Дорогі брати в Христі!
У приказці кажемо: «Мала дитина — малий клопіт, велика дитина — великий клопіт». Шкода, що та приказка не говорить, що для батьків сповненим найбільших клопотів є той час, коли та велика дитина стає парубком чи дівчиною і стоїть на вильоті з батьківського дому, перед закладенням нового родинного вогнища. Тоді батьки мають найбільшу журбу, чи буде щасливим подружжя сина або доньки, шлюб яких скоро має відбутися.
Всі батьки переживають за долю своїх дітей у подружжі, але, на жаль, багато є таких, які задовольняються переживаннями і покладаються на щасливий випадок, замість того, щоби розумом, плановим вихованням постаратись запевнити своїм дітям щасливе подружнє життя.
Щоби запевнити своїм дітям щасливе подружнє життя, треба їх до нього приготувати, а цього, власне, багато батьків не роблять. Вчать дітей ґречності, товариськості, елегантності, вміння поводитись у товаристві і на вулиці; вчать їх спорту, танців, іноземних мов, музики, але не готують до найважливішого: як жити, щоби бути щасливими в подружжі. Не забуваймо, що є: 1) попереднє приготування до щасливого подружжя і 2) ближче приготування до щасливого подружжя. В сьогоднішній проповіді принагідно подам загальні засади приготування молоді до доброго подружжя. Маю надію, що батьки скористаються ними і застосують ті поради для добра їхніх дітей в майбутності.
І. Попереднє приготування до подружжя
Батькам, які хочуть забезпечити своїм дітям щасливе життя у подружжі, вкажу на три необхідні чесноти, які слід виховати, готуючи дітей до подружнього життя. Це панування над собою, простота і чистота душі. Всі ці чесноти є настільки важливими, що без них неможливо уявити собі щасливе подружжя.
Перш за все, стверджую, що батьки готують своїх дітей до щасливого подружжя, коли вчать їх панування над собою. Думаю, нема потреби це доводити.
Чим є подружжя? Спільним життям. Спільне життя неможливо уявити без панування над собою, без пробачення і поблажливості. О, так. Спільне життя вимагає постійного перепрошення і панування над собою. Важливою причиною трагедії багатьох подружніх пар є те, що подругів у дитинстві не привчили володіти собою і шанувати чужу волю. Нема потреби доводити, що ця небезпека передусім загрожує одинакам, які не мають братів і сестер і яким у всьому і завжди догоджали.
Коли хтось у подружжі шукає себе, своїх власних інтересів, вигод, особистого задоволення і щастя, його подружнє життя не буде гармонійним, бо такий чоловік у своїй жінці або жінка в чоловікові завжди буде шукати знаряддя для одержання своїх приємностей. Не забуваймо, що фундаментом гармонії родинного життя є пізнання іншої особи як рівнозначної, пошанування її волі і прав, отже в подружній зв'язок треба вступати не для того, щоби бути щасливим, але щоби ощасливлювати, а через це осягнути і власне щастя!
Не менш важливим (особливо в сучасних часах) є привчити молодь до простоти, скромності та приборкання своїх вимог.
З болем мушу сказати, що часто перешкодою для одруження є відсутність відповідної посади, матеріальних засобів та інші формальні обставини, що унеможливлюють закладення родини, але водночас і те правда, що багато людей мають занадто високі вимоги. Не ображайтесь, Шановні Слухачки — не всіх це стосується — але мушу стверджувати, що деякі жінки мають занадто великі вимоги.
Важко, але потрібно зважати на те, що багато молодих чоловіків не мають таких доходів, щоб задовольнити вимоги дружини, яка мало знається на господарстві, на кухні, а, тим паче, на вихованні дітей, зате цілою душею віддається прийманню гостей, відвідинам забав, думає про те, щоб мати вималювані нігті, накручене та вкладене волосся, цікавиться мистецтвом і суспільною працею! Трудно, але не можна мати великих вимог, коли є мала зарплатня!
Але якщо трапиться скромна, хазяйновита дівчина, яка, окрім вміння жити і певної інтелігентності, має замилування в праці, смак, і є ощадною, — з нею можна сміливо одружуватись, хоч би мала десяту частину посагу.
«Прошу отця, — скаже багато дівчат — якщо будемо такі відсталі, старосвітські стосовно хлопців, то жодна з нас ніколи не вийде заміж. Подивіться, з якими дівчатами найчастіше розважаються хлопці! Певне, що не з хазяйновитими, скромними дівчатами, а з такими, котрі вміють гарно намалюватись, котрі досконало знаються на флірті і вміють завойовувати хлопців».
Такі думки мають багато добрих дівчат, але якщо краще приглянемося до життя, переконаємось, що вони не мають слушності. Справді, хлопці з задоволенням бавляться з легковажними дівчатами, але не хочуть мати їх за дружин! І мають рацію, бо одружитись з жінкою, котра зміст життя бачить в безперервних забавах, дорівнює великій катастрофі.
