Якось зібралося разом дванадцять мудрих і духовних самітників і просили один одного, щоби кожний розповів, що сповнює він у своїй келії, яким подвигом трудиться і в якій духовній чесноті вправляється.
1. І сказав перший, що був найстарший між ними: Я, браття, від тієї пори, як почав жити в мовчанні, цілого себе розіп'яв для зовнішніх діл, пам'ятаючи написане: Розірвімо пута їх і скиньмо з себе ярмо їх! (Пс. 2, 3). І, немов будуючи стіну між своєю душею і тілесним, сказав собі в помислі: Як той, що стоїть зі середини стіни не бачить того, що стоїть поза нею, так і ти не бажай бачити зовнішніх діл, тільки вважай на себе самого й покладай надію на твого Бога. Бажаючи злі похоті за зміїв і гадюче поріддя, коли я почую, що вони зароджуються в моєму серці, наглядаю за ними з погрозами і гнівом, висушую їх і не перестаю гніватися на своє тіло і свою душу, щоби вони не зробили чого-небудь злого.
2. І другий сказав: Від того часу, як я відрікся землі, сказав собі самому: сьогодні ти відродився, сьогодні ти почав працювати Богові, сьогодні ти почав жити тут. Такий будь щодня, як мандрівник, котрому треба завтра відійти. І таку пораду даю я собі щодня.
3.  Третій: я від самого досвітку виходжу до мого Господа і, поклонившись Йому, паду ниць і сповідаю свої гріхи. Як сходжу, кланяюся ангелам і прошу їх, щоби вони молилися Богові за мене і за все творіння. А коли зроблю це, сходжу в безодню, як це колись робили жиди, що обходили довкола Єрусалиму, розриваючи одежі й оплакуючи нещастя своїх отців, так і я роблю — оглядаю муки і бачу, як мучаться мої члени, і плачу разом із тими, що плачуть.
4. А четвертий сказав: Я так живу, наче б сидів на Елеонській горі з Господом і Його апостолами і говорив собі: від сьогодні не знай нікого за тілом, але разом із тим будь їх ревнителем і наслідуй їх життя, як і Марія, що сиділа біля стіп Господа і слухала Його слів, що говорив: Ви будете святі, бо я святий (Пт. 1, 16); будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний (Лк. 6, 36); будьте досконалі, як Отець ваш небесний досконалий (Мт. 5, 48); навчіться від мене, бо я лагідний і сумиринй серцем (Мт. 11, 29).
5.  П'ятий сказав: Повсякчас бачу я ангелів, що підіймаються і сходять, аби покликати душ, й завжди очікуючи кінця, кажу: Готове серце моє, Боже.
6. Шостий сказав: Я щодня уявляю собі, що чую від Господа такі слова: Потрудіться для мене, і я впокою вас. Подвизайтеся ще трохи, і покажу моє спасіння і мою славу. Якщо любите ви мене, то мої заповіді берегтимете (Йо. 14, 15). Якщо ви мої діти, то засоромтеся, як отця, що докоряє. Якщо ви мої брати, то виявіть мені пошану, як тому, що багато за вас перетерпів. Якщо ви мої вівці, то послухайте голосу пастиря (див. Йо. 10, 27). Якщо ви мої слуги, то наслідуйте страждання Владики.
7.  Сказав сьомий: Я постійно роздумую і безнастанно нагадую собі ці три: віру, надію і любов, щоб вірою тішитися, надією утверджуватися, а з любови нікого ніколи не засмутити.
8.  Восьмий сказав: Бачу я диявола, що літає й шукає, кого би проковтнути, і як іду кудись, бачу його зовнішніми очима і говорю проти нього Господу Богові, щоби він залишився без діла і над ніким не мав сили, а особливо над тими, що бояться Господа.
9.  Дев'ятий сказав: Щодня я бачу церкву умових Сил і Господа їх слави, що сяє над усіх. Коли ж буваю незайнятий, виходжу на небо і споглядаю прекрасні чини ангелів, які безнастанно засилають Богові співи й захоплюють приємністю їх голосу, так, що розумію написане: Небеса повідають славу Божу (Пс. 18, 2) і все, що є на землі, вважаю за порох і помет.
10.  Десятий сказав: Я завжди бачу ангела, що перебуває біля мене й спостерігаю за собою, роздумуючи про написане: Завжди я бачив Господа перед собою, бо Він праворуч мене, щоб я не захитався (Пс. 15, 8). Боюся його як наглядача за моїми дорогами й бачу, що кожного дня він підноситься до Бога і сповіщає про мої діла й слова.
11.  Одинадцятий сказав: Звернувши своє лице на чесноти, як от: стриманість, невинність, терпеливість, любов, — втягнув я їх у себе самого і оточив себе ними. І куди не піду, кажу: де твої провідники? Не будь легкодушний і недбалий, якої б ти чесноти не захотів, вона близько тебе. Скільки хочеш, розмовляй про чесноти, щоби вони після смерти засвідчили про тебе перед Богом, що найшли собі відпочинок у тобі.
12. Дванадцятий сказав: ви, отці, що маєте небесний спосіб життя, придбали й небесне мудровання. І нема в тому нічого дивного, бо бачу, що ви підноситеся ділами і прямуєте вгору. І що скажу? Ви підноситеся і помислами, бо силою відтягаєте себе від землі й відчужуєтеся від неї. Коли я назву вас земними ангелами й небесними людьми, то не згрішу. А себе самого я вважаю негідним цього. Бачу свої гріхи перед собою, куди не піду й куди не звернуся; бачу, що вони стрічають мене, бачу їх по правиці й по лівиці. Засуджую себе на пекло, говорю: будь із тими, котрих ти гідний, бо трохи згодом будеш до них зачислений. Споглядаю я там голосіння і безнастанні сльози, про які ніхто й переповісти не може. Споглядаю, що инші скрегочуть зубами, тремтять усім тілом і трясуться з ніг до голови. І, впавши на землю, посилаюся попелом і благаю Бога, щоби не зазнати мені цих нещасть. Бачу і море вогненне, що безмірно хвилюється і бушує, так, що можна подумати, що вогненні хвилі досягнуть до неба. І в те страшне море, страшні й суворі ангели вкидають велике число людей, а всі вони кличуть і зойкають разом, і таких зойків і голосів ніхто й не чує на землі. І як хмиз, спалюють всі, й Боже милосердя відвернулося від них через їхні беззаконня. І тоді я оплакую людський рід, як це він наважується і слово мовити, й звертати увагу на що-небудь, коли стільки лиха назначено світові. І в цьому утримую душу, подвизаюся в плачі, що про нього сказав Господь, уважаючи себе негідним і неба, і землі, і, роздумуючи про написане: Стали сльози мої, як хліб, для мене вдень і вночі (Пс. 41, 4).
Такі вислови мудрих і духовних отців, що істинно шукали Господа. Нехай же станеться, щоб і ми провадили життя гідне спомину і оповіді, щоби стали ми непорочними, досконалими й бездоганними, благовгодили Богові, котрому слава на віки. Амінь.