“Родину потрібно захищати і поважати
задля добра людства”
о. Карлос Міґель Буела, ВС
(Баменда, Камерун, 12.08.1985)
Суть подружжя
Один із найвідоміших мислителів Заходу і, безперечно, найкращий теолог усіх часів, св. Тома Аквінський каже у чудовому порівнянні, що сім’я – як духовна утроба : як усім нам потрібна була фізична утроба нашої матері, щоб там розпочати існувати, отримати харчування і ніжність, розвиватись і потім могти побачити так зване “денне світло”, так і кожна людина потребує цю другу утробу чи духовну утробу, якою є сім’я, бо це природне місце, де чоловік, жінка, дитина почуваються захищеними, їм допомагають, їх виховують, їх люблять. Їх навчають робити добро, уникати зла, навчають практикувати всі чесноти, які, зрештою, роблять людину по-справжньому людиною. Проте через те, що сьогодні нещадно атакують народжуваність у фізичному плані, як це можна було зауважити на недавній міжнародній конференції у Каїрі, з такою ж силою, а можливо й інтенсивніше, нападають на цю другу утробу, духовну утробу, якою є сім’я, атакуючи саму суть родини.
Сім’я – це стабільні стосунки одного з однією і назавжди. Це найпростіше, найскромніше і найчудовіше визначення сім’ї, подружжя: один з однією і назавжди. Але проти цього, такого простого, такого скромного визначення, яке є природним законом, у теперішній час, через концепції сучасної культури, вперто нещадно нападають звідусіль і з різних точок зору. Погляньмо на деякі з цих звинувачень.
Напади проти родини
Перший напад: вважати подружжям одного чоловіка з багатьма жінками. Така ментальність, на жаль, дуже поширена у Латинській Америці; ось чому говорять про латиноамериканське женоненависництво. Чоловік, який вважає, що може прожити не те що подвійне, а багатократне життя, зраджуючи свїй законній дружині; чоловік, який з’єднується подружнім зв’язком з багатьма жінками – це, власне, і називається “полігамією”, яка все ще трапляється у примітивних східних народів і у деяких африканських племенах, а також на Заході. Ця полігамія може бути одночасною, як у гаремах: один чоловік має одночасно кілька жінок; також може бути послідовною, як у тих, що сьогодні мають одну жінку, потім іншу, іншу, іншу… Наприклад, ті, що визнають розлучення як життєву програму чи використовують його як справжнє вирішення своїх чуттєвих проблем: ідеться про “витончену” і “легалізовану” полігамію, під маркою зрілості, поваги до індивідуальності й культурного плюралізму.
Другий напад: нову форму руйнувати те, що є основним осередком суспільства, – родину – розпочали ті, які вважають нормальними стосунки багатьох чоловіків з однією жінкою. Це вже не багато жінок з одним чоловіком, а одна жінка з багатьма чоловіками, як у випадку “поліандрії”, яка відкрито практикується у деяких регіонах Азії і приховано в усіх борделях на Заході, де старші чоловіки, а інколи й молоді, платять жінці, яку навіть не знають, щоб мати сексуальні стосунки, безперечно, без кохання, що є не більш як мастурбацією вдвох. Навіть у Буенос-Айресі, наприклад, у дорогих готелях жінкам можновладців, які нудьгують, показують альбом з фотографіями, на яких зображені спортсмени у різних ситуаціях (що пропонують себе для подібних послуг), демонструючи якийсь автомобіль, вони при цьому одягнуті й роздягнуті; також рекламують місця, де можна провести ніч. І, як правило, жінки завершують тим, що гуляють з ними й оплачують їхні послуги.
Третя форма руйнування родини у нинішній час, руйнування постулату “один з однією і назавжди” – це претензійний “шлюб” гомосексуалістів чи лесбіянок: “одного з одним” чи “однієї з однією”. Справді, в наш час розгорнулась ціла кампанія на користь ухвалення цієї протиприродної форми стосунків. Те, що в давнину було видно так виразно, сьогодні, через цю етичну ніч, що запанувала над світом, через цю моральну темряву, що затьмарила свідомість багатьох, не вдається розгледіти. Зникає з поля зору щось таке елементарне, як правда, що для того, щоб було справжнє подружжя, повинен бути чоловік з жінкою і назавжди. Навіть уявити важко, що є деякі країни, які легалізували цю ненормальну практику об’єднання пар гомосексуалістів! І тепер працюють навіть над тим, щоб надати їм право на усиновлення дітей. Страшно собі уявити, що відбуватиметься завтра у головах цих дітей? Хто тато, хто мама? Не тільки тому, що гомосексуали практикують штучне запліднення через неприродне застосування того, що повинно бути джерелом життя. Якщо це буде поширюватись, як дехто прагне, надаючи цьому статус легальності, то приведе до руйнування людського роду. Принаймні тих, хто це практикуватиме. У цьому прагненні, як відомо, доходять до такого збочення, що не тільки допускають у деяких середовищах гомосексуальну практику, а й роблять “транссекс” – хірургічне втручання, з допомогою якого намагаються змінити стать і в якійсь мірі змінюють. Пам’ятаю, як багато років тому, коли я був семінаристом і навчав катехизму у в’язниці Віжа Девото у Буенос-Айресі, де середовище було особливим, прибув туди транссексуал з жіночими формами, але мав бороду і документ, який належав чоловікові, не встиг змінити. Наглядач був розгублений, бо не знав, що робити, і сказав: “Вам прислати інспектора чи інспекторку?” Тому що, згідно з документом, ув’язнений був однієї статі, а на вигляд іншої.
