1. Важкі страждання святих є ареною боротьби заздрості та чесноти:
заздрість, щоб перемогти, наполягає, а чеснота, щоб залишитися
непідкореною, все зносить. І заздрість бореться, щоб процвітав гріх
через покарання тих, хто робить поступ у чесноті, а чеснота протистоїть,
щоб мужньо трималися люди благі, навіть у важких бідах та стражданнях.
2. Подвиг чесноти є постійною боротьбою в трудах, і тим, хто її мужньо
витримав, він приносить переможний вінець - безпристрасність душі,
завдяки якому вона, з'єднавшись із Богом любов'ю, у своєму внутрішньому
настрої віддаляється від тіла й світу. Бо тілесні муки укріпляють душу
витривалих.
3. Спочатку захоплені красою насолоди, ми надали перевагу смерті
істинного життя. І тому ми із вдячністю несемо тілесний труд, який
умертвлює цю насолоду, щоб, самим знищенням її, умертвивши разом з нею й
смерть, отримати життя, що повертається назад до нас, [колись] продане
насолоді, а [тепер] відкуплене малими трудами плоті.
4. Якщо плоть процвітає, то звичайно примножується сила гріха. А тому
зрозуміло, що коли плоть страждає, чесноті, природно, зростати. І ми
повинні мужньо зносити страждання плоті, оскільки воно очищує скверну
душі й забезпечу майбутню славу. Бо нинішні тимчасові страждання нічого
не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас (Рим. 8:18).
5. Лікарі не зцілюють тіло, пропонуючи всім одні й ті ж ліки, - і Бог не
виліковує хвороби душі одним лише способом зцілення, гідним для всіх,
але робить [людей] здоровими, користуючись ліками, придатними для
кожного окремо. І ми, зцілювані, подякуймо [Йому], навіть якщо
доводиться нам переносити муки, бо блаженна кінцева ціль [лікування].
6. Ніщо так не викриває внутрішній стан душі, як зростання плотських
страждань. Бо якщо вона піддається їм, то являє себе такою, що любить
плоть більше від Бога, а якщо перебуває непохитною в потрясіннях їх, то
показує себе такою, що почитає чесноту більше від плоті. Завдяки цьому
душа й сприймає вселення Бога, Який заради неї перетерпів наші
страждання та Який [переможно] звіщає [їй], як свого часу звіщав [Своїм]
учням: Та бадьортеся! Я бо подолав світ (Йо. 16, 33).
7. Якщо всі святі були причасниками виховного покарання, то й ми, які
виховуємося разом з ними, подякуймо [Богові], щоб нам удостоїтися стати
причасниками їхньої слави. Бо Господь, кого любить, того карає; б'є ж
кожного сина, якого приймає (Євр. 12, 6; Притч. 3, 11-12).
8. Адам, прийнявши насолоду, запропоновану [йому] ребром [його], вивів
людство з раю, а Христос муками [від ран, завданих] копієм, розсік цю
насолоду і ввів розбійника всередину раю. Полюбімо ж і ми муки плоті та
зненавидьмо її насолоду. Бо муки вводять і відновлюють нас в
[божественні] блага, а насолода виводить і видаляє від них.
9. Якщо Бог, Який став людиною, страждає плоттю, то хіба не буде радіти
страждалець, маючи Бога Сопричасником у стражданні? Бо [Бог] забезпечує
Царство [Небесне] тому, кому співстраждає. Істину каже [Апостол]: якщо
ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися. (Рим. 8,
17).
10. Якщо неодмінно треба мучитися, внаслідок домішаного праотцем до
[людської] природи насолоди, то перенесімо мужньо тимчасові страждання,
що притупляють у нас жало насолоди та звільняють нас від вічних мук, які
вона тягне за собою.
Прп. Максим Ісповідник
