З його іменем пов’язане становлення і відокремлення Мукачівської єпархії від Єгерської залежності, важливі організаційно-структурні реформи цього єпископату, проведення ефективних реформ в освіті та культурі.
Діяльність Андрія Бачинського свідчить про багатогранну освіченість, прагнення піднести духовність єпархії, утвердити національну ідентичність народу Закарпаття. Саме він є першим просвітителем нашого краю.
Народився Андрій Бачинський в 1732 році. Його рід сягає шести поколінь греко-католицьких священиків. Як засвідчують генеалогічні документи, корені цього роду знаходяться в Галичині, а саме: село Бачина, що на Самбірщині (тепер Старосамбірський район Львівської області).
Батько Андрія Бачинського – греко-католицький священик Теодор Бачинський, як засвідчує опис парафії за єпископом Мануїлом Олшавським (1750 р.), був висвячений в Галичині єпископом Перемишльсько-Самбірсько-Сяноцької єпархії Єронімом Устрицьким і був прийнятий в парафію с. Бенятино (тепер Словаччина). На той час с. Бенятино було бідним підгірським селищем, заселеним селянами-кріпаками. Через відсутність у селі школи, читати і писати сина Андрія навчив батько. Андрій з дитячих років співав на місці дяка, що й було відзначено у згаданому вище описі парафії.
Гімназійну освіту А. Бачинський здобув у 1752 р. в Ужгородській гімназії, яка належала єзуїтському ордену, а згодом продовжив студії на богословському факультеті в Трнаві, який закінчив з відзнакою. Після висвячення (1756 р.), неодруженим продовжив навчання в Трнаві, де у 1758 р. здобув докторат. Закінчивши студії, новосвященик отримав призначення в парафію села Дороги (тепер Гайду-Дорог, Угорщина). Спочатку був помічником архідиякона, потім – парохом, а пізніше – Дорозьким архідияконом.
Слід відзначити, що на той час парафія ще не була змадяризована. За час перебування А. Бачинського в Дорогах Богослужіння проводилось церковнослов’янською мовою. Проповіді проголошувались місцевим діалектом, навчання в школі проводилось «руською» мовою.
В Дорогах А. Бачинський пробув 12 років. В 1772 р. імператриця Марія Терезія призначила його Мукачівським єпископом. Іменування схвалив Апостольський Престол (1773), висвячення відбулось в присутності імператриці та її родини. Висвятив його єпископ Василь Божичкович та Апостольський вікарій Мілетій Ковач.
Поінформована Андрієм Бачинським про труднощі матеріального положення Мукачівської єпархії, імператриця в 1775 р. виділила під катедральну церкву єзуїтський храм в Ужгороді. Під єпископську палату був виділений монастир, а для духовної семінарії – Замок Другетів. Для утримання духовної семінарії призначила 3 тисячі флоринів.
Із 1777 р. А. Бачинський остаточно переніс резиденцію єпископа з Мукачева в Ужгород. В 1780 р. він освячує Воздвиженський собор і урочисто відкриває споруди, подаровані єпархії. Він заклав основу як матеріального, так і духовного та культурно-освітнього забезпечення єпархії.
Безкоштовно з державних лісів виділялись матеріали для будівництва дяківень, шкіл. З ініціативи Андрія Бачинського Королівським декретом до Мукачівської єпархії були приєднані 26 парафій з філіями, які до того підпорядковувались Перемишльському єпископові. Для ефективного управління єпархією Андрій Бачинський утворив три вікаріати.
За погодженням з імператрицею Андрій Бачинський перевів з Мукачева в Ужгород Богословську школу, яка була ре організована ним в Богословську семінарію. Було обмовлено вимогу приймати слухачів тільки з середньою гімназійною освітою.
Стараннями А. Бачинського у Відні було відкрито семінарію для греко-католиків («Барбареум») із стипендіальними місцями для богословів Мукачівської єпархії та засновано філософську школу у Красному Броді.
У 1794 році Андрій Бачинський відкрив учительську семінарію в Ужгороді, в якій готували греко-католицьких дяко-учителів. Його розпорядженням при церквах засновано школи, відвідування яких дітьми парафіян було обов’язковим, що вимагалось від священиків у його посланнях. Ним була складена і програма навчання в цих школах.
Він піклувався про здібну молодь і виділяв стипендії тим, хто навчався в університетах не тільки на теологічних факультетах.
А. Бачинський був патріотом і, на відміну від багатьох високопоставлених духовних осіб, спілкувався мовою свого народу. Послання він писав церковнослов’янською мовою, підписуючи їх першими буквами слов’янського алфавіту А.Б.В. (Андрій Бачинський Владика).
Однією з умов прийняття на богословські студії за його розпорядженням було знання рідної і церковнослов’янської мов. Великою подією в духовному житті краю було видання ним друкованої Біблії церковнослов’янською мовою.
Він послідовно виступав проти латинізації.
Великою заслугою А. Бачинського було заснування єпархіальної бібліотеки, в яку увійшли і книги приватної бібліотеки єпископа Михайла Ольшавського, одного з його попередників. У своїх посланнях А. Бачинський звертався до сільських душпастирів з проханням шукати і передавати в єпархіальну бібліотеку старі рукописні книги і слов’янські першодруки. Станом на 1824 р. бібліотека, заснована А. Бачинським, уже налічувала 9 тисяч томів.
Серед них цінна збірка рідкісних першодруків XIV-XV ст., в яких знаходяться твори римських та християнських письменників III-VIII ст. і авторів Святого Письма.
А. Бачинський постійно дбав про рівень освіченості священства. Він посилав книги в парафії з метою заснування парафіяльних бібліотек. Причому не тільки релігійні, а й світські. Він брав участь і в світському житті на державному рівні. В 1777 р. Марія-Терезія призначила його своїм таємним радником, а в 1792 р. він обирався до вищого органу влади – Верховної палати сейму.
Помер єпископ Андрій Бачинський 7 листопада 1809 р. Період його єпископства можна сміло вважати золотою добою єпархії.
З розвалом комунобезбожницької імперії зла, легалізацією Греко-Католицької Церкви, ім’я цього видатного релігійного і громадського діяча повернуто громадськості краю.
В наукових збірниках, періодиці опубліковано ряд ґрунтовних досліджень життя і діяльності Андрія Бачинського. На фасаді Воздвиженського храму в 1994 р. встановлено меморіальну дошку з написом: «Єпископ А. Бачинський – великий духовний і громадський просвітитель нашого краю».
Його іменем названа одна з вулиць міста Ужгорода (колишня вул. О. Невського). Товариство «Просвіта» в 1992 р. вперше легально в каплиці ужгородського замку провело вечір пам’яті Андрія Бачинського, а в 2007 р. в Закарпатському краєзнавчому музеї була відкрита виставка, на якій були представлені унікальні експонати, пов’язані з його життям і діяльністю.
Вертаючись до коренів роду Бачинських, цікаво відзначити, що це прізвище в Галичині зустрічається так часто, як у нас на Закарпатті Ковач чи Русин. Причому, Бачинські – переважно видатні релігійні, політичні, громадсько-культурні діячі.
Генеалогія династії Бачинських могла б бути предметом окремого обговорення.
Насамкінець автор висловлює щиру подяку канд. філос. наук о. митрату І. Козовику за підготовку документальних матеріалів, статті.