Чоловік репрезентує Бога у своїй конкретній діяльності, у винятковості та індивідуальності своєї особи. Історія людства глибоко по­значена впливом сильних особистостей, великих індивідуальностей, які, як правило, були і є чоловіками. Чоловік домінує в політичному і культурному житті, де він тут і те­пер виконує свою справу. Це значна індивідуальна діяльність, в яку чоловік залучає свої здібності, якою він цілковито захоплений, якій посвячує всі свої сили. Чоловік відображає єдність Бога. Таким чи­ном він особисто й безпосередньо впливає на перебіг подій. Завжди має на увазі теперішній момент, кон­кретне діло, означений народ, озна­чену культуру, цивілізацію, Царство Боже.

Жінка є зовсім іншою. Вона проявляється в дії, за окремими винят­ками, як безіменна. Її особистість відходить на задній план. Вона репрезентує радше приглушений безмір Божого океану, безіменне все Бога. Представляє те, що за­гальне, безіменне в усій історії. Її головним завданням не є, як у ви­падку чоловіка, демонстрація індивідуального, а приймання вищих цінностей і передавання їх, мовби підземним струменем, від покоління до покоління.

"Чоловік використовує свої сили на творення власної справи, жінка не використовує їх, але передає далі. Чоловік вичерпується, творячи справу, жінка передає свої здібності далі, наступному поколінню. (...) Явище, що жінка у процентному відношенні живе довше, ніж чоловік, має символічне значення. Чоловік репрезентує конкретну ситуацію, а жінка покоління. Чоловік позначає нетлінну вартість миті, жінка - незмінність наступності поколінь. Чоловік є скалою, на якій спочиває час, жінка є струменем, який несе його далі. Скала вже сформована, а струмінь ще плине. Індивідуальність є передусім прикметою чоловіка, для жінки властиве те, що загаль­не, всесвітнє. Особовість є чимось одноразовим, а отже, проминаючим - споживає свій капітал, натомість те що загальне, зберігає його на пізніше. Як жінка живе у процент­ному відношенні довше за чоловіка, так само жіноча лінія поколінь живе довше, ніж чоловіча".

Власне те, що понад індивідуальне в жінці, понад часове - сила прийняття життя - є причиною її анонімності, скритості її життя. Зна­менно, що великі чоловічі постаті в історії своїми здібностями та велич­чю думки завдячують найчастіше матерям, імена яких залишають­ся не знаними для світу. Матері, імена яких дійшли до нас завдяки вдячності їхніх геніальних синів, показують свою дискретну, укриту перед світом силу - св. Моніка, без якої не було б св. Августина, бл. Алет, мама св. Вернара з Клерво, чи в наші часи побожна мама архиєп. Марселя Лефевра.

Існує дуже виразний символ цієї безіменної, прихованої сили жіночої істоти - вельон, який закриває індивідуальні риси жінки, а водно­час підкреслює її загальну місію. Всі важливі дії жінки - приховані й дискретні, завуальованим є також великий подвиг її життя, її посвята коханому ти, її материнська сила, яка приймає, береже і підтримує життя. Все, що святе і цінне, вимагає засло­ни. Це показує вже Старий Завіт. Ки­вот Завіту переховується за завісою (Вих. 26, 33), при транспортуванні обгорнутий в завісу (Лев. 4, 6). Люди, які дивилися на незаслоне­ний Кивот, понесли кару. Також у Церкві те, що найсвятіше, є закри­те. Це особливо видно у східних об­рядах, де особливе значення має іконостас, який закриває вівтар. У римському обряді заслонюється ки­вот, прикривається cyborium, а під час св. Меси - келих. Аналогічно ве­льон є символом жіночого служіння тому, що найцінніше ― життю. Він має нагадувати жінці, що вона повністю залишається собою тоді, коли живе не для себе, але звернена до живого ти, до другої особи, як наре­чена і мама. Іншим вираженням цієї захисної сили є жіночий сором, який наказує їй приховувати й берегти таємниці своєї краси.

Об'єднання протилежностей

Але досконале відображення найглибшої суті Бога в людині настає лише тоді, коли чоловік і жінка поєднуються нерозривними узами любові. Це є - згідно з Божою во­лею - їхнім призначенням на землі: "Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом" (Мт. 19, 5; Бут. 2, 24). Це задумане Богом доповнення обох показано дуже доклад­но в описі створіння. Чоловік, повелитель усіх створінь, король раю, на початку є сам. Бачимо, як він з великим здивуванням відкриває твір Бога, розпізнає суть всіх речей, "надає їм назви", тобто окреслює їхнє походження, сенс і призначення.