Нехай потішить скромних (таких, що не малюються і не вдягаються провокаційно), небагатих, але мудрих, милих і хазяйновитих дівчат влучне оповідання італійського письменника, котрий порівнює характери жінок до різних годинників. Модно вдягнена, повна флірту жінка схожа на годинник на вежі: кожен приглянеться, але ніхто не хоче його мати. Гарна, але пуста панна схожа на годинник з курантами: спочатку нас цікавить, а потім набридає. Багата жінка — як золотий годинник: заледве чоловік придивиться, зразу питає ціну. Пліткарка, що безупинно говорить, — як будильник, що неприємно дразнить вухо. А скромна, хазяйновита жінка? Як годинник маятниковий: скромна, але з певністю можна їй довіритись…
Погодьмося, що діти, привчені до скромності і простоти, навіть при тяжких обставинах осягнуть щасливе подружнє життя.
Окрім навчання молодих людей скромності і володіння собою, вихователі повинні дбати про чистоту життя і моральність молоді!
Незалежно від того, чи людина визнає християнство чи іншу релігію, є віруючою чи атеїстом, мусить визнати, що найкращим приготуванням до щасливого подружнього життя і найціннішим посагом є збереження чистоти і невинності. Чисте, моральне життя має найбільшу вартість тому, що є досконалою школою вправляння волі, бо на нього опирається володіння собою, необхідне в подружньому житті, воно є доказом, що справи сексуальні не є сенсом людського життя.
Це усім відомо.
Тому на батьках лежить великий обов’язок: відповідно виховати своїх дітей. Дозвольте зараз розглянути ваш подвійний обов’язок.
Батьки, напоумляйте своїх дітей!
Молодь в період дозрівання помічає на собі досі не відомі ознаки. Хто повинен їй це витлумачити, якщо не тато і мама? Хто повинен їй допомогти у пізнанні себе, у розумінні таємничих, незнаних змін тіла і душі, які в тому віці, з Божої волі, спричинює природний розвиток? Це завдання батьків. Хто, якщо не тато і мама, повинні пояснити синові та доньці, які підростають, чим є фізіологічні зміни, які настали в їхньому розвитку і яких мусять бути свідомі?
Хто скаже молодому хлопцеві, як повинен думати про жінку, а підростаючій дівчині, як розуміти чоловіка, якщо не батьки? Вони повинні засіяти в душу дитини зерно, з якого пізніше виросте повага, делікатність, лицарство, пошанування і ввічливість до протилежної статі.
Хто, якщо не батьки, мають пояснити дорослій молоді, що немає подвійної моралі перед шлюбом і в подружжі! Що обох наречених зобов’язують однакові моральні закони. Що одні і ті самі закони відносяться як до чоловіка так і до дружини. О, якби всі хотіли зрозуміти, перейнятись тим, і застосовувати в житті — певне було би більше щасливих, мирних подружжів, були би здоровішими батьки і діти. Чи знаєте, що з лиця землі зникли би найжахливіші хвороби? Чи знаєте, що зник би розпачливий плач жінок і матерів, не було б трагедії зраджених чоловіків?
Якщо би деякі батьки уникали цього обов’язку, виправдовуючись, що є «занадто тяжким і делікатним», нехай застановляться над таким порівнянням: душа дитини подібна до повою (виткий трав’янистий бур’ян – прим. ред.): радо причепиться до сильного дуба, щоби дістатись якнайвище, але якщо нема дуба, вдовольняється спорохнявілим стовпом, зруйнованою стіною, зігнилим пнем. Чіпляючись до нього, гине сам!
Щиро раджу: напоумляйте своїх дітей!
По-друге: допомагайте дітям належно розуміти життя! Тут не достатньо самого знання, все залежить від сильної волі. Пильнуйте своїх дітей, вчіть їх, щоби вміли скористатися всіма природними і надприродними середниками, які їм допоможуть заховувати чистоту життя і навчать їх володіти собою. Вони повинні знати і використовувати природні середники, наприклад, як ушляхетнити почуття, як наповнити час корисними справами, як застосовувати раціональну гімнастику. Не знехтуйте жодним засобом, який може вплинути на виховання їхньої волі.
Навіть, якщо все це вже зробили, то ще наше завдання не є виконаним. Мусимо використовувати також надприродні середники: святі тайни, поглиблення релігійного життя молоді. Послухайте слова святого Августина: «Любове, що завжди гориш, а ніколи не гаснеш; Любове, Боже мій, запали мене вогнем! Наказуєш бути стриманим — дай мені те, що наказуєш, і наказуй те, чого Ти хочеш» (Сповідь, кн. Х, р. 29).