Четверте відхилення, у такій важливій темі, як родина, полягає у тому, що англійською мовою названо “group and sex”, чи, говорячи по-сучасному, “груповуха”. Це стосунки між багатьма чоловіками і багатьма жінками, мультистосунки. До такого спотворення доходять у двох різних випадках: у так званих “комунах”, деякі типи хіпі, інші – суто марксистської орієнтації, як далі побачимо, й під час так званого “обміну парами”, коли подружжя мають погану звичку збиратися на забаву, а потім обмінюватися між собою чоловіками і дружинами.
Щодо комун: зробили репортаж про “Спільноту з півдня”, групу уругвайців, які переїхали до Аргентини. У них, згідно з марксистською доктриною, усе було спільним аж до останніх наслідків: не тільки майно має бути спільне, спільними також мають бути діти, спільним також має бути чоловік, спільною також має бути жінка… Отже, у цьому репортажі члени спільноти переконливо заявили, що для того, щоб одного дня досягти “стосунків без власності”, “вільних” взаємин між людськими істотами, треба боротися проти сексуальної винятковості. Що таке “сексуальна винятковість”? Це означає, що один чоловік повинен мати стосунки з однією жінкою назавжди. Дехто висуває тезу про необхідність інтегрувати сексуальну революцію у політично-суспільну революцію. Інші запитували себе, які ж обмеження перешкоджали мати нові сексуальні стосунки: це забобони західного і християнського суспільства. Така людина не має ніякого права святкувати навіть День матері; й уже тільки через це є невдячною людиною: не народилася ж від багатьох жінок одночасно, і багато жінок не носили її дев’ять місяців у своєму лоні.
Інший твердив: усі знаємо, що шлюб, традиційна сім’я – це домінуюча основа суспільної структури. Тоді необхідно відкинути традиційну концепцію подружжя, одного з однією і назавжди, для того, щоб чоловік не мирився з утисками своєї дружини і не відігравав роль авторитету для своїх дітей; для того, щоб жінка емансипувалась; щоб боротися проти утисків буржуазної моралі; щоб претендувати на можливість любити і бути коханою у численних стосунках. Можете собі уявити, що там відбувається: безперечно, що жінки вагітніють. А хто батько?
Інший заявляв про своє бажання позбавити людські стосунки, сексуальні втіхи, усякої заборони, усяких забобонів, усяких масок і зробити з них щось більше, ніж гру: елемент “перевернутого” щастя. Цікаво запитати: кого цілує дитина, повернувшись зі школи. Громаду?
П’ята форма руйнування родини – цієї природної первісної реальності, що передує навіть державі, – це так званий “пробний шлюб”. Заважає у цьому випадку “назавжди”; тому є бажання, щоб один з однією з’єднались на якийсь час. Час, який інколи називають “випробувальним терміном”. Якщо спроба не вдається, стосунки розриваються. Але у випадку розриву, безперечно, зазвичай найгірша участь дістається жінці. Тому Церква протягом двох тисяч років захищала і продовжуватиме активно захищати гідність жінки і цю твердиню, якою є сім’я, подружжя, навіть якщо це не популярно. Церква робить це тому, що згідно зі своїм покликанням, завжди повинна бути голосом тих, “які не мають голосу”, голосом тих, які дуже часто не можуть захистити себе, й у цьому конкретному випадку Церква протягом двадцяти століть, протягом двох тисяч років, піднімала голос на захист найслабшої частини, якою є жінка, а особливо, як голос тих, що без голосу, на захист ненароджених, котрі могли б народитись, якби їх не позбавили життя.
Остання форма руйнування родини – це прагнення, щоб сім’ю трактували на суто природному рівні, коли Ісус Христос підняв її до рівня Тайни, отже, не тільки “один з однією назавжди”, а “один з однією в Бозі назавжди”. Дуже часто подружні поразки, неповні сім’ї, труднощі в подружньому житті відбуваються через те, що Бог у цій сім’ї перетворився на кам’яного гостя, Йому не надають належного значення, тож немає гарантії єдності, вірності, плодючості. У такому середовищі, в якому нам доводиться жити, коли людина забуває про Бога, то вона стає щораз матеріалістичнішою, матеріалізуються стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми. І розв’язання складних проблем, з якими зіштовхується родина сьогодні, не можливо вирішити у матеріальному.