Однак це було недобре, що чоловік був сам, бо суттю людини є сила любові, а творчо кохати мож­на тільки другу особу - ти. Чоловік розглядався довкола і бачив тільки речі, які могли бути засобом і допо­могою, але не було особи, яку мож­на б було кохати. Тож Бог створив чоловікові схожу до нього товариш­ку, яка зуміла прийняти посвяту чоловіка й відповісти взаємністю. У подальшій частині розважань ми приділимо увагу тому, що взаємне поєднання відмінностей, якими є чоловік та жінка, у найвищий спосіб відображає суть Бога як безмежної любові. (Пор. І Йо. 4, 3)

Повертаючись до опису створіння, зауважимо чергову рису жіночої природи, яку назавжди приписав їй Бог. Можна прийняти, що чоловік у певному сенсі існує самотньо, скеро­ваний лише на свою місію на землі і, очевидно, на Бога як Творця всього, але немислимою є самотність жінки, яка існувала б сама для себе. Жінка завжди скерована до другої особи - до ти, для якого вона може бути товаришкою життя, якого може ко­хати й бути йому відданою. Її суть - це не самотнє буття, а турбота про коханого ти - товариша життя, або дитину, яка вимагає турботи та опіки. Важко знайти когось більш самотнього та позбавленого сен­су життя, ніж жінку, яка серед всієї краси цього світу була б покинута на саму себе, без когось, хто був би для неї відрадою й надав би сенсу її щоденності. Тому її королівська риса, така відмінна від суті чоловіка, полягає не у спроможності бути самій, а в служінні іншій особі. Тому вона набагато більше, ніж чоловік, є близькою до ближнього, заклопота­на його проблемами та потребами.

Поєднання двох аспектів відмінності "Бог у нас" і "Бог понад нами", з одного боку, "Бог один" і "Бог цілість" - із другого, є види­мим у з'єднанні чоловіка та жінки. Для цього з'єднання існує гарний символ - символ дерева. Жінка є укритим коренем, життєдайним фундаментом, зануреним у плідній глибині, чоловік є видимою кроною. Коли ж чоловік та жінка гармонійно поєднуються, їхній шлюб стає об­разом Бога і показує, якою повинна бути людська родина.

Вплив гріха

Проте ми знаємо, що того ідеального світу, який згідно з пер­винним Божим задумом був сотво­рений в усій райській красі, тепер вже не існує. Людина, відійшовши від Бога в гордому переконанні, що зможе стати рівною Богові, втрати­ла приязнь з Ним і знищила свою внутрішню красу і гармонію. Через це також знівелювалася справжня вартість статі й порушилися любовні взаємини між чоловіком та жінкою. Але чи є дотеперішнє розважання всього лиш марною ностальгією за тим, чого вже ніколи не буде? Ні. Первородний гріх залишив по собі в людській природі рани й рубці, про­те не знищив її цілковито, а лише ослабив. Чоловік і надалі є господа­рем землі. Її плоди належать йому. Тільки тепер йому не достатньо лише простягнути за плодами руки - він мусить за них боротися. Чоловік му­сить носити ярмо обробляння землі, повної каміння і бур'янів. Жінка й надалі є колискою нового життя, але народження того життя на світ вона мусить окупити болем і зу­силлями. Обоє поєднані на дорогах життя, але між ними немає давньої природної гармонії. Вони мусять зно­ву і знову старатися, щоб її досягти, і часто в тих стараннях порозуміння і взаємної згоди терплять поразку. Однак хворий не обов'язково прире­чений на смерть, він може одужати, коли прийде хтось, хто його вилікує. Тільки вірність установленому Бо­гом порядкові дозволяє людині бути "образом і подобою Бога" і в доско­налий спосіб відновлює сенс життя чоловіка і жінки.

Переклад Надії Бушки

За кн.: Ks. Stehlin K., FSSPX / Istota, godność i misja kobiety. - Warszawa: Te Deum, 2009. - 126 s.
ISBN 978-83-89345-72-1 // Греко-Католицька Традиція 9,вересень 2014 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org