Щодо теперішніх фальшивих понять — підлих і обманливих життєвих відносин, навчіть своїх дітей віри і довірливості! Навчіть їх, щоби вірили і довіряли, що можна зберегти чистоту душі і повну (статеву – прим ред.) стриманість аж до шлюбу, що того вимагає Бог, який знає природу, прагнення і пристрасті людини, але водночас є свідомим надприродних сил, якими обдарував людину. Ніколи не перестану говорити, що справжню волю здобуде тільки той, хто зможе запанувати над сліпою силою інстинктів. Нам не під силу зрозуміти, скільки сил здобуває молодь, коли чинить рішучий опір спокусам грішної любові. Намагаймося так представити молоді її завдання: пізнай радість перемоги, яку відчуєш, коли зможеш зірвати кайдани грішних пожадань і здобути свободу чистого життя!
Так виглядає дальше попереднє приготування дітей до щасливого подружжя: цей обов’язок батьки повинні виконати вміло і з глибокою любов’ю.
Безпосереднє приготування до подружжя вже не стосується батьків. Воно є завданням самої молоді. Для цього призначений час заручин.
(В Українській Греко-Католицькій Церкві немає окремого обряду заручин, він входить до урочистої шлюбної церемонії – Прим. ред.)
Католицизм особливим пієтетом і пошаною оточує період заручин. Це не час для солодких приголомшень, романтичних марень — але пора вивчення своєї душі і пізнавання нареченого чи нареченої.
Заручини — то час вивчення своєї душі. Цю пробу треба виконувати, прохаючи особливої Божої помочі. Чи існує в людському житті важливіший час, ніж вибір чоловіка чи жінки, час, який би вимагав більшої Божої допомоги? Про це російське прислів’я каже так: “Коли йдеш на війну, помолися один раз, коли вирушаєш у море, помолися двічі, а коли одружуєшся, то помолися три рази”.
Надзвичайно легковажить молода людина, коли перед утворенням подружжя не зробить ґрунтовного іспиту свого сумління. Хай не забуває, що стоїть перед величезним завданням.
Маєш закласти родину. Будеш змушений опікуватися своєю дружиною, дітьми. Тебе чекає спокійна і чиста радість. Маєш безкорисливо працювати. Будеш змушений зректися багатьох речей, різних вподобань. Це перша частина іспиту твоєї душі.
Друга частина наповнює піднесеним задоволенням молодечу душу: будеш головою малої щасливої держави. З власної праці будеш утримувати родину. З твоєї любові виросте нове життя. Зробиш щасливими дружину, дітей, наповниш радістю мале гніздечко… Знаєш, що чекає тебе праця, жертви, але тисячократно винагородять тебе слова, які почуєш: “Тату! Татусю!”
Водночас, не можна, щоб серйозна дівчина перед тим, як вийти заміж, не робила такого ж іспиту сумління. Якщо хтось хоче вийти заміж тільки для того, щоби не залишитися старою дівою, то краще нехай цього не робить.
Наречена повинна застановитися: чи буде з мене добра жінка, добра мама, добра господиня? Чи зможу вірно кохати, чи я є жертовною, чи люблю працю, чи зможу пробачати, чи є розторопною, чи насправді кохаю і чи маю настільки досвідчену душу, що зможу виконати потрійний обов’язок: жінки — мами — господині? Чи нема в мені більше пихи, ніж духовного досвіду? Чи не прагну проводити час поза домом? В подружжі мене чекають важкі обов’язки, неустанна жертва, зречення своїх уподобань, опанування себе, тяжка праця, але все те стократ винагородять слова: “Мамо! Матусю!”
Час заручин — це час серйозної застанови над собою.
Заручини також є часом, коли пізнаєш особу, з котрою хочеш одружитися.
Є різні причини поганого добору подружніх пар, але найчастішою і головною є та, що без глибокої застанови, без взаємного пізнання утворено подружжя. Вчора бачилися вперше, сьогодні закохалися, а завтра беруть шлюб. Складають присягу “довічної вірності” — але не знають кому! Не знають, який характер має інша сторона, який світогляд, які має вади, схильності, які плани на майбутнє… Чи можна так легковажно рушати в життя? Чи можна утворювати подружжя в першому пориві чуттєвої любові, під впливом марев ночі, проведеної в танцях, без сну?
Церква для того установила період заручин, щоби заручені мали час ґрунтовно застановитись над своїм наміром, щоби взаємно пізнали не тільки свої святкові обличчя, але й щоденні.
Німецький поет Hebbel написав гарний вірш “Liebesprobe”, в якому радить дівчині тільки такому юнакові віддати своє серце, котрий зможе так делікатно і ніжно зірвати лілію, щоби з її келиха не впала на землю жодна крапля роси. В цьому вірші криється глибокий символ, але водночас і велике напоумлення: молоді люди, не забувайте навзаєм вимагати делікатності і розуміння!
