Людина, якій важко простити, примиритися зі своїм братом, подати руку прощення, визнати свої хиби і помилки, у своєму неприятелі побачити свого брата і добродія, душевно багато страждає, втрачає спокій серця, перебуває у нервовому стані, замішанні. Така людина позбавлена надприродного Божого дару благодаті Божої, перебуває у темряві гріха. Темрява гріховна не здатна принести людині тепла, затишку, рівновага, спокою, бо ці дари приносить надприродне світло, яким є ласка Божа. В такому стані особа не тільки ближніх, а й сама себе не може побачити в цій духовній темряві. В такому душевному стані темряви людиною часто опановують навіювання, безпідставні підозріння, хибні людські домисли, коли особа з фрази, зі слова, з погляду іншої людини будує цілі трактати, які не мають найменшої підстави, в такий спосіб широко і глибоко працює людська гріховна фантазія. Це є великою небезпекою насамперед для самої людини і її духовного внутрішнього стану. Такий стан паралізує, заморожує душу, серце і розум людини. Вона шукає для себе прибічників, які б підтримували її погляди, виявляли до неї симпатію, жаль, милосердя, співчуття. В тому, хто на ці справи має інші погляди, вона підозрює свого ворога, який не хоче їй допомогти чи хоча б поспівчувати. Нерідко в нашому житті ми самі є причиною того, що хвороба душі прогресує. Нам деколи просто бракує слів, підходу, щоб відкрити людині очі на її гріховні помилки. Ми підтакуємо на гріх, стаючи учасниками цього гріха, бо схвалюємо його або мовчимо на нього. Нам бракує відваги сказати людині правду, бо сказавши правду, боїмося втратити приятеля, знайомого, друга. В той же час наше мовчання або згода з гріховними поглядами, які має наш приятель, дають йому підтримку і право вважати, що стан, в якому він перебуває, є позитивний, добрий, що він є жертвою, і це до нього хтось має прийти просити вибачення, його перепросити. Він вважає себе навіть мучеником, і в цьому стані бачить свої "чесноти" і "духовні подвиги". А насправді ситуація є цілком протилежною. Серце, яким оволоділи пристрасті, егоїзм, амбіції, образи, гнів, гордість, не здатне до сприйняття Божої ласки і світла. Такий стан людини є небезпечний, і ми маємо дуже вважати перед тим, як комусь дати якусь пораду, щоб наша порада не виявилася утвердженням у гріховному стані, в гніві, щоб ми ще більше не утвердили людину в її злих нахилах, пожаданнях, щоб ми і без того тверде серце не зробили ще більш твердішим і закам'янілим, щоб до вогню, який горить і заволодів усіма почуттями людини, ми ще більше не "підлили пального", яке б спалило цю особу.

А як тоді поступати в таких випадках? Адже "скривджена" сторона жаліється, що вона не заслуговує на таке ставлення до себе, що вона ніколи нікому в житті не заподіяла кривди, робила лише добро, а тут із нею так несправедливо вчинили. Треба поставити такій людині зустрічне запитання: а що злого робив Ісус Христос, що Його розіп'яли на хресному дереві? Чи твої діла і вчинки можуть дорівнятися до тих, що робив наш Спаситель? Чи Христос у своєму серці тримав гнів до тих людей, які видали Його на бичування, різного роду знущання і насмішки, а на кінець розп'яли на хресному дереві? Стань під Хрестом, на якому вмирає наш Спаситель, послухай Його останні слова, якими Він звертається до Отця Небесного: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23,34). Просить о прощення в Отця Небесного, для тих, які заподіяли Йому стільки кривди і завдали безмірного болю Його тілу. Сам Христос навіть не говорить про свою особу, тому що в Його серці ніколи не було ні ненависті, ні злоби до тих людей. А ти, як християнин, як наслідуєш свого Учителя і Месію? Дай приклад свого християнського життя, покажи тим, які образили тебе, що ти наслідуєш у всьому Христа Спасителя. Не оминай свого неприятеля іншою дорогою, не уникай зустріч з ним, не роби виклик йому, не відплачуй злом на зло, дай добрий приклад, щоб той, який чинить зло, зупинився на тобі, щоб він не був більше розсадником зла, а побачивши твоє християнське життя, навернувся і покаявся. Такий правдивий приклад прощення приносить стократні плоди навернення і покаяння. Він ломить мури людської душі і серця, він, як вогненна стріла, запалює інші серця до застанови і покути, він, як промінчик зірниці, проникає у найбільші закамарки людської душі, з дітей темряви і гріха робить дітей світла і ласки Божої.

