Живемо в суспільстві, котре вже не є католицьким. Ті, котрі мали щастя народитися в католицькій родині, мають дякувати Господу Богу, бо там вони пізнали те, чого прагне і домагається Церква від християнських батьків. А десь інде: в дитсадочках, школах, у вищих навчальних закладах, молодь спілкується з особами, котрі не мають віри, котрі, можливо, не мають жодного поняття про католицьку релігію. Нинішнє суспільство настільки сповнене сучасних блудів, що виглядає дивацтвом відступати від певних загальноприйнятих поглядів.
Наприклад, осуджена Папами релігійна байдужість. Навіть в католицьких осередках розповсюджений погляд, що всі релігії є рівними і мають однакову вартість, що людина має право вибрати собі релігію і визнавати ту, яку хоче, а також, що людям не можна накидати котрусь релігію. Це дуже поважний блуд, коли люди не мають відваги надати християнству очевидну перевагу.
Чому? Тому що Господь Бог особисто встановив єдину релігію. Чи можуть люди сказати: "Боже, не хочу твоєї релігії, хочу іншої: хочу релігії Магомета, релігії Будди, релігії Лютера"? Як можна з цим погодитися? Ісус Христос, Котрий є нашим Богом, встановив Вселенську Католицьку Церкву. Він дав Їй Дар Святої Літургії, Святих Тайн, ієрархію, священство. Чи могли б ми сказати: "Не потребуємо цього, пошукаємо нашої релігії десь інде"?
Індиферентизм (релігійна байдужість) вже потрапив в конституції держав. Після II Ватиканського Собору держави, котрі ще залишалися католицькими (в яких католицька релігія була єдиною офіційно визнаною), на прохання Апостольської Столиці поставили хрест на цій ситуації, відокремивши Церкву від держави. Такий стан провадить до релігійного лібералізму. Такою є атмосфера, в якій живемо, таким є наше нинішнє оточення, в котрому панує блуд.
Церква і держава
Архієпископ Марсель Лефевр ("Ргzeciw herezjom", Те Deum, Warszawa, 2002) розповідає: "Я вступив до французької семінарії в Римі у 1923 році. Коли б мені в той час поставили запитання про відділення Церкви і держави, я відповів би так: "Так, відділення повинне бути, Церква і держава не мають однакових цілей, кожен має бути на своєму місці..." Потрібно було трохи часу, щоб отці-викладачі французької семінарії показали мені енцикліки, зокрема Лева XIII та Пія X, щоб я позбувся своєї помилки."
Ні, Церква не має бути відділеною від держави. Перш за все Церква і держава мають бути поєднані і мають спільно працювати для спасіння душ. Держава була створена через Бога, є ділом Божим і не може залишатися обабіч релігійної сфери.
Ще кілька років тому багато держав - Румунія, Ірландія, Іспанія, країни Латинської Америки, деякі Швейцарські кантони (Valais, Теssin, Fryburg) - в першій статті своїх конституцій підтверджували свій офіційний католицький характер. Тепер це закінчилося, вони вже не хочуть витримувати той тиск, який чиниться на державу, яко католицьку інституцію, з боку протестантської релігії, мусульманства чи буддизму.
Всі релігії мають бути незалежними від держави. Це суцільне засліплення! Інші релігії володіють державами, в яких, згідно з конституціями, вони оголошені державними релігіями і цілком не прагнуть змінювати конституції. Англія має протестантську державну релігію, так само як Швеція, Норвегія, Данія, кантони Швейцарії (Женева, Цюріх). А мусульманські держави є суто мусульманськими без жодних відступів! Там релігія об'єднує суспільство, робить його нероздільним. Так само маємо ставитися і до комуністичних держав (комунізм - це теж свого роду релігія), в яких не можна бути членом уряду, не будучи членом партії.
Чому ж тоді ми, католики, мали б вважати, що потрібно відокремити Церкву від держави? Який то є блуд! І які з того блуду виходять жахливі наслідки для суспільства, родин, сім'ї!
Ми повинні повернутися до засад католицької віри! З тією метою слід переглянути енцикліки і дізнатися, що думали Папи відносно основоположних засад в цій області. Ми зможемо дізнатися, чого вони у своїх часах остерігалися і як оцінювали світ, зрозуміємо, що Папи викривали ті самі блуди, які ми нині спостерігаємо в нашому суспільстві. Опираючись на офіційні свідоцтва (папські енцикліки) ми зможемо викривати і поборювати сучасні блуди, визначити в який спосіб вони нищать Божі плани в суспільстві.
Існують кілька енциклік на тему блудів та їх джерел, проте ніхто сьогодні не хоче про них чути. В цих енцикліках Папи вказують на джерела сучасних блудів, в яких вони готувалися - таємні секти, масони. Отож ці документи розповідають, як блуди могли бути розповсюдженими по цілому світі і в який спосіб їм вдалося змінити суспільство. Масони допровадили до того, що все у світі перевернулося, - виникли не тільки збройні революції, але відбулися насильні зміни ідей, які тепер розсіюють фальшиві погляди. Масони змінили суспільство, а нині в певній мірі змінюють Церкву.
В цілій серії документів, з яких перший відноситься до 1738 року (часи Папи Климентія XII), Папи: Пій VII, Бенедикт XIV, Лев XII, Пій IX і Лев XIII в дуже детальний спосіб викрили ті секти, котрі знаходяться біля підніжжя зла. Енцикліка Папів Григорія XVI, Пія IX, Лева XIII, св. Пія Х викривають блуди лібералізму, соціалізму, комунізму і модернізму. Ці тексти мають засадничу вагу, бо дають можливість розглядати II Ватиканський собор у світлі незмінного Магістеріуму Церкви. Цей Магістеріум існує в документах вищезгаданих Папів. Коли собор проголошує речі, які не погоджуються з Магістеріумом або заперечують його святу науку, то чи могли б ми погодитися з такими поглядами? В цій справі не може бути ніяких суперечок чи різних думок. Те, чого навчали Папи, є дуже чітким і зрозумілим. Папа Пій IX написав навіть цілий Syllabus, тобто каталог блудів, котрих маємо уникати. Теж саме зробив св. Пій Х в декреті Lamentabili. Як же можливо визнати науку правди семи чи восьми останніх Папів і одночасно погоджуватися з повчаннями, які дає II Ватиканський собор, котрий в певний спосіб заперечуєте, що проголошували Папи?
За книгою арх. М.Лефевра "Проти єресей"
Греко-Католицька Традиція 3(70), 4-17 лютого 2007 р.Б.
http://www.saintjosaphat.org
