніше вона була природною реакцією захисту власних меж, інтимності, чистоти. Допомагала зберігати людську гідність і захищала від реїфікації (рос. «овеществления», зведення ідеї до речі). Сором’язливості вчили у сім’ях змалечку. Брак сором’язливості викликав усезагальне несхвалення.
Сьогодні сором’язливість залишається визначальною рисою східної та ісламської культур (хоч інколи вона перестала бути собою, виродившись у сувору непояснювану вимогу). У деяких течіях ортодоксальної релігії жінки не можуть виходити на вулицю, не накрившись. Сором’язливість вимагає також і певного стилю одягу в місцях культу. Коли я був у Святій Землі, мене затримали солдати перед входом до санктуарію патріархів у Хевроні, бо я не мав накриття голови. Жінки, своєю чергою, мусили накривати хустками усі відкриті частини тіла. Це було вираженням сором’язливості та поваги до Всевишнього.
У сучасному лаїцизованому світі сором’язливості стали… соромитися. Еротика і порнографія ллються з телебачення, інтернету, преси, реклами… Дошлюбна чистота буває відкинутою та обсміяною. До людини ставляться як до предмета для задоволення прагнень зору, чуттів і тіла. До цього додається хворобливе бажання задовольняти геть усі потреби і поштовхи та переконання, що без сексу жити неможливо. Виробництво, туризм, реклама скеровані на задоволення щоразу хитромудріших і щоразу більш вигадливих сексуальних потреб. Створюється еротичний рай на землі — коштом гідності інших. Величезні прибутки отримує створене для цих потреб порнографічне виробництво. Буває і так, що ці прибутки служать певним політичним цілям, які нищать релігійні та моральні цінності.
Тим часом людина — це не виключно «homo eroticus», як у цьому намагається нас переконати сучасна пансексуальна культура, а насамперед «homo divinus». Бог вклав у людину всі атрибути своєї краси, чуттєвої та духовної. Покликання людини — відкривати цю красу та розвивати її, а не нищити й деградувати.
Розвивати чесноту сором’язливості допомагає глибоке молитовне життя. Без близького зв’язку з Богом людина неспроможна зберегти чистоту. Навіть найбільш ідеалістично сприйнята любов до ближнього, широко сприйнята апостольська діяльність, суспільна активність не можуть заповнити людського серця, яке постійно прагне любові. Тільки глибокий досвід Бога та інтенсивне життя молитвою дозволить вистояти у цьому дарі. Перебування у присутності Бога робить так, що кожний гріх, зокрема нечистий, втрачає свій сенс (Леон Кнабіт).
У чесноті чистоти допомагає присутність Діви Марії. Молебень до Матері Божої Прекрасної Любові та споглядання Її Непорочного Серця додає сил у хвилини труднощів та спокус. Жодне інше зображення жінки не викликає в людині думок таких чистих, як у цієї Діви, — казав ще Мартін Лютер. Марія своїм дівочим плащем (Тереза з Лізьє) оповиває і підтримує тих, хто прибігає до Неї в молитві. Також і стримана присутність ангелів, яких Бог ставить на людському шляху, служить підтримкою та допомогою в щоденній боротьбі зі злом.
Чеснота сором’язливості вимагає аскези. Це поняття означає практику, тренінг, старання. Стосується однаковою мірою як духовного, так і тілесного виміру. Навіть якщо слово «аскеза» спочатку означає «вправа», то вона вимагає дисциплінованого життя та певного «примусу», а інколи й «боротьби» та «стриманості», оскільки на шляху плідного вправляння виникають серйозні перешкоди. Якщо аскеза здорова, акцент ніколи не ставитиметься на жертву і страждання — тільки на радість, пов’язану з різними почуттями, незалежно від того, чи вони будуть духовної природи, психічної або тілесної (Джонатан Родден).
Якщо аскеза здорова, акцент ніколи не ставитиметься на жертву і страждання — тільки на радість, пов’язану з різними почуттями, незалежно від того, чи вони будуть духовної природи, психічної або тілесної.
Чистота вимагає внутрішньої аскези. Нею є турбота про чистоту намірів, яка полягає у прагненні до істинної мети людини; охрещений старається з простотою розпізнавати волю Божу та виконувати її в усьому (ККЦ 2520). «Добрі наміри», збуджувані у собі, націлюють день на Бога і зміцнюють прагнення жити у чистоті й святості. Вони становлять форму молитовного чування, до якого закликає Ісус: чувайте і моліться, щоб вам не впасти у спокусу, бо дух справді охочий, але тіло слабке (Мт 26, 41).
Життя чеснотою сором’язливості вимагає також і зовнішньої аскези. До неї належать турбота про чистий погляд через свідомий добір змісту, образів, фільмів, програм; відкинення фантазій та еротичних уподобань; чування над емоціями і контролювання почуттів; турбота про культуру мовлення і відмова від «нечистих» розмов, які принижують статевість і особистість; мовчання або дистанціювання від нездорової цікавості; правильне вбрання, яке не провокує пожадливості (особливо стосується жінок); творення суспільного клімату, який служить справжній любові та відкидає моральну вседозволеність, пансексуальність і не обмежену жодним табу вільність.
Однією з форм аскези може бути виконання доручених обов’язків і завдань та прийняття зі смиренням труду всього життя. Аскеза має провадити також і до розвитку хобі, інтересів і життєвих захоплень.
Іншим засобом для збереження чесноти чистоти є таїнство покаяння і духовне керівництво. Нелегка справа — дистанціюватися від прагнень, які переживаєш, потреб, яких зазнаєш, і прожити їх у царині любові. Щира розмова з духовним керівником про переношені труднощі або проблеми може вберегти від певних побоювань, ілюзій чи небезпек.
У практикуванні сором’язливості важливі також здорові стосунки і дружба. Вони дозволяють відкривати красу, цінність і гідність особистості, визволяють з егоїзму та сприйняття людини як предмета. Вони провадять до Абсолюту. Дружба закладає здатність вийти поза себе. Неповторним і чудовим у ній є те, що вона розвивається під знаком взаємного обдаровування і підтримки. Досконала дружба виводить друзів поза них самих і єднає у спільній «третій інстанції» — саме це відрізняє дружбу від еротичної любові, яка розвивається між парою коханих і закоханих.
http://www.credo-ua.org / фото - Петро Купчак
