Розуміння слів «Святий», «Святість», відоме людству з глибокої давнини. «Святе» — це досконало чисте, «Святий» — досконало чиста й чеснотна людина, що життям своїм догоджає Богові.

Слово «Святий» — це загально­слов'янське слово, цебто воно відоме всім слов'янським народам. Більше того, — воно литовсько-слов'янське слово. А може воно й значно старіше, — деякі вчені виводять слов'янське «святий» з зендського «спенто», індо­європейське «квентос», латинське «sanctus». Цебто, що слово «святий» існу­вало ще задовго до Християнства, і до слов'ян прийшло може й зі Схо­ду вже з релігійним значенням.

Бо Святі вічно були у всіх народів від початку світу, і думка про таких людей ніколи не вгасала.

Слово «святий» чи похідні від ньо­го по пам'ятках широко відомі з Х-ХІ-го ст., але головне таки в ре­лігійному значенні. Академік І. Срезневський у своїх «Материалы для Словаря древнерусскаго язика» 1903 р. том III ст. 308-317 дає довгі десятки прикладів на корінь свят, — і май­же всі вони релігійного змісту. Але є й давні приклади, які свідчать, що "святий" — це: чистий, шанований, славний, достойний, непорочний. І напевне ще було дохристиянське зна­чення слова «святий».

Значення слова «святий» прийшло до нас з мови грецької, а в ній «agios - святий» до християнства визначало чистий, дивний, дивовижний, непо­рочний. І з глибокої давнини по всьому сві­ті признається, що Бог — найвища ступінь Святости, якої людина повністю досягнути не може. Бог — це й Дже­рело Святости. Старий Заповіт знає це вже повно, тому Сам Бог зветься ще «Святий Ізраїля» (2 Цар. 19: 22), бо тільки Він абсолютно чистий від гріха. Тому в Старому Заповіті бага­то раз наказується: «Будьте Святі, бо Святий Я, Господь ваш!» (Левит. 11: 44, 45, 19: 2, 20: 7, 21: 8, 22: 32 і ін. ).

У Новому Заповіті так само Святий найперше — це Господь, Бог наш. А Бог Дух вживається тільки в сполучені з словом Святий, — Дух Святий, Дух Божий, Дух Господній.

У Старому Заповіті святим зветь­ся спочатку все, що не буденне, не звичайне, — воно мусить бути зовсім чистим. Бог Святий, тому і всі пред­мети культу — Святі, і таке розумін­ня осталося досі: усе, що слу­жить релігійним цілям — Святе, цеб­то чисте від гріха. У Старому Заповіті Храм Святий (Пс. 5: 8), Свята Гора (Пс. 3: 5), єлей для по­мазання — Святий, Жертовник — Свя­тий.

У Новому Заповіті слово Святий дуже часте, — з попереднім старозавітнім значенням: усе чисте, вірне, безгрішне, досконале. Найперше —це Бог Господь: ‹‹Отче Святий›› (Ін. 17: 11), ‹‹Свят Господь Бог наш, Святе Ім'я Його›› (Лк. 1: 49), і пишеться з великої букви. Так само Святі й Син Божий та Дух Йо­го (Діян. 4: 27). А слово «Святий» при Бозі Дусі зрос­лося з ним: Дух Святий. Ангели Свя­ті, Святі Апостоли й Пророки.

Святе все, що з Богом зв'язане чи від Бога походить: Святий Заповіт, Святі Заповіді, Свята Віра, Святе Писання, Закон Святий, так само: Храм Божий Святий, Церква Свята.

Святе все, що близько зв'язане з Богом: Свята земля, місце Святе (град), гора Свята, народ Святий (1 Пет. 2: 9). Слова "Пресвятий" вживається до слів Пресвятая Тройце, Пресвятая Богороди­це.

Слово «Святий» дуже часте в Апостольських Послан­нях та в Діяннях, а визначає воно взагалі віруючого у Христа, напр. (Діян. 9 :13, 9: 32, 9: 41, 26: 10. Рим. 1: 7, 12: 13, 15:26, 15:31, 16: 15 і ін).

І пізніше, у І- ІІ-му ст. всі християни звалися Святими. Напр., у християн­ській пам'ятці початку II-го віку «Пас­тир Єрма» усі, хто вірує ,в Христа, звуться Святими. Напр.: «Відпустять­ся гріхи всім Святим, що згрішили до сьогодні».

І таке широке стародавнє розумін­ня слова "Святий" осталося в нас і до сьогодні.

Уже Старий Заповіт знає подвійну Святість: першу зовнішню — це головне виконання приписів Закону чи П'ятикнижжя, і другу внутрішню — святість на­ших думок, нашого серця (в Старо­му Заповіті "серце" — це розум). Розуміння зовнішньої Святості кон­че тягне за собою і розуміння Свя­тості внутрішньої, і навпаки, цебто вони повинні обов'язково бути по­єднані. У Старому Заповіті Святий той, хто чистий від гріха, а крім того — хто виконує всі Заповіді Закону.

У Старому Заповіті сам гебрейський народ — святий, бо він один вибраний служити Богові (Вихід. 19: 6: 22, Втор. 7: 6 і ін.). Святі і свя­щеники, бо вони вибрані служити Святому Богові, бо вони у своїй службі ближчі до Бога, вони святіші за звичайного Ізраїльтянина (Числа. 16: 5).

Старий Заповіт виробив усе, що потрібно і для святості, і для чес-нотного життя, — як треба жити, щоб бути святим.

Старозавітне розуміння і Святості, і Святого — все перейшло і до Запо­віту Нового. На початку християнст­ва всі християни вважалися святими, напр. у Посланнях Апостола Павла всі вірні, що стали християнами, свя­ті, цебто так, як і всі ізраїльтяни вважалися святими за Старим Запо­вітом. Святі — чисті і зовнішньо, і внутрішньо. Святість ця була звичай­на для всіх, і тому початково святі якогось окремого пошанування не мали, і при писанні до їхнього імені слова "Святий" звичайно не додава­лось. Писали Павло, Лука, а не Свя­тий Павло чи Святий Лука.

І тільки десь з ІІІ-ІV ст., коли за Міланським Едиктом 313-го року християн стало багато, то появилися й такі християни, яких святими зва­ти вже насправді не можна було. Ось з того часу слово Святий помалу набу­ває особливого значення, — це рев­ний слуга Божий, це подвижник хрис­тиянства. У Церкві Карфагенській в Африці вперше почали з ІІІ-го ст. часто ставити Святий при іменах християн, але тільки покійни­ків.

«Похвалу і шанування святих складають— православна віра і благочестиве життя, і третє — дари Всесвятого Духа. Першим двом — вірі і добрим справам— слідує і третє — дари...

Але якщо хто не має непогрішної віри і добрих справ, на того ніяк неможе зійти благодать Святого Духа. Якщо ж не ввійде в якусь людину благодать Св. Духа, щоб мешкати в ній явно і свідомо, то таку людину ніяк не слід іменувати духовною людиною. А тому, хто не став духовним, як можна бути святим?.. Мені здається, що цього ніяк неможе бути. Сонце без світла як може називатися сонцем? І людина, що не має Духа Святого, як може називатися святою?».