Такий самий підхід має бути і в родинному житті. Скільки сьогодні чуємо нарікань на дітей, онуків, батьків, зятів, невісток! Що реально ми робимо для того, щоб викорінити зло, яке увійшло в серце наших близьких і рідних, панує в наших сім'ях? Зі злом воюємо таким же злом, а можливо, ще й гіршим. А як маємо поступати в світлі Святого Євангелія? Дуже просто. Христос нам дав свою підтримку, запоруку і надію, а саме: "Маємо інший приклад. Коли Христос разом з своїми учнями був у сторонах Тиру та Сидону, дізналася одна мати, що Спаситель знаходиться в їхніх сторонах, а сама вона була грекиня, родом сирофінікійка, прийшла в дім, де був Ісус і:"... прийшла й до ніг Йому впала... і благала вона Його, щоб вигнав біса з її дочки" (Мр. 7,25-26). Христос, на перший погляд, зневажливо поставився до цієї жінки, бо вона була поганка, а Він прийшов до погибаючих дітей Ізраїля, і тому до неї так різко сказав: "Дай спершу, щоб діти наїлись; не личить бо взяти хліб у дітей та й кинути щенятам" (Мр. 7,27). Якби хтось із нас на свою адресу почув такі слова, що б відбувалося з ним? Жінка в покорі серця почала далі благати Ісуса Христа: "Так, Господи, але й щенята їдять під столом крихти по дітях" (Мр. 7,28). Після тих слів віри, благання, надії дочку покинув злий дух, Спаситель її оздоровив. Подивімося на віру цієї жінки-грекині, яка прийшла і впала до ніг Христових. Впала перед Ісусом, бо любила свою дитину, бо не могла більше дивитися на її страждання, на муки, які завдавав їй злий дух. Впала до ніг Ісусових, бо вірила Йому, бо в Ньому знайшла свій останній порятунок, Він для неї був останньою надією. Не просила, а благала Христа, як жебрачка, як остання з людей, не зважала на тих, які разом пробували з Ісусом, для неї це не було важливо. Вона знала одне: тільки Христос є рятівником її дитини. Навіть отримавши негативну відповідь на своє благання, вона і надалі благала о порятунок, не зневірилися, відповідь Ісусова не відштовхнула її. Як мама, яка любить і готова заради спасіння своєї дитини на найбільші жертви і посвяти, так і вона стоїть на колінах, не відходить від Ісуса, тому що вірить Йому, бо уповає на Нього. Хто може заглянути в серце цієї матері, хто може відчути біль цієї жінки, крик її душі? Ісус Христос! Він бачить не тільки її страждання, Ісус бачить її живу віру. Ця благальна молитва втомленої матері і її жива віра дали свій позитивний результат: злий дух покинув її дочку, і вона стала здоровою. Ще одна застанова: дочка цієї жінки не прийшла до Христа сама, не пускав її злий дух, або не хотіла іти до Ісуса, а можливо, вважала, що вона здорова, що це тільки її мама вигадує про її хворобу. Для цієї дитини було потрібне заступництво її матері, щоб мама стала перед Христом і розказала про горе, що спіткало її дитину. Мама відіграла важливу роль у цій життєвій історії. Прагнення її серця допомогти дитині, бо вона сама не була в силі цього зробити, мабуть, що дочка немала цієї живої віри, яку посідала мати.

Де є мама нинішнього віку? Чи в наш час немає біснуватих, наркоманів, алкоголіків, розпусників, злочинців, блудних синів і дочок, психічно і нервово хворих дітей? Є, аж занадто є. Дитина, якою опанувало зло, не завжди це розуміє і є свідома цього. Люди, які потрапили в ту чи іншу гріховну залежність, попросту бунтують, не вважають себе залежними, хворими, їм не потрібно ніякої допомоги, підтримки, розпадаються сім'ї... Часто не маючи грошей на алкоголь чи наркотики, вони стають на дорогу злочину, потраплять до в'язниць чи у виправні колонії. На цій основі не раз в родині виникають скандали, непорозуміння, сварки. Шукають тоді, хто завинив, що діти, брат чи сестра, а навіть і батьки пішли такою дорогою, хто підштовхнув, став причиною до цього гріховного падіння. Часто-густо ми просто розмахуємо руками, впадаємо в істерику, нервові стреси: мовляв, а що я можу зробити? Невже насправді це безвихідь? Хто поставив цей діагноз безвихідного становища? Ми з вами. Безвихідь - це справа сатани. Безвихідь - це опускання рук і духовна байдужість, це наша слаба віра і безнадійність на Божу поміч і Боже милосердя, це втрачена надія, це перекреслене життя, це похорон за життя сина, дочки чи близьких нам людей. Жінка-грекиня нам вказує дорогу в нашій біді і нещасті. Єдину правильну дорогу-до Ісуса Христа.

Дзвін з Фатіми 3(38), травень-червень 2008 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org