Святіший Отець Франциск два роки тому поручив увесь світ під покров і опіку Пречистої Діви Марії.

Сам Господь через свого Намісника на землі ніби наново повторив слова, які сам сказав колись із хреста: «Сину, ось Мати твоя!» І так нагадав кожній людині, що в неї є матір.

У цю найважчу хвилину розлуки зі Спасителем на хресті апостол Іван почув повні потіхи слова: «Ось мати твоя!» Ці слова важливіші за «Встань і ходи», чи «Вийди з нього», чи навіть «Сину, відпускаються тобі гріхи». «Ось твоя Мати!» – у неї ти знайдеш все, чого тобі не вистачає. Господь знає, як зцілити твою душу, як потішити її.

Він це робить через любляче серце Найсвятішої своєї Матері. Він потішив людство, коли воно потрапило у пастку первородного гріха, обіцянкою Матері. Він сам не захотів приходити у цей світ без Матері. І коли відходить з цього світу, передає нам свою Матір.

Як можна забути про маму? Її серце дарує стільки любові своїм дітям, що неможливо залишитися байдужим і черствим.

Якось маленька дівчинка, йдучи з мамою, з цікавості зупинила свій погляд на папугах, яких продавали на міському ринку, і загубилася в натовпі людей. Вона у сльозах невтомно пробиралася поміж забіганих людей і шукала свою маму.

Люди побачивши заплакану й стривожену дитину, намагалися по-різному потішити її: хтось заспокоював, запевняв, що все буде добре, хтось дав цукерку, хтось іграшку.

Вони знали – мама її знайде, не покине. Але нічого не заспокоювало плачу дитини. Вона бентежно розглядала кожне жіноче обличчя, надіючись впізнати там свою маму. За кілька хвилин дівчинка перестала плакати, пильно вслухаючись у повітря.

Вона почула голос матусі: «Іринко! Іринко! Я тут». Мама була поруч, і одразу просохли заплакані очі, на серці стало радісно і спокійно. Тепер Іринка міцно трималася за руку матусі й не відпускала її до самого дому.

Буває так, що ми подібні до цієї вередливої дитини. Коли мати веде нас за руку, ми радісні й веселі, роздивляємося навкруги, захоплюємося собою і всім навколо, навіть не підозрюємо небезпеки і недооцінюємо той дар, що з нами є мама – наша провідниця, яка нас безконечно любить і за нас переживає.

З цікавості й легковажності можемо вихопитися з рук нашої неньки і піти своєю дорогою, але після того залишається прикре розчарування, ми шкодуємо про те, що зробили.

Починаємо шукати втрачений шлях, шлях до матері, яка знає дорогу додому… Скільки б нас не потішав світ своїми приманами, все одно нам хочеться до мами, тільки з нею нам затишно і солодко.

У невпинній метушні ми не завжди можемо її помічати, хоч вона є поряд, але в серці відчуємо її лагідний голос, і якщо підемо за ним, то знайдемо її, а вона покаже шлях додому.

Нехай травневі богослужіння (ред.-адмін.), нагадає нам про нашу небесну Матір Марію, наблизить нас до Неї, а також про нашу земну матір, про яку маємо завжди пам’ятати. А Марія вкаже нам дорогу до Ісуса, бо Вона і Його Мати.

«Маріє, Ти – наша надія; Маріє, Ти Серце нам дай!»