Важливо саме це, а не те, що говорить про твого нареченого астролог, хіромантія і ворожка! Просто не хочеться вірити, що є люди, котрі папугу або білу мишу питають, чи щасливим буде подружжя!
Церква з тою метою встановила час заручин, щоби наречені могли переконатись, чи мають відповідні риси, які забезпечують щасливе подружжя.
Що це за риси? Говоритиму про це при першій нагоді. Сьогодні ж не вистачить на те часу, хоч би тому, що у зв’язку із заручинами хочу торкнутися ще однієї справи.
Церква щиро радіє, коли її діти утворюють щасливі подружжя, але навіть протягом заручин боїться за них, за що багато людей їй дорікають. Церква, з одного боку, хоче, щоби молоді люди добре пізнали одне одного, а з іншого боку, рішуче вимагає від них того, чого гарячі серця заручених лише із зусиллям можуть зректися.
Багато хто цього не розуміє. Багато хто скаржиться, що “Церква їм не довіряє”, що “погано про них думає”. Мені би не хотілося, щоби заручені завжди перебували в товаристві батьків, родичів чи знайомих, а не вдвох. Чому не можу піти з нареченою на екскурсію чи дальшу прогулянку? Чому не можу залишитись наодинці з нареченим? Чому релігія так нам не довіряє? — скаржаться багато заручених.
Зрозумій же, молоде, що не до тебе не має довіри, але до людини, до її слабкої і схильної до зла натури! Якби ти і твій наречений були колодами, Церква точно не мала би нічого проти вашої екскурсії на байдарках чи прогулянки на мотоциклах. Але ж, дорога молоде, ти не дерев’яна! Ви є людьми, молодими людьми! Вірте тисячолітньому досвіду Церкви, вірте, що хоча би вас поєднувала найідеальніша любов, на дні кожного людського серця, як і твого, чигає небезпека зла. Церква тими, на вигляд суворими правилами хоче вас убезпечити, щоби ви не стали жертвами злих схильностей, які є в людській натурі.
“Тому віра дуже мало чого дозволяє зарученим! Дозволяє заледве при зустрічі поцілувати і не більше! А все-таки, якщо в інший спосіб не покажу моєму нареченому, що кохаю його, то покине мене”.
Власне навпаки: найбільшу довіру серйозного хлопця дівчина може здобути пануванням над собою. Ще не є з ним зв’язаною, ще йому не належу, тому у взаєминах з ним повинна бути делікатною і стриманою. Якщо зараз паную над собою, може довіряти мені, що нікому більше, тільки йому буду належати! Довела йому, що зможу бути сильною…
Скажіть, чи не так повинна думати кожна католицька пара наречених?
* * *
Дорогі брати в Христі! Коли люди одружуються, то і Церква, і громада записує цей факт до свідоцтв, а потім статистика робить порівняння, скільки сімей було утворено, в якому сторіччі, в якому суспільному класі і так далі… Але статистика не згадує про те, скільки радості або смутку, скільки щастя або трагедій криється за тими цифрами. Хто помітить німий плач, який наповнює серця нещасливих у подружжі людей протягом безсонних ночей! Хто злічить жахливі спадкові гріхи, які волочать на собі діти і внуки тільки тому, що їхні тато чи мама, чи обоє, вже перед одруженням не жили згідно з Божими наказами!
О, дорогі брати, хто з вас легковажно осуджуватиме суворість Церкви, яка не дозволяє молоді “вишумітись”? Ви, які в щоденному житті чуєте звідницькі гасла: “подружжів на пробу”, “дружніх подружжів” — придивіться гарного весняного дня до красивої квітки, на якій сидить метелик… п’є, ссе з неї солод, раз-два — і нема меду… метелик полетів далі, легко знайде тисячі інших, а покинута квітка залишилась сама, через деякий час опустить зів’ялу голівку, зсохне забута… Подібно і людський цвіт, який також був молодим і гарним, але хотів жити всупереч Божим наказам…
Хлопці, дівчата, дорога молоде, згадайте собі цю сумну картину перед тим, як скарга на Божі накази злетить з ваших вуст, перед тим, як маєте сліпо їх ламати, противлячись Його святій волі…
Але не можу закінчити сьогоднішню проповідь таким сумним акордом! — Наприкінці додам слова благословення зі Святого Письма, яким Бог обдаровує богобоязливу родину: “Щасливий кожний, хто Господа боїться, і хто його путями ходить! Як будеш їсти працю рук твоїх, щасливий будеш і добре тобі буде. Жінка твоя, неначе лоза плодовита, у середині дому твого. Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого. Ось так буде благословенний чоловік, що Господа боїться” (Пс. 127, 1-5).
http://www.saintjosaphat.org
