Сьогодні українців хочуть переконати в тому, що на нашу державу насувається дуже велика проблема, ім'я якій - насилля в сім'ї (домашнє насилля, сімейне насилля). Чим раз більше по телебаченню з'являються нові телепрограми, ведучі яких рятують дітей від батьків, а жінок - від чоловіків, по вулицях висять рожеві біг-борди на зразок "дитина не іграшка", "поважай права дітей", "подзвони і пожалійся", а активісти безоплатно роздають малинові браслети проти домашнього насилля. Навіть старенькі тролейбуси своїми яскраво розмальованими боками закликають телефонувати на гарячу лінію та повідомляти про факти насилля в сім'ї. А в школах вчителів попереджують, що вони вже не мають права навіть підвищити голосу на учня, бо це є нібито психологічним насиллям. Окрім того, вимагають від них зовсім непедагогічну роботу - проводити анкетування і тестування, в ході яких збирають інформацію про сім'ю. І це ще не все. Виявляється, що найбільшими насильниками в Україні є не володільці дитячих порносайтів, насильницьких фільмів, збоченці чи злочинці, а … батьки. Погляньте навіть на вказану агітаційну листівку проти батьків, яку розповсюджують в Україні. Окрім того, зовсім нещодавно, у травні, організація ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН) опублікувала вражаюче дослідження, згідно з яким нібито 45 % молодих українців віком від 6 до 14 років є жертвами насильства в своїх родинах. А це вже, погодьтеся, серйозне звинувачення - назвати більшість українських батьків насильниками. Згідно з логікою, тоді і українська сім'я є насильницьким, тобто злочинним, середовищем, непридатним для виховання дітей. А це - відвертий наклеп. Однак давайте розберемося, кому ж вигідний міф про проблему насилля в сім'ї, якій ювенальні ідеологи навіть хочуть присвоїти статус епідемії.
Ювенальна юстиція
Багато з вас, напевно, чули про систему ювенальної юстиції - європейську систему так званого захисту прав дітей, які сьогодні поступово вводять і в Україні. Йдеться про систему нових та реформованих державних структур і міжнародних громадських організацій (ЮНІСЕФ, "Ла Страда"), що покликані "захищати" дітей від батьків та педагогів. Тобто, якщо раніше соціальні структури справді допомагали малозабезпеченим, багатодітним і дійсно потребуючим сім'ям, то сьогодні "допомагатимуть" тим дітям, які страждають від жорстокого поводження чи від насилля в сім'ї. Допомогою в цьому випадку вважається ізолювання дітей від "насильників", тобто батьків. Наприклад, у Франції за роки існування ювенальної юстиції вилучили з сімей без важливих підстав 2 мільйони дітей. При цьому найбільшою проблемою є те, що поняття "насилля в сім'ї" є дуже широким та абсурдним. Наприклад, ляпас за погану поведінку - це фізичне насилля, зауваження підвищеним тоном - психологічне насилля, допомога дитини по господарству - це вже експлуатація дитячої праці та трудове насилля, тато погладив дитину по голові - сексуальне насилля та ін. Наприклад, у Норвегії, якщо дитину змушують більше як 20 хв. на тиждень займатися грою на музичному інструменті, - це вже насилля над дитиною.
Через бідність будуть забирати дітей?
Юристи стверджують, що єдиного міжнародно-правового визначення терміну "жорстокого поводження з дитиною" чи "сімейного насилля" не існує. Тому цими термінами можна легко маніпулювати. Офіційне визначення "жорстокого поводження з дитиною" таке: "це - навмисні чи ненавмисні (бездіяльність) дії батьків, вихователів, піклувальників чи інших осіб, які наносять шкоду фізичному чи психічному здоров'ю дітей", що конкретно проявляється у формах насилля в сім'ї. В одному з навчально-методичних підручників "Психолого-правові аспекти профілактики та протидії насильству в сім'ї" вказано, що бідність батьків або надмірна зайнятість батьків - це є насиллям та "надзвичайно-підступною формою жорстокого поводження" (стор. 37). А критеріями бідності є: "відсутність мобільного телефону, комп'ютера, ігрової приставки, неохайний вигляд та ін." (стор. 38). А згідно зі статтею 35 Закону "Про охорону дитинства" та ст. 15 - "Про попередження насильства в сім'ї", що є першими ювенальними законами в Україні, ясно сказано, що особи, які вчинили насильство в сім'ї, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність.
Яка жорстокість! Тобто в батьків мають забрати дітей тільки через те, що вони бідні? За те, що вони виховують своїх дітей, привчаючи до праці, дисципліни та поваги до старших? За те, що вони стараються забезпечити своїм дітям гідне майбутнє і тому в сьогоднішніх умовах змушені багато працювати? Ні. Це не лише неправильно, а злочинно і абсурдно.
Проблема, якої немає
Однак яким є стан насправді? Чи дійсно батьки є тими найбільшими насильниками над дітьми? Проведені у 2010 році дослідження злочинів у Росії показали, що 95% неповнолітніх постраждали не від рук батьків. Відносно загальної кількості дітей в Росії (26 млн.), число дітей, які постраждали від сімейного насилля, становить 0,02%. Отож цілком очевидно, що, як і в Росії, так і в Україні міф про страшну жорстокість українських батьків та їх жорстоке поводження з дітьми роздувається штучно.
Звичайно, злочини, яких допускають батьки у відношенні до дітей, строго караються згідно з відповідними нормами кримінального права. Але вводити ювенальну юстицію, яка буде твердо маніпулювати кожною другою сім'єю в Україні, та вилучати дітей, є злочином. Твердо контролювати всі сім'ї через те, що деколи трапляються тирани, це те саме, що при виході зі супермаркету обшукувати та роздягати догола кожного покупця супермаркету тільки тому, що існують злодії.
Ця істерія навколо домашнього насилля і масштабні цифри - не випадковість, а один із методів маніпуляції людською думкою на користь введення ювенальної юстиції. Наприклад, коли у 1994 році Національний комітет США щодо боротьби з насиллям над дітьми розкритикували через надмірно завищені дані про насилля в сім'ї (до фактів насилля записали кожен дзвінок на гарячу лінію), то керівник Д.Даро цілком чесно признався: "Наше завдання полягає не в тому, щоб подати людям абсолютну правду, а в тому, щоб показати глибину проблеми". Тому сьогодні ідеологи ювенальної юстиції в Україні стараються, щоб українські громадяни глибоко відчули глибину проблеми. А її фактично немає. А якщо проблеми немає, то і ювенальну юстицію немає для чого вводити. А це їм ніяк не підходить.
Дорогі читачі, є надія, що і ця стаття внесе трішки ясності для порозуміння сьогоднішніх процесів, зокрема злочинної системи ювенальної юстиції, що побудована на міфі про насилля в сім'ї. Допоможіть розвінчати цей міф, не підтримуйте масової пропаганди "насилля в сім'ї", і тоді буде врятовано українську педагогіку, нормальні засади здорового виховання, будуть врятовані тисячі, мільйони українських сімей!
Олеся ЖУПНИК,
голова Комісії з питань сім'ї та молоді Громадської ради при Львівській обласній державній адміністрації
